Справа № 2-45/10

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И

04.03.2010 року Солом`янський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді:            Бобровник О.В.                                      

при секретарі:                     Славовій Н.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк» про розірвання шлюбу, стягнення аліментів та поділ спільного майна подружжя, -

встановив:

 Позивач звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що шлюбні відносини між нею та відповідачем, внаслідок того, що останній не піклувався про створення нормальних сімейних стосунків, взаємоповагу один до одного та виховання сина, фактично припинені, спільне господарство не ведеться, і тому вважає збереження шлюбу та подальше спільне життя суперечить інтересам сім’ї та унеможливлює будь-яке примирення з відповідачем. Позивач також просила стягнути з відповідача аліменти в розмірі 1/3 частини від його заробітку (доходів) щомісячно, але не менше, ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

У судове засідання з’явилися представник позивача, відповідач та представник відповідача.

Представник позивача позов підтримала та подала заяву про уточнення позовних вимог, де просила також додатково, у зв’язку з відсутністю обопільної згоди подружжя про поділ придбаного в шлюбі майна, поділити спільне майно подружжя, а саме придбану на підставі договору кредиту квартиру №АДРЕСА_1.

Відповідач та представник відповідача в судовому засіданні проти позову про розірвання шлюбу не заперечували, а заперечували проти стягнення аліментів та поділ спільного майна подружжя, посилаючись на безпідставність таких вимог, оскільки відповідач належним чином утримує дитину та виховує її, а щодо поділу квартири вказують на те, що частина спірної квартири була сплачена за спільні кошти подружжя, а частина - за власні кошти Відповідача у період окремого проживання від позивача.  

За клопотанням позивача до участі в справі також було залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача – Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «УКРСОЦБАНК».

Вказана третя особа в судове засідання не з’явилася, про час і місце розгляду справи була повідомлена належним чином, причини своєї неявки не пояснила.  

Суд, заслухавши пояснення та доводи сторін по справі, дослідивши зібрані матеріали в справі, об’єктивно та повно оцінивши надані докази, вважає позов таким, що підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Згідно ч.2 ст.112 Сімейного Кодексу України шлюб розривається,  якщо судом буде встановлено,  що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них,  їхніх дітей,  що мають істотне значення.

Сторони зареєстрували шлюб 12.09.1998 року, актовий запис №431. Від шлюбу мають сина - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

 Останнім часом сторони не підтримують шлюбних відносин, спільного господарства не ведуть, а тому подальше спільне проживання у шлюбі та його збереження стало неможливим, взаємопорозуміння та почуття любові між сторонами втрачено.

А тому, з врахуванням наведеного та того, що відповідач не заперечував проти задоволення позову у цій частині, суд вважає, що позовні вимоги щодо розірвання шлюбу підлягають задоволенню.

До того ж, як встановлено судом, спільний малолітній син позивача та відповідача повністю перебуває на вихованні та утриманні матері, в чому позивачу допомагають її батьки. Відповідач не виконує належним чином свої обов’язки щодо утримання та виховання малолітнього сина – ОСОБА_2, саме тому позивач наполягає на законному стягненні з нього аліментів. Посилання відповідача на належне утримання та виховання сина не підтверджуються жодним чином.

Згідно ст. 180 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до ст.ст.182, 183 Сімейного кодексу України частка заробітку (доходу) батька,  яка буде стягуватись як аліменти на дитину,  визначається судом,  та не може бути меншим,  ніж 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Ст. 191 Сімейного кодексу України вказує на те, що аліменти присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.

Згідно п.1 ч. 1 ст. 367 Цивільного процесуального кодексу України суд допускає негайне виконання рішень у справах про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.

Враховуючи наведене позов у цій частині підлягає задоволенню.

У відповідності до положень Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007р. №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими ст. ст. 69-72 Сімейного кодексу України та ст. 372 Цивільного кодексу України.

Згідно вказаної Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007р. №11 суд, вирішуючи спір між подружжям про майно, повинен встановити обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з’ясувати джерело і час його придбання. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, що підлягає поділу, а при недосягненні згоди – виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Судом з’ясовано, що за час проживання у шлюбі сторонами була придбана на підставі договору кредиту №014-349-КЖ від 17.02.2005р., зобов’язання по якому на даний час не виконані у повному обсязі, трикімнатна квартира №46 загальною площею 88,80 кв. м., жилою площею 46,40 кв. м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Ф. Ернста, 8. Вартість спірної квартири, у відповідності до іпотечного договору №014-356-ЗП від 01.10.2007р., становить 1 085 750 грн. 00 коп.

Сплата кредиту, як встановлено судом, постійно здійснювалася позивачем та відповідачем спільно за спільні кошти, незалежно від того, що мали місце періоди, коди сторони спільного господарства не вели. Посилання ж відповідача на сплату частини кредиту за його власні кошти у період окремого проживання від позивача, не доведені на підставі належних та допустимих доказів.

Ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України передбачає, кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.  

Згідно ст. 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, якщо не буде доведено протилежне.

За змістом п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007р. №11, у разі, коли неподільні речі не можуть бути реально поділені між подружжям відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу, і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Крім того, при вирішенні спору про поділ майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно ч. ч. 2, 3 ст. 70 Сімейного кодексу України в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх  дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування).

Судом встановлено, що малолітній син позивача та відповідача знаходиться на повному утримання та вихованні матері. При цьому стягнення на користь позивача аліментів на утримання сина у розмірі, що не перевищує 500 грн., буде об’єктивно недостатньо для забезпечення нормального фізичного та духовного розвитку дитину, у зв’язку з чим суд приходить до висновку, що є достатні підстави для відступу від засади рівності часток подружжя у спільному майні.

З огляду на наведене, суд вважає позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, стягнення аліментів на неповнолітню дитину та поділ спільного майна подружжя таким, що ґрунтується на підставах, що знайшли своє відображення в процесі судового розгляду, та таким, що підлягає задоволенню у повному обсязі.  

Відповідно до ст. 88 Цивільного процесуального кодексу України  з відповідача підлягає стягненню на користь держави державне мито в сумі 1700 грн. 00 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи - у сумі 120 грн. 00 коп.

На підставі вищевикладеного, ст. ст. 60, 69-72, 110, 112, 180, 183, 191 Сімейного кодексу України, ст. 372 ЦК України, Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007р. №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», керуючись ст.ст. 10, 60, 88, 213, 214, 215, 367  ЦПК України, суд, -

 В И Р І Ш И В:

 Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк» про розірвання шлюбу, стягнення аліментів та поділ спільного майна подружжя задовольнити.

Розірвати шлюб між ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, зареєстрований Відділом реєстрації актів громадянського стану Бердичівського міськвиконкому Житомирської області (актовий запис №431).

При видачі свідоцтва про розірвання шлюбу стягнути в бюджет держави з  ОСОБА_2 17 (сімнадцять) гривень, а ОСОБА_1 від сплати звільнити.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання сина ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_4 в розмірі 1/3 частки з усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 21.10.2009 року і до повноліття дитини.

Рішення в частині стягнення аліментів підлягає негайному виконанню.

Визнати квартиру, розташовану за адресою АДРЕСА_1 об‘єктом спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 2/3 частини квартири, розташованої за адресою АДРЕСА_1.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1\3 частину квартири, розташованої за адресою АДРЕСА_1.

Стягнути за ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1700 грн. судового збору та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва шляхом подання заяви про апеляційне оскарження рішення суду та апеляційної скарги. Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя