Справа № 2 –20/10

                                                     Р І Ш Е Н Н Я

                                                            І м е н е м   У к р а ї н и

02 квітня 2010 року                                                                         м. Чернігів

Деснянський районний суд міста Чернігова у складі:

головуючої – судді Карапута Л.В.,

при секретарях – Антоненко Л.А.,  Кашка Т.Ю.,

з участю сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про поділ домоволодіння та   земельної ділянки та зустрічним позовом ОСОБА_2  до ОСОБА_1 про припинення права власності на частину будинку та визнання права власності,

                                                    в с т а н о в и в :

     10.03.2009 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про виділення в натурі  у домоволодінні в АДРЕСА_1 веранду І, коридор 1-1, кухню 1-3, ванну кімнату 1-2, туалет 1-9, погреб цегляний б, гараж цегляний Б, 7/36 частин огорожі і 7/36 частин присадибної ділянки, належній  до названого домоволодіння з компенсацією різниці у грошовому вираженні.

          В обґрунтування позову зазначила, що згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом є власником 7/36 частин житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1, а тому має намір виділити  належну частину у вигляді реальної площі виділивши веранду І, коридор 1-1, кухню 1-3, ванну кімнату 1-2, туалет 1-9, погреб цегляний б, гараж цегляний Б, 7/36 частин огорожі і 7/36 частин присадибної ділянки. При вирішенні поділу домоволодіння зазначила, що ОСОБА_2 самочинно без її відома споруджує капітальну прибудову більшої площі, ніж попередня веранда, а тому самочинна споруда не може бути перешкодою  у виділенні її долі в натурі за запропонованим нею варіантом, а також земельна ділянка  повинна бути розподілена  відповідно до долей у домоволодінні.

           ОСОБА_2 подав до суду зустрічний позов і просив припинити право власності ОСОБА_1 на 7/36 частин будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1, визнавши за ним право власності на 7/36 частин вказаного будинку, сплативши ОСОБА_1 вартість 7/36 частин будинку по АДРЕСА_1.

           В обґрунтування позову зазначив, що відповідно до договорів дарування йому належить на праві особистої власності 14/36 частин будинку з надвірними  будівлями по АДРЕСА_1. Відповідачка ОСОБА_1 за даною адресою не мешкає, оскільки має інше житло, а поділ будинку  є неможливим, як спільне проживання з причин непрязних відносин, так і незначної частки ОСОБА_1, яка не може бути виділена в натурі, а спільне володіння і користування будинку є  неможливим,  тому   просив  визнати за ним право власності на 7/36 частини будинку АДРЕСА_1, припинивши право власності відповідача на вказану частину, з виплатою її вартості.

    У судовому засіданні позивач позов підтримала і наполягала на його задоволенні, в задоволенні зустрічного позову просила відмовити.

          Відповідач ОСОБА_2 та його представник просили відмовити в позові ОСОБА_1 та задовольнити зустрічний позов. Відповідач ОСОБА_2  пояснив суду, що водопостачання та газопостачання до їхньої частини будинку  йде від квартири ОСОБА_3, зливну яму в дворі також не має місця для спорудження, із-за відсутності вільної земельної ділянки, а при можливих виділених варіантах експертом також не було враховано можливість  здійснення облаштування своєї частини квартири ванною та туалетом, а тому оскільки частка  ОСОБА_1 є незначною, просив припинити її право власності на 7/36  частини будинку, виплативши їй компенсацію. Також ОСОБА_2 пояснив суду, що  в період  з 25.09.2006 року по ІНФОРМАЦІЯ_3 року ним була розібрана веранда а3, та на її місці побудований фундамент розміром 4,5х4,0 метри.

          Співвідповідач ОСОБА_3  поклався на думку суду та пояснив суду, що виділення частини будинку та земельної ділянки ОСОБА_1 є неможливим.

