УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2007 року березня 15 дня колегія суддів судової палати з кримінальних справ Апеляційного суду Сумської області в складі:
головуючого - Безверхого О.М.
суддів - Прокопенка О.Б., Олійника В.Б.
з участю прокурора - Матвієнка Є.Г.
засудженого - ОСОБА_1 розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Суми кримінальну справу за апеляціями засуджених ОСОБА_2та ОСОБА_1 на вирок Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 10 січня 2007 року, яким :
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець та мешканець м. Конотоп, раніше не засуджувався, -
засуджений за ч.3 ст. 296 КК України із застосуванням ст.69 КК України до обмеження волі строком на два роки; за ч.1 ст.122 КК України до обмеження волі строком на один рік.
На підставі ст. 70 КК України ОСОБА_2 призначено покарання у виді обмеження волі строком на два роки.
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженець та мешканець м. Конотоп, раніше не засуджувався ,-
засуджений за ч.3 ст. 296 КК України із застосуванням ст.69 КК України до обмеження волі строком на два роки; за ч.1 ст. 122 КК України до обмеження волі строком на один рік.
На підставі ст. 70 КК України ОСОБА_1 призначено покарання у виді обмеження волі строком на два роки.
Цивільний позов ОСОБА_3 задоволено частково. Постановлено стягнути з ОСОБА_2та ОСОБА_1 в солідарному порядку на користь ОСОБА_3 1000 грн. на відшкодування моральної шкоди.
Цивільний позов ОСОБА_3 задоволено.
Постановлено стягнути з ОСОБА_2та ОСОБА_1 в солідарному порядку на користь ОСОБА_3 800 грн. на відшкодування моральної шкоди.
Згідно з вироком суду ОСОБА_2та ОСОБА_1 визнано винними та засуджено за вчинення злочинів при слідуючих обставинах :
05 червня 2006 р. близько 21 години ОСОБА_2 разом з ОСОБА_1 прийшли до господарства ОСОБА_3, який проживаєАДРЕСА_1, почали його кликати та стукати у вікна будинку. До них вийшла господарка ОСОБА_4, і ОСОБА_2 став лаятися нецензурною лайкою в її адресу, вимагаючи щоб до нього вийшов ОСОБА_5, який в цей час з батьком лагодили дах сараю. Почувши крики, ОСОБА_5 вийшов у двір, і ОСОБА_2 разом з ОСОБА_1, грубо порушуючи громадський порядок, нецензурно
Справа № 11-193/2007р. Головуючий у першій інстанції Семенюк І.М.
Категорія ст.296 ч.3 КК України Доповідач - Прокопенко О.Б.
2
висловлюючись, схватили потерпілого за куртку і почали витягувати його з двору. В цей час ОСОБА_4 стала вимагати у ОСОБА_2припинити хуліганські дії, але той не реагував на вмовляння. Після чого ОСОБА_2 і ОСОБА_1 почали наносити удари ногами ОСОБА_5 по голові, правому і лівому боці. На крики про допомогу з двору вийшов ОСОБА_3 і став вимагати від ОСОБА_2та ОСОБА_1 припинити побиття свого сина, намагаючись перешкодити хуліганським діям, але останні, подолавши фізичний опір ОСОБА_3, продовжуючи свої хуліганські дії, грубо порушуючи громадський порядок, проявляючи явну неповагу до суспільства, на проїжджій частині на вул. Інтернатній, почали наносити удари по тулубу ОСОБА_3. На законні вимоги ОСОБА_4 припинити хуліганські дії та побиття її чоловіка, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не реагували і вона викликала працівників міліції та „швидку допомогу". ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з місця події зникли. В результаті хуліганських дій потерпілому ОСОБА_5 були заподіяні легкі тілесні ушкодження, а потерпілому ОСОБА_3 - тілесні ушкодження середньої тяжкості.
В поданих апеляціях:
засуджений ОСОБА_2 не погоджується з постановленим відносно нього вироком, вважає його незаконним, оскільки призначене покарання є суворим і таким, що не відповідає скоєному, а дії за ч.3 ст.296 КК України судом кваліфіковані неправильно. Він визнає свою вину в тому, що прийшовши до господарства родини ОСОБА_4, порушив їх спокій, лаявся і кричав, а розгнівавшись штовхнувОСОБА_5, який упав і розбив обличчя об цеглу. Але вважає, що в його діях вбачаються лише ознаки злочину ч.1 ст.296 КК України. Також вказує, що в ході досудового і судового слідства не було добуто безспірних доказів того, що саме він безпідставно побив батька та сина ОСОБА_4. Зазначає, що на його утриманні мати-інвалід 2 групи, він позитивно характеризується за місцем проживання, раніше не засуджувався. В зв'язку з викладеним, прохає вирок суду змінити, перекваліфікувавши його дії на ч.1 ст.296 КК України, а за ч.1 ст.122 КК України виправдати. Цивільний позов про стягнення моральної шкоди на користь ОСОБА_4 задовольнити в розмірі 400 грн. і призначити покарання за злочин, передбачений ч.1 ст.296 КК України у виді штрафу;
засуджений ОСОБА_1 вважає постановлений відносно нього вирок незаконним з тих підстав, що висновки суду, викладені у вироку, не відповідають фактичним обставинам справи, а призначене покарання не відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину та його особі. Вказує, що суд всупереч вимогам п.п. З, 9 Постанови Пленуму Верховного суду України „Про судову практику по справам про хуліганство" кваліфікував додатково його дії за ч.1 ст.122 КК України та призначив покарання, яке не відповідає тяжкості вчиненого злочину. За обставин, встановлених судом першої інстанції в його діях відсутній склад злочину, передбачений ч.1 ст.122, ч.3 ст.296 КК України, тому що він не спричиняв ОСОБА_3 тілесні ушкодження середньої тяжкості, а є склад злочину за ч.1 ст.125 КК України. Тому прохає вирок суду скасувати, визнати його винним у скоєні злочину, передбаченому ч.1 ст.125 КК України та призначити покарання, не пов'язане з обмеженням волі.
Вислухавши доповідь судді, засудженого ОСОБА_1 про підтримання апеляції в повному обсязі, думку прокурора Матвієнка Є.Г. про залишення вироку суду без зміни, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляцій, колегія суддів судової палати з кримінальних справ не знаходить підстав до їх задоволення.
Викладені у вироку суду висновки, щодо доведеності вини ОСОБА_2та ОСОБА_1 у вчиненні 5 червня 2006 р. близько 21 години АДРЕСА_1 хуліганських дій та спричинення при цьому легких тілесних ушкоджень ОСОБА_5 і середньої тяжкості тілесних ушкоджень ОСОБА_3 за обставин, викладених у вироку, підтверджуються сукупністю зібраних у справі доказів, які перевірено в судовому засіданні в установленому кримінально-процесуальним законодавством порядку.
Доводи апеляцій засуджених, якОСОБА_2, так і ОСОБА_1 про неправильну кваліфікацію їх дій за ч.3 ст.296 та ч.1 ст.122 КК України і необхідність перекваліфікації дій ОСОБА_2на ч.1 ст.296 КК України, а ОСОБА_1 на ч.1 ст.125 КК України перевірялись в судовому засіданні суду першої інстанції, і вони не знайшли свого підтвердження. Більше того суд навів докази, якими ці доводи спростовуються.
3
Так ОСОБА_2 в судовому засіданні суду першої інстанції, визнаючи вину частково, підтверджував, що при виниклому конфлікті він штовхнувОСОБА_5, від чого останній впав, зазначаючи що до спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_3 він не причетний.
ОСОБА_1, визнаючи вину частково, вказував, що дійсно 5 червня 2006 р. у вечірній час приходив разом із ОСОБА_2 на АДРЕСА_1 до господарства ОСОБА_4, де ОСОБА_2вкусила собака господарів, після чого у них виник конфлікт, який переріс в бійку. Він участі в бійці не приймав, а коли до ОСОБА_2підійшов ОСОБА_3, то він його лише відштовхнув, від чого останній впав.
В той же час судом належним чином проаналізовані інші докази по справі. Зокрема потерпілий ОСОБА_5 вказував, що дійсно 5 червня 2006 р. у вечірній час, коли він займався ремонтом даху за місцем свого проживання поАДРЕСА_1, до господарства прийшли ОСОБА_2 і ОСОБА_1, і коли через деякий проміжок часу він до них вийшов, то ОСОБА_2 заявив до нього вимогу про відшкодування 50 грн. за пошкоджені штани укусом собаки. Коли ж він відмовився виконувати вимогуОСОБА_2, то останній застосовуючи силу, виштовхав його на вулицю, де від удару ОСОБА_1 він впав на землю, а ОСОБА_2 і ОСОБА_1 побили його ногами в різні частини тіла. Коли його батько, ОСОБА_3 намагався присікти хуліганські дії ОСОБА_2та ОСОБА_1, то останні побили і його.
Потерпілий ОСОБА_3, підтверджуючи покази ОСОБА_3, зазначав, що 5 червня 2006р. він із сином ОСОБА_5 працювали на даху сараю, коли на гамір в господарстві вийшов син, а коли і він вийшов до двору, то побачив як б'ють його сина. Припиняючи неправомірні дії осіб, серед яких був ОСОБА_2, по відношенні до його сина ОСОБА_5, то і йому були спричинені тілесні ушкодження.
