Справа №22-ц-459/2007р. Головуючий 1-ї інстанції: Литвинов А.В.
Категорія: про стягнення
заробітної плати Доповідач: Пшенічна Л.В.
РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
«22» лютого 2007р. Судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного
суду Харківської області в складі:
головуючого - Борової С.А.
суддів - Пшенічної Л.В., Даниленка В.М.
при секретарі - Гребенщиковій. Ю.В., Шевченко О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Куп'янського міськрайонного суду Харківської області від 05 грудня 2006р. по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2про стягнення заробітної плати та моральної шкоди,-
ВСТАНОВИЛА:
В травні 2005 року ОСОБА_1. звернувся до суду з вищевказаним позовом до ОСОБА_2., який є фізичною особою - суб'єктом підприємницької діяльності.
В позові ОСОБА_1. посилався на те, що з 01 жовтня 2004 року по 29 квітня 2005 року він знаходився з відповідачем у трудових відносинах. Згідно з трудовим договором від 01 жовтня 2004 року він працював верстатником деревообробного верстату. 29 квітня 2005 року був звільнений за згодою сторін. Заборгованість по заробітній плати на час звільнення склала 238 грн.
Позовні вимоги неодноразово були позивачем доповнені та уточнені і остаточно позивач просив визнати його звільнення недійсним і зобов'язати відповідача змінити формулювання причин звільнення, а саме звільнити на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України, а також стягнути з відповідача заборгованість по зарплаті 262 та 290 гривень, а разом 552 грн.., за порушення законодавства про працю 996 грн., 350 гривень вихідної допомоги, за вимушений прогул 4056 грн. 6606 грн за затримку розрахунку та 4056 грн моральної шкоди, а всього 16616 грн.
Відповідач позовні вимоги визнав частково і згоден виплатити 552 грн, а також визнає порушення норм КЗпП України, в решті позовні вимоги не визнає.
Рішенням Куп'янського міськрайонного суду Харківської області від 05.12. 2006р позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в сумі 552 грн.
Визнано, що звільнення ОСОБА_1. з роботи в СПДФО ОСОБА_2. ІНФОРМАЦІЯ_2року за ст. 36 п. 1 КЗпП України проведено з порушенням.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1., посилаючись на те, що судом першої інстанції порушено норми матеріального і процесуального права, просить ухвалу суду скасувати і ухвалите нове рішення, яким задовольнити його позов.
В обгрунтування своєї апеляційної скарги ОСОБА_1. посилається на те, що суд першої інстанції визнав недійсним формулювання причин звільнення, але не вказав, який орган повинен зробити запис у трудовій книжці. Судом не вірно визначена сума заборгованності по заробітній платі та розподілені судові витрати Суд першої інстанції безпідставно відмовив у стягненні середнього заробітку за затримку розрахунку та за порушення трудового законодавства, а також у відшкодуванні моральної шкоди.
Судова колегія, заслухавши доповідь судді, осіб, які з'явилися у судове засідання, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи позивачу у змінені формулювання причин звільнення суд посилався на те, що суд визнає формулювання причин звільнення неправильним, але враховуючи, що відповідач на час розгляду справи не є підприємцем і не може самостійно внести зміни у трудову книжку позивача, тому суд вважав необхідним відмовити в цій частині позовних вимог.
Суд першої інстанції також посилався на те, що оскільки відповідач на час розгляду не є суб'єктом підприємницької діяльності, то взаємовідносини, що виникли між сторонами не можуть регулюватися трудовим законодавством, слід керуватися нормами цивільного законодавства, а тому неможливо задовольнити вимоги позивача про стягнення грошових сум за порушення законодавства про працю, за затримку розрахунку при звільнені, вихідну допомогу та за примусовий прогул.
З такими висновками суду першої інстанції судова колегія погодитися не може, тому що вони не ґрунтуються на законі.
Відповідач був СПДФО, уклав трудовий договір з позивачем, відносини, що виникли між сторонами, регулюються нормами трудового законодавства.
Позивач був звільнений з роботи і звернувся до суду з позовом під час коли відповідач, ще не припиняв своєї діяльності, як суб'єкт підприємницької діяльності. Відповідач припинив цю діяльність лише 13.09. 2005 року, а тому до цих взаємовідносин слід застосовувати норми трудового законодавства.
З урахуванням наведеного судова колегія вважає, що позовні вимоги позивача відносно стягнення заборгованності по заробітній плати, зміни формулювання причин звільнення підлягають повному задоволенню, а стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку під час звільнення, стягнення вихідної допомоги та відшкодування моральної шкоди підлягають частковому задоволенню, в іншій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Судовою колегією було встановлено, що заборгованість по заробітній платі на час ухвалення рішення становить 674 грн. 65 коп. і цю суму визнає відповідач.
