АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа - № 22ц- 1540 Головуючий в 1 інстанції –Іващенко В.М.
Категорія - Доповідач – Темнікова В.І.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 березня 2010 року Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Луганської області в складі :
головуючого – Темнікової В.І.,
суддів – Мартинюка В.І., Ступіної Я.Ю.,
за участю секретаря – Плотнікова Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луганську цивільну справу за апеляційною скаргою спільного підприємства з іспанським інвестором „ Інтерсплав” на рішення Свердловського міського суду Луганської області від 18 січня 2010 року за позовом ОСОБА_1 до СП „ Інтерсплав” про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок, -
В С Т А Н О В И Л А :
У вересні 2009 року позивачка ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до відповідача Спільного підприємства з іспанським інвестором „ Інтерсплав”, в якому послалася, що вона працювала у відповідача, наказом №34-к від 19 червня 2009 року звільнена за ст.. 40 п.1 КЗпП України, їй було при звільненні нараховано 2934 гр., які виплачені у порушення ст.. 116 КЗпП України тільки 1 вересня 2009 року, у зв’язку з чим відповідач повинен виплатити їй середній заробіток за час затримки розрахунку у сумі 3203,71 гр. Оскільки відповідач добровільно не виконує свій обов’язок, позивачка просить стягнути на її користь зазначену суму середнього заробітку за час затримки розрахунку.
Рішенням Свердловського міського суду Луганської області від 18 січня 2010 року позовні вимоги позивачки задоволено у повному обсязі.
В апеляційній скарзі відповідач з рішенням суду не згоден, вважає його таким, що не відповідає вимогам закону та обставинам справи, посилається, що суд не врахував відсутність вини відповідача у затримці розрахунку, оскільки кошти були відсутні, відповідач приймав заходи по отриманню коштів і по мірі надходження їх проводив виплату належної позивачці суми частками. Скрутне фінансове становище склалося внаслідок неправомірних дій податкових органів, які своєчасно не повернули відповідачеві бюджетні відшкодування, у зв’язку з чим відповідач змушений був звертатися до суду з цього приводу, що є для відповідача обставиною непереборної сили, тому відповідач просить скасувати рішення суду та відмовити позивачці у задоволенні позову.
Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення позивачки, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія приходить до наступного.
Згідно зі ст.. 213, 214 ЦПК України р ішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом, обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, під час ухвалення рішення суд у числі інших вирішує також питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Судом вказані вимоги при розгляді зазначеної справи дотримано не в повному обсязі.
Згідно зі ст.. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації проводиться в день звільнення, якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Судом правильно встановлено, що позивачка працювала у відповідача, наказом №34-к від 19 червня 2009 року звільнена за ст.. 40 п.1 КЗпП України, при звільненні їй було нараховано 2934 гр., у тому числі заробітна плата за червень 2009 року та середній заробіток відповідно до ст.. 44 КЗпП України, які виплачені їй тільки 1 вересня 2009 року.
Відповідно до 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Виходячи зі змісту вказаної норми, сума нарахованого середнього заробітку у відповідності зі ст.. 117 КЗпП України, не є заробітною платою, вона фактично носить характер санкцій за порушення підприємством, установою, організацією обов’язку по своєчасному розрахунку зі звільненим працівником.
Оскільки судом встановлено, що у день звільнення відповідачем з позивачкою повний розрахунок проведено не було, суд дійшов правильного висновку щодо обґрунтованості вимог позивачки про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку з 19 червня 2009 року по 31 серпня 2009 року. Наданий позивачкою розрахунок середнього заробітку у сумі 3203,71 гр. проведено у встановленому порядку, він судом перепровірений та наведений у рішенні.
Посилання апелянта про відсутність його вини у затримці розрахунку, у зв’язку з відсутністю коштів і неможливістю їх отримати від інших осіб, що виключає його відповідальність, у даному випадку на увагу не заслуговує, оскільки відсутність грошових коштів не звільняє підприємство, установу чи організацію у встановлені законом строки провести розрахунок зі звільненим працівником.
Ці доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції та відмови у задоволенні позову позивачки.
Разом з тим, судова колегія вважає, що при визначенні розміру відшкодування позивачці суми за час затримки розрахунку при звільненні, суд не врахував зазначених положень ст. 117 КЗпП та п. 20 постанови N 13 від 24 грудня 1999 року Пленуму Верховного Суду України „Про практику застосування судами законодавства про оплату праці” при наявності спору про розміри належних сум - спір вирішується судом, який визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням розміру спірної суми, частки, яку вона становила в заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи щодо врахування конкретних обставин справи, пропорційності розміру відшкодування розміру заборгованості із заробітної плати.
Як вбачається з матеріалів справи, дійсно у відповідача під час звільнення позивачки склалося скрутне фінансове становище з вини інших осіб, відповідачем приймалися заходи щодо отримання належних йому коштів від інших осіб, по мірі надходження цих коштів, відповідачем проводився розрахунок з позивачкою частками і остаточно він з нею розрахувався 31 серпня 2009 року, тобто час затримки розрахунку є короткостроковим. Належна до виплати позивачці сума 2934 гр. також не є значною
Таким чином, розмір суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, стягнутої на користь позивачки у даному випадку визначено без врахування конкретних обставин справи, не враховано також, що вона перевищує несплачену своєчасно суму заборгованості, що не відповідає принципу пропорційності розміра відшкодування розміру заборгованості, а також принципам виваженості, розумності та справедливості.
Згідно зі ст.. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право:
1) постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін;
2) скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог;
3) змінити рішення;
4) постановити ухвалу про скасування рішення суду першої інстанції і закриття провадження у справі або залишення заяви без розгляду;
5) постановити ухвалу про повне або часткове скасування рішення суду першої інстанції і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
У відповідності зі ст.. 309 ЦПК України п ідставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є:
1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими;
3) невідповідність висновків суду обставинам справи;
4) порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права. За таких обставин, судова колегія вважає, що оскільки висновки суду першої інстанції в оскаржуваному рішенні не відповідають обставинам справи в зазначеній частині, то воно підлягає зміни в цій частині з прийняттям нового рішення.
Судова колегія вважає, що з урахуванням зазначених обставин, апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, а сума, яка підлягає відшкодуванню позивачці у зв’язку з затримкою розрахунку, має бути зменшена до 1000 гр.
Керуючись ст.. 303,307,309,313,314,316 ЦПК України, судова колегія судової палати в цивільних справах апеляційного суду Луганської області, -
Вирішила:
Апеляційну скаргу Спільного підприємства з іспанським інвестором „ Інтерсплав” - задовольнити частково.
Рішення Свердловського міського суду Луганської області від 18 січня 2010 року за позовом ОСОБА_2 до Спільного підприємства з іспанським інвестором „ Інтерсплав” про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок, - змінити.
Зменшити розмір середнього заробітку, стягнутого зі Спільного підприємства з іспанським інвестором „ Інтерсплав” на користь ОСОБА_2 за несвоєчасний розрахунок до 1000 гр.
В решті рішення суду першої інстанції залишити без зміни.
Це рішення апеляційного суду набирає чинності негайно, та може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців після його проголошення.
Головуючий :
Судді: