КОПІЯ
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
__________________________________________________________________
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 березня 2010 року м. Хмельницький
Колегія суддів судової палати з цивільних справ
апеляційного суду Хмельницької області
в складі : головуючого судді Шершуна В.В.
суддів Костенка А.М., Харчука В.М.
при секретарі Товкан І.І.
з участю ОСОБА_1 та його представника
розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 22ц-547 за апеляційною скаргою Державного підприємства „Дослідне господарство „Зоря” на рішення Хмельницького міськрайонного суду від 28 грудня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства „Дослідне господарство „Зоря” про поновлення на роботі та стягнення коштів за час вимушеного прогулу.
Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів
в с т а н о в и л а :
15.06.2009 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду. На підтвердження вимог він вказує, що з 31.07.2007 року працював інженером машинно-тракторного парку з доплатою 0,5 ставки завідуючого складом паливно-мастильних матеріалів в Державному підприємстві „Дослідне господарство „Зоря”. 28.07.2009 року йому видано трудову книжку і повідомлено, що його звільнено з роботи. Ознайомившись з записом в трудовій книжці він виявив, що 29.05.2009 року наказом №13к звільнений з роботи за власним бажанням на підставі ст..38 КЗпП України, а наказом №22-к від 21.07.2009 року звільнений на підставі п.3.4 ст.40 КЗпП України за систематичне невиконання працівником без поважних причин трудових обов’язків і прогул. ОСОБА_1 вважає, що звільнений незаконно, оскільки заяву про звільнення за власним бажанням не писав, з наказом №13-к не ознайомлений, а 21.07.2009 року він був звільнений повторно, хоча будь-яких заходів дисциплінарного стягнення до нього не застосовувались і прогулів він не допускав. В зв’язку з цим він просив поновити його на посаді і стягнути з відповідача на свою користь заробіток за вимушений прогул.
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 28 грудня 2009 року позов задоволено. Постановлено ОСОБА_1 поновити на роботі в Державному підприємстві „Дослідне господарство „Зоря” на посаді інженера машинно-тракторного парку з доплатою 0,5 ставки завідуючого складом паливно-мастильних матеріалів, стягнути з Державного підприємства „Дослідне господарство „Зоря” на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 8107 грн. 26 коп., за виключенням сум відрахувань на податки та інші обов’язкові платежі, та 30 грн. понесених судових витрат, а всього – 8137 грн. 26 коп., стягнути з Державного підприємства „Дослідне господарство „Зоря” на користь держави судовий збір в сумі 51 грн., а також 90 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення.
________________________________________________________________________________
Головуючий у першій інстанції – Піндрак О.О. Справа № 22ц-547
Доповідач - Шершун В.В. Категорія № 51, 52
Суд також вирішив, що рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі і стягнення на його користь щомісячного середнього заробітку в сумі 1119 грн. 72 коп. підлягає негайному виконанню.
Не погоджуючись з рішенням суду, представник відповідача ОСОБА_3 оскаржив його в апеляційному порядку. Апелянт просить рішення скасувати. При цьому, як видно зі змісту апеляції, він посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування матеріального права. Апелянт стверджує, що 25.05.2009 року ОСОБА_1 був звільнений не з роботи взагалі, а з посади інженера і його право на відкликання заяви порушено не було, оскільки підприємство не могло призначити його на посаду водія через відсутність такої.
Він також вважає, що ОСОБА_1 обґрунтовано був звільнений з посади за прогул, оскільки вважає доведеним факт відсутності позивача на робочому місці 25 червня 2009 року без поважних причин. І вказує, що представлений Садком лікарняний лист (з 15 по 24 червня 2009 року і з 26 червня по 1 липня 2009 року) не охоплює 25 червня 2009 року.
Колегія суддів вважає, що апеляція не підлягає задоволенню.
Суд першої інстанції правильно встановив, що сторони перебували в трудових правовідносинах, оскільки наказом №8к від 16 березня 2007 року ОСОБА_1 був прийнятий на роботу Державного підприємства „Дослідне господарство „Зоря”, а в послідуючому згідно наказів 10/1к від 27.03.2007 року та 26к від 31 липня 2007 року на нього було покладено обов’язки інженера машинно-тракторного парку з доплатою 0,5 ставки завідуючого складом паливно-мастильних матеріалів.
Суд також прийшов до обґрунтованого висновку про незаконність звільнення ОСОБА_1 наказом від 29 травня 2009 року за власним бажанням, посилаючись на вимоги ст.38 КЗпП України і визнаючи, що працедавець порушив право ОСОБА_1 на відкликання заяви у відповідності з ч.2 ст.38 КЗпП України, оскільки звільнив його з посади в день подачі заяви.
Разом з тим, колегія суддів враховує, що як видно з заяви ОСОБА_1, він просив звільнити його з посади інженера машинно-тракторного парку і призначити на посаду водія легкового авто. Граматичне тлумачення даної заяви свідчить про те, що дійсним наміром заявника був перевід на іншу роботу на даному підприємстві, а не звільнення з роботи з послідуючим прийняттям на роботу.
