ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

18 лютого 2010 року                                                                                                  № 2237/09/ 9104

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду у складі:

Пліша М.А.,

Стародуба О.П., Довгополова О.М.,

Вітер І.П .,

головуючого судді

суддів

при секретарі судового засідання

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Галицькому районі Івано-Франківської області на постанову Галицького районного суду Івано-Франківської області від 18 грудня 2008 року у справі за позовом ОСОБА_5 до управління Пенсійного фонду України в Галицькому районі Івано-Франківської області про стягнення невиплаченої щомісячної соціальної державної допомоги,-

В С Т А Н О В И Л А :    

ОСОБА_5 24.09.2008 року звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України в Галицькому районі Івано-Франківської області про стягнення недоплаченої щомісячної соціальної допомоги «Дітям війни» за 01 січня 2006 року по вересень 2008 року.

Постановою Галицького районного суду Івано-Франківської області   від 18.12.2008 року позовні вимоги задоволено частково, вирішено стягнути з управління Пенсійного фонду України в Галицькому районі Івано-Франківської області на користь ОСОБА_5 2300 грн. 90 коп. недоплаченої щомісячної соціальної допомоги до пенсії відповідно до   ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»   з 01 січня 2007 року по вересень 2008 рік; зобов’язано управління Пенсійного фонду України в Галицькому районі Івано-Франківської області з 01 жовтня 2008 року при нарахуванні пенсії ОСОБА_5 здійснити її підвищення на розмір щомісячної соціальної допомоги у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком щомісячно відповідно до   ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»,   в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції управління Пенсійного фонду України в Галицькому районі Івано-Франківської області оскаржило його в апеляційному порядку вважає постанову суду прийнятою з порушенням норм матеріального права.  

Апеляційну скаргу мотивує тим, що у відповідності до п.15 Положення «Про Пенсійний фонд України» затв. Указом Президента України від 01.03.2001 року управління Пенсійного фонду України в Галицькому районі Івано-Франківської області здійснює свої повноваження по ефективному використанню коштів Пенсійного фонду України, реалізація нормативних приписів і пенсійних програм здійснюється шляхом фінансування пенсійних виплат за рахунок чітко визначених прибутковою частиною бюджету Пенсійного фонду України джерел і відповідно до конкретних напрямів витратної частини бюджету Пенсійного Фонду України.

Крім того апелянт вказує, що судом першої інстанції неправильно застосовано положення ч.1 ст.28 Закону України « Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», оскільки ч.3 ст.28 даного Закону встановлено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений на рівні прожиткового мінімуму, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно із Законом України « Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».  Апелянт зазначає, що законодавством не прийнято жодного нормативного акту на виконання вказаних вимог Закону України «Про соціальний захист дітей війни», не визначено на законодавчому рівні за рахунок яких коштів і джерел, в якому порядку, яким чином обчислювати вказаний розмір. Тому просить постанову суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення.

Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 202 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує судове рішення та ухвалює нове, коли має місце неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність таких обставин, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи чи питання.

    Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач ОСОБА_5 є дитиною війни, а відтак має право на встановлене ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії.

Згідно ст. 6 згаданого Закону, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, яка виплачується замість пенсії, підвищується на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, розмір якої у 2007 році визначається прожитковим мінімумом для осіб, які втратили працездатність, що урегульовано ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Статтею 62 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» встановлено, що прожитковий мінімум осіб, які втратили працездатність, встановлюється на рівні: з 1 січня — 380 гривень, з 1 квітня — 406 гривень, з 1 жовтня — 411 гривень. Разом з тим, дія норм п. 12 ст. 71 і ст. 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», які передбачали вищевказані виплати, була призупинена.

09 липня 2007 року рішенням Конституційного Суду України за № 6-рп у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36, частини другої статті 56, частини другої статті 62, частини першої статті 66, пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 статті 71, статей 98, 101, 103, 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» (справа про соціальні гарантії громадян) визнано такими, що не відповідають Конституції (є неконституційними) положення п. 12 ст. 71, ст. 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік». З цього резюмується висновок, що зупинення законом про Державний бюджет України дії інших законів України щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, внесення змін до інших законів України, встановлення іншого (додаткового) правового регулювання відносин, ніж передбачено законами України, не відповідає статтям 1, 3, частині другій статті 6, частині другій статті 8, частині другій статті 19, статтям 21, 22, пункту 1 частини другої статті 92, частинам першій, другій, третій статті 95 Конституції України.

