ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2010 року                                                                                            № 15623/09/9104

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді –                                   Олендера І.Я.,

суддів –                                                        Заверухи О.Б., Старунського Д.М.,

при секретарі судового засідання –           Корчинській І.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду в м. Тернополі на постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 30 березня 2009 року в справі за адміністративними позовами ОСОБА_1, ОСОБА_2   до управління Пенсійного фонду в м. Тернополі про стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги «дітям війни», -

ВСТАНОВИЛА :

В березні 2009 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом до управління Пенсійного фонду України в м. Тернополі про зобов’язання виплатити недоплачену щомісячну соціальну допомогу як дитині війни за 2006-2009 роки, зазначивши, що відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» передбачено виплату такої у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком. Незважаючи на це, відповідач її не виплачує.                                                                      

Постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 30 березня 2009 року позов задоволено частково. Зобов’язано управління Пенсійного фонду України в м. Тернополі підвищити ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розмір пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року та виплатити недоплачену суму за даний період з урахуванням сум, що були виплачені згідно п. 41 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України». В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Зазначена постанова мотивована тим, що позивач є дитиною війни, а рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року визнано таким, що не відповідає Конституції України положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» якими обмежується дія ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», а відтак вимоги позивача щодо виплати підвищення до пенсії є підставними та обґрунтованими за період з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року . Стосовно позовних вимог за 2007 рік, то судом першої інстанції прийшов до висновку, що такі до задоволення не підлягають, оскільки позивачем пропущений річний строк звернення до адміністративного суду, який передбачений ст. 99 КАС України. Крім цього, позовні вимоги про стягнення підвищення до пенсії за 2009 рік також не підлягають до задоволення, так як у 2009 році дане підвищення виплачувалась у встановленому чинним законодавством розмірі.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, управління Пенсійного фонду України в м. Тернополі подало апеляційну скаргу до Львівського апеляційного адміністративного суду, в якій просить скасувати оскаржувану постанову і прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

В апеляційній скарзі апелянт вказує на те, що судом першої інстанції не враховано, що незважаючи на рішення Конституційного суду України від 22.05.2008 року, зміни до Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» у видаткову частину не були внесені, тому кошти на виплату даних підвищень до пенсії в 2008 році були відсутні. Законодавством України не визначено поняття «мінімальна пенсія за віком» як розрахункової величини для підвищення пенсії згідно ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», так як ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» передбачає, що мінімальний розмір пенсії за віком за наявності достатнього страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. Проте в ч. 3 вищевказаної статті встановлено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений на рівні прожиткового мінімуму застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим законом.

         Сторони в судове засідання не з»явились, про дату, час і місце апеляційного розгляду були повідомлені належним чином, а тому, колегія суддів, у відповідності до  ч. 4 ст. 196 КАС України, вважає за можливе розглядати справу у їх відсутності.

Заслухавши доповідь судді Львівського апеляційного адміністративного суду, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова суду скасуванню з наступних підстав.      

Вирішуючи позовні вимоги щодо спірних виплат за 2006 рік, суд першої інстанції, на думку колегії суддів, не врахував, що Законом України «Про державний бюджет на 2006 рік» було зупинено дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», однак Законом України від 19.01.2006 року №3367-ІУ дію цієї статті було відновлено, але встановлено, що пільги дітям війни, передбачені абзацом сьомим статті 5, запроваджуються з 01 січня 2006 року, а статтею 6 – у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом верховної ради України з питань бюджету. Тобто, такі підвищення до пенсії повинні були здійснюватись у випадку вищезазначених умов. Оскільки такі умови не настали, в задоволенні позовних вимог щодо виплати державної соціальної допомоги за 2006 рік слід відмовити.

Задовольняючи позовні вимоги позивача, суд першої інстанції виходив з того, що позивачі є дітьми війни, що підтверджується відповідними посвідченнями, а відтак, вони мають право на підвищення до пенсії відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року №10-рп/2008 положення Закону України Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік», яким обмежується дія ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» визнано неконституційним та таким, що втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. При цьому згідно п.п. 5,6 резолютивної частини такого це рішення має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними та є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Враховуючи вищевказане, колегія суддів вважає правильним твердження суду першої інстанції, що підвищення до пенсії відповідно до ст.6 «Про соціальний захист дітей війни» повинно було виплачуватись за період з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року, тобто, з дня набрання чинності рішення Конституційного суду України.

С удом першої інстанції правильно враховано ту обставини, що  згідно ст.99 КАС  України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Відповідно до ч. 1 ст. 100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін .

Відтак, що стосується вимог позивачів щодо підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за 2007 рік, то такі до задоволення не підлягають у зв’язку із пропуском строку звернення до суду, передбаченого ст. 99 КАС України.

В той же час, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при прийнятті постанови порушено норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів вважає підставними заявлені вимоги позивачів в частині зобов’язання відповідача нарахування та виплати підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком з 01 січня 2009 року, оскільки дія норм ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» на 2009 рік не була зупинена чи обмежена іншими нормативними актами. Статтею 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» Кабінету Міністрів України надано право у 2009 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами. Вказана норма передбачає встановлення в абсолютних сумах розмірів лише тих виплат, вихідним критерієм розрахунку яких є розмір мінімальної заробітної плати. Відповідно її дія не поширюється на спірні відносини, оскільки розмір зазначених соціальних виплат згідно з Законом України «Про соціальний захист дітей війни» залежить від розміру мінімальної пенсії за віком.

При цьому, нарахування та виплата у 2009 році дітям війни підвищення до пенсії або щомісячного грошового довічного утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, повинні здійснюватися відповідно до норм Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Крім того, предметом судового захисту можуть бути тільки порушені, невизнані чи оспорювані права, а на момент розгляду справи такий факт порушення права позивачів в майбутньому відсутній, а відтак слід зобов’язати управління Пенсійного фонду України в м. Тернополі виплачувати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підвищення до пенсії у розмірі не менше 30% мінімальної пенсії за віком, як дитині війни відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з 01 січня 2009 року.

Відтак, колегія суддів приходить до висновку про підставність позовних вимог позивачів в частині визнання дій відповідача неправомірними та зобов’язання провести нарахування та виплату на їх користь підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року та з 01 січня 2009 року.

Колегія суддів також вважає за необхідне зазначити про те, що відсутність бюджетного фінансування на виплату, передбачених Законом України «Про соціальний захист дітей війни», підвищення до пенсії не може бути причиною невиконання відповідним суб’єктом владних повноважень покладених на нього зобов’язань, оскільки реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (рішення Європейського суду з прав людини у справі “Кечко проти України”).

Оскільки правові положення, які передбачають виплату щомісячного підвищення до пенсії дітям війни є чинними, а позивачі належать до вказаної групи осіб і мають право на її отримання, органи державної влади не можуть свідомо зменшувати розмір такої допомоги.

Стосовно посилань апелянта на те, що законодавством України не визначено поняття «мінімальна пенсія за віком» як розрахункової величини для підвищення пенсії згідно ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», то колегія вважає за необхідне вказати про наступне.

 За чинним законодавством України розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». Однак, згідно ч.3 ст. 28 цього Закону мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом, однак, оскільки законодавством інший мінімальний розмір пенсії за віком не визначений, то слід застосовувати цей розмір, зокрема і при нарахуванні та виплаті підвищення до пенсії згідно ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного виіршення справи.

З огляду на викладене, колегія суддів відзначає, що невиплата підвищення до пенсії позивачам заподіяна протиправною бездіяльністю відповідача.

Колегія суддів вважає, що вірним способом відновлення порушеного права позивачів є покладення обов’язку на відповідача провести належне нарахування та виплату підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з урахуванням виплачених позивачу сум у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком за період з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року та з 01 січня 2009 року з врахуванням ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та виплачених сум, що, на думку колегії суддів, відповідає нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам справи та наявним у ній доказам.

Керуючись  ч.3 ст. 160, ст. 195, ст. 196, п.3 ст. 198, ст. 202, ч.2 ст. 205, ст. 207, ст. 254 КАС України, колегія суддів, –

 ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м. Тернополі задовольнити частково.

          Постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 30 березня 2009 року по справі № 2-а-1086/09 скасувати та прийняти нову, якою позови ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити частково.

Визнати бездіяльність управління Пенсійного фонду України в м. Тернополі щодо невиплати на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2   підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, передбаченої ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" за період з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року та з 01 січня 2009 року протиправною.

Зобов'язати управління Пенсійного фонду України в м. Тернополі нарахувати та виплатити ОСОБА_1 та ОСОБА_2   підвищення   до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, передбаченої ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" за період з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року включно та з 01 січня 2009 року з врахуванням ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та виплачених сум.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили негайно після проголошення. Постанова може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з часу набрання нею законної сили, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, а у разі прийняття постанови в порядку ч.3ст.160 КАС України, протягом того ж строку з часу складення такої в повному обсязі.

             Головуючий :

            Судді :  Олендер І.Я.

   Заверуха О.Б.

           Старунський Д.М.

Повний текст постанови виготовлено 29.01.2010 р.