ВІЙСЬКОВИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІЙСЬКОВО-МОРСЬКИХ СИЛ
Копія:
В И Р О К
і м е н е м У к р а ї н и
8 жовтня 2009 року м. Севастополь
Колегія суддів військового апеляційного суду Військово-Морських Сил у складі:
головуючого Леся В.І.,
суддів Юненка М.О., Нікітіна Г.В.,
при секретарі Гуменному П.О.,
за участю прокурора відділу військової прокуратури Південного регіону України Воробйова І.Б., засудженого ОСОБА_2 та його захисника ОСОБА_3,
розглянула у відкритому судовому засіданні кримінальну справу за апеляцією помічника військового прокурора на вирок військового місцевого суду Дніпропетровського гарнізону від 24 липня 2009 року, яким начальника відділу комплектування Красногвардійсько – Кіровського об’єднаного райвійськкомату міста Дніпропетровська майора
ОСОБА_2, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Новоград – Волинський Житомирської області, з вищою освітою, одруженого, на вказаній посаді з листопада 2006 року по березень 2009 року, що проживає за адресою: АДРЕСА_1,
засуджено за ч. 2 ст. 190 КК України до позбавлення волі строком на три роки. Відповідно до ст. 75 КК його звільнено від відбування покарання з випробуванням та встановленням іспитового строку в три роки. На підставі ст. 55 КК України позбавлено права займати посади, пов’язані із здійсненням організаційно-розпорядчих функцій в органах державної влади та управління строком на три роки.
ОСОБА_2 визнано винним у заволодінні чужим майном шляхом обману та зловживання довірою, вчиненому повторно.
_______________________________________________________________________________
справа № 11-41/2009 головуючий у суді 1-ї інстанції Осіїк Д.В.
Як зазначено у вирокові, злочин скоєно за наступних обставин.
У середині вересня 2007 року призовник ОСОБА_5 звернувся до ОСОБА_2 з проханням продовжити термін дії приписного свідоцтва у зв’язку з необхідністю працевлаштування. Для позитивного вирішення цього питання без проходження медичної комісії ОСОБА_2 запропонував ОСОБА_5 передати йому ваучери поповнення рахунку оператора мобільного зв’язку UMS на загальну суму 200 грн. Не маючи часу для проходження медичної комісії, ОСОБА_5 погодився із пропозицією ОСОБА_2 і о 14 години того ж дня передав останньому біля будинку військкомату два ваучера поповнення рахунку мобільного зв’язку вартістю по 100 грн. кожний. У свою чергу ОСОБА_2 передав йому приписне свідоцтво із записом про продовження його дії, завіреним підписом військового комісару і гербової печаткою.
У квітні 2008 року у військкомат за повісткою прибув громадянин ОСОБА_6 та з проханням про надання відстрочки від призову до осені того ж року звернувся до ОСОБА_2 Діючи з корисних мотивів та знаючи, що на призовну комісію відносно ОСОБА_6 можна надати відомості про ухилення останнього від призову і таким чином не призивати його на військову службу, запропонував передати 1 500 грн. Маючи в наявності лише 500 грн., ОСОБА_6 передав ОСОБА_2 за надання відстрочки від призову згадану суму.
На початку листопада 2008 року до військкомату за повісткою прибув громадянин ОСОБА_7 та з медичними документами про непридатність до військової служби звернувся до ОСОБА_2 Вивчивши надані документи, ОСОБА_2, з метою ввести ОСОБА_7 в оману повідомив останньому про те, що його захворювання не дають права на звільнення від призову, а дають право лише на відстрочку від призову на пів року. Крім того, ОСОБА_2 повідомив ОСОБА_7 про те, що він керує роботою медичної комісії та у разі передачі йому 200 дол. США може вирішити питання у призовній комісії про прийняття рішення про непридатність призовника до військової служби. Через декілька днів ОСОБА_7 в службовому кабінеті ОСОБА_2 передав останньому 1 000 грн. На виконання домовленості та з використанням службових повноважень ОСОБА_2 надав медичні документи ОСОБА_7 до призовної комісії, яка, дослідивши їх, прийняла рішення про непридатність призовника до військової служби.
Наприкінці листопада - на початку грудня 2008 року до ОСОБА_2 звернувся громадянин ОСОБА_8 з проханням видати йому та громадянину ОСОБА_9 приписні свідоцтва. Використовуючи посадове положення, шляхом омани з корисних мотивів ОСОБА_2 повідомив ОСОБА_8 про можливість вирішення цього питання лише в разі передачі кожним з них по 500 грн. Біля 14 години 8 грудня 2008 року громадяни ОСОБА_8 і ОСОБА_9 в службовому кабінеті ОСОБА_2 передали останньому відповідно 400 і 500 грн. У свою чергу ОСОБА_2, не передаючи документи на призовну комісію, робота якої вже була закінчена, підписав у військового комісара приписні свідоцтва, поставив гербову печатку і особисто вручив їх вказаним особам.
26 лютого 2009 року громадянин ОСОБА_10 прибув до військкомату за отриманням довідки для оформлення закордонного паспорта і звернувся до ОСОБА_2, якому повідомив про наявність у нього на утриманні дитини віком до 3-х років.
Вивчивши матеріали особової справи ОСОБА_10, ОСОБА_2 пояснив останньому про можливість притягнення його до кримінальної відповідальності за тривале ухилення від призову та відсутність у військкоматі даних про наявність на утриманні призовника дитини віком до 3-х років. При цьому запропонував ОСОБА_10 надати всі необхідні документи, а також свою допомогу у вирішенні питання щодо не направлення документів до прокуратури та видачі довідки на отримання закордонного паспорта. 5 березня 2009 року, коли ОСОБА_10 приніс витребувані документи, ОСОБА_2 за сприяння у вирішенні інших питань запропонував передати йому 500 дол. США.
Біля 9 години 11 березня 2009 року у службовому кабінеті ОСОБА_2 ОСОБА_10 передав останньому вказану суму. Після отримання грошей ОСОБА_2 демонстративно розірвав чотири постанови про примусовий привід ОСОБА_10 до військкомату органами внутрішніх справ та видав довідку для отримання закордонного паспорта.
Після скоєного ОСОБА_2 був затриманий в своєму кабінеті працівниками правоохоронних органів.
В апеляції прокурор, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування кримінального закону і невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості злочину та особі засудженого, просить вирок скасувати та постановити свій вирок, яким визнати ОСОБА_2 винним за ч. 2 ст. 368 КК України з призначенням покарання у вигляді позбавлення волі строком на п’ять років, з конфіскацією майна, з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих і адміністративно-господарських функцій строком на три роки, з позбавленням засудженого військового звання.
В обґрунтування своїх доводів прокурор посилається на те, що суд, не зважаючи на достатність доказів отримання ОСОБА_2 хабарів від громадян ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 безпідставно визнав засудженого винним за ч. 2 ст. 190 КК, а не за ч. 2 ст. 368 того ж Кодексу. Апелянт вважає, що судом не враховані пояснення вказаних громадян на досудовому та судовому слідстві, що передаючи ОСОБА_2 майно та гроші вони усвідомлювали, що він є посадовою особою, яка наділена владними повноваженнями позитивно вирішити їх питання. При застосуванні ст. 75 КК суд помилково визнав пом’якшуючими обставинами по справі данні про особу засудженого, а також необґрунтовано вказав на часткове визнання винним своєї вини та не врахував скоєння ОСОБА_2 тяжкого злочину.
Заслухавши доповідь судді Нікітіна Г.В., пояснення прокурора на підтримання апеляції, думку засудженого ОСОБА_2 та його захисника-адвоката ОСОБА_3, які просили залишити вирок в силі, а також перевіривши матеріали справи та доводи апеляції, колегія суддів військового апеляційного суду вважає за необхідне постановити свій вирок, скасувавши повністю вирок суду першої інстанції.
Органами досудового слідства ОСОБА_2 обвинувачувався у повторному отриманні хабара, а саме в тому, що він із зловживанням наданої влади та службового положення:
- у вересні 2007 року отримав від ОСОБА_5 хабар у вигляді 2-х ваучерів поповнення рахунку оператора мобільного зв’язку UMS вартістю 200 грн. за оформлення і видачу приписного свідоцтва;
- у квітні 2008 року отримав від громадянина ОСОБА_6 500 грн. за нездійснення в його інтересах заходів по виклику, розшуку для призову на військову службу та приховування цієї інформації;
- у листопаді 2008 року отримав від громадянина ОСОБА_7 1000 грн. за виконання в його інтересах дій по керівництву роботою медичної комісії та його супроводженні при її проходженні з метою визнання непридатним до військової служби;
- 8 грудня 2008 року отримав від громадянина ОСОБА_8 400 грн., від громадянина ОСОБА_9 500 грн. за виконання дій по видачі їм приписного свідоцтва;
- 11 березня 2009 року біля 9-ї години отримав від громадянина ОСОБА_10 500 дол. США за не направлення особової справи до прокуратури для вирішення питання про притягнення до кримінальної відповідальності за ухилення від військової служби, а також за виконання дій в інтересах ОСОБА_10 по оформленню і видачі довідки необхідної для отримання закордонного паспорта із вимаганням згаданої суми. (т. 5 а.с. 111-117).
Перекваліфікувавши при постановленні вироку дії ОСОБА_2 на ч. 2 ст. 190 КК, суд 1-ї інстанції послався на те, що він не мав права виконувати будь-які дії, пов’язані з оформленням приписних свідоцтв, по наданню відстрочки від призову на військову службу, по прийняттю рішення про непридатність до військової служби, по притягненню призовника до кримінальної відповідальності за ухилення від призову, оскільки не міг вплинути на рішення, які приймалися військовим комісаром і районної призовної комісією, до складу якої він не входив.
Разом з тим, посилання суду на згадані обставини є необґрунтованим, не в повній мірі відповідають пред’явленому ОСОБА_2 обвинуваченню, матеріалам справи, поясненням свідків та самого засудженого, оскільки органами досудового слідства не ставилося йому в провину надання кому-небудь з призовників відстрочки від призову, прийняття рішення про непридатність до військової служби за станом здоров’я та притягнення до кримінальної відповідальності.
Як вбачається з матеріалів кримінальної справи ОСОБА_2 з 25 листопада 2006 року по 11 березня 2009 року очолював відділення комплектування Красногвардійсько – Кіровського об’єднаного райвійськкомату міста Дніпропетровська.
За своїми функціональними обов’язками ОСОБА_2 відповідав, крім іншого, за якісне проведення приписки та призову на строкову військову службу, а також зобов’язаний був: планувати заходи по проведенню призову громадян на строкову службу; організовувати та проводити роботу по приписці громадян до призовної дільниці, військовому обліку, вивченню та попередньому відбору призовників для комплектування військ, призову на військову службу; розробляти проекти рішень виконкому з питань приписки, призову; здійснювати контроль за своєчасним поданням призовниками документів, які підтверджують право на відстрочку від призову; вести облік призовників, які мають відстрочку від призову за сімейним станом; керувати роботою медичної комісії.
Свідок ОСОБА_11, головний спеціаліст відділення комплектування військкомату, в судовому засіданні пояснила, що приписні свідоцтва виписували всі працівники відділення на підставі даних особових справ призовників. Виписані документи передавалися військовому комісару на підпис і видавалися призовникам тим працівником відділу, хто чергував в прийомний день. (т. 5 а.с. 193-206).
З пояснень свідка ОСОБА_12, військового комісара Красногвардійсько – Кіровського ОРВК, вбачається, що бланки приписних свідоцтв знаходилися у начальника відділу комплектування, тобто у ОСОБА_2, який мав право заповнювати їх. Таким правом користувалися всі працівники відділу. ОСОБА_2 мав також право продовжувати дію приписного свідоцтва на підставі даних особової справи. Продовження дії приписного свідоцтва означало лише продовження дії документу, а не надання відстрочки від призову. (т.5 а.с. 207- 215).
В ході судового слідства ОСОБА_2, пояснив, що згідно функціональних обов’язків він мав право видавати приписні свідоцтва і як начальник відділення відповідав за правильність внесених до них даних. При прийнятті рішення військовий комісар керувався даними отриманими від нього (т.5 а.с. 146- 149).
Таким чином, висновок суду про те, що ОСОБА_2 не мав права виконувати будь-які дії пов’язані з оформленням приписних свідоцтв суперечить функціональним обов’язкам засудженого, а також поясненням свідків ОСОБА_11, ОСОБА_12 та самого ОСОБА_2 Крім того, суд першої інстанції дав оцінку діям ОСОБА_2, у скоєнні який він не обвинувачувався, не врахував наявність у нього повноважень проводити роботу по приписці громадян і плануванню заходів по проведенню призову на строкову службу та помилково кваліфікував його дії за епізодами отримання грошей від ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_9 за ч. 2 ст. 190 КК України, як шахрайство.
Також суд першої інстанції вказуючи, що ОСОБА_2 заволодів майном ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_9 шляхом обману і зловживання довірою, не зазначив в чому полягав цей обман, оскілки він виконав всі домовленості із призовниками, за які отримав від них кошти.
Помилковим слід також визнати рішення суду першої інстанції по кваліфікації дій ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 190 КК в частині передачі йому грошей громадянином ОСОБА_10 11 березня 2009 року.
В судовому засіданні потерпілий ОСОБА_10 пояснив, що наприкінці лютого 2009 року він звернувся до начальника відділу комплектування ОСОБА_2 з проханням видати довідку для отримання закордонного паспорта.
Після вивчення особової справи ОСОБА_2 пояснив йому, що за тривале ухилення від явки до військкомату, він може бути засуджений до трьох років позбавлення волі. Для уникнення цього, видалення з особової справи постанов про примусовий привід та оформлення довідки для отримання закордонного паспорта потрібно надати документи на підтвердження права відстрочки від призову та 500 дол. США.
Біля 9-ї години 11 березня 2009 року в службовому кабінеті він передав ОСОБА_2 витребувані документи та 500 дол. США. Забравши гроші, ОСОБА_2 вийняв із особової справи постанови про примусовий привід і порвав їх. Потім вони разом перейшли до іншого кабінету, в якому ОСОБА_2 видав йому довідку для отримання закордонного паспорта. (т. 5 а.с. 151-158).
З протоколу огляду особової справи призовника ОСОБА_10 (т.3 а.с.144-146) та інших матеріалів кримінальної справи вбачається, що 26 лютого 2009 року вказаний призовник звернувся до військового комісара Красногвардійсько – Кіровського ОРВК м. Дніпропетровська із заявою про надання дозволу на оформлення закордонного паспорта. На заяві військовим комісаром була накладена резолюція: «НВК (начальнику відділу комплектування ОСОБА_2) встановленим порядком». Згадана довідка була заповнена спеціалістом відділу комплектування ОСОБА_13, а 11 березня 2009 року, після реєстрації особисто ОСОБА_2 в журналі реєстрації вихідних документів відділення комплектування за №2/405, видана ОСОБА_10 (т. 1 а.с. 34, 68-69).
Таким чином, слід визнати, що ОСОБА_2 одержав гроші від призовника за оформлення та видачу довідки для отримання закордонного паспорта, тобто за виконання дій, які він міг та повинен був виконати з використанням наданої влади й покладених на нього організаційно-розпорядчих обов’язків.
Органами досудового слідства дії ОСОБА_2 щодо демонстрації ОСОБА_10 постанов про примусовий привід останнього до військкомату та його слова про можливість притягнення призовника до кримінальної відповідальності оцінені як вимагання хабара.
Згідно з п. 4 примітки до статті 368 КК вимаганням хабара визнається його вимагання службовою особою із погрозою вчинення або не вчинення з використанням влади чи службового становища дій, які можуть заподіяти шкоду правам чи законним інтересам того, хто дає хабара, або умисне створення службовою особою умов, за яких особа вимушена дати хабара з метою запобігання шкідливим наслідкам щодо своїх прав і законних інтересів.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_10 з 1 жовтня 2004 року підлягав призову на військову службу, однак без поважних причин та надання виправдувальних документів до військкомату не прибував, у зв’язку з чим мав бути підданий примусовому приводу. Прокурором Кіровського району міста Дніпропетровська були санкціоновані примусові приводи ОСОБА_10 до військкомату 23 березня 2006 року (два), 10 жовтня 2006 року, 1 квітня 2008 року. (т.1 а.с.17-18). Вказані постанови не були реалізовані, а добровільне прибуття призовника до військкомату 29 лютого 2009 року позбавило їх юридичної сили.
У зв’язку з цим дії ОСОБА_2 пов’язані із заявою про можливість притягнення ОСОБА_10 до кримінальної відповідальності та про наявність в особовій справі призовника постанов про примусовий привід, слід розцінювати не як вимагання хабара, а як свідоме створення службовою особою обставин і умов, що зумовлюють пропонування призовником та отримання ОСОБА_2 хабара.
