ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул.Шевченка 16, м.Івано-Франківськ, 76000, тел. 2-57-62

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 серпня 2006 р.

Справа № АП-18/201

15  серпня   2006р.                                                                          

За позовом: Прокурора Верховинського району в інтересах  держави, яка через Міністерство праці та соціальної політики України спрямовує та координує діяльність Фонду України соціального захисту інвалідів в особі позивача Івано-Франківського  відділення Фонду соціального захисту інвалідів , м. Івано-Франківськ , вул. Гуцульська, 9.

До відповідача:  Малого підприємства “ Лескул” , с. Ільці, Верховинський район, Івано-Франківська область.                                                                                      

Представники:                                                                                                 Суддя Б.П. Гриняк

Від позивача: Ванджура І.Б. ( довіреність №10-293/956 від 10.08.06 р.);

Від відповідача: Рубаняк Д.М. ( посвідчення водія № 160537 від 01.11.02 р. );

Прокурор: Журавльова Н.Є.

Суть справи: стягнення  заборгованості в сумі 4300,00 грн.

          Розгляд справи відкладався з 06.07.06 р. до 25.07.06 р.  до 10.08.06 р. та в судовому засіданні оголошувалась перерва до 15.08.06 р.

          До початку розгляду справи представникам сторін роз’яснено їх права та обов’язки, передбачені ст. 49-51 Кодексу адміністративного судочинства України.

          Представникам сторін роз'яснено права відводу відповідно до ст. 127 Кодексу адміністративного  судочинства України. Відводу не заявлено.

          Представниками сторін подано  клопотання про відмову здійснення технічної фіксації судового процесу.   Клопотання приймається судом.          

          Представник позивача  та прокурор  у судовому засіданні  підтримали вимоги, з підстав викладених у заяві.

          Відповідач у судовому засіданні позовні вимоги не визнає , мотивуючи їх безпідставністю.

          Розглянувши матеріали справи, з’ясувавши її фактичні  обставини, об’єктивно оцінивши докази, що  мають юридичне значення для розгляду позовної заяви і вирішення справи по суті, суд, -           

                                                                ВСТАНОВИВ:                              

          Відповідно до ст. 19 Закону України “ Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”для підприємств , установ , організацій ,  громадських організацій інвалідів , фізичних осіб, які використовують  найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників  облікового складу за рік, а якщо працює   від 8 до 25 осіб , - у кількості одного робочого місця.

          Роботодавці, які використовують  найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів і відповідно до нормативу забезпечують  їх створення.

          В судовому засіданні представник позивача пояснив, що відповідно до поданого   звіту про  зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 р. відповідач, виходячи з чисельності працівників 16 чоловік повинен був створити 1 робоче місце  та працевлаштувати на ньому інваліда.  Фактично виходячи із даних звіту, у відповідача у 2005 році не працював жодний інвалід.

          За таких обставин , відповідачем порушено встановлені законодавством норматив  працевлаштування інвалідів, тобто не працевлаштовано 1 інваліда.

          Як стверджує представник позивача , відповідач зобов”язаний був до 15 квітня 2006 року за кожне робоче місце , не зайняте інвалідом в 2005 році самостійно перерахувати до Відділення Фонду України соціального захисту інвалідів кошти в сумі 4300 грн. ( відповідно до ст. 20 Закону- розмір штрафної санкції визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві , установі, організації за кожне робоче місце незайняте інвалідом).

          Однак, кошти в сумі  4300,00грн.  відповідачем  на розрахунковий рахунок позивача  не перераховано.

          Відповідач в судовому засіданні           пояснив, що його підприємство займається рубкою, заготівлею та переробкою лісу, але не дивлячись на специфіку виробництва  ним було створено у 2005 році  робоче місце для працевлаштування інваліда і про його наявність повідомлено службу зайнятості в районі.

          Відповідач також суду представив як доказ  копії звіту ф. З-ПН про наявність вільних робочих місць за 2005 рік.

          За таких обставин , суд, погоджується із доводами відповідача і вважає , що у позові слід відмовити повністю.

          При цьому суд виходить з наступного.

          Відповідно до ч.1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою  господарсько-правової  відповідальності  учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання .

          Частиною 2 наведеної статті встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає  за невиконання  або неналежне виконання  господарського зобов”язання  чи порушення правил  здійснення господарської діяльності , якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для  недопущення господарського правопорушення.

       На підставі  наведеного, керуючись ст. 8, 124 Конституції України,     ст. 218 Господарського  кодексу України, ст. 9, 158-163, 186  Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

У позові відмовити повністю.

          

          Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження.

          Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення; апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом  двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

          

          

                Суддя                                                                БП. Гриняк