категорія 2.11.4

                             ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

                                                                        ПОСТАНОВА

                                                                      Іменем  України

25   березня   2010 року                                                       справа № 2а-201/10/1270

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Ципко О.В.

при секретарі: Лященко М.С.

за участю:

представників позивача:     Нестеренка О.В. (довіреність № Н-01/1969 від 09.06.2009 р.),

                                               Пасічник Т.А.     (довіреність № 400  від 22.02.2010 р.)

представника відповідача   Верхолончука І.В. (довіреність № 1 від 12.01.2010 р.)                  

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом  державного підприємства «Донецька залізниця» в особі Попаснянської дистанції електропостачання до державної податкової інспекції в Попаснянському районі Луганської області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0004621700/3 від 28.08.2009 р., -

ВСТАНОВИВ

           18 січня 2010 року державне підприємство «Донецька залізниця» в особі Попаснянської дистанції електропостачання звернулося в суд із адміністративним позовом до державної податкової інспекції в Попаснянському районі Луганської області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0004621700/3 від 28.08.2009 р. та скасувати його в частині недоїмки з основного платежу та за штрафними санкціями з податку з доходів найманих працівників в сумі 4 624,77 грн.

           Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали. В обґрунтування посилалися на те, що дане рішення в частині зобов’язання позивача сплатити податок з доходів фізичних осіб у сумі 1 597,50 грн. та штраф у розмірі 3 195,00 грн. є незаконним та таким, що підлягає скасуванню. Позивач надав суду пояснення про те, що надбавки за роз’їзний (пересувний) характер роботи не включалися ним до сукупного оподатковуваного доходу громадян, оскільки відповідно до Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» відсутня така норма. Листами Державної податкової адміністрації України від 08.06.2004 р. за № 4528/6117-3116 та від 14.07.2006 р. № 7759/6/17-0716 наведено, що надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, що виплачуються у розмірах, передбачених колективним договором або за погодженням із замовником, але не вище граничних норм витрат, понесених у зв’язку з відрядженням (зокрема, добових витрат), встановлених постановою КМУ № 663, Інструкцією про службові відрядження в межах України та за кордон  не оподатковуються податком з доходів фізичних осіб. З цих підстав представники позивача просили задовольнити позов у повному обсязі.

            Представник відповідача проти позову заперечував з наступних підстав. Перевіркою було встановлено, що позивачем виплачувались працівникам доходи у вигляді надбавки за роз’їзний характер роботи, які належним чином не оформлювались як службові відрядження,  по регістрам бухгалтерського обліку суми обліковувались по д-ту рахунку «Витрати на виробництво» та к-ту рахунку «Рахунки по заробітній платі».              Податок з фізичних осіб з виплачених сум не утримувався. Під час перевірки позивачу був донарахований податок з фізичних осіб. Відповідачем було винесено  податкове повідомлення-рішення про сплату податку з фізичних осіб у сумі 1 541,59 грн.  та штрафних санкції у розмірі 3 083,18 грн. Обґрунтовуючи законність прийнятого рішення представник відповідача посилався на п.п. 17.1.9 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», яким передбачено, що у разі коли платник податків здійснює грошові виплати без попереднього нарахування та сплати податку, збору (обов’язкового платежу), якщо відповідно до законодавства таке нарахування та сплата є обов’язковою передумовою виплати, такий платник податків сплачує штраф у подвійному розмірі від суми зобов’язання з такого податку, збору (обов’язкового платежу). З цих підстав просив суд відмовити в задоволенні позову.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши представників сторін, дослідивши письмові докази, судом встановлено,   що Попаснянська дистанція електропостачання «Державне підприємство «Донецька залізниця» зареєстрована в якості платника податків та перебуває на обліку у державній податковій інспекції в Попаснянському районі Луганської області з 07.01.1999 р. за № 13 (а.с. 97).  

Законом України «Про систему оподаткування» визначено, що під податком і збором (обов'язковим платежем) до бюджетів та до державних цільових фондів слід розуміти обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування. Платниками податків і зборів (обов'язкових платежів) є юридичні і фізичні особи, на яких згідно з законами України покладено обов'язок сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі). Платники податків і зборів (обов'язкових платежів) зобов'язані у числі іншого, сплачувати належні суми податків і зборів (обов'язкових платежів) у встановлені законами терміни.

Згідно Закону України «Про державну податкову службу в Україні» завданням органів державної податкової служби є здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством.  

Як вбачається з матеріалів справи,   що проведеними 06.02.2009 р. та 04.06.2009 р. перевірками правильності утримання та перерахування в бюджет податку з доходів фізичних осіб за період з 01.10.2006 р. по 30.09.2008 р.(а.с. 12-18; 41-47) були встановлені порушення п.п.4.2.1 п.4.2 статті 4 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" від 22 травня 2003 року №889-ІV, а саме, підприємством проводилася виплата доходів працівникам підприємства за роз"їзний характер роботи відповідно до умов трудового договору без нарахування, утримання та перерахування до бюджету податку з доходів фізичних осіб з таких виплат.

Державною податковою інспекцією в Попаснянському районі Луганської області зазначено в актах перевірок, що в період з 01.10.2006 року по 30.09.2007 року позивачем було занижено податкове зобов’язання по податку з фізичних осіб на суму 1 597,50 грн.; по регістрам бухгалтерського обліку дана операція відображена у проводках: д-т рахунок 23 «Витрати на виробництво», к-т рахунок 661 «Рахунки по заробітній платі».              

Через те, що в порушення вимог п.7.1 статті 7 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" позивачем податок не було утримано та сплачено, тому йому відповідачем було донараховано податок з доходів фізичних осіб в сумі 1 597,50 грн. Податковим повідомленням-рішенням ДПІ в Попаснянському районі Луганської області від 16.02.2009 р. № 0000111700/0 позивача було зобов’язано сплатити 1 597,50 грн. податку з доходів фізичних осіб та 3 195,00 грн. штрафної санкції.

На підставі рішення державної податкової адміністрації у Луганській області від 19.06.2009 р. № 11116/25-08, прийнятого за розглядом скарги, було скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ в Попаснянському районі Луганської області від 16.02.2009 р. № 0000111700/0 в частині сплати 55,91 грн. податку з доходів фізичних осіб і 111,82 грн. штрафної санкції. Тому, 24.06.2009 р. ДПІ в Попаснянському районі Луганської області прийняло податкове повідомлення-рішення  № 0004621700/2 про сплату податку з доходів фізичних осіб в сумі 1 541,59 грн. та штрафної санкції у розмірі 3 083,18 грн. (а.с. 53). За розглядом повторної скарги, 28.08.2009 р. ДПІ в Попаснянському районі Луганської області було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0004621700/3 (а.с. 62), яке не підлягає подальшому адміністративному оскарженню в органах державної податкової служби, але може бути оскаржено до суду. Саме це податкове повідомлення-рішення за  № 0004621700/3 від 28.08.2009 р. і є предметом оскарження по цієї справі.

          Позивач з даним нарахуванням не згідний, посилається на листи Державної податкової адміністрації України від 08.06.2004 р. за № 4528/6/17-3116 та від 14.07.2006 р. № 7759/6117-0716 де сказано, що надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, що виплачуються у розмірах, передбачених колективним договором або за погодженням із замовником, але не вище граничних норм витрат, понесених у зв’язку з відрядженням (зокрема, добових витрат), встановлених постановою КМУ № 663, Інструкцією про службові відрядження в межах України та за кордон  не оподатковуються податком з доходів фізичних осіб.

Однак, суд вважає такий висновок позивача хибним з наступних підстав.

Відповідно до підпункту «г» підпункту 4.4.2 пункту 4.4 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21 грудня 2000 року № 2181-ІІІ податкове роз'яснення є оприлюдненням офіційного розуміння окремих положень податкового законодавства контролюючими органами у межах їх компетенції, яке використовується при обґрунтуванні їх рішень під час проведення апеляційних процедур.

Податковими роз'ясненнями вважаються будь-які відповіді контролюючого органу на запити зацікавлених осіб з питань оподаткування, які не мають сили нормативно-правового акту.

Суд зазначає, що дані податкові роз’яснення не містять у собі положення стосовно звільнення від обов'язку щодо належного оформлення відряджень відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1999 року № 663 при наявності у колективному договорі положення щодо визначення службових поїздок працівників, робота яких проходить в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер, відрядженням, що є підставою для не включення до загального місячного оподатковуваного доходу сум виплат за роз’їзний характер.

Кінцевий перелік доходів, які не включаються до загального оподатковуваного доходу платника податку, зазначений у п. 4.3 статті 4 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб". Суми виплат доходів за роз"їзний характер роботи не включаються до складу загального місячного оподатковуваного доходу у п. 4.3 вищенаведеного Закону не зазначені.

Оподаткування доходів фізичних осіб проводиться відповідно до Закону України від 22.05.2004 року №889-ІV «Про податок з доходів фізичних осіб». Вичерпний перелік доходів, які не включаються до загального оподатковуваного доходу  платника  податку,  зазначено у  п.4.3 ст.4   вказаного   Закону.  Суми польового  забезпечення у п.4.3  Закону  окремо  не зазначені.  Разом  з тим, відповідно до п.4.2. ст.4 Закону до складу місячного оподатковуваного доходу найманого працівника входять доходи, одержані у вигляді заробітної плати, інших виплат та винагород відповідно до умов трудового або цивільно-правового договору.

Разом з цим, згідно із Інструкцією зі статистики заробітної плати, затвердженою наказом Держкомстату від 13 січня 2004 року № 5 (пп. 2.2.6), суми, виплачені (при виконанні робіт вахтовим методом) у розмірі тарифної ставки (окладу, посадового окладу) за дні перебування у дорозі до місцезнаходження підприємства (пункту збору) - місця роботи і назад, передбачені графіком роботи на вахті, а також за дні затримки працівників у дорозі через метеорологічні умови та з вини транспортних підприємств включаються до фонду оплати праці і належать до доходів працівників, одержуваних у вигляді заробітної плати внаслідок здійснення ними трудової діяльності на території України (підпункти 1.1 та 1.3 статті 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»), які оподатковуються податком з доходів фізичних осіб на загальних підставах.

          Відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України № 490 від 31.03.1999 року «Про надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, направлених для виконання монтажних налагоджувальних, ремонтних і будівельних робіт, та працівників, робота яких виконується вахтовим методом, постійно проводиться в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер»  граничні розміри надбавок (польового забезпечення) працівникам, передбачені колективними договорами або за погодженням із замовником, за день не можуть перевищувати граничні норми витрат, установлених Кабінетом Міністрів України № 663 для відряджень у межах України.

        Відповідно до загальних положень Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13.03.98 N 59, зареєстрованою Міністерством юстиції України 31.03.98 за N 218/2658 - службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника підприємства, об'єднання, установи, організації на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи.

          Підприємство, що відряджає працівника, здійснює реєстрацію особи, яка вибуває у відрядження, у спеціальному журналі реєстрації посвідчень про відрядження, згідно з Інструкцією № 59.

Скерування працівника у відрядження супроводжується оформленням таких первинних документів: завдання на відрядження; наказу (розпорядження) керівника підприємства про скерування працівника у відрядження; попереднього кошторису витрат на відрядження; посвідчення про відрядження і запису в Журналі реєстрації посвідчень про відрядження; документів про зв'язок відрядження з діяльністю підприємства.

          Службові поїздки працівників, постійна робота яких проходить в дорозі або має роз”їзний (пересувний) характер, не вважаються відрядженням, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором, трудовим договором (контрактом) між працівником і власником (або уповноваженою ним особою).

         Виходячи із зазначеного, лише за умови визначення у колективному договорі, трудовому договорі (контракті) між працівником і власником, службових поїздок працівників, робота яких постійно проводиться в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер, відрядженням з відповідним їх оформленням відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 23.04.1999 року № 663 «Про норми відшкодування витрат на відрядження у межах України та за кордон" (як відрядження), надбавки до тарифних ставок і посадових окладів таких працівників, що виплачуються у розмірах, передбачених колективними договорами, але  не   вище   граничних   норм,   установлених постановою КМУ від 23.04.1999 року № 663 «Про норми відшкодувань витрат на відрядження у межах України та за кордон» та Інструкцією № 59, не є об"єктом оподаткування з підстав, встановлених підпунктом 4.3.2 пункту 4.3. статті 4 Закону України від 22.05.2003 року № 889-ІУ «Про податок з доходів фізичних осіб», тобто не включаються до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку, як зазначено в податкових роз’ясненнях, на які посилається позивач.

     Як вбачається з колективного договору між керівництвом та профкомом Попаснянської дистанції електропостачання Донецької залізниці на 2007-2008 р.р., він містить  у собі положення щодо визначення службових поїздок працівників, робота яких проходить в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер, відрядженням.

     Однак, проаналізувавши вищенаведені норми, суд дійшов висновку, що визначення у колективному договорі положення щодо визначення службових поїздок працівників, робота яких проходить в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер, відрядженням, не позбавляє обов'язку позивача щодо належного їх оформлення відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1999 року № 663 та Інструкції № 59.

     Судом встановлено, що під час перевірки та підтверджено представниками сторін під час судового розгляду, позивач не включав до загального місячного оподатковуваного доходу суми виплат за роз’їзний характер, дані виплати не оформлювалися відрядженнями або під звіт.

      Як встановлено в судовому засіданні та зазначено в актах перевірки дані виплати (надбавки, польове забезпечення) підприємством не оформлялися як відрядження згідно Інструкції про службові відрядження в  межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13.03.1998 року №59, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 31.03.1998 року за № 218/2658,  тобто, відсутні накази на відрядження, посвідчення про відрядження (бланк затверджено Наказом ДПА України від 28.07.1997р. №260) та авансові звіти з відмітками про прибуття-вибуття з населеного пункту.        

         Позивачем відрядження обліковувались у відомостях обліку роз’їздів (ФРУ-12), в яких зазначались наступні данні: особа та посада особи, що відряджена; час та місце прибуття та вибуття цієї особи, відповідно до Положення «Про порядок і умови відшкодування витрат працівникам залізничного транспорту, робота яких постійно проходить в дорозі або має роз’їзний характер, а також при службових поїздках в межах обслуговуваних дільниці, в тому числі при роз’їздах за межі України», затвердженого наказом Укрзалізниці від 10.06.2002 р. № 285-Ц, що суперечить вимогам Інструкції N 59 (а.с. 121).

      Крім   цього,  судом встановлено, що суми коштів, отриманих платником податків на відрядження або під звіт не були відображені у звітності платника податку за формою 1-ДФ, затвердженою Наказом ДПА України від 30.08.2004 року № 500 за ознакою доходу «16» у жодному із звітних періодів.

          Дані виплати не оформлені позивачем як відрядження згідно Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13.03.1998 року № 59, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 31.03.1998 року за № 218/2658.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач не погоджувався з результатами перевірок, тому надавав відповідачу протоколи розбіжностей, які були розглянуті відповідачем відповідно до вимог чинного законодавства. За результатами їх розгляду, ДПІ в Попаснянському районі Луганської області було підтверджено правильність та законність висновків по встановленню порушень з боку позивача податкового законодавства, а саме заниження податку з фізичних осіб.

 Відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0004621700/3 від 28.08.2009 р., яким визначено податкове зобов’язання по сплаті податку з фізичних осіб у сумі 1 597,50 грн. та накладено на позивача штрафну санкцію у розмірі 3 083,18 грн., згідно п.п. 17.1.9 п. 17.1 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» у подвійному розмірі від суми зобов’язання з такого податку, збору (обов’язкового платежу).

        Крім того, судом встановлено, що у відношенні посадових осіб позивача, а саме: до керівника Нестеренка О.В. та головного бухгалтера Пасічник Т.А., 29.02.2009 р. ДПІ в Попаснянському районі Луганської області були складені протоколи про адміністративне правопорушення (а.с. 114,117). Постановами Попаснянського районного суду від 30.03.2009 р. керівника Попаснянської дистанції електропостачання Нестеренка О.В. та головного бухгалтера Пасічник Т.А. було притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу у розмірі 85 грн. з кожного за порушення встановленого законом порядку ведення податкового обліку, внаслідок чого занижено податок з доходів фізичних осіб та податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів (а.с. 112,115). Постанови Попаснянського районного суду від 30.03.2009 р. не оскаржувались, штрафи Нестеренком О.В. та Пасічник Т.А. сплачені.        

          Відповідно до п. 1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

         Таким чином, цими постановами встановлено факт адміністративного правопорушення податкового законодавства з боку позивача.

          Суд вважає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято державної податкової інспекції в Попаснянському районі Луганської області в межах повноваження та відповідно до діючого законодавства, а тому в задоволенні позову слід відмовити.

 Питання по судових витратах судом не вирішується, оскільки рішення винесено не на користь позивача.  

Керуючись Законом України «Про державну податкову службу в Україні», Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб», Постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.1999 року № 663 «Про норми відшкодування витрат на відрядження у межах України та за кордон",  Інструкцією про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13.03.98 N 59, ст.ст.158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позову державного підприємства «Донецька залізниця» в особі Попаснянської дистанції електропостачання до державної податкової інспекції в Попаснянському районі Луганської області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0004621700/3 від 28.08.2009 р. відмовити за необґрунтованістю.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано.

Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. .

Повний текст постанови складено та підписано  30 березня 2010 року.

Суддя                                                                                                                      О.В. Ципко