УХВАЛА
іменем України
30 червня 2009 року
м. Севастополь
Колегія суддів військового апеляційного суду Військово-Морських Сил у складі:
головуючого Омельченка А.Ф.,
суддів Купельського А.В., Модного М.В.,
при секретарі Дерепаско І.А.,
за участю прокурора відділу військової прокуратури Військово-Морських Сил Дацюка Є.В., потерпілого ОСОБА_2, представника потерпілого ОСОБА_3, захиеника-адвоката ОСОБА_4 та засудженого ОСОБА_5, розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальну справу за апеляцією представника потерпілого ОСОБА_3 на вирок військового місцевого суду Харківського гарнізону від 15 квітня 2009 року, яким військовослужбовця військової частини А1183 солдата ОСОБА_5, який народився 6 квітня 1988 року в селі Зміївка Бориславського району Херсонської області, ІНФОРМАЦІЯ_1, раніше не судимого, на військову службу призваного Бориславським райвійськкоматом у квітні 2007 року, засуджено за ч. 2 ст. 121 КК України, із застосуванням ст. 69 того ж Кодексу, до чотирьох років позбавлення волі.
ОСОБА_5 визнано винним у заподіянні умисного тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння, що спричинило смерть потерпілого.
Як зазначено у вирокові, злочин скоєно за наступних обставин.
Справа № 11-32/2009
Головуючий у суді 1-ї інстанції Чопенко Я.В.
Близько 5-ї години ранку 19 грудня 2007 року в кімнаті для вмивання казарми військової частини А1183, дислокованої у м. Лозова Харківської області, ОСОБА_5, з метою припинити сварку між військовослужбовцями ОСОБА_7 і ОСОБА_8, умисно наніс останньому удар кулаком лівої руки в область сонячного сплетіння, чим спричинив йому закриту тупу травму живота, внаслідок якого настала смерть ОСОБА_8
В апеляції представник потерпілого, не оспорюючи доведеності вини засудженого за ч. 2 ст. 121 КК, просить вирок відносно ОСОБА_5 скасувати у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості скоєного та особі засудженого, постановити свій вирок, призначивши йому покарання у вигляді позбавлення волі в межах від 7 до 10 років.
В обґрунтування своїх доводів представник потерпілого вказує, що суд безпідставно застосував до засудженого ст. 69 того КК України та призначив покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті. На його думку, судом необгрунтовано визнано обставинами, що пом'якшують відповідальність засудженого щиросердне каяття та його позитивні характеристики по службі, в той час коли ОСОБА_5 не покаявся у скоєному та характеризувався по службі посередньо.
Заслухавши доповідь судді Моцного М.В., пояснення потерпілого та його представника на підтримання своєї апеляції, думку прокурора, засудженого та захисника, які просили залишити апеляцію без задоволення, а також перевіривши матеріали справи та доводи апеляції, колегія суддів військового апеляційного суду вважає, що вирок підлягає залишенню без зміни з наступних підстав.
Висновки суду першої інстанції про винність ОСОБА_5 у скоєні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, за який його засуджено, відповідають фактичним обставинам справи і ґрунтуються на досліджених у судовому засіданні доказах, які об'єктивно викладені у вирокові.
З пояснень засудженого вбачається, що біля п'ятої години ранку 19 грудня 2007 року в кімнаті для вмивання казарми військової частини А1183, з метою припинити сварку між військовослужбовцями ОСОБА_7 і ОСОБА_8, він наніс їм по одному удару кулаком в область тулуба, при цьому ОСОБА_8 він вдарив кулаком лівої руки в область грудей. Після чого зайшов в сушарню де забрав своє взуття. Повертаючись назад побачив, що ОСОБА_8 лежить на підлозі, а його тіло б'ється в конвульсіях. Він разом з іншими військовослужбовцями та медичною сестрою став надавати ОСОБА_8 допомогу. Коли приїхала швидка допомога він дізнався, що ОСОБА_8 вмер.
Вказані обставини повністю підтверджені під час судового слідства поясненнями свідків ОСОБА_7, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, а також дослідженими в суді протоколами відтворення обстановки та обставин події, іншими доказами по справі.
За висновком судово-медичного експерта № 363 від 18 січня 2008 року, у період з 4 до 6 години ранку 19 грудня 2007 року ОСОБА_8 спричинені тілесні ушкодження у вигляді синця в області мечовидного відростку, синявості підшкірно-жирової клітковини в цій області та крововиливу в області сонячного сплетіння, у жирову клітковину лівого наднирника й міжуточну тканину підшлункової залози, тобто тупа травма живота, яка відноситься до тяжких тілесних ушкоджень небезпечних для життя в момент заподіяння. Ця травма прийшлася у рефлексогенну зону, що призвело до гострого розладу сердечної діяльності і відповідно гострої сердечно-судинної недостатності, що і явилося безпосередньою причиною смерті ОСОБА_8
Оцінивши покази ОСОБА_5 у сукупності з іншими доказами, в тому числі даними про його особу, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про те, що наносячи удар у рефлексогенну зону, засуджений усвідомлював суспільно небезпечний характер свого діяння та передбачав його суспільно небезпечні наслідки, хоча і не бажав їх, проте байдуже ставився до їх настання.
Мотивуючи свою незгоду з призначеним покаранням представник потерпілого вказує на те, що судом без достатніх підстав застосовано ст. 69 КК та не враховано ступінь тяжкості скоєного злочину, характер скоєного й відсутність обставин, що пом'якшують покарання та знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину.
Між тим, такі твердження апелянта не в повній мірі відповідають обставинам справи та викладеному у вирокові.
Згідно ст. 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з врахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу.
З матеріалів справи вбачається, що приймаючи рішення про призначення покарання ОСОБА_5 нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті, суд врахував його щире каяття та визнання вини у скоєному, позитивні характеристики до призову на військову службу та з попереднього місця служби, що раніше він не судимий та надання ним допомоги потерпілому, що на думку суду першої інстанції є обставинами, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину.
Вказівка в апеляції про те, що ОСОБА_5 в судовому засіданні визнавав себе винним в скоєному лише частково, в зв'язку з чим суд помилково визнав щире каяття та визнання ним вини у скоєному обставинами, що пом'якшують покарання засудженого, є безпідставними.
Як вбачається з матеріалів справи, в ході досудового слідства ОСОБА_5 послідовно показував про обставини скоєного, а відповідно до протоколу судового засідання, розкаявся у вчиненому та просив пробачення у батьків загиблого.
За таких обставин суд першої інстанції мав право оцінити поведінку засудженого як щире каяття та визнання вини у скоєному і врахувати при призначенні покарання як обставини, які пом'якшують покарання.
Також, на думку колегії суддів військового апеляційного суду, судом першої інстанції обґрунтовано визнано обставиною, яка пом'якшує покарання засудженого, спроби ОСОБА_5 надати медичну чи іншу допомогу ОСОБА_8, що підтвердила медична сестра частини ОСОБА_12
Доводи представника потерпілого про те, що ОСОБА_5 негативно характеризувався у військовій частині А1183, а тому суд першої інстанції не мав підстав для визнання його таким, що позитивно характеризується по військовій службі, є необгрунтованими.
Як вбачається з протоколу судового засідання, судом досліджувалася службова характеристика ОСОБА_5 від 25 грудня 2007 року з військової частини А1183. Згідно з її висновками ОСОБА_5 характеризується посередньо, а відповідно до службової картки за час проходження військової служби мав одне заохочення та одне стягнення.
На думку колегії суддів військового апеляційного суду, за наявності у справі врахованих судом першої інстанції обставин, що пом'якшують покарання й істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з врахуванням особи ОСОБА_5 і тяжкості вчиненого ним, суд першої інстанції обґрунтовано застосував до нього ст. 69 КК України.
Таким чином обставин, що свідчили б про неправильне застосування судом кримінального закону або невідповідність призначеного покарання скоєному злочину та особі засудженого, по справі не встановлено. Призначене судом першої інстанції покарання відповідає конкретним фактичним обставинам справи та особі засудженого, а тому його не можна визнати м'яким, про що зазначив у скарзі представник потерпілого.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 365, 366, 377 КПК України, колегія суддів військового апеляційного суду
ухвалила:
Вирок військового місцевого суду Харківського гарнізону від 15 квітня 2009 року відносно ОСОБА_5 залишити без зміни, а апеляцію представника потерпілого ОСОБА_3 - без задоволення.