ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ
ПОСТАНОВА
Іменем України
Справа №2а-213/10/2770
Окружний адміністративний суд міста Севастополя в складі:
головуючого судді - Плієвої Н.Г.,
при секретарі - Авраменко Г.С.,
за участю:
представника відповідача - Даниленка Л.В., довіреність № 1 від 04.01.10
позивач -не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Севастополі адміністративну справу за позовом ОСОБА_2
до Академії військово-морських сил ім. П.С. Нахімова
про визнання дій протиправними, скасування наказу, зобов'язання здійснити певні дії та стягнення заборгованості
Суть спору:
ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Академії військово-морських сил ім. П.С. Нахімова про визнання дій начальника Академії військово-морських сил ім. П.С. Нахімова щодо звільнення з військової служби без надання чергової відпустки за 2010 рік та невиплати грошової компенсації замість речового майна протиправними, скасування наказу № 45 від 22.01.10, зобов`язання начальника Академії військово-морських сил ім. П.С. Нахімова виключити позивача зі списків особового складу Академії військово-морських сил ім. П.С. Нахімова з урахуванням щорічної чергової відпустки тривалістю 45 календарних днів та стягнення грошової допомоги на оздоровлення у сумі 5223,50 грн., грошового забезпечення за період відпустки у сумі 8088,00 грн., грошової компенсації замість речового майна у розмірі 4846,00 грн., а всього- 18157,50 грн.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що позивача було звільнено з військової служби у 2010 році, однак у порушення вимог діючого законодавства йому не було надано щорічну основну відпустку тривалістю 45 календарних днів та, відповідно, не було виплачено грошове забезпечення за період відпустки та грошова допомога на оздоровлення. Крім того, позивачу не виплачено грошову компенсацію за належне йому речове майно у зв'язку з відсутністю фінансування зазначених видатків.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Севастополя від 05.02.2010 було відкрито провадження у адміністративній справі та призначено попереднє судове засідання на 18.02.2010.
Ухвалою суду від 18.02.10 було закінчено підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду на 25.02.10.
Відповідно до ч. 2 ст. 150 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні оголошувалась перерва.
Позивач у судове засіданні не з`явився, від нього надійшла заява з проханням розглянути справу за його відсутності, позовні вимоги підтримує у повному обсязі.
У минулому судовому засіданні позивач наполягав на задоволенні позовних вимог, вважає, що оскільки фактично його було звільнено з військової служби за віком у 2010 році, він має право на отримання відпустки за даний рік, грошового забезпечення та матеріальної допомоги на загальну суму 13311,50 грн.
Крім того до виплати йому належить грошова компенсація замість речового майна у розмірі 4846,00 грн., та відсутність фінансування відповідача не повинно бути підставою для порушення його прав щодо отримання цієї грошової компенсації.
Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував, надав суду заперечення на позов. Просить суд в задоволенні позовних вимог відмовити, оскільки дію ч. 2 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" призупинено в частині одержання військовослужбовцями продовольчих пайків або за їх бажанням грошової компенсації замість них та замість речового майна згідно з ч. 2 Закону України від 17.02.2000 № 1459-III "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів". Відповідач зазначає, що постанова Кабінету Міністрів України № 1444 від 28.10.2004, якою було затверджено "Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час" має нижчу юридичну силу ніж Закон України "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів". Відповідач вважає, що позивач під час проходження служби мав можливість отримати речове майно, але таким правом він не скористався. Крім того, відповідач вважає, що оскільки позивача було звільнено з військової служби 21.12.09, то відповідно до абз. 5 п. 14 ст. 10-1 Закону "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та п. 37.8 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 11 червня 2008 року № 260 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 14 липня 2008 р. за № 638/15329 він не має права на відпустку у 2010 році, на виплату грошової допомоги на оздоровлення у сумі 5223,50 грн. та на грошове забезпечення за період відпустки у розмірі 8088,00 грн.
Заслухавши пояснення представника відповідача, вивчивши матеріали справи та надані документи, суд
ВСТАНОВИВ:
Згідно з ч. 2 ст. 9-1 Закону України від 20.12.91 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі Закон № 2011-XII) військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів.
Порядок виплати грошової компенсації визначається Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 27 Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1444 від 28.10.2004 передбачено, що військовослужбовці, звільнені у запас або у відставку з правом носіння військової форми одягу, за бажанням можуть отримати речове майно, яке вони не отримали під час звільнення, або грошову компенсацію за нього за цінами на день підписання наказу про звільнення. Зазначеним особам, звільненим у запас або відставку після закінчення строку контракту, за належне їм, але не отримане протягом дії контракту речове майно виплачується грошова компенсація пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати закінчення контракту, або видається речове майно на суму грошової компенсації.
Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_2 проходив військову службу за контрактом у Академії військово-морських сил ім. П.С. Нахімова на посаді заступника начальника академії з виховної роботи – начальника відділу виховної роботи Академії військово-морських сил імені П.С. Нахімова.
