У Х В А Л А
і м е н е м у к р а ї н и
24 березня 2010 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого Патрюка М.В.,
суддів: Жайворонок Т.Є., Лященко Н.П.,
Костенка А.В., Перепічая В.С.,-
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Київської міської державної адміністрації, Головного управління житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської державної адміністрації, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи: ОСОБА_7, Голосіївська районна у м. Києві рада, про часткове скасування розпорядження, визнання ордера недійсним та визнання права користування жилим приміщенням за касаційною скаргою виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) на рішення апеляційного суду м. Києва від 24 червня 2009 року,
в с т а н о в и л а:
У листопаді 2008 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що спільним рішенням адміністрації та профспілкового комітету ВО “Комуніст” (пізніше – Київський завод “Радар”) її матері, ОСОБА_8, було видано ордер № 48 від 25 листопада 1991 року на сім’ю у складі п’яти осіб на вселення до кімнат НОМЕР_1, № НОМЕР_2 площею 12,9 кв.м і 17,1 кв.м у будинку АДРЕСА_4.
22 травня 2005 року ОСОБА_8 на сім’ю у складі з чотирьох осіб отримала ордер на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1, вона ж із чоловіком і дитиною залишилися мешкати в раніше наданих її матері кімнатах. Проте п. 1.43 розпорядження Київської міської державної адміністрації від 10 вересня 2002 року № 1739 ОСОБА_4 було видано ордер № 251 на сім’ю у складі трьох осіб на вселення до кімнат НОМЕР_3, НОМЕР_4 (раніше НОМЕР_1, № НОМЕР_2) жилою площею 30,3 кв.м, в яких вона мешкає, а їй із сім’єю виділено одну кімнату № 1 жилою площею 17,4 кв.м у загальній квартирі НОМЕР_5 у цьому ж будинку на шостому поверсі.
Посилаючись на незаконність розпорядження Київської міської державної адміністрації від 10 вересня 2002 року № 1739, позивачка просила його скасувати в частині – пп. 1.43, 1.186; визнати недійсним ордер № 251 від 19 вересня 2003 року; визнати за нею право користування кімнатами НОМЕР_3, НОМЕР_4 (раніше НОМЕР_1, № НОМЕР_2) у загальній квартирі АДРЕСА_2.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 9 квітня 2009 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішенням апеляційного суду м. Києва від 24 червня 2009 року рішення районного суду скасовано й ухвалено нове рішення про задоволення позову ОСОБА_1
У касаційній скарзі виконавчий орган Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) просить скасувати рішення, ухвалене судом апеляційної інстанції, з підстав неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права із залишенням у силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Рішення районного суду відповідає цим вимогам, оскільки суд, повно та всебічно дослідивши обставини справи, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог із тих підстав, що позивачка пропустила передбачені ч. 2 ст. 59 ЖК УРСР та ст. 257 ЦК України строки давності на звернення до суду з відповідними вимогами без поважних причин. При цьому суд виходив із того, що розпорядження № 1739 постановлене Київською міською державною адміністрацією 10 вересня 2002 року. У 2003 році позивачка подавала до суду скаргу на неправомірні дії Київської міської державної адміністрації щодо прийняття цього розпорядження, але скаргу було залишено без розгляду (а.с. 78, 79). До того ж у матеріалах справи є ухвала Голосіївського районного суду м. Києва від 21 червня 2004 року (а.с. 80) про прийняття заяви про відмову ОСОБА_4 від позовних вимог до ОСОБА_1, третя особа – Київська міська державна адміністрація, про переселення. Вищезазначене свідчить про те, що ОСОБА_1 в 2003 році знала про прийняття розпорядження Київською міською державною адміністрацією та про видачу ордера, а звернулася до суду з позовом лише в 2008 році.
Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, викладене не врахував і помилково виходив із того, що надання родині ОСОБА_4 кімнат НОМЕР_3, НОМЕР_4 (раніше НОМЕР_1, № НОМЕР_2) у загальній квартирі АДРЕСА_3 міською державною адміністрацією є незаконним, і тому є підстави для визнання незаконними пп. 1.43, 1.186 розпорядження від 10 вересня 2002 року № 1739 та визнання недійсним ордера № 251 від 19 вересня 2002 року. Підстави для застосування позовної давності відсутні, оскільки позивачка з оскаржуваним розпорядженням Київської міської державної адміністрації не була ознайомлена, фактично пп. 1.43, 1.186 розпорядження від 10 вересня 2002 року не виконані й ОСОБА_1 продовжує користуватися кімнатами НОМЕР_3, НОМЕР_4 (раніше НОМЕР_1, № НОМЕР_2) у загальній квартирі АДРЕСА_2.
Викладене свідчить про те, що апеляційний суд помилково скасував рішення суду першої інстанції, ухвалене відповідно до вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України, тому рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених ст. 339 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) задовольнити.
Рішення апеляційного суду м. Києва від 24 червня 2009 року скасувати, рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 9 квітня 2009 року залишити в силі.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий М.В. Патрюк
Судді: Т.Є. Жайворонок
А.В. Костенко
Н.П. Лященко
В.С. Перепічай