В зв’язку з цим, на думку колегії суддів, адміністрація підприємства не мала права взагалі звільняти ОСОБА_1. Вона могла або задовільнити його заяву і перевести його на роботу на посаду водія легкового авто в порядку ст.32 КЗпП України, або відмовити йому у переведенні і тим самим залишити його працювати на попередній посаді – інженера машинно-тракторного парку.
Колегія суддів також вважає, що висновок суду першої інстанції про незаконність звільнення ОСОБА_1 21.07.2009 року за п.п.3,4 ст.40 КЗпП України є правильним і обґрунтованим.
Згідно п.3 ст.40 КЗпП України трудовий договір укладений на невизначений строк, може бути розірваний у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов’язків покладених на нього трудовим договором, або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувались заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.
Згідно п.п.22, 23 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 року „Про практику розгляду судами трудових спорів” у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ст. 40 і п. 1 ст. 41 КЗпП, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.
За передбаченими п. 3 ст. 40 КЗпП підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.
У таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або зняті достроково (ст. 151 КЗпП), і ті громадські стягнення, які застосовані до працівника за порушення трудової дисципліни у відповідності до положення або статуту, що визначає діяльність громадської організації, і з дня накладення яких до видання наказу про звільнення минулого не більше одного року.
Наказ №22-к від 21.07.2009 року не конкретизує, які саме порушення трудової дисципліни допустив ОСОБА_1, коли і які на нього за це накладені дисциплінарні стягнення, документи (накази, акти про наявність у нього нестачі) не можуть служити підставою для звільнення його за цією статтею, оскільки до нього за це не застосовувались дисциплінарні стягнення передбачені ст.147 КЗпП України.
Разом з тим, єдиний наказ №12-в від 11 квітня 2009 року про винесення ОСОБА_1 догани не свідчить про систематичне порушення ним своїх трудових обов’язків.
Крім того, відповідачем не надано доказів того, що даний наказ винесений у відповідності з вимогами КЗпП України, тим більше, що ОСОБА_1 підписати цей наказ відмовився.
В зв’язку з викладеним, колегія суддів вважає можливим погодитись з висновком суду першої інстанції про явну незаконність звільнення ОСОБА_1 за п.3 ст.40 КЗпП України.
Відповідно до п.4 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
Судом встановлено, що дійсно 25 червня 2009 року ОСОБА_1 був відсутній на роботі, що підтверджується: службовою запискою інспектора ВК ДП „ДГ „Зоря” ОСОБА_4; актом від 26 червня 2009 року; табелем обліку робочого часу, а також показаннями допитаних в судовому засіданні свідків - працівників підприємства ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_6
Із наявних в матеріалах справи листків непрацездатності, листа головного лікаря Хмельницької міської поліклініки № 2, табеля обліку робочого часу та оглянутої в судовому засіданні амбулаторної картки ОСОБА_1 вбачається, що ОСОБА_1 в періоди часу з 15.06.2009 р. до 24.06.2009 р. та з 26.06.2009 р. до 01.07.2009 р. хворів і перебував на лікарняному (діагнози: ГРВІ та гострий бронхіт відповідно). Ці обставини сторонами не оспорюються.
Після виходу ОСОБА_1 на роботу 02 липня 2009 року і до його звільнення 21 липня 2009 року, адміністрацією підприємства на порушення ст. 149 КЗпП України будь-яких пояснень у нього з приводу відсутності на роботі 25 червня 2009 року не відбиралось, не з'ясовувались і причини невиходу на роботу. Як пояснив в суді позивач, після закриття першого лікарняного листка, згідно з яким він мав стати до роботи 25 червня 2009 року, він продовжував хворіти, про що 26.06.2009 р. йому був виданий другий лікарняний листок. Ці обставини підтверджуються вищевказаними доказами, а також показаннями допитаного в судовому засіданні в якості свідка лікаря ОСОБА_7 про те, що позивач звертався до нього у вказані періоди за медичною допомогою і 15 та 26 червня йому видавались лікарняні листки.
Таким чином, суд дійшов висновку про поважність причини відсутності ОСОБА_1 на роботі 25 червня 2009 року, а саме через його хворобу, а тому його звільнення на підставі пп. 4 ст. 40 КЗпП України було незаконним.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більше ніж як за один рік.
Колегія суддів вважає можливим погодитись з розрахунком середньомісячного заробітку, який підлягає стягненню на користь ОСОБА_1, оскільки його ніхто не оспорив.
У відповідності з ч.1 ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом вірно встановлено фактичні обставини справи, дана їм правильна оцінка, а його висновки узгоджуються з матеріалами справи і відповідають закону.
Доводи скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
Рішення суду відповідає матеріалам справи, нормам процесуального права і підстав для його скасування в межах доводів скарги та заявлених вимог не вбачається.
Керуючись ст.ст. 307, 314, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу Державного підприємства „Дослідне господарство „Зоря” відхилити.
Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 28 грудня 2009 року залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.
Головуючий /підпис/
Судді /підписи/
Копія вірна: суддя апеляційного суду В.В. Шершун