Враховуючи вимоги кримінального законодавства та відсутність достатніх даних, які б безперечно свідчили про виконання ОСОБА_2 дій, направлених на заподіяння шкоди правам чи законним інтересам ОСОБА_10, колегія суддів апеляційного суду вважає за необхідне виключити вказану кваліфікуючу ознаку з обвинувачення винного.
Колегія суддів апеляційного суду вважає, що начальник відділення комплектування ОСОБА_2 отримав хабар (ваучери UMS, гроші) від ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 за виконання дій, що входили до його компетенції й завдяки своєму службовому становищу, тобто скоїв злочин передбачений ч. 2 ст. 368 КК України за кваліфікуючою ознакою повторності.
Органами досудового слідства ОСОБА_2 також обвинувачувався в отриманні хабара (грошей в сумі 1 000 грн.) від громадянина ОСОБА_7 за сприяння у прийнятті медичною комісією рішення про непридатність призовника до військової служби.
З пояснень в суді громадянина ОСОБА_7 видно, що на початку листопада за направленням з військкомату він проходив обстеження в міській лікарні №4 м. Дніпропетровська. Через деякий час після здачі у військкомат результатів обстеження йому передзвонили та запропонували надати додаткові документи. У військкоматі майор ОСОБА_2 пояснив йому, що виявлені захворювання не звільняють від військової служби, а можуть бути лише підставою для відстрочки від призову на пів року та запропонував надати військкомату матеріальну допомогу в розмірі 1 000 грн. Після передачі зазначеної суми ОСОБА_2 сказав, що буде займатися його питанням. Для нього, ОСОБА_7, зазначена сума є значною. (т. 5 а.с. 169-174).
Дослідивши пояснення ОСОБА_7 в сукупності з іншими доказами по справі, колегія суддів військового апеляційного суду прийшла до висновку, що не зважаючи на наявність в функціональних обов’язках ОСОБА_2 вказівки про обов’язок керувати роботою медичної комісії, він мав право лише організовувати її роботу без втручання в діяльність лікарів та формулювання ними висновків щодо придатності або непридатності призовників до військової служби.
Крім того, досудовим і судовим слідством не здобуто доказів втручання ОСОБА_2 в роботу медичної комісії та прийняття нею рішення відносно ОСОБА_7 Сам ОСОБА_7 в судовому засіданні заявив, що 1 000 грн. передав ОСОБА_2 в якості матеріальної допомоги військкомату. А заяви ОСОБА_2 призовнику про те, що його захворювання не звільняють від служби, а дають лише підстави для відстрочки від призову на пів року, а також його можливість як посадової особи вплинути на висновки комісії були направлені на введення в оману призовника.
Оцінюючи викладене, колегія суддів військового апеляційного суду вважає, що дії ОСОБА_2 за даним епізодом слід кваліфікувати за ч. 1 ст. 190 КК, як заволодіння чужим майном шляхом обману.
Розглянувши позовні заяви громадян ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про стягнення із ОСОБА_2 коштів в розмірах, відповідно, 200 грн., 400 грн., 500 грн., суд першої інстанції задовольнив їх повністю.
Колегія суддів військового апеляційного суду, встановивши в діях ОСОБА_2 ознаки хабарництва, вважає таке рішення помилковим. Особа може бути визнана потерпілою і претендувати на повернення предмета хабара у разі якщо нею зроблена відповідна заява з будь-яких мотивів, але не у зв’язку з тим, що про даний хабар стало відомо органам влади чи компетентним службовим особам. З матеріалів справи видно, що відомості про дачу ОСОБА_2 хабара ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_9 стало відомо прокуратурі в ході досудового слідства по справі, у зв’язку з чим, вказані матеріальні цінності є предметом хабара, та на підставі п. 4 ст. 81 КПК повинні бути передані в доход держави.
Оскільки потерпілому ОСОБА_7 шкода в розмірі 1 000 грн. заподіяна неправомірними діями ОСОБА_2, то відповідно до положень ст. 1166 ЦК України, його позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Призначаючи ОСОБА_2 покарання колегія суддів військового апеляційного суду враховує, що він скоїв тяжкий злочин з використанням службового становища і може бути відповідно до ст. 55 КК позбавлений права обіймати посади, пов’язані із виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій в органах державної влади.
Крім викладеного вище колегія суддів приймає до уваги як тяжкість злочину, так й те, що ОСОБА_2 вперше притягується до кримінальної відповідальності, за 27 років військової служби має лише позитивні характеристики, заохочення та нагороди, приймав участь в забезпеченні бойових польотів й на теперішній час звільнений з військової служби за станом здоров’я. У зв’язку з чим вважає недоцільним в порядку ст. 54 КК позбавляти ОСОБА_2 військового звання «майор».