           Співвідповідач ОСОБА_2  та її представник просила відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1, в зв»язку з неможливістю проживання двох сімей в будинку.

          Представник співвідповідача Чернігівської міської ради в судове засідання не з»явився, хоча про час і місце розгляду справи сповіщався належним чином, подав до суду клопотання про розгляд справи без участі представника.

           Третя особа – Деснянська районна у місті Чернігові рада до суду не з»явилася, надіслала листа про  розгляд  справи  без участі представника.

           Заслухавши пояснення та дослідивши матеріали справи суд дійшов наступного висновку.

       Судом встановлено, що згідно свідоцтва про право на спадщину  за заповітом  від 27.12.2007 року ОСОБА_1 є власником 7/36 частини житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться  в АДРЕСА_1. Оцінка частини спадкового майна складає 27564 грн. 64 коп.    

           ОСОБА_1 зареєстрована та проживає  в буд. АДРЕСА_2, на даний час ніде не працює і одержує пенсію за віком.

          Відповідно до договорів дарування від 17.09.1993 року та 01.12.1992 року ОСОБА_2 на праві особистої власності належить 14/36 частин житлового будинку з надвірними будівлями, що розташований за адресою         АДРЕСА_1.

           Згідно домової книги ( а.с. 33 – 35 ) у вказаному будинку зареєстровані та проживають ОСОБА_2, його дружина ОСОБА_5 та їх син ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2.

          Згідно договору купівлі-продажу ( а.с. 57 )  ОСОБА_3 є власником 5/12 частин житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_3

          Згідно технічної документації на будинок АДРЕСА_1 станом на дату смерті ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_3 року та згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи від 09.03.2010 року (а.с. 134) вбачається, що спірна частина домоволодіння складалася з будинку А, прибудови А3 та погребу б.

           Рішенням Деснянського райвиконкому від 25.09.2006 року № 251 (а.с. 44) дозволено ОСОБА_2 будівництво прибудов до житлового будинку та будівництво надвірних будівель. Станом на ІНФОРМАЦІЯ_3 року вартість частки у домоволодінні ОСОБА_2 з врахуванням наданого йому дозволу будівництва прибудов у відповідності до рішення Деснянського райвиконкому від 25.09.2006 року № 251 не збільшена, оскільки, як свідчить з дослідження експерта, будівництво прибудови, надбудови і гаражу-сараю на ІНФОРМАЦІЯ_3 року не зроблено. Вартість частки збільшиться, коли надані дозволом прибудова, надбудова і гараж-сарай будуть введені в експлуатацію. Але, як витікає з матеріалів справи надані дозволи прибудова, надбудова і гараж-сарай до спадкового майна не відносяться.

    Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні пояснив, з надвірних будівель на час смерті матері мався погріб б з надбудовою і фактично використовувався як сарай, на місці якого був збудований гараж без відповідного дозволу та не введений в експлуатацію, в зв’язку з чим в 2006 році отримали дозвіл і здійснили перебудову даної будівлі в гараж-сарай, де гараж побудований з цегли, сарай частково з цегли, металу та дерева, які мають один спільний дах, дана будівля не закінчена будівництвом і не введена в експлуатацію.

Вказане з боку позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні не було спростовано.

Самовільно збудовані прибудови, господарські та побутові будівлі та споруди при розподілі не враховуються, тому суд не враховує при розподілі  прибудову А4, надбудову А5, гараж Б, сарай В, які були визначені експертом як окремі будівлі та на даний час вказані прибудови не введені в експлуатацію.

          Площа земельної ділянки АДРЕСА_1 становить 366 кв.м., від площі земельної ділянки кв. 1 – 366 кв.м, або: ОСОБА_1 – 366х1/3=122 кв.м.; ОСОБА_2 – 366х2/3=244 кв.м.. До ділянки кв. № 1 мається один єдиний заїзд-виїзд шириною 3,35 метрів, обмежений будинком і огорожею з сусідньою ділянкою, а двір майже повністю забудований будівлями. Тому, вся вільна від забудови площа земельної ділянки може бути тільки запропонована в спільне користування співвласників кв. № 1, які складають 7/36 та 14/36 від всього домоволодіння, а варіанти роздільного  користування землею не виявляється можливим.