Суд першої інстанції стягнув на користь позивача заборгованість по зарплаті у сумі 552 грн., що не відповідає матеріалам справи, а тому у цій частині рішення підлягає зміні. Судова колегія вважає, що стягненню підлягає заборгованість по заробітній платі у розмірі 674 грн. 65 коп.
Згідно зі ст. 116 КЗпП України при звільнені працівника виплата всіх сум, що належить йому, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Як стверджує позивач, і проти цього не заперечує відповідач, розрахунок з ним не проведений і по час розгляду справи апеляційною інстанцією.
Стаття 117 КЗпП України передбачає, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, то йому виплачується його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
У судовому засідані апеляційної інстанції відповідач пояснив, що спору про розмір зарплати, яка підлягає виплаті, не було, а несвоєчасний розрахунок викликано відсутністю грошей.
Згідно трудового договору заробітна плата позивача становить 250 грн., але не нижче законодавчо встановленого розміру мінімальної заробітної плати.
Мінімальна зарплата за станом на 29 квітня 2005 року становила 290 грн.
Середньоденна зарплата становить 9.грн.67 коп. (290 грн.: ЗО днів).
Час затримки виплати зарплати становить з 29.04 2005 року по 22. 02. 2007 року 21 місяць 25 днів.
290 грн. х 21 місяць = 6090 грн.
9 грн. 67 коп. х 25 днів - 241 грн. 75 коп., а всього підлягає стягненню за несвоєчасний розрахунок під час звільнення 6331грн. 75 коп. (6090 грн. + 241 грн. 75 коп.).
Доводи викладені судом першої інстанції, відносно того, що звільнення позивача за ст. 36 КЗпП України проведено з порушенням законодавства про працю, відповідають обставинам справи, але висновок, що у цій частини слід відмовити з тих підстав, що нема кому внести зміни до трудової книжки не відповідає обставинам справи. Відповідач, як фізична особа існує і може внести запис у трудову книжку позивача, а засвідчити цей запис повинен центр зайнятості.
ОСОБА_1., як пояснив відповідач, був звільнений у зв'язку з його рішенням припинити підприємницьку діяльність. ОСОБА_1. 3 квітня 2005 року був попереджений про наступне звільнення, позивач проти цього не заперечує.
Судова колегія вважає, що слід змінити формулювання причин звільнення ОСОБА_1. і вважати звільненим його з роботи за п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку з ліквідацією СПДФО ОСОБА_2.
Датою звільнення, з урахуванням вимог ч. 1 ст. 49-2КЗпП України про двомісячне попередження про звільнення, слід вважати ІНФОРМАЦІЯ_1року.
Згідно зі ст. 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав зазначених у п. 1 ст. 40 КЗпП України працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менш середнього місячного заробітку. Виходячи з того, що сторони у трудовому договорі обмовили, що заробітна плата не може бути менш за мінімальну заробітну плату, то стягненню підлягає вихідна допомога у сумі 290 грн.
Щодо відшкодування моральної шкоди, то позивач не надав суду доказів, що вона становить 16 612 грн., а тому судова колегія вважає, відшкодуванню підлягає моральна шкода у розмірі 500 грн.
Що стосується позовних вимог позивача про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, то вони не підлягають задоволенню, оскільки позивач не заявляв позовних вимог про поновлення на роботі. Відносно стягнення заробітної плати у розмірі 3-х місячної заробітної плати за порушення трудового законодавства, то ці вимоги законодавства стосуються, як передбачено ст. 44 КЗпП України, при звільненні за ст. 38 і 39 вказаного Кодексу.
Оскільки висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, то відповідно до вимог п.п. З і 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України судова колегія змінює рішення суду.
Керуючись ст. ст. 303, 304, п.3 ч. 1 ст. 307, п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 309, ст. 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України судова колегія судової палати,-
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково
Рішення Куп'янського міськрайонного суду Харківської області від 05 грудня 2006 року змінити.
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Змінити формулювання причини звільнення ОСОБА_1.
Вказати у трудовій книжці ОСОБА_1 " звільнений з роботи за п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку з ліквідацією СПДФО ОСОБА_2з ІНФОРМАЦІЯ_1року.
Зобов'язати ОСОБА_2зробити запис у трудовій книжці
ОСОБА_1 відповідний рішенню суду.
Зобов'язати Куп'янський міськрайонний центр зайнятості посвідчити запис у трудовій книжці ОСОБА_1 про причини звільнення.
Стягнути з ОСОБА_2на користь ОСОБА_1:
заборгованість по заробітній платі у сумі 674 грн. 65 коп.,
вихідну допомогу в розмірі 290 грн.,
середній заробіток за затримку розрахунку при звільнені у сумі 6331 грн. 75 коп.,
моральну шкоду у сумі 500 грн., а всього 7796 грн. 40 коп.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2на користь держави судовий збір у 77 грн. 96 коп.
Стягнути з ОСОБА_2витрати на інформаційно-технічне забезпечення у розмірі 30 грн.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили.