АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22-1013/09
Головуючий у 1-й інстанції: Нікітенко Н.П.
Суддя-доповідач: Спас О.В.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 лютого 2009 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
головуючого Бондаря М.С.,
суддів: Ломейка В.О., Спас О.В.,
при секретарі Белименко С.В.,
за участю позивача ОСОБА_1,
представника відповідача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 в особі ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 25 листопада 2008 року в справі за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, третя особа: Запорізьке обласне управління у справах захисту прав споживачів, про захист прав споживача, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, стягнення неустойки,
ВСТАНОВИЛА:
У грудні 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеним позовом.
В позові посилався на ті обставини, що 07 липня 2007 року купив у відповідача телевізор „Toshiba", вартістю 799 грн. і цей факт підтверджується товарним чеком від 07.07.2007 року. При установці та підключенні телевізора була виявлена несправність: він не вмикався та не працював. 10.07.2007 року позивач звернувся до відповідача з вимогою гарантійного ремонту, на що відповідач відповів відмовою. 12.07.2007 року позивач вдруге звернувся до відповідача письмово з вимогою провести гарантійний ремонт і надати на час ремонту телевізор іншої марки із обмінного фонду, на що також була отримана відмова. 26.07.2007 року позивач звернувся до Запорізького обласного управління у справах захисту прав споживачів за допомогою. І лише, 02.08.2007 року, після проведених спеціалістами управління заходів, відповідач прийняв телевізор у ремонт, а 31.08.2007 року позивач отримав його з гарантійного ремонту.
Просив суд стягнути на свою користь неустойку за затримку виконання гарантійного ремонту у розмірі 287, 64 грн., неустойку за ненадання товару іншої моделі на час гарантійного ремонту у 391, 51 грн., транспортні витрати у розмірі 185, 12 грн., яких він зазнав, оскільки був змушений неодноразово їздити на своєму автомобілі до відповідача та органу з захисту прав споживачів, просив відшкодувати витрати на правову допомогу згідно наданих підтверджуючих документів в сумі 950грн., і 7999 грн. на відшкодування спричиненої йому діями відповідача моральної шкоди, а також просив накласти арешт на банківські рахунки відповідача, зобов'язати Запорізьке обласне управління у справах захисту прав споживачів накласти штраф у десятикратному розмірі вартості телевізора.
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 25 листопада 2008 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 391, 51 грн. неустойки за час затримки усунення недоліків та 287, 64грн. неустойки за час затримки виконання вимоги про надання аналогічного, витрати на юридичну допомогу у розмірі 950 грн. та 2000 грн. на відшкодування моральної шкоди. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 в особі ОСОБА_2 посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції у зв'язку з неправильним застосуванням судом першої інстанції норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог або змінити рішення.
У відповідності до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Під час апеляційного розгляду справи встановлено, що суд першої інстанції вирішуючи вимоги щодо відшкодування моральної шкоди та стягнення суми зазнаних позивачем витрат на правову допомогу припустився невірного застосування норм матеріального та процесуального права.
Частково задовольняючи позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди суд першої інстанції в обґрунтування висновку про правомірність цих вимог послався на ч. 2 ст. 22 Закону України „Про захист прав споживачів".
З таким висновком погодитися не можна, оскільки дана норма матеріального права встановлює судовий порядок розгляду справ про захист прав споживачів, передбачаючи серед іншого можливість одночасного вирішення судом питання про відшкодування моральної шкоди при задоволенні вимог споживача про захист його прав, однак не встановлює підстави для задоволення такої вимоги. Ці підстави визначені п. 5 ст. 4 Закону України "Про захист прав споживачів", де вказано, що споживачі мають право на відшкодування моральної шкоди, заподіяної небезпечною для життя і здоров'я продукцією, у випадках, передбачених законодавством.
В даній справі відсутні обставини заподіяння шкоди небезпечною для життя і здоров'я продукцією, а тому відсутні правові підстави для відшкодування споживачу моральної шкоди.
Крім вищевказаного, при вирішення даної частини позовних вимог суд не врахував положення ст. 708 ЦК України, що визначає обсяг прав покупців в разі продажу йому товару неналежної якості та не передбачає права на відшкодування моральної шкоди.
В частині вимог про відшкодування моральної шкоди рішення суду першої інстанції має бути скасоване, а у вказаній частині позовних вимог слід відмовити.
Під час апеляційного розгляду справи знайшов своє підтвердження довід апеляційної скарги щодо неправильності висновку суду першої інстанції про стягнення з відповідача 950грн. в якості витрат на правову допомогу, які позивачем сплачені представнику за актами прийому-передачі грошових коштів (а.с. 56-58, 76, 90).
Згідно з ч. 1 ст. 56 ЦПК України правову допомогу може надавати особа, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги.
Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
Судове рішення в цій частині суперечить ст. 84 ЦПК України згідно якої витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, а законом встановлюється граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу. На даний час граничний розмір визначається на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 року № 590 "Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави", проте суд не взяв до уваги, що даній постанові вимоги позивача не відповідають.
Рішення у вказаній частині судом прийняте без врахування тих обставин, що склад та розмір витрат, пов'язаних із оплатою правової допомоги, належить до предмета доказування у справі. На підтвердження таких витрат сторона має надати суду належні докази у вигляді договору про надання правової допомоги або у вигляді інших документально зафіксованих формах участі в справі особи, яка надає правову допомогу, документи, що свідчать про оплату витрат, складених у встановленому законом порядку, зокрема, квитанцію до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення, касові чеки.
Позивач, всупереч вимогам ст. ст. 10, 60 ЦПК України, не надав суду належних та переконливих доказів вимог про стягнення на його користь витрат на правову допомогу, що залишилося поза увагою суду.
В цій частині рішення суду підлягає скасуванню з одночасною відмовою в задоволенні даних вимог.
Доводи апеляційної скарги про неправильність стягнення на користь позивача 679, 15грн. неустойки не знайшли свого підтвердження.
Висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині стягнення неустойки на користь позивача відповідає ч.9 ст. 22 Закону України „Про захист прав споживачів" та ч. 5 ст. 709 ЦК України, якими передбачено, що за кожній день затримки виконання вимоги про надання аналогічного товару на час усунення недоліків та за кожний день затримки усунення недоліків понад чотирнадцять днів споживачеві виплачується неустойка в розмірі одного відсотка вартості товару. Доводи апеляційної скарги в цій частині полягають в вимозі від апеляційного суду переоцінки доказів у справі, що, згідно ст. 303 ЦПК України, виходить за межі розгляду справи апеляційним судом, оскільки суд першої інстанції з дотриманням вимог ст. 212 ЦПК України і оцінив всі надані сторонами докази на ґрунті всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього їх дослідження, а також оцінив належність допустимість, достовірність кожного доказу окремо, достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, відобразив в рішенні результати оцінки доказів. Передбачених законом підстав для скасування рішення суду в даній частині позовних вимог не встановлено..
В частині відмови судом першої інстанції в задоволенні позовних вимог щодо стягнення транспортних витрат у сумі 185, 12грн. рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржене, а тому у відповідності до ч. 1 ст. 303 ЦПК України та роз'яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24 жовтня 2008 року „Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку" апеляційним судом не перевіряється.
Керуючись ст.ст. 307, 309, 313 - 317 ЦПК України, колегія суддів -
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 в особі ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 25 листопада 2008 року в частині позовних вимог про стягнення витрат на правову допомогу, відшкодування моральної шкоди скасувати та ухвалити нове рішення наступного змісту: „В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення витрат на правову допомогу в сумі 950грн, про відшкодування моральної шкоди відмовити."
В решті рішення залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня проголошення.