Суд також враховує незадовільний стан здоров’я ОСОБА_2 та членів його сім’ї, побутову невлаштованість (відсутність житла), позицію потерпілих ОСОБА_7, ОСОБА_10 та прохання трудового колективу військкомату про пом’якшення покарання, у зв’язку з чим приходить до переконання, що для виправлення засудженого нема необхідності в реальному виконанні покарання та вважає за можливе призначити йому мінімальні покарання, передбачені статтями КК, за якими його визнано винним та застосувати ст. 75 КК, звільнивши його від відбування покарання з випробуванням без призначення додаткового покарання у виді конфіскації майна.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 365-367, 369, 371, 378 КПК України, колегія суддів військового апеляційного суду
п р и с у д и л а:
Вирок військового місцевого суду Дніпропетровського гарнізону від 24 липня 2009 року стосовно ОСОБА_2 скасувати та постановити свій вирок.
ОСОБА_2 визнати винним у скоєнні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 368 КК України та ч. 1 ст. 190 того ж Кодексу, на підставі яких призначити йому покарання:
- за ч. 2 ст. 368 КК України у виді п’яти років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов’язані із виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій в органах державної влади строком на три роки, без конфіскації майна.
- за ч. 1 ст. 190 КК України у виді штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (510 грн.).
В порядку ст. 70 КК України остаточне покарання визначити шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим та призначити у виді п’яти років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов’язані із виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій в органах державної влади строком на три роки, без конфіскації майна.
На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_2 від відбування призначеного покарання, якщо він протягом іспитового строку в три роки не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов’язки:
- не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої інспекції;
- повідомляти органи кримінально-виконавчої інспекції про зміну місця проживання та роботи;
- періодично з’являтися для реєстрації в органи кримінально-виконавчої інспекції.
Запобіжний захід – підписку про невиїзд, до набрання вироком законної сили залишити без зміни.
Арешт, накладений органами досудового слідства на майно ОСОБА_2 – скасувати.
Позовні вимоги ОСОБА_7 про відшкодування заподіяної злочином шкоди задовольнити повністю.
Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_7 1 000 грн.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про стягнення із ОСОБА_2 коштів в розмірах, відповідно, 200 грн., 400 грн., 500 грн. відмовити.
На підставі п. 4 ст. 81 КПК України матеріальні цінності (гроші на суму 1 100 грн.), визнані судом предметом хабара, передати в дохід держави.
Грошові кошти, які знаходяться на відповідальному зберіганні у військовій частині А1314 в розмірі 15 700 грн. і 530 дол. США після набрання вироком законної сили повернути ОСОБА_2
На грошові кошти в сумі 2 100 грн. накласти арешт для забезпечення виконання вироку (1 000 грн. на користь ОСОБА_7, 1 100 грн. в доход держави).
Речові докази:
- грошові кошти в сумі 500 дол. США, передані на відповідальне збереження до військової частини А1314, повернути громадянину ОСОБА_10;
- алфавітну книжку ОСОБА_2, довідку №2/405 від 11 березня 2009 року, постанови про примусовий привід ОСОБА_10, диск CD-R80TDK, диск CD-R Arena, диск CD-R Digital, відеокасету RAKS, аудіо касету TDK-MS90 зберігати в матеріалах справи;
- особову справу призовника ОСОБА_10 направити за належністю до Красногвардійсько – Кіровського об’єднаного райвійськкомату міста Дніпропетровська;
- формену куртку ОСОБА_2, змиви з долонь і пальців рук ОСОБА_2, контрольний зразок вати – знищити;
- приписні свідоцтва ОСОБА_5, ОСОБА_9, ОСОБА_8, трудову книжку ОСОБА_6, тимчасове посвідчення ОСОБА_7, які знаходяться на відповідальному збереженні у вказаних осіб, рахувати поверненими за належністю.
Вирок може бути оскарженим у касаційному порядку до Верховного Суду України через військовий апеляційний суд Військово-Морських Сил протягом одного місяця з моменту проголошення.
Головуючий
Судді
Згідно з оригіналом:
суддя військового апеляційного
суду Військово-Морських Сил Г.Нікітін