         Відповідно до ч. 1 ст. 365 ЦК України право особи на частку  у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників у випадках: якщо частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім»ї, кожен з яких є самостійною  підставою для застосування цієї норми, а в ч. 2 цієї ж статті зазначено, що таке припинення можливе за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

         Згідно ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

          Судом було встановлено, що позивачкою ОСОБА_1 не було здійснено будь-якого внеску  в господарство покійної матері ОСОБА_7, як за час її життя так і після її смерті, оскільки ОСОБА_1 має інше постійне житло належне їй на праві власності.

    У силу ст.ст. 21, 24, 41, Конституції України, ст.ст. 319, 358 ЦК України всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав в тому числі щодо захисту спільної часткової власності.

    Виходячи із цих положень, правовий режим спільної часткової власності визначається главою 26 ЦК України з урахуванням інтересів усіх її учасників. Володіння, користування і розпорядження частковою власністю здійснюється за згодою всіх співвласників, а за відсутності згоди, спір вирішується судом.

          При цьому,   в судовому засіданні ОСОБА_1 дала пояснення, що має постійне житло  належне їй в с. Нове Чернігівського району, наміру жити  в АДРЕСА_1 не має, з її слів: «буде жити хто не будь, або продасть, або їй сплатять  кошти…».

           Тому, суд вважає що вказане має істотне значення для правильного вирішення справи щодо вимог виділу частини будинку, оскільки позивачка фактично не має наміру мати у наявності 7/36 частини АДРЕСА_1, а бажає її продати.

           Крім того, позивач ОСОБА_1  не є членом сім’ї відповідачів, що унеможливлює спільне користування будинком.

           Згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи від 09.03.2010 року  експертом визначено  два ідентичні можливі варіанти розподілу домоволодіння з можливим  виділенням в натурі 7/36 частини будинку  ОСОБА_1 на момент  смерті ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_3 року, з врахуванням технічної документації на 2006 рік та на момент смерті ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_3 року, з врахуванням технічної документації на 2006 рік, та без врахування проведених будівельних робіт ОСОБА_2 у відповідності до рішення Деснянського райвиконкому від 25 вересня 2006 року № 251.

             При цьому в суді, позивачка ОСОБА_1 наполягала  саме на 2 варіанті   розподілу, де відповідно їй експертом пропонується  виділити: в прибудові А3: коридор 1-4 площею 4,5 кв.м., кімнату 1-5 площею 9,0 кв.м., кімнату 1-6 площею 14,2 кв.м.

             Проте, в судовому засідання  відповідачі заперечували проти встановлення будь-якого варіанту, оскільки при можливих запропонованих позивачка отримує надлишок площі при розподілі домоволодіння АДРЕСА_1, що значно погіршує їхні права. Для забезпечення ізольованого користування частками, що пропонується  виділити по варіантам розподілу також слід  провести великий обсяг ремонтно-будівельних робіт та переобладнань, що фактично призведе до руйнування будинку в цілому і витрату значних коштів.

            Згідно  із відповіддю Деснянської районної у місті Чернігові ради від 31.03.2010 року зазначено, що запропоновані варіанти у висновку судової будівельно-технічної експертизи з облаштуванням дверного прорізу в кімнату 1-5 з вулиці на ліву сторону виконати не можливо, бо це спричинить порушення віконної перемички з руйнуванням верхньої цегляної  кладки та часткове руйнування  дерев»яних балок зі стропилами та частиною покрівлі, яка опирається на цю капітальну стіну. Крім того, виникне порушення цілісності цоколя при розбиранні його частини для облаштування дверного прорізу, що може призвести до просідання фундаменту та виникнення тріщин на стінах будинку.

