Справа № 22ц-1108/10 Головуючий у 1 інстанції – Ладиченко С.В. Категорія: Доповідач – Парінова І.К.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 березня 2010 року Колегія суддів апеляційного суду Луганської області в складі:
головуючого Паріновій І.К.,
суддів: Авалян Н.М., Кострицького В.В.,
при секретарі Самохіній І.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луганську справу за апеляційною скаргою прокурора м. Ровеньки на рішення Ровеньківського міського суду Луганської області від 16 червня 2006 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Антрацитівської районної державної адміністрації Луганської області, третя особа Ровеньківська міська рада про визнання права власності, -
ВСТАНОВИВ :
Оскаржуваним рішенням Ровеньківського міського суду Луганської області позов було задоволено. Суд визнав за ОСОБА_1 право власності на будівлю авто майстерні загальною площею 504, 3 кв. М, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1.
Прокурор м. Ровеньки в апеляційній скарзі просив рішення Ровеньківського міського суду Луганської області від 16 червня 2006 року скасувати, провадження у справі припинити, оскільки цей спір відноситься до компетенції Господарського суду.
Відповідно до ч.2 ст.73 ЦПК України питання про поновлення строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції вирішив, задовольнивши клопотання прокурора.
Згідно зі ст.. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом, обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, під час ухвалення рішення суд у числі інших вирішує також питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Однак судом вказані вимоги при розгляді справи не дотримано .
Право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем ( ст.. 413 ЦК України, ст.. 116 ЗК України) відповідно до містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки, встановлених згідно з вимогами Закону України " Про планування та забудову територій".
Відповідно до ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації або право власності на нерухоме майно підлягає державній реєстрації, то право власності виникає з моменту прийняття майна до експлуатації або його державної реєстрації. При цьому зазначена норма закону регулює порядок набуття права власності на новостворене майно, будівництво якого здійснювалось в установленому законом порядку.
Ст. 375 ЦК України передбачено, що право зводити на земельній ділянці будівлі та споруди, право давати дозвіл на будівництво на своїй земельній ділянці таких споруд іншим особам має власник земельної ділянки. Право на забудову здійснюється за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.
Законами України "Про містобудування", " Про архітектурну діяльність" та "Про планування та забудову територій" передбачено порядок здійснення будівництва об'єктів нерухомості, згідно яких при будівництві висновок відповідних органів архітектури та будівництва є обов'язковим.
Основні вимоги та умови прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів визначені постановою Кабінету Міністрів України "Про Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів".
Відповідно положень ст. 376 ЦК України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
У тому числі самочинним будівництвом за зазначених умов, також визнається здійснення будівельних робіт на об'єктах містобудування, у тому числі реконструкція, реставрація, капітальний ремонт або впорядкування існуючих об'єктів нерухомості ( ст.. 23,29 Закону України " Про планування і забудову територій", ст.. 9 Закону України " Про архітектурну діяльність").
Згідно зі ст.. 376 ЦК України за загальним правилом особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Виходячи з системного аналізу вказаних норм права, випливає, що право власності на самочинне збудований об'єкт нерухомості ( реконструйований) може бути визнано лише тоді, коли це будівництво було здійснено з додержанням архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних, протипожежних та інших норм і правил.
Задовольняючи позовні вимоги, суд фактично НЕ ОБГРУНТУВАВ СВІЙ ВИСНОВОК. Мотивувальна частина в рішенні суду складається з одного речення.
З таким рішенням суду погодитися не можна, оскільки висновки всіх відповідних державних органів щодо спірного будівництва, у справі відсутні.
З матеріалів справи вбачається, що позивачкою надано тільки висновки пожежних органів, санітарно-епідеміологічних органів, дані про прийняття нерухомого майна в експлуатацію відсутні.
Крім того, згідно зі ст.. 26 Закону України " Про основи містобудування" та ст.. 31 Закону України " Про місцеве самоврядування в Україні" спори з питань містобудування вирішуються радами у межах їх компетенції, а також судом відповідно до законодавства.
Таким чином, належним відповідачем у справах про визнання права власності на самочинне будівництво, є місцеві ради. У даному випадку відповідачем вказана районна державна адміністрація. Судом першої інстанції не встановлений факт повної відповідності самочинної будівлі діючим нормам і правилам за висновками відповідних органів, до компетенції яких нормативними актами віднесено здійснення такого контролю та подання висновків, фактично вирішено справу щодо прав та обов'язків осіб, які не були залучені до участі у справі.
У відповідності зі ст.. 303 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення суду.
Згідно зі ст. 311 ГПК України рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, у передбачених цією статтею випадках, у тому числі, якщо суд вирішив питання про права та обов'язки осіб, які не були притягнуті до участі у справі.
Судова колегія вважає, що судом допущено порушення норм процесуального права, які є безумовною обов'язковою підставою для скасування рішення з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню, а справа направленню до суду першої інстанції для нового розгляду.
Підстав для припинення провадження по справі не вбачається.
Керуючись ст.ст. 307, 311, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-
Ухвалила:
Апеляційну скаргу прокурора м. Ровеньки Луганської області задовольнити частково.
Рішення Ровеньківського міського суду Луганської області від 16 червня 2006 року скасувати, справу направити до того ж суду першої інстанції на новий розгляд.
Ця ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно, та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців після її проголошення.
Головуючий :
Судді: