ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
26 січня 2010 року № 44842/09/9104
Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду
в складі:
головуючого-судді Олендера І.Я.,
суддів Заверухи О.Б.,Старунського Д.М.,
при секретарі Корчинській О.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Надвірнянському районі Івано-Франківської області на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03 червня 2009 року по справі за адміністративним позовом Відкритого акціонерного товариства «Нафтохімік Прикарпаття» до Державної податкової інспекції в Надвірнянському районі Івано-Франківської області про скасування рішення № 4 від 26 серпня 2008 року ,-
в с т а н о в и л а :
У вересні 2008 року позивач ВАТ «Нафтохімік Прикарпаття» звернувся в суд з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в Надвірняському районі Івано-Франківської області про скасування рішення № 4 від 26 серпня 2008 року.
03 червня 2009 року Івано-Франківським окружним адміністративним судом було прийнято постанову в даній адміністративній справі, згідно якої позов було задоволено, а саме скасовано рішення Державної податкової інспекції в Надвірнянському районі Івано-Франківської області № 4 від 26.08.2008 року про застосування заходів погашення податкового боргу платника податків за рахунок стягнення його активів.
Суд першої інстанції мотивував прийняту постанову тим, що оскаржуване рішення податкового органу, яким на підставі п.п. 7.2.1 п. 7.2 Закону України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” до позивача застосовано заходи стягнення узгодженої суми податкового боргу за рахунок активів, що перебувають у його власності, а також за рахунок тих активів, прав власності по яких він набуде в майбутньому, суперечить вимогам п.11 ст.10 Закону України „Про державну податкову службу”, п.п.3.1.1 п.3.1 ст.3 Закону України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, ч.3 ст. 47 ГК України, ч. 6 ст. 41 Конституції України, згідно яких активи платника податків можуть бути примусово стягнені в рахунок погашення його податкового боргу виключно за рішенням суду.
З вказаною постановою суду першої інстанції не погодився відповідач ДПІ в Надвірнянському районі Івано-Франківської області, представник якої вказує на те, що постанова прийнята з порушенням норм матеріального права, просить постанову скасувати та прийняти нову постанову про відмову в задоволені адміністративного позову.
Як на доводи в своїй апеляційній скарзі відповідач покликається на те, що оскаржуване рішення податкового органу не суперечить п.п . 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”. Відповідно до п. 1.6 ст. 1 вказаного Закону примусове стягнення – це звернення стягнення на активи платника податків у рахунок погашення його податкового боргу, без попереднього узгодження його суми таким платником податків. Оскільки, сума податкового боргу є узгодженою, тому вона підлягає стягненню у відповідності до вимог п.7.2 ст. 7 Закону України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед, бюджетами та державними цільовими фондами” на підставі рішення податкового органу, що оскаржується.
Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи поданої апеляційної скарги та просить її задовольнити.
Представники позивача в судовому засіданні заперечив проти доводів апеляційної скарги та просить її відхилити.
Заслухавши доповідь судді – доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для її задоволення з наступних підстав.
Судом першої інстанції правильно враховано норми матеріального права, а саме те, що права і обов'язки учасників суспільних відносин, врегульованих нормами права, визначаються законами та іншими нормативно-правовими актами, чинними на момент існування подій або дій (бездіяльності), визначених законами та іншими нормативно-правовими актами юридичними фактами.
Судом першої інстанції правильно встановлено, з огляду на матеріали справи, що відповідачем прийнято рішення № 4 від 26.08.2008 року про застосування заходів погашення податкового боргу платника податків за рахунок стягнення його активів на підставі п.п.7.2.1 п.7.2 ст. 7 Закону України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” (а.с.4).
При цьому сторони, як позивач так і відповідач, не заперечували про наявність податкового боргу, який є узгодженим.
Відповідно до Закону України „Про систему оподаткування” платники податків і зборів (обов’язкових платежів) зобов’язані сплачувати належні суми податків і зборів (обов’язкових платежів) у встановлені законами терміни.
Обов’язок юридичної особи, щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) припиняється із сплатою податку, збору (обов’язкового платежу) або його скасуванням або списанням податкової заборгованості відповідно до Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”. У разі ліквідації юридичної особи заборгованість з податків і зборів (обов’язкових платежів) сплачується у порядку, встановленому законами України. У разі укладення мирової угоди у процедурі провадження у справі про банкрутство заборгованість з податків і зборів (обов’язкових платежів) сплачується у розмірах, визначених мировою угодою, укладеною у порядку, встановленому законами України.
Податковий примус щодо сплати встановлених податків і зборів (обов’язкових платежів) забезпечується повноваженнями органів державної податкової служби щодо стягнення податкового боргу в примусовому порядку в разі його несплати платником податків.
Разом з тим, не дивлячись на безумовний характер податкового примусу, він обмежений встановленим законом способом, в який компетентний орган має діяти, стягуючи податковий борг.
Суд першої інстанції вирішуючи правомірність прийняття оскаржуваного рішення податкового органу правильно виходив з того, що згідно з п.11 ст. 10 Закону України „Про державну податкову службу України” державні податкові інспекції подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках – коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.
При цьому, суд першої інстанції правильно врахував, що вказана норма кореспондується з нормами ст. 41 Конституції України, якою гарантований судовий порядок вилучення майна із власності особи в доход держави, ч. 3 ст. 47 ГК України, згідно якої вилучення державою або органами місцевого самоврядування у підприємця основних і оборотних фондів, іншого майна допускається відповідно до ст. 41 Конституції України.
На стадії примусового погашення податкового боргу за рахунок майна платника податків виникають правовідносини власності між особою, в якої є податковий борг, та державою як кредитором, а відтак, суд першої інстанції правильно врахував, що виходячи із загального правила правозастосування про пріоритетність спеціальної правової норми над нормою загальною, норми п. 7.2 ст. 7 та ст. 10 Закону України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, якими встановлено порядок стягнення податкового боргу за рішенням податкового органу, не підлягають застосуванню, оскільки ці норми не є спеціальними в правовому регулюванні відносин власності.
Відтак, суд першої інстанції, прийшов до правильного висновку, що приймаючи рішення № 4 від 26.08.2008 року про застосування заходів погашення податкового боргу платника податків за рахунок стягнення його активів, що перебувають у власності ВАТ „Нафтохімік Прикарпаття”, а також тих активів, права власності на які він набуде у майбутньому, в рахунок погашення узгодженої суми податкового боргу товариства, відповідач - Державна податкова інспекція в Надвірнянському районі Івано-Франківської області діяв не у спосіб, який визначений п.11 ст. 10 Закону України „Про державну податкову службу України”, пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”.
Таким чином, враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, постанова суду першої інстанції ґрунтується на повно, об’єктивно і всебічно з’ясованих обставинах, відповідає вимогам ст.ст. 2,10,11,71,72,138,143,159,161-163 КАС України, доводи апеляційної скарги її не спростовують, тому підстав для скасування постанови суду першої інстанції немає.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст. 206, 254 КАС України, колегія суддів –
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Надвірнянському районі Івано-Франківської області – залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03 червня 2008 року по справі № 2-а-5087/08/0970 – без змін.
Ухвала набирає законної сили негайно після проголошення.
На ухвалу апеляційного суду може бути подано касаційну скаргу безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після вступу в законну силу, а у разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України – з дня складення ухвали в повному обсязі.
Головуючий суддя : І.Я.Олендер
Судді: О.Б.Заверуха
Д.М.Старунський
Повний текст ухвали складено 27.01.2010 року.