Таким чином, задовольняючи частково позовні вимоги позивача, суд першої інстанції помилково прийшов до висновку щодо стягнення на користь позивача невиплаченого підвищення до пенсії з 01.01.2007 року, оскільки ч.2 ст.152 Конституції України передбачено, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, а, отже, на період до 09.07.2007 року не поширюються. Відтак починаючи з 09.07.2078 року по 31.12.2007 року, вимоги ОСОБА_5 підлягають задоволенню.

Що стосується вимог позивача за 2008 рік, то судом першої інстанції, не враховано, що рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року №10-рп/2008, у відповідності до якого положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік», що обмежувало дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» визнано неконституційним, відтак починаючи лише з 22.05.2008 року і до 30.09.2008 року вимоги ОСОБА_5 підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача за 2006 рік, то суд першої інстанції вірно виходив з того, що вони задоволенню не підлягають, оскільки Законом України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» було встановлено обмеження щодо подібної допомоги, яке на предмет конституційності не розглядалось та неконституційним визнано не було.

Задовольняючи позовні вимоги позивача суд першої інстанції безпідставно зобов’язав відповідача й надалі проводити нарахування надбавок до пенсії передбачених Законом України «Про соціальний захист дітей війни» , оскільки сторона відповідача, в особі управління Пенсійного фонду України в Галицькому районі Івано-Франківської області,  не позбавила права позивача їх отримувати, а відповідно в цій частині не порушено позивача права, свободи чи інтереси.

Крім цього, місцевим судом обрано юридично некоректний спосіб захисту сторони позивача, оскільки в ч. 3 ст. 105 КАС України наведено законодавцем вимоги які може містити адміністративний позов, а ч. 2 ст. 162 КАС України передбачено повноваження суду при вирішенні справи по суті. Так у разі визнання судом бездіяльності відповідача – суб’єкта владних повноважень протиправною, що має місце і в досліджуваних правовідносинах, суд може зобов’язати такого відповідача вчинити певні дії, які той зобов’язаний виконати, зокрема провести нарахування та виплату не в повній мірі виплаченої пенсії. Суд може стягнути з відповідача на користь позивача певну суму грошових коштів лише у тому випадку, якщо така нарахована ним але всупереч закону не здійснена її виплата чи в разі відшкодування спричиненої шкоди. Причому спосіб захисту, обраний судом, не обов’язково має збігатися з тим, що запропонував позивач у вимогах (друге речення частини другої статті 11 КАС України).

Оскільки функції з призначення, нарахування та виплати пенсії позивачу здійснює Пенсійний фонд України в особі управління Пенсійного фонду України в Галицькому районі Івано-Франківської області, обов’язок щодо нарахування і виплати спірної допомоги правильно покладено на відповідача у справі. При цьому колегія суддів вважає, що конкретні розрахунки розміру допомоги повинен визначити відповідач в  межах передбачених Конституцією та законами України повноважень.

Достатніх правових підстав чи застережень щодо неможливості підвищення пенсії позивачу у передбаченому ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» розмірі колегія суддів не вбачає.  

Колегія суддів також звертає увагу, що відсутність бюджетного фінансування на виплату, передбаченого Законом України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії, не може бути причиною невиконання відповідним суб’єктом владних повноважень покладених на нього зобов’язань, оскільки реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України»).

З врахуванням вище наведеного с удова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги являються суттєвими і складають підстави для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, а також має місце невідповідність висновків суду обставинам справи.

Керуючись  ч.3 ст. 160, п. 3 ч. 1 ст. 198, ст. 202, ст.205,  ст.207, ст. 254 КАС України, колегія суддів,  

П О С Т А Н О В И Л А   :

апеляційну скаргу  управління Пенсійного фонду України в Галицькому районі Івано-Франківської області – задоволити, постанову Галицького районного суду Івано-Франківської області від 18 грудня 2008 року у справі № 2а-68/08 – скасувати.

Позов ОСОБА_5 задоволити частково.

Визнати протиправними дії управління Пенсійного фонду України в Галицькому районі Івано-Франківської області в нарахуванні та виплаті підвищення до пенсії ОСОБА_5.

Зобов`язати управління Пенсійного фонду України в Галицькому районі Івано-Франківської області нарахувати та виплатити ОСОБА_5 підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком передбаченої  ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 30 вересня 2008 року з врахуванням ст. 28 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та виплачених сум.

В решті позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.    

М.А. Пліш

О.П. Стародуб

О.М. Довгополов

Головуючий суддя

судді

Повний текст постанови виготовлений 23.02.2010 року