АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22ц - 387 2009р. Головуючий по 1 інстанції
Категорія: 57 Нерушак Л.В.
Доповідач в апеляційній інстанції
Скіць М.І.
УХВАЛА
Іменем України
16 лютого 2009 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:
Головуючого Ювшина В.І.
Суддів Скіця М.І., Сіренка Ю.В.
при секретарі Кияниченко Л.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 26 грудня 2008 року по справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_1, Уманської міської ради Черкаської області , Уманського міського управління земельних ресурсів про визнання державного акту на право власності на земельну ділянку недійсним та встановлення порядку користування земельною ділянкою, -
ВСТАНОВИЛА:
8 липня 2008 року ОСОБА_2 і ОСОБА_3. звернулися з вищезазначеним позовом до суду про встановлення земельного сервітуту. В обгрунтування своїх вимог вказували, що згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 01.06. 1999 року та договору дарування частини будинку від 24.10. 2000 року вони є співвласниками будинку АДРЕСА_2 з відповідними господарськими будівлями та спорудами. Відповідач ОСОБА_1. є суміжним землекористувачем і власником будинку АДРЕСА_1 У 2004 році ОСОБА_1.з їх згоди приватизував належну йому земельну ділянку.
Після отримання Державного акту на право приватної власності на землю відповідач змінив своє відношення до них, став створювати умови, щоб вони не змогли користуватись належною їм власністю і на протязі останніх трьох років вони не змогли здійснювати догляд за задньою стіною їх будинку та сараю «Б», замощення за будинком фактично стало власністю відповідача.
В липні 2004 року поставив штахетну загорожу і перекрив їм доступ до задньої стіни будинку та сараю . В зв'язку з чим вони звертались в суд з позовом про усунення перешкод в користуванні жилим приміщенням.
Рішенням Уманського міськрайонного суду від 06 червня 2006 року їх позов було задоволено і зобов'язано відповідача не перешкоджати в користуванні земельною ділянкою АДРЕСА_2 , а саме надати доступ до стіни будинку , яка виходить у двір відповідача для обслуговування і поточного
ремонту будинку відповідно до п. 2-20 ДБН -79- 92 та п.3.25 .360-92.
Дане рішення було виконано в примусовому порядку , але відповідач так і продовжує перешкоджати їм в користуванні будинком та сараєм, тому вони вимушені звернутись з даним позовом до суду.
Враховуючи, 30 межа між їх земельними ділянками проходить по задній стіні їх будинку та сараю і замощення їх будинку фактично стало власністю відповідача, вони вимушені були звернутися до суду з позовом про встановлення земельного сервітуту по довжині задньої стіни будинку та сараю довжиною 13, 22 м по 0, 8 м з кожної сторони, щоб можливо було мати доступ за ріг будинку.
При розгляді справи по суті у вересні 2008 року позивачі змінили позовні вимоги, відмовившись від встановлення земельного сервітуту на земельній ділянці по АДРЕСА_2 та вважають, що їх інтересам більше відповідають раніше заявлені вимоги між цими ж сторонами про визнання Державного акту на право власності на земельну ділянку недійсним та встановлення порядку користування земельною ділянкою.
Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 26 грудня 2008 року позов ОСОБА_2, ОСОБА_3. задоволено.
Визнано недійсним Державний акт на право власності на землю на ім»я ОСОБА_1, на земельну ділянку площею 01986 га по АДРЕСА_1, серії ЧР № 2114292 від 09 липня 2004 року.
Встановлено порядок користування земельними ділянками АДРЕСА_2 та № АДРЕСА_1, встановивши межу між суміжними земельними ділянками по існуючій межі між садибами, згідно додатку 1 до висновку судово - технічної експертизи від 27 листопада 2008 року, згідно якого територія вимощення та прилягаюча до нього стіна будинку по вул. АДРЕСА_2 є у власності позивачів. Згідно межі, площа земельної ділянки садиби АДРЕСА_2 становить 1220.10 м. кв., а площа садиби АДРЕСА_1 становить 1974.90 м. кв.,
Вирішено питання по судових витратах.
Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати дане рішення та направити справу на новий розгляд, посилаючись на те, що суд неповно дослідив докази по справі, зібраним доказам не дав належної оцінки та ухвалив рішення з порушенням матеріального і процесуального законодавства.
Розглянувши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши відповідність висновків суду фактичним обставинам справи та правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права у вирішенні даного спору, колегія суддів знаходить за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення з таких підстав.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п. 1 Постанови від 29.12.1976 року №11 «Про судове рішення», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Обгрунтованим визнається рішення, в якому повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам, оскільки грунтується на повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в сукупності.
Задовільняючи позовні вимоги ОСОБА_2, ОСОБА_3 суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що право користування власністю у позивачок порушено і порушене право підлягає до судового захисту.
Сторони є суміжними землекористувачами і відповідач скориставшись своїм
правом приватизував земельну ділянку площею 0.1986 га по АДРЕСА_1, , отримавши на своє ім»я Державний акт на право власності на землю серії ЧР № 2114292 від 09 липня 2004 року.
Тривалий час між сторонами існує спір стосовно користування суміжними земельними ділянками та розташованих на них спорудах. Відповідач встановив по межі огорожу і перешкоджає позивачкам обслуговувати задню стіну будинку і сараю, а замощення біля будинку фактично знаходиться на території відповідача, чим перешкоджає позивачкам користуватись своє власністю. Рішення суду від 06 червня 2006 року про усунення перешкод в користуванні власністю фактично відповідачем не виконується. Вказані обставини підтверджені належними доказами та не спростовані відповідачем.
Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатись своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Непорушність права власності закріплена і у ст. 321 ЦК України.
Тому суд першої інстанції встановивши наявність порушеного права позивачок на користування належною їм власністю прийняв передбачені законом заходи по відновленню порушеного права.
З матеріалів справи вбачається, що межа між суміжними земельними ділянками по АДРЕСА_2 та № 16, що визначена в Державному акті на право власності на землю на ім»я ОСОБА_1 про ходить по задній стіні будинку позивачок ОСОБА_2 та ОСОБА_3. і це є порушенням п.3.35 ДБН 360-92** «Містобудування. Планування та забудова міських та сільських поселень» яким встановлено, що для догляду за будівлями і здійснення їх поточного ремонту відстань від сусідньої межі ділянки до найбільш виступаючої конструкції стіни будинку потрібно приймати не менше 1.0 м.
Задовольняючи позов, районний суд виходив з того, що при приватизації земельної ділянки ОСОБА_1 були порушені норми земельного законодавства, пов»язані з будівництвом споруд та будівель на суміжній земельній ділянці і пославшись на положення ст. ст. 143, 152, 158 ЗК України задовольнив позов в повному обсязі визнавшивши Державний акт на право власності на земельну ділянку по вулиці Павлова , 16 міста Умані на ім'я ОСОБА_1 недійсним та встановивши порядок користування земельними ділянками № 14 та № АДРЕСА_1 шляхом встановлення межі між даними суміжними земельними ділянками по існуючій фактичній межі між домоволодіннями згідно висновку судово - технічної експертизи від 27.11. 2008 року, згідно якого територія вимощення та прилягаюча до нього стіна будинку по вулиці АДРЕСА_2 є у власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3., а площа земельної ділянки по АДРЕСА_2 становитиме 1220, 10 кв. м, площа земельної ділянки по АДРЕСА_1 становитиме 1974, 90 кв. м
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Посилання апелянта про те, що межа між суміжними земельними ділянками незмінно існує майже століття були предметом розгляду в суді першої інстанції і їм дана належна правова оцінка, а доводи апеляційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і на їх правильність не впливають.
Інші доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального та процесуального права висновків суду не спростовують, оскільки грунтуються на невірному трактуванні апелянтом наведених правових норм.
Рішення суду відповідає матеріалам справи, обгрунтоване наявними в справі доказами, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і носять
суб"єктивний характер та не мають в собі підстав, визначених ст. 311 ЦПК України, за наявності яких можливе скасування судового рішення. Керуючись ст.ст. 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 26 грудня 2008 року залишити без змін.
Ухвала набирає чинності одразу після проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України в касаційному порядку протягом двох місяців.