При звільнені позивача відповідачем не було проведено з ним остаточного розрахунку за період служби, а саме: не видано грошову компенсацію за речове майно, яке підлягало видачі позивачу.
Згідно з довідкою № 1 про вартість речового майна, ОСОБА_2 до видачі підлягало речове майно на загальну суму 4846,21 грн. (а.с. 10).
Представником відповідачу у судовому засіданні не спростовувався факт того, що позивачем речове майно, зазначене у довідці отримано не було, та компенсація замість речового майна не виплачувалась. При цьому представник відповідача посилався на відсутність фінансування.
Відповідно до ч. 1 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно з ч. 5 ст. 17 Конституції України, держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Відповідно до ст. 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесені змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Згідно з ст.ст. 1-2, 2, 4 Закону № 2011-XII нормативно-правові акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги військовослужбовців та членів їх сімей, є недійсними. Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України. Забезпечення виконання цього Закону, інших нормативно- правових актів щодо соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей покладається на органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
У п. 3.1. рішення Конституційного суду України № 6-рп/2007 від 09.07.2007 відзначено, що відповідно до ч. 3 ст. 22, ст. 64 Конституції України право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.
Таку правову позицію Конституційний суд України висловив і у рішенні від 20 березня 2002 року № 5- рп/2002.
У п. 3.2. рішення Конституційного суду України № 6-рп/2007 від 09.07.2007 вказано на те, що утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до ч. 2 ст. 6, ч. 2 ст. 19, ч. 1 ст. 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 до Академії військово-морських сил ім. П.С. Нахімова в частині визнання протиправною бездіяльності начальника Академії військово-морських сил ім. П.С. Нахімова щодо невиплати грошової компенсації замість речового майна підлягають задоволенню.
На підставі ч. 2 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та уточнити формулювання засобу захисту порушеного права. Суд вважає, що у даному випадку необхідне захистити право позивача шляхом зобов'язання Академії військово- морських сил ім. П.С. Нахімова виплатити ОСОБА_2 грошову компенсацію за неотримане речове майно у розмірі 4846,21 грн.
Відносно решти позовних вимог суд зазначає наступне.
Згідно з абз. 5 п. 14 ст. 10-1 Закону № 2011-XII та п. 37.8 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 11 червня 2008 року № 260 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 14 липня 2008 р. за № 638/15329 особам офіцерського складу та особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, накази про звільнення яких підписані в минулому році, але які не виключені зі списків військової частини, відпустка за період служби в поточному році не надається і грошове забезпечення за цей час не виплачується.
Наказом Міністра оборони України від 21.12.09 № 1242 ОСОБА_2 було звільнено з військової служби у запас (а.с. 7).
Наказом начальника Академії військово- морських сил ім. П.С. Нахімова від 22.01.10 № 45 позивача було виключено із списків особового складу Академії військово- морських сил ім. П.С. Нахімова (а.с. 8).
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що оскільки наказ про звільнення з військової служби у запас ОСОБА_2 був підписан 21 грудня 2009 року, тобто у минулому році, позивач, відповідно до вимог діючого законодавства, не має права в 2010 році на основну щорічну відпустку тривалістю 45 календарних днів, і як наслідок на грошову допомогу на оздоровлення та на грошове забезпечення за період відпустки.
Таким чином, у суду не має підстав для визнання дій начальника Академії військово-морських сил ім. П.С. Нахімова щодо звільнення позивача з військової служби без надання чергової відпустки за 2010 рік протиправними та скасування наказу начальника Академії військово-морських сил ім. П.С. Нахімова № 45 від 22.01.10.
Згідно з ч. 3 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Відповідно до ч. 4 ст. 167 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні проголошені тільки вступна та резолютивна частини постанови.
Постанова складена та підписана в порядку ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України 09.03.10 о 17-00 годин.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 11, 94, 122, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність начальника Академії військово-морських сил імені П.С. Нахімова щодо невиплати ОСОБА_2 грошової компенсації за неотримане речове майно.
Зобов'язати Академію військово- морських сил ім. П.С. Нахімова (99035, м. Севастополь, вул. Дибенка, 1а, код 07723954) виплатити ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) грошову компенсацію за неотримане речове майно у розмірі 4846,21 грн. (чотири тисячі вісімсот сорок шість гривень 21 коп.).
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з Державного бюджету України (Ленінський район м. Севастополя, код ЄДРПОУ 24035598, МФО 824509, р/р 31113095700007) на користь ОСОБА_2 сплачений ним судовий збір за квитанцією № 1361.12.8 від 01.02.2010 у розмірі 1 (одна) гривня 70 коп.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня складання постанови в повному обсязі заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку частини 5 статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана в строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.
Суддя Н.Г. Плієва