Свідок ОСОБА_4 повністю підтверджувала покази потерпілих ОСОБА_3 та ОСОБА_3, зазначаючи, що ОСОБА_2 і ОСОБА_1 на зауваження стосовно неправомірних дій не реагували і спільно били, якОСОБА_5, так і ОСОБА_3, котрий намагався припинити їх хуліганські
дії.
У відповідності з висновками судово-медичних експертиз ОСОБА_5 спричинені легкі тілесні ушкодження, що потягли за собою короткочасний розлад здоров'я, а ОСОБА_3 - тілесні ушкодження середньої тяжкості (а.с.133-134; НОНІ).
Із висновків додаткових судово-медичних експертиз (а.с. 154,161,167) вбачається, що механізм тілесних ушкоджень продемонстрований ОСОБА_5 та ОСОБА_4при відтвореннях обстановки та обставин події, міг мати місце.
Суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, визнав покази потерпілих і свідка логічними та послідовними і такими, що об'єктивно співпадають з висновком експертиз та іншими доказами, котрі не викликають сумнівів і у колегії суддів судової палати з кримінальних справ. А тому доведеність вини ОСОБА_2та ОСОБА_1 у вчиненні 5 червня 2006 р. близько 21 години АДРЕСА_1 хуліганських дій та спричинення при цьому легких тілесних ушкоджень ОСОБА_5 і середньої тяжкості тілесних ушкоджень ОСОБА_3 за зазначених обставин встановлена об'єктивними доказами у справі, в зв'язку з чим доводи апеляцій засуджених про неправильну кваліфікацію їх дій та неправильне засудження, не заслуговують на увагу.
Більш того безпідставними є посилання засудженого ОСОБА_1 при обґрунтуванні своєї апеляції на положення вимог постанови Пленуму Верховного суду України „Про судову практику по справам про хуліганство" в редакції 1991р., оскільки зазначений Пленум взагалі втратив свою чинність 22 грудня 2006р. у відповідності з постановою № 10 постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику у справах про хуліганство". А тому коли при вчиненні хуліганства вчиняються злочини, які за своїми ознаками і ступенем тяжкості істотно
4
відрізняються від хуліганства, має місце сукупність злочинів, в даному випадку, передбачених ч.3 ст.296 та ч.І ст.122 КК України.
Колегія суддів вважає кваліфікацію дійОСОБА_2, та ОСОБА_1 за ч.3 ст.296 та ч.1 ст. 122 КК України вірною.
Покарання за зазначеним законом ОСОБА_2, так і ОСОБА_1 судом призначено з дотриманням вимог ст.65 КК України. При цьому враховано тяжкість вчинених злочинів, дані про особи винних, обставини, що пом'якшують покарання кожного з них, в тому числі і ті обставини, що пом'якшують покарання, на які посилаються самі засуджені в своїх апеляціях. За таких обставин суд першої інстанції, аргументовано навівши відповідні мотиви, дійшов до висновку про необхідність призначення ОСОБА_2 та ОСОБА_1 покарання у виді обмеження волі, при застосуванні положень ст. 69 КК України відносно кожного з них. Колегія судців судової палати з кримінальних справ вважає, що визначене ОСОБА_2 і ОСОБА_1 покарання є необхідне й достатнє для їх виправлення та попередження нових злочинів, а тому доводи апеляцій засуджених про призначення їм надмірно суворого покарання також являються необгрунтованими.
Порушень кримінально-процесуального закону, які б тягли зміну чи скасування вироку, колегія суддів не вбачає.
Заявлені цивільні позови у справі потерпілими ОСОБА_5 та ОСОБА_4про відшкодування заподіяної моральної шкоди, судом, при доведеності вини ОСОБА_2та ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених, ч.3 ст.296 і ч.1 ст.122 КК України, вирішені у відповідності з вимогами ст. 1167 ЦК України, а тому доводи апеляцій засуджених про неправильне вирішення, заявлених цивільних позовів, також являються безпідставними.
Не знаходячи підстав до задоволення апеляцій, керуючись ст. ст. 362, 366, 377 КПК України, колегія суддів судової палати з кримінальних справ, -
УХВАЛИЛА:
Вирок Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 10 січня 2007 року відносноОСОБА_2 та ОСОБА_1
залишити без зміни, а апеляції засудженихОСОБА_2, та ОСОБА_1 - без задоволення.
Головуючий О.М. Безверхий
Судді О.Б. Прокопенко
В.Б. Олійник