Справа № 22-209/2007 р. Головуючий суддя 1 інстанції : Красько В.Й.
Суддя-доповідач : Григоренко М.П.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 березня 2007 року м.Рівне
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Рівненської області в складі:
головуючого судці - Собіни І.М., суддів : Григоренка М.П., Оніпко О.В., при секретарі Томашевській І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в апеляційному порядку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування заподіяної злочином матеріальної і моральної шкоди, за участю позивача, відповідача та його представника - адвоката ОСОБА_3,
встановила:
Рішенням Дубровицького районного суду Рівненської області від 20 грудня 2006 року позовні вимоги позивача задоволені, в зв'язку із чим було присуджено до стягнення на користь останньої з відповідача:
- 4912 грн., в рахунок відшкодування заподіяної матеріальної шкоди, яка
складається з витрат на придбання медикаментів, в розмірі 1880 грн., вартості
пошкодженого одягу, в розмірі 1042 грн., та санаторно-курортної путівки, в розмірі
1990 грн.;
- 2124 грн., в рахунок відшкодування витрат на сторонній догляд;
-10 000 грн., на відшкодування моральної шкоди;
· 36 650 грн., одноразово на відшкодування втраченого заробітку, за період з 01.11.2004 року по 30.11.2006 року;
· 1500 грн., щомісяця, на період з 01.12.2006 року по 01.03.2008 року, на відшкодування втраченого заробітку.
Крім того, з відповідача підлягають стягненню витрати на інформаційно-технічне забезпечення в розмірі ЗО грн. та судовий збір в розмірі 437 грн..
Не погоджуючись з даним рішенням і вважаючи його незаконним , в зв'язку із порушенням судом норм матеріального і процесуального права, відповідач в своїй апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції:
- прийняв від позивача уточнену позовну заяву від 12.10.2006 року, яка не відповідала вимогам ст.119 ЦПК України;
- в ході судового розгляду не оглянув кримінальну справу і не дав належної оцінки тій обставині, що кримінальна справа відносно нього, по обвинуваченню у вчиненні злочину, передбаченого ст.286 ч.2 КК України, була закрита, у зв'язку із звільненням його від кримінальної відповідальності, згідно Закону України „ Про амністію" від
2
31 травня 2005 року, на підставі заяви яку він власноручно не складав, а склала, на вимогу працівників міліції, від його імені дружина;
· не прийнято до уваги, що він у добровільному порядку витратив на лікування позивача 1898 грн. 87 коп., а також передав громадянину ОСОБА_4 1500 грн., на оплату лікування та сторонній догляду позивача ОСОБА_1.;
· не призначив товарознавчої експертизи, на предмет встановлення вартості одягу позивачки, перед тим як він зазнав ушкоджень;
· не витребував доказів на підтвердження понесених позивачем витрат на санаторно-курортне лікування;
· неправильно визначив розмір витрат на сторонній догляд позивача,
в зв'язку із чим просить апеляційний суд рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 20 грудня 2006 року скасувати та направити справу на новий розгляд в суд першої інстанції.
В ході апеляційного розгляду даної цивільної справи відповідач та його представник апеляційну скаргу підтримали повністю і, наполягаючи на її задоволенні, дали пояснення, які збігаються із змістом самої апеляційної скарги.
Позивач та його представник учасники з приводу поданої апеляційної скарги відповідачем, як у своїх письмових запереченнях так і безпосередньо в судовому засіданні, заявили, що рішення суду першої інстанції вони вважають законним і обґрунтованим, а тому просять апеляційний суд скаргу відповідача залишити без задоволення.
Заслухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги та вивчивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга відповідача ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню.
Суд першої інстанції, задовольняючи вимоги позивача про відшкодування витрат на придбання медикаментів, вартості пошкодженого одягу, витрат на сторонній догляд, відшкодування втраченого заробітку, заподіяної моральної шкоди, виніс рішення у відповідності до вимог ст. ст. 1166-1168, 1187, 1195, 1197 ЦК України та на підставі належних і допустимих доказів, які були дослідженні в суді, а тому в цій частині рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 20 грудня 2006 року підлягає залишенню без змін.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції прийняв від позивача уточнену позовну заяву від 12.10.2006 року, яка не відповідала вимогам ст.119 ЦПК України, а в ході судового розгляду не оглянув кримінальну справу, яка була порушена відносно відповідача і не дав належної оцінки обставинам, при яких її було закрито, не врахував добровільне відшкодування останнім позивачу заподіяної шкоди, не призначив товарознавчої експертизи, на предмет встановлення вартості одягу позивачки, перед тим як цей одяг зазнав пошкоджень та неправильно визначив розмір витрат на сторонній догляд позивача, апеляційний суд не приймає до уваги, по наступним підставам.
Так, положення ст.119 ЦПК України, щодо залишення позовної заяви без руху, застосовуються лише при первинному зверненні позивача до суду із позовом, а в подальшому, відповідно до п.2 ст. 31 ЦПК України позивач має протягом усього часу розгляду справи змінити підставу або предмет позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову і це може бути зроблено як в усній формі в ході судового розгляду так і шляхом подачі письмової заяви, що в даному випадку і було зроблено позивачем (а.с.45).
З постанови Дубровицького районного суду Рівненської області від 8 листопада 2005 року ( а.с. 6) вбачається, що ОСОБА_2 було звільнено від кримінальної відповідальності, за вчинення злочину,
3
передбаченого ст.286 ч. 2 КК України, на підставі Закону України „Про амністію" від 31 травня 2005 року і останній проти цього не заперечував, це також підтверджується і ксерокопією його письмової заяви на адресу суду за даного приводу (а.с.50).
Відповідно до ст.. 14 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а оскільки постанова Дубровицького районного суду Рівненської області від 8 листопада 2005 року відносно відповідача до цього часу є чинною, тому у суду першої інстанції були відсутні підстави ставити її під сумнів.
Статтею 60 ЦПК України, закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно п. 2 ст.303 ЦПК України апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.
Однак, як вбачається з матеріалів справи, в ході судового розгляду даної справи в суді першої інстанції відповідач ОСОБА_2, визнаючи заявлений до нього цивільний позов в частині відшкодування заподіяної матеріальної шкоди, будь-яких заяв з приводу неправильного визначення позивачем вартості пошкодженого одягу, а так само і клопотань про призначення товарознавчої експертизи з даного приводу, не заявляв і будь-які докази про добровільне відшкодування позивачу понесених витрат на лікування та сторонній догляд, для того щоб суд їх міг перевірити, не надавав, а став наполягати на цьому лише в своїй апеляційній скарзі, при цьому не навівши будь-яких поважних причин, які обумовили ненадання ним цих доказів в суді першої інстанції.
У відповідності до ст. 34 Закону України „ Про загальнообов'язкове державне
соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного
захворювання, які спричинили втрату працездатності", сума витрат на необхідний догляд за потерпілим залежить від характеру цього догляду, встановленого МСЕК, і не може бути меншою (на місяць) від половини розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на день виплати, на постійний сторонній догляд.
Згідно висновку МСЕК від 15 лютого 2005 року (а.с. 20) позивач ОСОБА_1 до березня 2006 року потребувала постійного стороннього догляду.
Інші доводи апеляційної скарги відповідача суд також відхиляє, оскільки вони є надуманими і не мають будь-якого належного правового обґрунтування або є такими, що не мають істотного значення для вирішення даної справи по суті.
Рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 20 грудня 2006 року, в частині покладення на відповідача обов'язку відшкодувати позивачу додаткові витрати на санаторно-курортне лікування, в розмірі 1990 грн., а також рішення про стягнення з відповідача на користь держави судового збору, в розмірі 437 грн., підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення в справі з даного приводу, з наступних підстав.
Згідно довідки Дубровицької ЦРЛ (а.с. 21) позивачу ОСОБА_1. дійсно було рекомендовано санаторно-курортне лікування, однак позивач в суді першої інстанції не надала будь-яких підтверджуючих доказів на підтвердження понесених нею на дані цілі додаткових витрат, а було надано лише інформацію з фонду соціального страхування з тимчасової непрацездатності (а.с.49) про вартість путівки в санаторно-лікувальному закладі відповідного профілю, що є недостатнім для того, щоб вимагати відшкодування витрат, які реально нею понесені не були.
4
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, які містяться в підпункті „д" частини 3 пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України N 6 від 27.03.92 „Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", стягнення додаткових витрат потерпілого . може бути проведено й на майбутній час у межах строків, зазначених у висновку МСЕК або судово-медичної експертизи, в тому числі і на придбання путівки на санаторно-курортне лікування, але при цьому суд повинен зазначити в рішенні, що присуджені суми підлягають перерахуванню відповідній організації, яка має надати ці послуги потерпілому, однак оскільки позивач в суді першої інстанції таку вимогу не заявляв, тому в задоволенні позову ОСОБА_1., в частині відшкодування витрати на санаторно-курортне лікування, має бути відмовлено.
Як передбачено пунктом 18 статті 4 Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року громадяни, віднесені до 3 категорій постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, звільняються від сплати державного мита, а оскільки відповідач ОСОБА_2 є потерпілим від Чорнобильської катастрофи 3 категорії, тому суд першої інстанції безпідставно стягнув з останнього на користь держави судовий збір.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313-314, 316,319 ЦПК України, колегія суддів,-
вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 20 грудня 2006 року, в частині покладення на відповідача обов'язку відшкодувати позивачу додаткові витрати на санаторно-курортне лікування, а також про стягнення з відповідача на користь держави судового збору, скасувати та постановити з даного приводу нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1., в частині відшкодування витрати на санаторно-курортне лікування, в розмірі 1990 грн., відмовити, а судові витрати по справі, в розмірі 437 грн., віднести на рахунок держави, в решті рішення залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, при цьому воно може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців, з дня набрання ним законної сили.