АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22ц- 1215 Головуючий в 1інстанції – Резнік Н.І.
Категорія Доповідач – Темнікова В.І.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 березня 2010 року Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Луганської області в складі :
головуючого – Темнікової В.І.,
суддів – Ступіної Я.Ю., Мартинюка В.І.,
за участю секретаря – Плотнікова Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луганську цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м. Луганська Луганської області від 23 листопада 2009 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розподіл майна та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, треті особи відділ громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Жовтневого РО УМВС України в Луганській області, орган опіки та піклування Жовтневої районної в м. Луганську ради, про усунення перешкод у користуванні, визнання таким, що втратив право на житлову площу з припиненням реєстрації та виселення, -
В С Т А Н О В И Л А :
Рішенням Жовтневого районного суду м. Луганська Луганської області від 23 листопада 2009 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 було відмовлено через їх необґрунтованість. Зустрічний позов було задоволено. Суд виселив ОСОБА_2 та її неповнолітнього сина ОСОБА_4 із АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення та усунув перешкоди у користуванні даною квартирою, яка належить на праві власності ОСОБА_3 шляхом зняття з реєстраційного обліку за даною адресою ОСОБА_2 та неповнолітнього ОСОБА_4 Суд також зобов’язав відділ громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Жовтневого РО УМВС України в Луганській області зняти з реєстраційного обліку ОСОБА_2 та неповнолітнього ОСОБА_4, які зареєстровані в АДРЕСА_1
Не погодившись з зазначеним рішенням, позивачка ОСОБА_2 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Так, вона посилалася на те, що суд не взяв до уваги те, що в заяві про реєстрацію її та її сина за адресою спірної квартири відповідач зазначав себе як її співмешканець, а взяв до уваги тільки її пояснення на ім’я прокурора про те, що вона не є співмешканкою відповідача, хоча пояснення не є встановленим фактом і потребували додаткової перевірки. Не дав суд належної оцінки також тому, що згідно мирової угоди по іншій справі, ОСОБА_3 брав на себе зобов’язання створити з нею сім’ю та придбати квартиру чи будинок з оформленням права власності на них обох по 1/2 ч. Наявність же реєстрації ОСОБА_3 в с. Ніколаєвка не є свідченням його фактичного та постійного там проживання. Не взяв суд до уваги також заповіт, який складав відповідач на її ім’я на спірну квартиру. Також посилалася на те, що суд невірно оцінив пояснення свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 Посилаючись як на підставу виселення на ст. 116, 157 ЖК України, суд не з’ясував того, чи є в діях її та її сина порушення, за які вони можуть бути виселені з квартири, в чому вони полягають та чи застосовувались до них заходи, передбачені ч.1 ст.116 ЖК України. Крім того, ОСОБА_2 посилалася на те, що судове засідання 21.10.2009р. було проведено без її участі, хоча вона повідомляла про своє відрядження і в цьому засіданні були залучені до участі у справі у якості 3-х осіб відділ громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Жовтневого РО УМВС України в Луганській області та орган опіки та піклування Жовтневої районної в м. Луганську ради, але не зазначено у якості таких, що заявляють самостійні вимоги чи ні. Також вона вважає, що в матеріалах справи відсутні відомості про належне повідомлення органу опіки та піклування про виклик до суду, так як на повідомленні відсутні адреса отримувача та дані про те, кому відправлено повідомлення. Заяви про розгляд справи у їх відсутність в матеріалах справи не має. Вважає, що суд не мав підстав розглядати справу у відсутності органу опіки і піклування. Також посилалася на те, що оскаржуваним рішенням порушено право її неповнолітнього сина на житло.
Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає її такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав:
Згідно ст. 10 ЦПК України обставини цивільних справ встановлюються судом за принципом змагальності. Суд же, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, лише створює необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи. При дослідженні і оцінці доказів, встановленні обставин справи і ухваленні рішення суд незалежний від висновків органів влади, експертиз або окремих осіб. Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Крім того згідно ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на основу своїх вимог або заперечень.
Як убачається з матеріалів справи, судом під час розгляду цієї справи були створені такі умови. Судом були досліджені і оцінені в їх сукупності всі докази, надані сторонами, відповідно до вимог ст. 212 ЦПК України. Виходячи з наданих сторонами доказів, суд першої інстанції правильно дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 та про задоволення позовних вимог ОСОБА_3
Постановляючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що в судовому засіданні було встановлено, що ОСОБА_2 та її неповнолітній син ОСОБА_7 - ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстровані та проживають в спірній квартирі за адресою АДРЕСА_1. В заяві про згоду на реєстрацію ОСОБА_2 та її неповнолітнього сина за адресою спірної квартири, ОСОБА_3 ставив свій підпис та зазначив, що він є співмешканцем. Дана квартира на праві власності належить ОСОБА_3 на підставі рішення Жовтневого районного суду м. Луганська від 30.06.2005р. Комунальні послуги по даній квартирі сплачує ОСОБА_3 Однак., він з 20.07.1995 року постійно сам мешкає та зареєстрований в АДРЕСА_3 Також суд виходив з того, що сама ОСОБА_2 в поясненнях на ім’я прокурора Жовтневого району від 08.06.2005р. зазначала, що вона не є співмешканкою ОСОБА_3, не перебуває з ним у цивільному шлюбі і тільки інколи зустрічається з ним у компанії спільних друзів. Проаналізувавши встановлені ним обставини по справі, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивачка ОСОБА_2 не довела суду того, що вона та відповідач ОСОБА_3 мешкали однією сім’єю без укладення шлюбу, вели спільне господарство. Сам же відповідач заперечує проти цього в категоричній формі. Факт мешкання сторін однією сім’єю судом в установленому законом порядку не встановлювався. Належних доказів того, що майно, яке позивачка зазначила як таке, що підлягає розподілу, було придбано за спільні кошти сторін позивачка суду не надала. Тому суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог позивачки про розподіл спільно придбаного майна на підставі ст. 70,71,74 СК України. Також суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_3 є власником спірної квартири, розташованої за адресою АДРЕСА_1 та автомобілів Mitsubishi Lancer та “Шеврове – Авто” і не має ніякого відношення до іншого майна, зазначеного позивачкою в позові.
Вказані обставини та висновки суду 1 інстанції підтверджуються матеріалами справи та відповідають вимогам закону, зазначеному в тексті оскаржуваного рішення, так як факт мешкання сторін однією сім’єю без реєстрації шлюбу судом в установленому законом порядку встановлено не було по іншій справі. Не було заявлено таких позовних вимог позивачкою також і в межах даної цивільної справи, а тому у суду не було достатніх правових підстав для встановлення такого факту та визначення будь – якого майна таким, що належить сторонам на праві спільної сумісної власності подружжя. Без встановлення даних фактів позов ОСОБА_2 про розподіл майна, зазначеного в позовних заявах, за правилами спільної сумісної власності подружжя є необґрунтованими та передчасними. З урахуванням наведеного доводи апеляційної скарги позивачки про те, що спірна квартира була придбана сторонами під час сумісного проживання та за спільні кошти не заслуговують на увагу, так як не знайшли свого об’єктивного підтвердження в ході розгляду справи по суті заявлених вимог. Також апеляційний суд бере до уваги те, що позивачка, заявляючи позов про розподіл квартири та висловлюючи побажання про виділення їй в натурі даної квартири з стягненням з неї на користь відповідача вартості тієї частини квартири, яка належить відповідачу за мінусом вартості іншого майна, не виконала вимог ч. 2 ст. 365 ЦК України, згідно якої суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду. Не виконання цієї умови є за діючим законодавством самостійною підставою для відмови у задоволенні позову про розподіл неподільного майна з припиненням одного з співвласників права на частку у спільному майні.
Задовольняючи зустрічний позов, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 є власником спірної квартири за адресою АДРЕСА_1 і як власник має право вимагати усунення перешкод у користуванні своєю власністю. При цьому власник майна не повинен доводити неправомірність дій відповідача, так як вони вважаються такими доки сам відповідач не доведе правомірність своєї поведінки. ОСОБА_3 бажає здійснювати своє право власності шляхом розпорядження, про що заявив у судовому засіданні, а ОСОБА_2 перешкоджає йому в цьому, оскільки мешкає в квартирі та не бажає виселятися. Тому суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні власністю, виселення та зняття з реєстраційного обліку є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі. А оскільки відповідно до ст. 160 СК України місцем проживання дитини визнається місце проживання її батьків, а неповнолітній син позивачки мешкає з нею, то місцем його проживання буде місце проживання його матері. З урахуванням наведеного суд дійшов висновку про необхідність виселення ОСОБА_2 та її неповнолітнього сина ОСОБА_4 із АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення та усунення перешкод у користуванні даною квартирою, яка належить на праві власності ОСОБА_3 шляхом зняття з реєстраційного обліку за даною адресою ОСОБА_2 та неповнолітнього ОСОБА_4, а також про зобов’язання відділу громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Жовтневого РО УМВС України в Луганській області зняти з реєстраційного обліку ОСОБА_2 та неповнолітнього ОСОБА_4, які зареєстровані в АДРЕСА_1
Вказані обставини та висновки суду 1 інстанції також підтверджуються матеріалами справи та відповідають вимогам закону, який регулює спірні правовідносини, виходячи з наступного:
Як встановлено судом першої інстанції, спірна квартира належить на праві власності ОСОБА_3 З вересня 2005р. в даній квартирі зареєстровані та проживають ОСОБА_2 та її неповнолітній син ОСОБА_7 – ІНФОРМАЦІЯ_1. Достатньої кількості належних та допустимих доказів того, що вони вселилися в дану квартиру саме в якості членів сім’ї ОСОБА_3 та проживали в ній разом з ним як члени його сім’ї, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, тощо, ОСОБА_2 суду надано не було. Доводи ОСОБА_2 про те, що вона є співмешканкою ОСОБА_3, не знайшли свого об’єктивного підтвердження в судовому засіданні. Не надано було сторонами також достатньої кількості безспірних доказів і тому, що ОСОБА_2 з сином вселилися до даної квартири за договором найму (оренди) жилої площі. Більш того, як сама ОСОБА_2 категорично заперечує факт того, що вона проживала в даній квартирі з моменту вселення на правах оренди жилої площі, так і ОСОБА_3 в судовому засіданні в апеляційній інстанції підтвердив те, що у нього був намір поселити ОСОБА_2 у якості квартирантки, але договір оренди з ОСОБА_2 він так і не уклав, квартплату вона йому не сплачувала, всі комунальні платежі за квартиру сплачував він сам, тобто вважає, що фактично ОСОБА_2 з сином проживають в його квартирі на правах тимчасових жильців, оскільки ні квартирантами, ні членами його сім’ї вони не являються.
З урахуванням наведеного, та інших обставин, встановлених судом першої інстанції та наявних в матеріалах справи доказів, яким суд першої інстанції дав належну правову оцінку в їх сукупності, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно дійшов висновку про те, що ОСОБА_2 з її неповнолітнім сином ОСОБА_7 підлягають виселенню з спірної квартири з зняттям їх з реєстрації як особи, які проживають в квартирі без достатніх правових підстав і фактично є тимчасовими жильцями та перешкоджають власникові в праві вільно користуватися та розпоряджатися належним йому майном.
При цьому апеляційний суд вважає, що з тексту рішення суду слід виключити посилання на ст. 116, 155, 157 ЖК України як такі, що не регулюють спірні правовідносини, які виникли між сторонами. Посилання ОСОБА_2 на те, що при вирішенні зустрічного позову суду слід було керуватися саме нормами житлового права, так як спір між сторонами є житловим, не заслуговують на увагу, так як з моменту вводу в дію нового ЦК України глави ЖК України, що регулюють право користування житлом, яке належить громадянам на праві приватної власності (у будинках громадського житлового фонду, службових приміщеннях і гуртожитках, у будинках, квартирах приватного житлового фонду) втратили силу і до них не застосовуються. Більш того, ОСОБА_3 в позові, з яким він звернувся до суду також не посилався на норми ЖК України, а просив захистити його права як власника квартири і усунути перешкоди у користуванні своєю власністю.
З урахуванням наведеного не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 стосовно того, що суд, посилаючись як на підставу виселення її з сином на ст. 116, 157 ЖК України, не з’ясував того, чи є в діях її та її сина порушення, за які вони можуть бути виселені з квартири, в чому вони полягають та чи застосовувались до них заходи, передбачені ч.1 ст.116 ЖК України.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд не дав належної оцінки тому, що в заяві про реєстрацію її та її сина за адресою спірної квартири відповідач зазначав себе як її співмешканець, а взяв до уваги тільки її пояснення на ім’я прокурора про те, що вона не є співмешканкою відповідача, хоча пояснення не є встановленим фактом і потребували додаткової перевірки, що суд не дав належної оцінки також тому, що згідно мирової угоди по іншій справі, ОСОБА_3 брав на себе зобов’язання створити з нею сім’ю та придбати квартиру чи будинок з оформленням права власності на них обох по 1/2 ч., а наявність реєстрації ОСОБА_3 в с. Ніколаєвка не є свідченням його фактичного та постійного там проживання, що суд не взяв до уваги заповіт, який складав відповідач на її ім’я на спірну квартиру, хоча всі ці обставини в сукупності свідчать про наявність між сторонами особливих, сімейних відносин, не заслуговують на увагу, так як суд дав їм належну правову оцінку в сукупності з іншими доказами по справі в межах наданої йому законом компетенції. Крім того, в судовому засіданні в апеляційній інстанції були досліджені пояснення позивачки на ім’я прокурора Жовтневого району від 08.06.2005р. ( а.с.55), в яких вона зазначала, що не вважала себе співмешканкою відповідача на той час та не перебувала з ним у цивільному шлюбі. Позивачка підтвердила те, що вона дійсно давала такі пояснення на ім’я прокурора Жовтневого району, але зробила вона це необдумано. Однак, дані пояснення позивачки характеризують те, як вона сама оцінювала її взаємовідносини з відповідачем на час придбання спірної квартири. Мирова угода, підписана ОСОБА_3, ОСОБА_8 та ОСОБА_5 та датована 29.06.2005р. ( а.с. 74) свідчить тільки про намір відповідача створити з позивачкою сім’ю та не є прямим доказом наявності між сторонами фактичних шлюбних відносин. Безспірних доказів того, що такі відносини виникли як до, так і після написання даної мирової угоди позивачка суду не надала. Відповідач же пояснив, що це були його мрії, які він так і не реалізував. Сама ж по собі дана мирова угода не породжує ніяких правових наслідків, так як не була затверджена судом в установленому законом порядку. В заяві про реєстрацію позивачки та її сина в спірній квартирі ( а.с. 85) дійсно стоїть підпис відповідача про згоду на це, проти чого не заперечував відповідач в судовому засіданні, але слово співмешканець вказано не ним і як стверджує відповідач дане слово виконано не його почерком. Як дану заяву, так в заповіт на ім’я позивачки на спірну квартиру він підписував на підтвердження того, що він не заперечував проти того, щоб позивачка купила у нього дану квартиру, але цього не сталося. З цією ж метою він і поселяв її в спірній квартирі, але потім позивачка взагалі стала претендувати на цю квартиру, намагалася оформити її на свого родича ОСОБА_8, але їй це не вдалося. Колишня власниця спірної квартири підтвердила, що квартиру у неї придбав саме ОСОБА_3 та виплатив їй гроші за дану квартиру. Ці обставини підтверджені також рішенням Жовтневого районного суду м. Луганська від 30.06.2005р. ( а.с. 35, 40). Ніяких доказів на спростування того, що відповідач з 1995 року постійно сам мешкає та зареєстрований в с. Миколаївка, позивачка суду не надала, не надала позивачка також доказів того, що довідки, видані Миколаївським сільським головою та зав. поштовим відділенням в с. Миколаївка про місце проживання відповідача, участь його у громадських заходах, отримання поштової кореспонденції, тощо за місцем реєстрації в с. Миколаївка ( а. с. 33, 34) не відповідають дійсності. За таких обставин ствердження позивачки про те, що відповідач не мешкав в даному населеному пункті постійно є її суб’єктивним тлумаченням обставин по справі, не підкріпленим належними доказами.
Численні ж постанови про відмову у порушенні кримінальних справ, які датовані починаючи з 2005 року, навпаки свідчать про наявність між сторонами неприязнених стосунків ( а. с. 43, 51, 149), тому ствердження позивачки, що вони до теперішнього часу з відповідачем перебувають у фактичних шлюбних відносинах не тільки заперечується відповідачем, а й спростовується матеріалами справи.
Не відповідають дійсності також доводи апеляційної скарги про те, що суд не взяв до уваги пояснення свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6, оскільки суд дав їм критичну оцінку в межах своїх повноважень з урахуванням інших доказів по справі, а тому числі тому, що ОСОБА_6 є матір’ю позивачки, а ОСОБА_5 - її близькою подругою. При цьому з їх пояснень випливає, що жодна з них не була присутня при придбанні будь – якого майна сторонами, вони були свідками тільки того, як це майно доставлялося до квартири. Свідок ОСОБА_9 пояснила, що вона не знає ким і за чиї кошти придбавалося майно. Пояснення даного свідка про те, що вона бачила відповідача в квартирі, де мешкає позивачка, а також про те, що вони разом з іншими їх друзями святкували з сторонами деякі свята, тобто пояснення про періодичні зустрічі сторін самі по собі ще не свідчать про наявність між ними саме фактичних шлюбних відносин, у сенсі сімейного законодавства.
Доводи апеляційної скарги про те, що судове засідання 21.10.2009р. було проведено без участі позивачки, хоча вона повідомляла про своє відрядження і в цьому засіданні були залучені до участі у справі у якості 3-х осіб відділ громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Жовтневого РО УМВС України в Луганській області та орган опіки та піклування Жовтневої районної в м. Луганську ради, але не зазначено у якості таких, що заявляють самостійні вимоги чи ні, як і посилання позивачки в судовому засіданні в апеляційній інстанції на те, що про залучення даних органів до участі у справі вона дізналася тільки після винесення судом рішення по справі, що це відбулося не в попередньому судовому засіданні , а вже після призначення справи до розгляду і не з початку розгляду справи, а в черговому судовому засіданні, що вони повинні були бути залученими до участі у справі не як треті особи, а як зацікавлені особи, не є самостійною підставою для скасування рішення по справі, так як дані порушення відносяться до формальних недоліків, які не призвели до порушення основних принципів цивільного процесуального законодавства та охоронюваних законом прав та інтересів осіб, які беруть участь у справі і не вплинули на суть ухваленого рішення. Згідно ж ч.3 ст. 309 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи, чого не сталося в даному випадку.
Не відповідає дійсності також те, що орган опіки та піклування не був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, так як на а. с. 125 знаходиться розписка про отримання повідомлення представником даного органу. Представник органу опіки та піклування Владимирова А.О. підтвердила, що в даній розписці стоїть підпис схожий на підпис їх працівника, але вона особисто не знала про те, що дана справа розглядається в суді. Також вона дала пояснення про те, що саме діями відповідача в межах заявлених позовних вимог по даній справі, а отже і рішенням суду про задоволення його позовних вимог, житлові права неповнолітнього сина позивачки ОСОБА_4 – 1994 року не порушуються, так як забезпечувати житлом дітей повинні їх батьки, до яких відповідач не належить. За таких обставин посилання позивачки в апеляційній скарзі на те, що суд не мав права розглядати справу за відсутності представника органу опіки та піклування в судовому засіданні та без їх заяви про розгляд справи у відсутності представника органу опіки та піклування не заслуговують на увагу, як на підставу для скасування рішення по справі.
Доводи апеляційної скарги про те, що даним рішенням порушені права її неповнолітньої дитини на житло, не заслуговують на увагу, так як відповідач як власник житла та стороння для неповнолітнього ОСОБА_4 особа в межах заявлених позовних вимог, не несе відповідальності за збереження житла за неповнолітнім. При цьому апеляційним судом враховуються пояснення позивачки, дані нею в судовому засіданні в апеляційній інстанції про те, що їй та її сину належало по 1/5 ч. в квартирі на АДРЕСА_2, яку було продано в 2004р. Після цього вона не придбала для сина житла та не положила належну частину грошей сина на рахунок в банку на його ім’я, чим сама позбавила свого сина права на належне йому житло.
Інші доводи апеляційної скарги також не спростовують правильних висновків, зроблених судом в оскаржуваному рішення і не є підставою для його скасування та направлення справи на новий розгляд, так як суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Всі надані сторонами докази були оцінені судом в їх сукупності і виходячи з оцінки наданих суду доказів та повідомлених сторонами обставин по справі, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог позивачки та про задоволення позовних вимог відповідача по зустрічному позову. Підстави для направлення справи на новий розгляд перераховані в ст. 311 ЦПК України і згідно матеріалів справи вони по даній справі відсутні.
Таким чином, підстав для скасування рішення суду в межах доводів апеляційної скарги не вбачається. Разом з тим рішення суду підлягає зміні шляхом виключення з тексту рішення суду посилання на ст. 116, 155, 157 ЖК України з наведених вище підстав.
Керуючись ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Жовтневого районного суду м. Луганська Луганської області від 23 листопада 2009 року змінити, виключивши з тексту рішення посилання на ст. 116,157 ЖК України та на ст. 155 ЖК України.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Рішення набирає законної сили негайно після його проголошення, але може бути оскаржене безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців після його проголошення. в касаційному порядку.
ГОЛОВУЮЧИЙ:
СУДДІ: