Справа №  2 – 1058/2010 р.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

18 березня 2010 року.

Фрунзенський районний суд м. Харкова  в складі:

Головуючого - судді Алфьорової Т.М.

За участю секретаря судових засідань Савченко В.Ю.

       розглянувши у  відкритому   судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за  позовною заявою ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа Дванадцята Харківська державна  нотаріальна контора про  визнання відмови від прийняття спадщини за заповітом  та   свідоцтва  про право на спадщину за законом недійсними

встановив:

Позивач ОСОБА_2  та ОСОБА_3  звернулися  до  суду з позовом  про  визнання недійсним відмову  від прийняття спадщини  за заповітом та свідоцтва  про право на спадщину за законом недійсним, посилаючись на те, що вони є доньками ОСОБА_5  Мати склала заповіт від 19.12.1998 року і заповіла їм житловий будинок, що знаходиться за адресою:  АДРЕСА_1, а відповідачу тільки сарай літ. « В»  за вище вказаною адресою. У відповідача були  з матерію неприязні стосунки. З 1969 року він проживав окремо і ніколи не спілкувався з нею. Мати померла ІНФОРМАЦІЯ_1.  Нотаріус Харківської Державної  нотаріальної  контори № 12 відмовила у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, пояснивши,  що може видати тільки свідоцтво про право на спадщину за законом, так як згідно заповіту такого змісту не може оформити свідоцтво і порадила звернутися  до суду  або оформити свідоцтво про право на спадщину за законом.  Відповідач ОСОБА_4 запевнив їх,  що він не претендує на жилий будинок, а згідно волі матері бажає користуватися тільки сараєм і буде займатися будівництвом. Ці розмови  він вів в присутності свідків. Вони повірили брату і отримали свідоцтво про право на спадщину за законом, де було вказано,  що усім спадкоємцям буде належати по 1/3 частині. Через два місяця відповідач заявив бажання про вселення в будинок, а потім коли йому було відмовлено, звернувся до суду  з позовною заявою  про поділ майна. Вважають, що відповідач навмисно ввів їх в оману відносно обставин, що мають істотне значення  при вступі  у спадщину,  він приховав від них свої наміри, щодо отримання права власності  не на сарай  (згідно волі матері ),  а на 1/3 частину домоволодіння і в майбутньому  вселитися в це домоволодіння. Вони відмовилися  від оформлення  права власності на спадщину за заповітом, повіривши брату. Якщо б вони знали, що він буде претендувати на будинок, то   ніколи  б не погодилися  на оформлення свідоцтва про право на спадщину за законом, тому просять визнати правочин – відмову від прийняття  спадщини за заповітом  недійсним відповідно до ст. 230 ЦК України.

Позивачі та їх представник в судовому засідання позовні вимоги підтримали в повному обсязі і дали пояснення про обставини, викладені вище.

Відповідач ОСОБА_4 в судовому засіданні  позовні вимоги  не визнав і дав пояснення, що ОСОБА_3 – його мати, яка за життя склала заповіт, згідно якому залишила йому у спадок сарай літ. В”,  що знаходиться  при будинку АДРЕСА_1,   а сестрам  будинок за цією ж адресою.  Сарай раніше був будинком і використовувся за призначенням.  Він разом з матір’ю їздив до нотаріуса. Коли складався заповіт то нотаріус не надала їм роз’яснень стосовно того, що  за законом неможливо окремо складати заповіт на такі будівлі.  Про те, що це  не можливо йому стало відомо, лише після смерті матері,  коли він став звертатися до нотаріусів   за  консультацією.  Про те, що сарай ні є окремою спадкоємною масою  він повідомив  інших спадкоємців.

Коли вони прийшли оформляти спадщину до 12-ой Харківської нотаріальної контори, то нотаріус також  довів цю інформацію до усіх спадкоємців і пропонувала звертатися до суду за роз’ясненням або оформити спадщину за закон у рівних частках. Усі на це погодилися, тому  написали відповідні заяви про відмову від спадщини за заповітом і крім цього,  він написав заяву, що не заперечує проти того, щоб ОСОБА_3, яка пропустила строк звернення з заявою для оформлення спадщини, прийняла спадщину за законом разом з ними. Він ні яких обіцянок і розмов про те, що він не буде в майбутньому претендувати на 1/3 частину домоволодіння не давав. Після оформлення спадщини, він став займатися узаконенням прибудов, витрачав свої кошти, а також обговорювали з позивачами питання про те, що вони виділять йому в користування одну кімнату у будинку, але після, вони відмовилися від цих пропозицій і тому він вимушений звертатися до суду з позовом  про поділ будинків після смерті матері.    

Представник    відповідача в судовому засіданні підтримав доводи ОСОБА_4 і вважає, що підстав для задоволення позову немає.

Представник третьої особи – Дванадцятої  Харківської  державної  нотаріальної контори в судове засідання не з’явився, надав заяву про розгляд  справи в їх відсутність.

Вислухавши сторони, свідків, а також розглянувши матеріали справи, суд вважає  необхідним  відмовити в задоволенні  позовних  вимог, беручи до уваги наступні обставини:

            В судовому засіданні було встановлено, що позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та відповідач  ОСОБА_4 є рідними дітьми спадкодавця і спадкоємцями першої черги ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про смерть видане відділом реєстрації актів цивільного стану по м. Харкова № 4,  актова запис № 3062 від ІНФОРМАЦІЯ_1.

19.12.1998 року. ОСОБА_5 склала заповіт, який посвідчений  приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_6 Згідно цього заповіту, вона  заповіла позивачам житловий будинок, що знаходиться за адресою:  АДРЕСА_1, а відповідачу ОСОБА_4 тільки сарай літ. « В», що знаходиться за вказаною адресою.

Після смерті матері  ОСОБА_4 звернувся до 12-ої Харківської державної  нотаріальної контори  з заявою про  прийняття   спадщини. ОСОБА_2 прийняла спадщину мешкаючи разом із спадкодавицею на час її смерті,  а ОСОБА_3 прийняла спадщину згідно з ч. 2 ст.1272 ЦК України відповідно до заяв інших спадкоємців, які не заперечували проти того, щоб вона прийняла спадщину.

Державним нотаріусом були видані свідоцтва  про право на спадщину за законом  від 01.04.2008 року на житловий будинок АДРЕСА_2 у рівних частках по 1/3 частини кожному, але було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на спірній житловій будинок, у зв’язку з тим, що заповіт був складений неналежним  чином та суперечив діючим нормам законодавства, а саме: у тій частині де вказано, що  відповідачеві заповідається приміщення літ. „ В”- сарай, але сарай не може бути самостійною спадковою масою. Позивачам та відповідачеві нотаріусом було запропоновано  звернутися до суду за тлумаченням заповіту або написати відмову від заповіту та  отримати свідоцтво  про право на спадщину за законом, отримав по 1/3 частині всього спадкового майна. Сторони  написали  добровільно  відмови від спадщини за заповітом  та прийняття спадщину за законом.            

01 квітня 2008 року на ім’я  Дванадцятої Харківської нотаріальної контори усі спадкоємці подали заяви про відмову прийняття від спадщини за заповітом після смерті матері ОСОБА_5 та видати свідоцтво про право на спадщину за законом.

Відповідно до вказаних  заяв, 01.04.2008 року за реєстровими  № 2-306, 2-310, 2-214 в рівних частках, тобто по 1/3 частині майна були видані свідоцтва про право на спадщину за законом ОСОБА_4, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на житловий будинок з надвірними  будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1.

Свідки ОСОБА_7, ОСОБА_8  ОСОБА_9 та ОСОБА_10  пояснили в судовому засіданні, що  мати сторін ОСОБА_5 була дуже хворою  людиною, за якою доглядали сестри.  Син - відповідач по справі   приїздждав рідко.  Мати залишила заповіт, згідно якому залишила  сину флигіль ( сарай) , де можна проживати. Зразу після  смерті матері  ОСОБА_4 говорив, що йому нічого не треба із спадщини, що мати залишила сарай і йому  буде  цього достатньо, так як він  буде займатися будівництвом і на   будинок він не буде  претендувати. Як пізніше їм стало відомо, зі слів позивачів, що брат відмовся від своїх слів і став претендувати на частину жилого будинку.

  Ці пояснення свідків не суперечать поясненням відповідача, який давав пояснення в судовому засіданні про те, що він знав про заповіт, так як сам возив матір до нотаріуса  і він не заперечував про те,  того що він  отримає у спадок  будівлю - сарай згідно волі матері, але після того, як він пізніше отримав інформацію про те, що складений заповіт не відповідає закону і він не може отримати свідоцтво про право на спадщину за заповітом, тоді  він вирішив отримати  разом з іншими  спадкоємцями  спадщину за законом на 1/3 частину.  

          Свідок ОСОБА_11 пояснила в судовому засіданні, що  після смерті ОСОБА_5 , вони  з батьком  неодноразово ходили до різних приватних  нотаріусів для консультації з приводу заповіту і було встановлено, що заповіт складеній невірно,  а потім  поїхали до державного нотаріусу, де також отримали таку же інформацію. Нотаріус порадила або звернутися до суду за тлумаченням заповіту  або прийняти спадщину за законом. Про цю розмову вона, а також батька казав  позивачам.  Вона сама особисто казала сестрам, що не треба звертатися до суду, о оформити спадщину у рівних частинах, а потім поділити. Усі   пришли до одної думки, що  отримують  спадщину за законом. У нотаріуса  добровільно підписали необхідні документи.  Конкретних розмов про те, яким чином спадкоємці будуть делить спадщину після оформлення документів  не було.  До того як батька узнав, що на сарай не можна оформити як  спадщину,  він не претендував на будинок і хотів прийняти  цю частину спадщину, яку залишила йому мати,   так як вважав  це будівлю невеликим будинком. Пізніше він також узнав, що документів на те, що сарай  є  будинок немає і відповідні органи  не можуть дати дозвіл на визнання сарая  будинком  так як нема  такої можливості, тому  він вже ні хотів отримати тільки сарай.  Обіцянок  того, що сестрам буде належить тільки будинок, а йому тільки сарай не було. Після оформлення документів  через будь який час спадкоємці стали обговорювати питання про поділ будинку, кому які кімнати будуть належить.  У нотаріуса позивачі добровільно погодилася на спадкування за законом та підписали відмову від спадщини за законом.

Свідків, які б підтвердили доводи позивачів в тій частині, що  відповідач перед оформленням спадщини ввів їх в оману немає.  

   В своєму позові позивачі посилаються на вимоги ст.1274 ЦК України, яка передбачає право на відмову  від прийняття спадщини  на користь іншої особи.

Відповідно до ч.1 ст.1274 ЦК України, спадкоємець за заповітом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь  іншого спадкоємця за заповітом

Відповідно до ч. 5 ст.  ст.1274 ЦК України -  відмова від прийняття спадщини може бути визнана судом недійсною з підстав, встановлених  ст. ст. 225, 229 -  231 і 233 цього Кодексу.

           У даному випадку, сторони відмовилися ні на користь будь якої особи, а в загалі

від прийняття спадщини за заповітом.  

Позивачі просять визнати правочин недійсним відповідно до ст. ч.1 ст. 230 ЦК України.

Частина 1 ст. 230 ЦК України передбачає, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману, щодо обставин, які  мають істотне значення ( частина перша ст. 229 ЦК України  - щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, та таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання її за призначенням.),  такий правочин  визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкоджати вчинення  правочину або якщо вона замовчує їх існування.

Як роз’яснив  Пленум Верховного Суду України у п.20 Постанови № 9  « Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочин недійсними» від 06.11.2009 року – правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману, щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

 У зв’язку з тим, що обман вчинюється однією стороною щодо  іншої,  то ст. 230 ЦК України  поширюється тільки  на дво – та багатосторонні правочини, тобто договори.

 Таким чином, норми статті 230 ЦК України не  застосовуються щодо односторонніх правочинів, про це вказане і в Постанові Пленуму Верховного Суду України.

Відповідно до ст. 202 ЦК України  - одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами.

Односторонній правочин може створювати обов’язки лише для особи, яка його  вчинила.

              У даному випадку – відмова від прийняття  спадщини за заповітом є  односторонній правочин, тому  ст.  230 ЦК  України, на яку посилаються позивачі як на підставу свого позову не може застосовуватися у даному випадку.

              Відповідно до ч.5 ст. 1273 ЦК України – відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною.

              Згідно з ч.5 ст.1275 ЦК України  - відмова спадкоємця   за заповітом від прийняття спадщини не позбавляє його право на спадкування за законом.   Позивачі використали своє право на відмову від спадщини за заповітом і виявили бажання прийняти спадщину за законом, тому  взагалі не має значення  причини  їх односторонній  відмови  від прийняття спадщини.

За таких обставин, суд вважає  необхідним в задоволенні позовних вимог відмовити.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60,  212, 213,  215, ЦПК України,

ст. ст.229,230,1273-1275 ,1301,   ЦК України, суд –

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа Дванадцята Харківська  державна  нотаріальна контора про  визнання відмови від прийняття спадщини за заповітом та   свідоцтва  про право на спадщину за законом  недійсним відмовити.

  Рішення суду  може бути оскаржене до Апеляційного суду Харківської області  через Фрунзенський районний суд м. Харкова. Заява про апеляційне  оскарження рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

  Апеляційна скарга на рішення суду подається п