АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22 - 1076 / 2010 р. Головуючий у 1-й інстанції: Нестеренко Т.В.
Суддя-доповідач: Давискиба Н.Ф.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
„30” березня 2010 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:
Головуючого: Осоцького І.І.
Суддів: Давискиби Н.Ф.
Мануйлова Ю.С.
При секретарі: Бурима В.В.
розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
ОСОБА_3
на рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 26 жовтня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Приватного підприємства ?ільгоспбуд”, Приватного підприємства ?мець”, Виробничої фірми ?гротехсервіс”, третя особа: Охримівська сільська рада, про визнання правочину дійсним, визнання права власності на нерухоме майно та за зустрічним позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3, Виробничої фірми ?гротехсервіс”, Приватного підприємства ?ільгоспбуд”, третя особа: Охримівська сільська рада, про визнання права власності, -
В С Т А Н О В И Л А :
У січні 2007 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ПП „Сільгоспбуд”, третя особа: Охримівська сільська рада, про визнання правочину дійсним та визнання права власності на нерухоме майно.
В позові зазначав, що на протязі 1992-1993 років ПП „Сільгоспбуд” на території с Охримівка, а саме по вул. Радянській, 145, був побудований ангар. 14 квітня 1994 року між ним та підприємством був укладений договір купівлі-продажу зазначеного нерухомого майна. Всі умови договору між сторонами були виконані, в подальшому він почав користуватись ангаром та став власником земельної ділянки на якій розташований ангар. Оскільки договір купівлі-продажу зазначеного нерухомого майна нотаріально посвідчений не був, а на теперішній час не має можливості оформити правочин купівлі-продажу належним чином, з підстав, що підприємство призупинило свою діяльність та не може надати документи на підтвердження права власності на будівлю у зв’язку за знаттям з балансового обліку підприємства зазначеного ангару в 1994 році, просив суд визнати правочин купівлі-продажу ангару дійсним та визнати за ним право власності на ангар загальною площею 360 кв.м..
У серпні 2007 року ОСОБА_4 звернулась до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_3, третя особа: Охримівська сільська рада, про визнання права власності, де зазначила, що 20 грудня 2003 року між ВФ „Агротехсервіс” та нею був укладений договір про порядок погашення заборгованості, на виконання якого 29 грудня 2003 року ВФ „Агротехсервіс” передав, а вона прийняла спірне майно у власність в рахунок заборгованості, що підтверджується актом приймання-передачі від 29 грудня 2003 року та податкової накладною. Оскільки вважає що право власності на спірне майно з моменту його передачі належить їй, просила суд визнати за нею право власності на нерухоме майно - ангар.
Ухвалою Якимівського районного суду Запорізької області від 01 жовтня 2007 року позов ОСОБА_3 та позов ОСОБА_4 об”єднані в одне провадження, залучено до участі у справі в якості співвідповідачів: ФВ „Агротехсервіс”, ПП „Сільгоспбуд”.
Ухвалою Якимівського районного суду Запорізької області від 22 липня 2009 року замінено неналежного відповідача ОСОБА_4 належним відповідачем ПП „Ємець”.
Справа розглядалась судом неодноразово.
Рішенням Якимівського районного суду Запорізької області від 26 жовтня 2009 року у задоволені позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.
Зустрічну позову заяву ОСОБА_4 задоволено.
Визнано за ОСОБА_4 право власності на нерухоме майно - ангар, який розташований за адресою: Запорізька область, Якимівський район, с. Охримівка, вул. Радянська, 145.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить суд скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог та про відмову в задоволені позовних вимог ОСОБА_4 за зустрічним позовом.
Заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що в період 1992-1993 роках на території с. Охримівка по вул.. Радянській, 145 було побудовано ангар.
На підтвердження позовних вимог ОСОБА_3 надав суду розписку (а.с. 37) від 14.04.1994 року, із якої вбачається, що директор ПП „Сільгоспбуд” отримав в рахунок оплати за продаж ангару 10000000 карбованців, та передав право користування недобудованим ангаром ОСОБА_3.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання договору купівлі-продажу ангару від 14.04.1994 року - дійсним та визнання права власності на ангар за ОСОБА_3, суд першої інстанції правомірно виходив із того, що між ОСОБА_3 та ПП „Сільгоспбуд” не було досягнуто згоди по всіх істотних умовах договору. Доказів того, що ПП „Сільгоспбуд” ухилявся від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу ангару суду не надано, крім того на час розгляду справи вказане підприємство виключене із єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців у зв’язку з визнанням його банкрутом.
Такий висновок суду першої інстанції відповідає матеріалам справи і вимогам діючого законодавства.
Відповідно до ст.. 225 ЦК України (1963 року) та ст.. 658 ЦК України (2004 року) право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові якщо продавець майна не є його власником, покупець набуває права власника лише в тих випадках, коли згідно з статтею 145 цього Кодексу власник не вправі витребувати від нього майно.
Із матеріалів справи видно, що на момент укладення договору купівлі-продажу, документів підтверджуючих право власності за ПП „Сільгоспбуд” на спірний ангар не було, тому зазначений договір не створив прав та обов’язків для сторін, тобто право власності на спірне майно за зазначеним договором купівлі-продажу у ОСОБА_3 не виникло.
Задовольняючи зустрічний позов про визнання право власності на ангар за ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно акту від 25.10.1993 року між ВФ „Агротехсервіс” та ПП „Сільгоспбуд” спірний ангар був побудований ПМК 238 АП „МВС” за рахунок ВФ „Агротехсервіс”, а тому останній набув право власності на зазначене майно і в порядку досудового врегулювання спору розпорядився майном, уклавши з ОСОБА_4- 29.12.2003 року мирову угоду (а.с.5 том 1), за якою в рахунок погашення боргу перед останнім, передав у його власність спірне майно. При цьому суд першої інстанції визнав, що укладаючи зазначену угоду, сторони досягнули згоди по всім істотним умовам договору, оскільки є підписи сторін, складений і підписаний акт прийому-передачу спірного майна від 29.12.2003 року (а.с.6,103,104).
Проте, з таким висновком суду першої інстанції погодитися не можна.
При вирішенні спору, суд першої інстанції у достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин та правовою нормою, що їх регулює, не встановив та не зазначив у рішенні який правовий статус має спірний ангар, не визначився з наявністю правовстановлюючих документі на спірну будівлю та державною реєстрацією права власності на нього.
При вирішенні даної справи слід виходити з вимог законодавства, яке діяло на момент вчинення зазначених дій, а саме ч.1 ст. 94 ЦК УРСР 1963 року, відповідно до якої колгоспи, інші кооперативні організації, їх об”єднання володіють, користуються і розпоряджаються майном, що належить їм на праві власності, відповідно до їх статутів.
Проте, сторонами не надано доказів на підтвердження того, що спірний ангар знаходився на балансі ПП „Сільгоспбуд” або ВФ „Агротехсервіс”.
Враховуючи те, що у встановленому законом порядку ні ПП „Сільгоспбуд” та ВФ „Агротехсервіс” не набули права власності на спірний ангар, а тому не мали права ним розпоряджатися.
Відповідно до положень ст..ст.224,225,227 ЦК УРСР не може бути предметом договору купівлі-продажу нерухоме майне, яке не є об’єктом права власності продавця на момент укладення договору, оскільки такий договір й не міг бути посвідчений нотаріально на час його укладення, хоча підлягає обов’язковому нотаріальному посвідченню.
Таким чином, судом першої інстанції було ухвалено рішення з порушенням норм матеріального права в частині визнання права власності на ангар за ОСОБА_5, що відповідно до положень п.4 ч.1 ст. 309 ЦПК України є підставою для його скасування в цій частині з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_5
В іншій частині рішення залишити без змін.
Керуючись п.2 ч.1 ст. 307, п.4 ч.1 ст.309, 313,316,317 ЦПК України, колегія суддів, -
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 26 жовтня 2009 року у цій справі в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_4 скасувати і в цій частині ухвалити нове рішення.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_3, Виробничої фірми ?гротехсервіс”, Приватного підприємства ?ільгоспбуд”, третя особа: Охримівська сільська рада, про визнання права власності відмовити.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, проте може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Верховного суду України протягом двох місяців.
Головуючий:
Судді: