Справа № 22 - 4657 / 2008р. 

Головуючий у 1 інстанції: Мусієнко Н.М.

Суддя-доповідач: Осоцький I.I.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2008 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого: Мануйлова Ю.С.,
Суддів: Осоцького І.І.,

Денисенко Т.С.,

При секретарі: Батарейній О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 13 жовтня 2008 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ТOB «Сантехніка ЗАЗ» про стягнення заробітної плати та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Сантехніка ЗАЗ» про стягнення заробітної плати та моральної шкоди.

В позові зазначав, що з 01.11.2005 року він працював в ТОВ «Сантехніка ЗАЗ» електромонтером по ремонту та обслуговуванню обладнання 6 розряду. Наказом № 109 від 27.04.2006 року він був звільнений по ст. 40 п. 2 КЗпП України за станом здоров'я. При звільненні йому було сплачено заробітну плату за 144 години в розмірі 596 грн. 16 коп., доплату за шкідливість - 47 грн. 69 коп., вихідну допомогу - 716 грн. 69 коп., компенсацію за 14 днів невикористаної відпустки - 345 грн. 10 коп., індексацію заробітної плати - 19 грн. 34 коп., а всього 1724 грн. 98 коп. без утримань.

Згідно наказу № 81 від 22.12.2005 року, в січні 2006 року завод не працював, заробітна плата не нараховувалась, однак час простою робітнику повинен оплачуватися, виходячи з розрахунку не нижче 2/3 тарифної ставки встановленого розряду. Тобто у підприємства перед ним склалась заборгованість по заробітній платі за січень 2006 року. Також йому була сплачена компенсація за невикористану відпустку тільки за 14 днів, а не за 32 дні. За період роботи на підприємстві він неодноразово працював в святкові та вихідні дні тому йому повинно було надано інші вихідні або компенсація за відпрацьований час у подвійному розмірі, чого не було зроблено. Крім того, про звільнення його було попереджено безпосередньо в день звільнення.З огляду на вищевикладене, просив суд стягнути з відповідача на свою користь 786 грн. 70 коп. - заборгованість по заробітній платі за січень 2006 року, а також 443 грн. 30 коп. - компенсацію за невикористану відпустку, 1433 грн. 38 коп. - суму середнього заробітку за 2 невідпрацьованих місяця, 250 грн. 38 коп. - зарплата за лютий 2006 року, 365 грн. 47 коп. - за січень 2005 року, 415 грн. 56 коп. - за січень 2004 року, 271 грн. 81 коп. -за січень 2003 року, 146 грн. 37 коп. - за лютий 2003 року, 196 грн. - за січень 2002 року, 109 грн. 90 кой., за січень 2001 року, 196 грн. 56 коп. - за січень 2000 року, 98 грн. 95 коп. -пенсійний фонд 1999-2004 p.p., 4000 грн. - матеріальна допомога 5106 грн. 52 грн. -різниця за чотири місяця 2000 грн. - проектування і монтаж 71 грн. 48 коп. - подвійна оплата за суботу 286 грн. 08 коп. - подвійну за суботу і неділю 8 днів 2000 грн. - за навчання учнів 2003-2006 p., а всього 18 178 грн. 45 коп..

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, ОСОБА_1 працював у ТОВ „Сантехніка ЗАЗ" лише з 01.11.2005 року по 27.04.2006 року і усі виплати йому було сплачено при звільненні з цього підприємства.

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 13 жовтня 2008 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.

Вислухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи.

Постановляючи рішення про відмову у задоволені позову ОСОБА_1 суд виходив з того, що відповідач повністю розрахувався з позивачем при його звільненні, часу простою на підприємстві не з вини працівника не було і тому не має підстав для оплати заробітної плати за часу простою та підстав для відшкодування моральної шкоди.

Проте з висновком суду в частині недоведеності факту простою у січні 2006 року на ТОВ „Сантехніка ЗАЗ" не з вини відповідача погодитися не можливо.

У довідці ТОВ „Сантехніка ЗАЗ" від 23.05.2006 року /а.с.6/ про заробітну плату ОСОБА_1 за 2005-2006 рік, виданою для пред"явлення до суду за підписами уповноважених осіб підприємства, зазначено про не нарахування заробітної плати ОСОБА_1 у січні 2006 року у зв"язку з тим, що підприємство ТОВ „Сантехніка ЗАЗ" за наказом № 81 від 22.12.2005 року не працювало.

Незбереження відповідачем вказаного вище наказу свідчить про недотримання ТОВ „Сантехніка ЗАЗ" строків зберігання документів, а не про недоведеність, як вважав суд першої інстанції, факту простою підприємства відповідача у січні 2006 року не з вини працівника.

Тому судова колегія рішення суду в частині відмови у задоволені позову про стягнення заробітної плати за час простою та про стягнення моральної шкоди у зв"язку з невідповідністю висновку суду обставинам справи скасовує і постановляє у цій частині позову нове рішення, виходячи з такого.

Згідно до ст.113 КЗпП України час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду.

За вищевказаною довідкою ТОВ „Сантехніка ЗАЗ" від 23.05.2006 року час простою приходився на січень 2006 року, що складає 22 робочих дня.

За довідкою ТОВ „Сантехніка ЗАЗ" від 30.05.2006 року /а.с.7/ тарифна ставка позивача становила - 4, 14 грн. на час.Розмір невиплачекої заробітної плати за час простою у січні 2006 року складає (4, 14 грн.* 2/3 * 8 годин * 22 робочих дня) - 518, 60 грн..

Згідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв"язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Враховуючи наведене, судова колегія вважає, що позивач у зв"язку з порушенням його трудових прав при невиплаті йому заробітної плати за час простою у січні 2006 року поніс моральні страждання, розмір яких, виходячи з обставин справи складає - 500 грн., який і підлягає стягненню в межах позовних вимог про стягнення моральної шкоди.

В іншій частині рішення суду постановлено з належною оцінкою наданих доказів по справі та з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування в вказаній частині судова колегія не вбачає.

Керуючись ст., ст. 307, 309, 313, 317 ЦПК України, колегія суддів,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 13 жовтня 2008 року по цій справі в частині відмови у задоволені позову ОСОБА_1 про стягнення заробітної плати у розмірі 2/3 тарифної ставки за час простою та про стягнення моральної шкоди скасувати і в цій частині постановити нове рішення наступного змісту:

„Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з ТОВ „Сантехніка ЗАЗ" на користь ОСОБА_1 - 5 8, 60 грн. заробітної плати за час вимушеного простою у січні 2006 року та моральну шкоду в розмірі--500 грн.."

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців.