Справа № 22ц - 850/2010р.                        Головуючий у 1 інст. – Маслюк Н.В.                                                   Доповідач –Шемець Н.В.

У   Х   В   А   Л   А

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

01 квітня 2010 року   апеляційний суд Чернігівської області у складі:

                        головуючого – судді Позігуна М.І.,

                        суддів –Шемець Н.В., Губар В.С.,

                        при секретарі – Рачовій І.І.,

                        з участю - представника позивача  Карпуся С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 09 лютого 2010 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства  “УкрСиббанк” до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення боргу за договорами кредиту,-

в с т а н о в и в :

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 9 лютого 2010 року, яким задоволено позов ПАТ “УкрСиббанк”, стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в солідарному порядку на користь ПАТ “УкрСиббанк” 194267 грн. 96 коп. заборгованості за договором про надання споживчого кредиту №1126693000 від 11 грудня 2007 року, 206875 грн. 39 коп. заборгованості за договором про надання споживчого кредиту №11273493000 від 20 грудня 2007 року, 395382 грн. 47 коп. заборгованості за договором про надання споживчого кредиту №11306530000 від 28 лютого 2008 року,  а також вирішено питання про судові витрати.

В обґрунтування  апеляційної скарги ОСОБА_2 вказує на те, що позивачем не надано доказів на підтвердження належного виконання ним зобов'язань за договорами кредиту №1126693000 від 11 грудня 2007 року, №11273493000 від 20 грудня 2007 року та №11306530000 від 28 лютого 2008 року, оскільки з наданих меморіальних ордерів вбачається, що банком перераховано грошові кошти не в тих розмірах, які визначені відповідними кредитними договорами,  і нарахування заборгованості здійснено не з фактично отриманої суми кредиту, а з сум кредиту за договорами.

Також позивачем невірно визначений розмір заборгованості, доказом чого є виписки по кредитних договорах.

 Крім того, на думку апелянта, стягнення заборгованості за кредитними договорами в повному обсязі без вирішення питання про розірвання кредитного договору та повідомлення боржника про необхідність дострокового повернення кредиту є неправомірним. Також вважає необґрунтованим посилання на ч.2 ст.1050 ЦК України, оскільки основний борг за кредитом позичальник погашала згідно графіку.

          Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника банку,  дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню,  рішення суду залишенню без змін, виходячи з наступного.

Задовольняючи позов ПАТ “УкрСиббанк” про стягнення заборгованості за кредитними договорами, суд першої інстанції виходив з того, що дійсно мало місце порушення позичальником ОСОБА_2 зобов'язань за кредитними договорами №1126693000 від 11 грудня 2007 року, №11273493000 від 20 грудня 2007 року та №11306530000 від 28 лютого 2008 року, яке виразилось у невиконанні графіку погашення кредиту та відсотків за його користування, а тому відповідно до положень частини 2 статті 1050 ЦК України,  якою передбачено, що якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), як це передбачено зазначеними кредитними договорами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу, стягнув з ОСОБА_2 та поручителя ОСОБА_3 в солідарному порядку, виходячи з положень ст.554 ЦК України, заборгованість за кредитними договорами.

Такий висновок суду узгоджується з матеріалами справи та відповідає нормам закону, що регулюють  спірні правовідносини.

З матеріалів справи вбачається, що 11 грудня 2007 року між акціонерним комерційним інноваційним банком “УкрСиббанк”, найменування якого було змінено на публічне акціонерне товариство “УкрСиббанк”(а.с.107) та ОСОБА_2 було укладено договір споживчого кредиту №11266693000 та додаткові угоди до нього від 11 грудня 2007 року та 30 жовтня 2008 року (а.с.19-26),  згідно яких банк зобов’язувався надати позичальникові кредит у розмірі 227 000 грн. на поточні потреби, а позичальник зобов’язувався прийняти, належним чином використовувати та повернути банку кредитні кошти в повному обсязі в термін не пізніше 10 грудня 2014 року зі сплатою 13,9% річних.

20 грудня 2007 року між акціонерним комерційним інноваційним банком “УкрСиббанк” та ОСОБА_2 було укладено договір споживчого кредиту №11273493000 та додаткову угоду до нього від 20 грудня 2007 року(а.с.8-13),  згідно яких банк зобов’язувався надати позичальникові кредит у розмірі 237 000 грн. на поточні потреби, а позичальник зобов’язувався прийняти, належним чином використовувати та повернути банку кредитні кошти в повному обсязі в термін не пізніше 19 грудня 2014 року зі сплатою 13,9% річних.

28 лютого 2008 року між акціонерним комерційним інноваційним банком “УкрСиббанк” та ОСОБА_2 було укладено договір споживчого кредиту №1130653000 та додаткові угоди до нього від 30 жовтня 2008 року та 20 травня 2008 року(а.с.31-38),  згідно яких банк зобов’язувався надати позичальникові кредит у розмірі 388 000 грн. на поточні потреби, а позичальник зобов’язувався прийняти, належним чином використовувати та повернути банку кредитні кошти в повному обсязі в термін не пізніше 27 лютого 2015 року зі сплатою 23 % річних.

          В забезпечення виконання зобов'язань за зазначеними  кредитними договорами між акціонерним комерційним інноваційним банком “УкрСиббанк” та ОСОБА_3 було укладено договори поруки №30007Р310 від 11 грудня 2007 року, №30007Р320 від 20 грудня 2007 року, №30008Р18 від 28 лютого 2008 року (а.с.27, 14, 39).

Банк згідно кредитних договорів надав позичальникові кошти, що підтверджується відповідними меморіальними ордерами: за договором від 11 грудня 2007 року в сумі 220 тис.400 грн.(а.с. 28),  за договором  від 20 грудня 2007 року в сумі  220 тис. грн. (а.с. 15), за договором від 28 лютого 2008 року в сумі 494 тис.грн.; позичальник умови договору належним чином не виконав, в результаті чого виникла заборгованість за договором №1126693000 від 11грудня 2007 року - в розмірі 194267 грн. 96 коп., за договором №11273493000 від 20 грудня 2007 року - в розмірі 206875 грн. 39 коп., за договором №11306530000 від 28 лютого 2008 року – 395382 грн. 47 коп..

П.1.1 договорів  встановлено, що  сторони домовилися про наступне: позичальник має право отримати кредитні кошти у вигляді одного траншу або декількох траншів, загальна сума яких не може перевищувати розміру суми кредиту, для чого надає банку письмову заяву, в якій зазначає бажану суму траншу (в межах загальної суми кредиту) та бажану дату його отримання. Така заява позичальника  є підставою для видачі банком траншу позичальнику.

Також сторони домовилися, що банк надає позичальнику кредит у формі кредитної лінії, ліміт якої встановлюється у розмірі суми кредиту, при цьому надані в межах загальної суми кредиту транші після їх повернення до банку поновлюють загальну суму кредиту.

Факт отримання  позичальником  вищезазначених сум підтверджується копіями меморіальних ордерів і не спростований відповідачем ОСОБА_2

Доводи апелянта про  те, що банком перераховані кошти не в повному розмірі, визначеному договорами, не узгоджуються з умовами договорів, згідно яких кошти надаються  позичальнику траншами в межах суми  ліміту кредитної лінії,  тому за заявою позичальника банком видавалися суми, зазначені в меморіальних ордерах згідно умов договорів.

Розрахунок заборгованості позивачем проведено також із виданих  позичальнику сум за кредитними договорами, а не з сум, зазначених у договорі, тому доводи апелянта в частині неправильного обрахунку заборгованості є безпідставними і необґрунтованими.

Щодо питання нерозірвання кредитних договорів, то апеляційний суд виходить з такого.

Відповідно до положень ст. 11 ЦПК України суд розглядає справи в межах заявлених позовних вимог.

У даній справі позивачем не заявлялись вимоги про розірвання кредитних договорів, а заявлена  вимога про стягнення заборгованості за зазначеними договорами, яка і розглянута судом першої інстанції.

Тому з врахуванням вимог цивільного судочинства щодо його диспозитивності, апеляційний суд виходить з того, що суд першої інстанції діяв правомірно, бо він не вправі розривати договори за відсутності такої позовної вимоги.

Також апеляційний суд враховує, що відповідачі порушили взяті на себе зобов”язання за кредитними договорами, тому згідно ч.2 ст. 1050 ЦК України банк правомірно звернувся до суду з вимогою про дострокове повернення всіх сум за договорами у зв”язку з порушенням їх умов і суд першої інстанції вірно застосував дану правову норму, яка є способом цивільно-правової відповідальності боржника.

Крім того, матеріали справи свідчать, що  банк направляв відповідачам письмові вимоги про погашення заборгованості (а.с. 94-99,115-117) і вони їх отримували,  тому доводи апелянта в цій частині спростовуються зазначеним.

Оскільки доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, рішення суду залишенню без змін.

         Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313- 315, 317, 319  ЦПК України, апеляційний суд,-

у  х  в  а  л  и  в:

              Апеляційну скаргу ОСОБА_2 – відхилити.

             Рішення  Новозаводського районного суду м.Чернігова від 09 лютого 2010 року – залишити без змін.

    Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення,  може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців.

ГОЛОВУЮЧИЙ:                            СУДДІ: