УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

     24 березня 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого, судді: Руснак А.П.

                                                      Суддів: Адаменко О.Г.

Павловської І.Г.

                     При секретарі: Приходько Г.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну  справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, Київського РВ СМУ ГУ МВС України в АР Крим, третя особа - ОСОБА_7, про визнання  такою, що витратила право користування жилим приміщенням та зняття з реєстраційного обліку, за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення  Київського районного суду м.Сімферополя Автономної Республіки Крим від 14 грудня 2009 року,

                                                        ВСТАНОВИЛА:    

     8 липня 2009 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до відповідачів про визнання ОСОБА_6 такою, що витратила право користування жилим приміщенням у домоволодінні АДРЕСА_1, та зняття її з реєстраційного обліку за цією адресою.

     Позовні вимоги мотивовані тим, що вказаний будинок належить на праві спільної часткової власності в рівних частках йому і його сестрі ОСОБА_7 на підставі  свідоцтва про право на спадщину за законом від 9 серпня 2003 року. За цією адресою з 5 лютого 1985 року зареєстрована його колишня дружина ОСОБА_6 Проте, з моменту  розірвання  між ними шлюбу - 7 травня 2004 року -  вона у спірному будинку  не проживає, оскільки має  інше  житло.

     Рішенням Київського районного суду м.Сімферополя Автономної Республіки Крим від 14 грудня 2009 року у задоволенні позову відмовлено.

     Не погодившись з даним рішенням суду, ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, в якій просить  рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неповне з’ясування судом обставин, які мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права.

Зокрема, позивач зазначає,  що висновок суду про не проживання відповідача у спірному будинку з поважних причин не підтверджується ніякими доказами. Рішення суду про виплату ним  ОСОБА_6 компенсації її частки у спільному майні не має ніякого значення для вирішення цієї справи. Крім того, рішення суду не містить посилання на норми матеріального права, відповідно до яких суд вирішив справу.

     Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін і їх представників, дослідивши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги,  колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

     Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_5 про визнання ОСОБА_6 такою, що втратила право користування жилим приміщенням у будинку АДРЕСА_1 і зняття її з реєстраційного обліку за цією адресою, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_6 не проживає у спірному будинку з поважних причин, а саме у зв’язку з перешкоджанням їй в цьому позивачем, з яким після розірвання шлюбу у неї склалися неприязні стосунки.

     З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів,  оскільки вони відповідають обставинам справи і вимогам закону.

     Відповідно до ст. 150 Житлового кодексу України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку) користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю  на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

     Такі ж права власника будинку передбачені і ст. 383 Цивільного кодексу України.

     Частиною 1 ст. 156 Житлового кодексу України передбачено, що члени сім’ї власника жилого будинку, які проживають разом з ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування  цим приміщенням.

     Відповідно до вимог частини 4 ст. 156 і ст. 64 Житлового кодексу  України до членів сім’ї власника належать дружина, їх діти і батьки. Припинення сімейних відносин  з власником будинку не  позбавляє їх права користування займаним приміщенням.

     Згідно з вимогами  частини 2 ст. 405 Цивільного кодексу  України член сім’ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі його відсутності  без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла чи законом.

     З матеріалів справи  вбачається, що ОСОБА_5 і ОСОБА_6 перебували у зареєстрованому шлюбі з  1982 року.

     У 1985 році ОСОБА_6 поселилась і прописалась як дружина ОСОБА_5 в будинку АДРЕСА_1, який належав батькам  ОСОБА_5

     У 2003 році право власності на  будинок АДРЕСА_1  в порядку спадкування перейшло до ОСОБА_5  і його сестри ОСОБА_8 в рівних частках.

     7 травня 2004 року  шлюб між ОСОБА_5 і ОСОБА_6 було розірвано.

     Після розірвання шлюбу ОСОБА_5 перешкоджав ОСОБА_6 користуватися будинком АДРЕСА_1 для проживання, у зв’язку з чим вона була вимушена проживати у садовому будиночку на території садівницького товариства «Темп», який не пристосований для постійного проживання і де можлива лише тимчасова реєстрація.

     Вказані обставини підтверджуються відповідними довідками, показаннями свідків, рішеннями Київського районного суду м. Сімферополя від 20 грудня 2004 року про відмову у позові ОСОБА_5 до ОСОБА_6  про виселення з будинку АДРЕСА_1,  і від 8 лютого 2005 року про задоволення позову ОСОБА_6 до ОСОБА_5 про усунення перешкод в користуванні жилим приміщенням в  цьому ж будинку.

     Крім того,  рішенням Київського районного суду м. Сімферополя від 10 листопада 2008 року, яке набрало законної сили 18 лютого 2009 року, встановлено, що під час шлюбу з ОСОБА_6  ОСОБА_5 зі згоди своїх батьків, які були власниками будинку АДРЕСА_1, перебудував літню кухню літер «Б» в жилий будинок за рахунок спільних коштів подружжя. Оскільки цей будинок не прийнятий в експлуатацію, з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6 стягнуто половину вартості вказаної перебудови в сумі 40131,62 грн. Проте, за цим рішенням ОСОБА_5 поки що сплатив ОСОБА_6 лише 1543,06 грн., у зв’язку з чим вона поки що не має коштів на придбання іншого житла, де могла б  проживати постійно.

     Отже, до  прийняття судом рішення про стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6 компенсації частки у спільному майні подружжя, тобто літній кухні літер «Б» з прибудовою, вона була співвласником цього майна і мала право користуватися ним на підставі ст.  150  Житлового кодексу  України і ст. 383 Цивільного кодексу України.

     За таких обставин  передбачених законом підстав для визнання ОСОБА_6 такою, що втратила право користування жилим приміщенням в будинку АДРЕСА_1 і зняття її з реєстраційного обліку за вказаною адресою немає.

Отже, доводи ОСОБА_5, викладені в апеляційній скарзі, є необґрунтованими.

     З огляду на зазначене,  колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому, відповідно до вимог частини 1 ст. 308 Цивільного процесуального кодексу України, відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 303, 304, 307,  308, 313, 314, 315, 317  Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів

                                                             УХВАЛИЛА:

     Апеляційну скаргу ОСОБА_9 відхилити.

     Рішення  Київського районного суду м.Сімферополя Автономної Республіки Крим від 14 грудня  2009 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її  проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку  безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.

     Судді:   Руснак А.П.                    Адаменко О.Г.                      Павловська І.Г.

Судове рішення набрало законної сили 24 березня 2010 року. Суддя:

З оригіналом згідно. Суддя: