ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2024 року

м. Київ

справа № 297/1881/23

провадження № 61-912св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Ситнік О. М.

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Пророка В. В.,

розглянув у порядку письмового позовного провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Закарпатського апеляційного суду від 27 грудня 2023 року у складі колегії суддів Кондора Р. Ю., Кожух О. А., Джуги С. Д.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до головного лікаря медико-діагностичного центру «Сінео Sineo» Європейська якість» ОСОБА_2 про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, та

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2023 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду, в якому зазначив, що у період з 21 лютого 2021 року до 31 травня 2023 року він перебував у трудових відносинах з головним лікарем медико-діагностичного центру «Сінео Sineo» Європейська якість» ОСОБА_2 , який 21 лютого 2021 року допустив його до виконання обов`язків стоматолога за адресою: АДРЕСА_1 .

Адміністратор медико-діагностичного центру «Сінео Sineo» Європейська якість» отримувала оплату за надані ним послуги пацієнтам, які пред`являли йому квитанції за оплату боргу наданих послуг переносного терміналу Державної податкової служби України (далі - ДФСУ). Медичну документацію позивач заповнював особисто та завіряв своєю печаткою.

При зверненні до ДФСУ за довідками форми ОК № 5 та ОК № 7 позивач дізнався, що роботодавець не сплачує за нього податки.

Просив стягнути з роботодавця ОСОБА_2 невиплачену заробітну плату за період з 21 лютого 2021 року до 31 травня 2023 року у розмірі 528 000,00 грн.

01 червня 2023 року позивач надіслав до суду клопотання про долучення до поданої позовної заяви доказів на підтвердження своїх доводів, зокрема, листування з Берегівською державною податковою інспекцією Головного управління Державної податкової служби у Закарпатської області.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

19 червня 2023 року ухвалою Берегівського районного суду Закарпатської області позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху.

В ухвалі зазначено, що позовна заява не відповідає вимогам статей 175 і 177 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), оскільки не містить: обґрунтованого розрахунку сум, які просить стягнути позивач з відповідача; викладу обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів перебування позивача у трудових відносинах з відповідачем у період з 21 лютого 2021 року до 31 травня 2023 року та доказів невиплати йому заробітної плати; відомостей про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору; відомостей про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися; підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.

На виконання вказаної ухвали суду 21 червня 2023 року позивач подав заяву на усунення недоліків позовної заяви, у якій зазначив, що відповідач забрав у нього трудову книжку та диплом, докази проходження інтернатури, та видав йому ключі від робочого місця. Його послуги були внесені в касовий апарат. На підтвердження своєї особи відповідач пред`явив паспорт серії НОМЕР_1 від 31 липня 1998 року. У заяві зазначив також, що оскільки медичний центр має головного лікаря, вважає саме його належним відповідачем у справі. Вказав також графік своєї роботи.

У зв`язку з неможливістю надати відповідні докази позивач подав до суду клопотання про витребування у відповідача трудової книжки, диплома, довідки про середньомісячну заробітну плату, розрахунку з 01 березня 2021 року по 21 червня 2023 року.

У прохальній частині заяви про усунення недоліків позовної заяви ОСОБА_1 остаточно просив стягнути з Медичного центру заробітну плату з 01 березня 2021 року по 21 червня 2023 року за щоденну роботу з 07 год. 30 хв. до 18 год. 00 хв.

Також позивач подав заяву, у якій підтвердив, що не подавав аналогічного спору із тим самим предметом і на тих самих підставах до тих самих осіб.

22 червня 2023 року ухвалою Берегівського районного суду Закарпатської області позовну заяву ОСОБА_1 повернуто позивачу.

Ухвала суду мотивована тим, що недоліки, зазначені в ухвалі суду від 19 червня 2023 року про залишення позовної заяви без руху, не були виправлені, а саме: не надано таких доказів, як обґрунтований розрахунок заборгованості з заробітної плати та перебування позивача у трудових правовідносинах з відповідачем; із клопотання про витребування доказів не вбачається, що позивачем вжиті заходи для отримання зазначених доказів самостійно та (або) ним неможливо отримати зазначені в клопотанні докази.

27 грудня 2023 року постановою Закарпатського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу Берегівського районного суду Закарпатської області від 22 червня 2023 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції обґрунтовано, з додержанням вимог статей 175, 177, 185 ЦПК України, повернув позовну заяву ОСОБА_1 , оскільки попри повідомлення суду певних ідентифікуючих даних щодо визначеного ОСОБА_1 відповідача головного лікаря медико-діагностичного центру ««Сінео Sineo» Європейська якість» Пранечука І. І., інші істотні недоліки позовної заяви не були виправлені, що унеможливило відкриття провадження у справі з додержанням вимог цивільного процесуального закону. Судове рішення не можна визнати ухваленим із надмірним формалізмом, оскільки обов`язкові формалізовані вимоги до процедури ініціювання позову та відкриття провадження у справі саме і спрямовані на забезпечення прав усіх учасників процесу, як на належний позов, так і на захист від нього.

Апеляційний суд наголосив, що будь-якої конкретної інформації щодо часу, підстав, умов і порядку оформлення та припинення відносин, з ким саме і які відносини мали місце: трудові з медико-діагностичним центром «Сінео Sineo» Європейська якість» (у тому числі, чи є цей центр юридичною особою, чи ні), з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 чи цивільно-правові з фізичною особою ОСОБА_2 ; підстав і порядку оплати роботи позивача, розрахунку з відповідної бази пред`явленої до стягнення суми у 528 000,00 грн, яка є значною, позивач не надав, відповідного обґрунтування в заяві не навів, на конкретні докази не послався.

Питання про належність відповідача може за відповідних умов вирішуватися на подальших після відкриття провадження в справі її стадіях, що, однак, не звільняє позивача від обов`язку чітко і ясно сформулювати та обґрунтувати конкретні підстави позову та його предмет, послатися на необхідні докази та надати їх суду (за наявності їх у позивача) вже на стадії пред`явлення позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

11 січня 2024 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав до Верховного Cуду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Закарпатського апеляційного суду від 27 грудня 2023 року, справу передати для розгляду до суду першої інстанції.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

На обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження судового рішення за пунктом 2 частини першої статті 389 ЦПК України особа, яка подала касаційну скаргу, послалася на те, що судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права, правові підстави для повернення його позовної заяви відсутні.

Підставою касаційного оскарження постанови Закарпатського апеляційного суду від 27 грудня 2023 року заявник вказує застосування судом норм права без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 369/1923/15.

Доводи інших учасників справи

Відзивів на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходило.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

30 січня 2024 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду відкрито касаційне провадження у цивільній справі та витребувано її із Берегівського районного суду Закарпатської області.

У лютому 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

18 березня 2024 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Позиція Верховного Суду

Згідно з вимогами пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК Україниучасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку, зокрема, ухвалу суду першої інстанції про повернення заяви позивачеві (заявникові) (пункт 6 частини першої статті 353 ЦПК України), після її перегляду в апеляційному порядку.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга підлягає задоволено з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими способами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

У пункті 5 частини третьої статті 2 ЦПК України вказано, що основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність.

Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 174 ЦПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

У частині першій статті 175 ЦПК України передбачено, що у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

За вимогами частини третьої статті 175 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання позовної заяви) позовна заява повинна містити:

1) найменування суду першої інстанції, до якого подається заява;

2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв`язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти;

3) зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються;

4) зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них;

5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини;

6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору;

7) відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися;

8) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви;

9) попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи;

10) підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.

У статті 177 ЦПК України закріплений перелік документів, що додаються до позовної заяви.

Відповідно до частин першої, другої зазначеної статті позивач повинен додати до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб. Правила цієї статті щодо подання копій документів не поширюються на позови, що виникають з трудових правовідносин, а також про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок кримінального правопорушення чи каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи, незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Згідно з частиною п`ятою статті 177 ЦПК України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Частиною першою статті 185 ЦПК України передбачено, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

З висновком суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, про те, що вказані недоліки позовної заяви є правовою підставою для повернення її заявникові, не можна погодитися, з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить ухвалити судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не може бути підставою для визнання позовної заяви неподаною та повернення її позивачеві.

Аналіз наведених норм процесуального права дає підстави для висновку, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для ухвалення рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів та обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Як у позовній заяві, так і в заяві про усунення недоліків позовної заяви, ОСОБА_1 наголошував, що у нього відсутні інші, окрім наданих ним суду, докази, які підтверджують підстави і предмет позову, тому ним заявлено клопотання про витребування таких доказів у відповідача.

Верховний Суд у своїх постановах, зокрема від 06 грудня 2023 року у справі № 337/804/23 (провадження № 61-12848св23) та від 25 січня 2021 року у справі № 308/13063/19 (провадження № 61-7912св20) звертав увагу, що на стадії вирішення питання щодо відкриття провадження у справі суддя не вправі вирішувати питання достатності доказів, поданих позивачем на обґрунтування своїх вимог, а кожна сторона може розпоряджатися своїми процесуальними правами на власний розсуд та несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій, відсутність певних доказів не перешкоджає розгляду справи, за результатами якого вирішується питання про доведеність чи недоведеність пред`явлених позовних вимог, оцінка доказів є можливою виключно на стадії розгляду справи по суті.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожній фізичній або юридичній особі гарантовано право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також, справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.

У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення ЄСПЛ у справі «Кутіч проти Хорватії», заява № 48778/99).

ЄСПЛ неодноразово наголошував на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ від 16 грудня 1992 року у справі «Де Жуфре де ла Прадель проти Франції», заява № 12964/87).

Стосовно питання доступу до суду ЄСПЛ в ухвалі щодо прийнятності заяви № 6778/05 у справі «МПП «Голуб» проти України» (від 18 жовтня 2005 року) зазначив, що процедурні гарантії, закріплені статтею 6 Конвенції, гарантують кожному право подання скарги щодо його прав та обов`язків цивільного характеру до суду чи органу правосуддя. Таким чином, втілюється право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу, тобто право розпочати провадження у судах із цивільних питань (рішення ЄСПЛ від 21 лютого 1975 року у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства»). Суд наголошує, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним: воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання. Проте право доступу до суду не може обмежуватись таким чином або такою мірою, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження не будуть сумісними з пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо вони не мають легітимної мети та не є пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями (рішення ЄСПЛ від 19 грудня 1997 року у справі «Бруалья Гомес де ла Торре проти Іспанії»).

У рішенні від 04 грудня 1995 року в справі «Беллет проти Франції», заява № 23805/94, ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року у справі «Перес де Рада Каванил`ес проти Іспанії»).

Повертаючи позовну заяву ОСОБА_1 з підстав невиконання вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, суд першої інстанції зазначеного не урахував, внаслідок чого припустився надмірного формалізму у трактуванні національного процесуального законодавства, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ є неправомірним обмеженням права на доступ до суду, як елементу права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції.

У прохальній частині заяви про усунення недоліків позовної заяви ОСОБА_1 остаточно просив стягнути заробітну плату з Медичного центру.

Апеляційний суд у порушення вимог статей 367, 382 ЦПК України на наведене уваги не звернув, а тому постанову апеляційного суду, як і ухвалу суду першої інстанції, не можна вважати такими, що відповідають завданням цивільного судочинства.

Відмова позивачу у прийнятті позовної заяви є перешкодою в доступі до правосуддя, а відтак - порушенням статті 6 Конвенції, оскільки вказана категорія спорів стосується поновлення, наскільки це можливо, прав людини на оплату праці, яке є одне із важливих конституційних соціально-економічних прав людини і громадянина, а тому і враховує необхідність надання більшої можливості на реалізацію права на судовий захист порівняно з іншими категоріями справ.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) та від 22 лютого 2022 року у справі № 201/16373/16-ц (провадження № 14-27цс21) зазначила, що для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин важливо встановити критерії її визначення. Слово «подібний» в українській мові має такі значення: такий, який має спільні риси з ким-, чим-небудь, схожий на когось, щось; такий самий; такий, як той (про якого йде мова). Тому термін «подібні правовідносини» може означати як правовідносини, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і правовідносини, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші.

Посилання заявника на неврахування апеляційним судом висновків, сформульованих у постанові Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 369/1923/15, є необґрунтованим, оскільки у зазначеній справі Верховний Суд переглядав рішення судів попередніх інстанцій, ухвалені по суті заявлених позовних вимог, тобто у цій справі обставини не є подібними до обставин справи, про перегляд якої подано касаційну скаргу.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).

У зв`язку з допущеними судами обох попередніх інстанцій порушеннями норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання про повернення позовної заяви, та з метою недопущення порушення права позивача на доступ до правосуддя Верховний Суд висновує про наявність підстав для скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду і ухвали суду першої інстанції відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Щодо судових витрат

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки справа направляється до суду першої інстанції для продовження розгляду, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Берегівського районного суду Закарпатської області від 22 червня 2023 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 27 грудня 2023 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. М. Ситнік

Судді:А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров

В. В. Пророк