АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД м. КИЄВА

03680, м. Київ, вул. Солом'янська, 2-А

Справа № 22-1859/09 Головуючий у 1 інстанції: Савлук Т.В.

Доповідач: Євтушенко О.І.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2009 року Апеляційний суд м. Києва в складі:

Головуючого: ЄВТУШЕНКО О.І.

суддів: КОРОТУНА В.М. , БІЛИЧ І.М.

при секретарі ТУРЧЕНКО Ю.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 01 грудня 2008 року

в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_5, ВАТ «Страхова компанія «Гарант-Авто», ВАТ «Кредит промбанк» про визнання договору міни недійсним, визнання права власності на частину квартири, поновлення права користувача, усунення перешкод в користуванні жилим приміщенням, вселення та виселення, щодо зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на частку квартири.

Апеляційний суд, -

ВСТАНОВИВ:

В грудні 2005 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів про визнання договору міни недійсним, визнання права власності на частину квартири, поновлення права користувача, усунення перешкод в користуванні жилим приміщенням, вселення та виселення.

Справа розглядалась судами неодноразово. Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 6 травня 2006 року, позов ОСОБА_2. задоволено, Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 13 лютого 2007 року та ухвалою Верховного Суду України від 14 травня 2007 року вказане рішення залишено без змін.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 6 березня 2008 року задоволена заява ОСОБА_5. та скасовано рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 6 травня 2006 року за нововиявленими обставинами, а справа направлена на новий судовий розгляд до того ж суду.

В грудні 2008 року представник відповідачки ОСОБА_1. звернувся до суду з зустрічною позовною заявою до позивача ОСОБА_2 про визнання права власності на частку квартири.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 01 грудня 2008 року відповідачці ОСОБА_1 та її представнику в прийнятті зустрічного позову про визнання права власності на частку квартири відмовлено.

В апеляційній скарзі відповідачка ОСОБА_1. та позивачка за зустрічним позовом просить скасувати ухвалу суду, а справу направити до суду першої інстанції для об'єднання в одне провадження з позовом ОСОБА_2., посилаючись на те, що ухвала винесена незаконно, з порушенням норм закону.

В апеляційній інстанції відповідачка ОСОБА_1. та позивачка за зустрічним позовом та її представник підтримали подану апеляційну скаргу.

Представник позивача ОСОБА_2. просила відхилити подану апеляційну скаргу, а ухвалу суду залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді ЄВТУШЕНКО О.І., пояснення осіб, які з'явились в апеляційну інстанцію, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

їх матеріалів справи встановлено, що позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про визнання недійсним договору міни від 28 жовтня 2005 року, який уклали відповідачі ОСОБА_1. і ОСОБА_3 і ОСОБА_4 про вселення його до квартири, визнати за позивачем право власності на 1/2 частину квартири №АДРЕСА_1, виселити з квартири №АДРЕСА_1 ОСОБА_4 та ОСОБА_3 та відшкодувати з відповідачів ОСОБА_1. та ОСОБА_3 моральну шкоду.

В той же час, предметом позовних вимог за зустрічним позовом ОСОБА_1. є вимоги визнати за нею право власності на 91/6 % частки трьохкімнатної квартири №АДРЕСА_1, з посиланням на норми ст. 146 ЖК України, але по суті стоїть питання щодо поділу спільного, майна подружжя, яке вони придбали в період шлюбу на спільні кошти та свої особисті кошти.

Відповідно до ч.2 ст. 123 ЦК України зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов'язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин, або коли вимоги за позовами можуть зарахуватися, або коли задоволення зустрічного позову може виключати повністю або частково задоволення первісного позову.

Враховуючи те, що відповідачка Дроздова в своєму зустрічному позові ставить питання щодо поділу спільного майна, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що цей позов не може розглядатися спільно з позовом ОСОБА_2., оскільки позови виникли з різних правовідносин та не пов’язані між собою і їх спільний розгляд є недоцільним.

Крім того рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 27 лютого 2004 року задоволений позов ОСОБА_2. кв.АДРЕСА_1 визнана спільною сумісною власністю ОСОБА_2. та ОСОБА_1, оскільки придбана в шлюбі. Рішення набрало законної сили, ніким не скасовано, залишено без змін ухвалою Верховного Суду України від 19 січня 2006 року.

Доводи ОСОБА_1. та її представника викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду, а тому підстав для задоволення скарги немає.

Ухвала суду відповідає вимогам процесуального закону, а тому немає підстав для її скасування.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313-315 ЦПК України, апеляційний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, залишити без задоволення, а ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 01 грудня 2008 року без змін.

Ухвала набирає законної чинності з моменту її оголошення, але може бути оскаржена до Верховного Суду України в касаційному порядку протягом двох місяців.