           При цьому, відповідач ОСОБА_2 письмову згоду, як співвласник АДРЕСА_1 не надав на проведення переобладнання та в судовому засіданні повідомив, що такої згоди не надасть, оскільки  облаштування дверного прорізу фактично спричинить  руйнування всього будинку.

    Разом з тим, не підлягають задоволенню і вимоги позивача ОСОБА_1, які зазначені в позові (а.с. 2), оскільки фізично виділити в натурі  ОСОБА_1 веранду 1, коридор 1-1, кухню 1-3, ванну 1-2, туалет 1-9 (всі приміщення допоміжні), погріб цегляний, гараж цегляний Б, 7/36 частин огорожі без порушення існуючих норм і правил не представляється можливим.

           Відповідно до ст. 364 ЦК України, співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного  майна не допускається згідно  із законом або є неможливим ( ч. 2 ст. 183 ЦК України ), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

           При цьому, суд вважає, що відсутні можливості спільного використання будинку АДРЕСА_1 та виділу 7/36 частини в натурі не має із-за незначної частки,  тому суд  не знаходить підстав  для задоволення позову ОСОБА_1

Пленум Верховного суду України в п. 6 Постанови «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» від 04 жовтня 1991 року №7 (з відповідними змінами та доповненням), роз’яснив, що розмір грошової компенсації за неможливості виділу частки будинку в натурі або встановлення порядку користування ним, визначається за угодою сторін, а за відсутності такої угоди – судом за дійсною вартістю будинку на час розгляду справи.  

Тому суд визначає дійсну вартість частини домоволодіння, яка введена в експлуатацію станом на ІНФОРМАЦІЯ_3 року і згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи (а.с. 88-98) дійсна вартість домоволодіння квартири №1  на час розгляду справи становить (будинок А – 25186 грн., прибудова А3 – 83781 грн., погріб б – 5007 грн.) всього  113974 грн., де ідеальна 1/3 частина домоволодіння по АДРЕСА_1 по вартості становить 37991 грн. 33 коп., яка підлягає виплаті ОСОБА_1 з депозитного рахунку № НОМЕР_1, в ГУДК у Чернігівській обл.., МФО 853592, код 26295412 вартість 1/3 частини будинку АДРЕСА_1.

          Зазначене, відповідно до ч. 1, 2  ст. 365 ЦК України, є підставою припинити право власності ОСОБА_1  на 7/36 частини будинку АДРЕСА_1.

Також підлягають стягненню  з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 276 грн. 00 коп., 120 грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, витрати на правову допомогу 2837 грн. 00 коп., а всього на загальну суму 3233 грн. 00 коп. та на користь держави судовий збір в розмірі 104 грн. 26 коп.

    Керуючись ст.ст. 10, 60, 208-209, 292, 294 ЦПК України, ст.ст 11, 16, 364, 365 ЦК України суд

в и р і ш и в :

в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_2 задовольнити, припинити право власності ОСОБА_1 на 7/36 частини будинку №АДРЕСА_1.

Виплатити ОСОБА_1 з депозитного рахунку
№ НОМЕР_1, в ГУДК у Чернігівській обл.., МФО 853592, код 26295412 вартість 7/36 частини будинку №АДРЕСА_1 в розмірі 37991 (тридцять сім тисяч дев’ятсот дев’яносто одну) грн. 33 коп.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на 7/36 частини будинку №АДРЕСА_1.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 276 (двісті сімдесят шість) грн. 00 коп., 120 (сто двадцять) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, витрат на правову допомогу 2837 (дві тисячі вісімсот тридцять сім) грн. 00 коп., а всього на загальну суму 3233 (три тисячі двісті тридцять три) грн. 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 104 (сто чотири) грн. 26 коп.

 Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Чернігівської області. Заява про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції може бути подано протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Головуюча – суддя: