ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
09 лютого 2010 року № 343/09/9104
Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду
в складі:
головуючого-судді Олендера І.Я.,
суддів Улицького В.З., Шавеля Р.М.,
при секретарі Корчинській О.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Галицькому районі Івано-Франківської області на постанову Галицького районного суду Івано-Франківської області від 19 листопада 2008 року в справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Галицькому районі Івано-Франківської області про стягнення недоотриманих коштів в сумі 52 344,90 гривень згідно ст.ст. 50,54,67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», -
в с т а н о в и л а :
В жовтні 2008 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом, у якому просила стягнути на її користь з відповідача 52 344 грн. 90 коп. не донарахованої і невиплаченої їй державної і додаткової пенсії, відповідно до ст.ст. 50, 54, 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період з 01 липня 2005 року по 31 грудня 2007 року, включно.
Оскаржуваною постановою Галицького районного суду Івано-Франківської області від 19 листопада 2008 року в даній справі позов було задоволено.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що позивачка є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС першої категорії, визнана інвалідом ІІІ групи внаслідок захворювання, пов’язаного з участю у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Відповідно до ст. 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» особам, віднесеним до І категорії, що визнані інвалідами ІІІ групи призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю, у розмірі 50 % від мінімальної пенсії за віком, відповідно. Згідно із вимогами ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» пенсія особам, віднесеним до І категорії, які є інвалідами ІІІ групи внаслідок ліквідації Чорнобильської катастрофи, не повинна бути нижчою 6 – ти мінімальних пенсій за віком, відповідно.
Судом було встановлено, що розмір пенсії позивачки було встановлено відповідно до вимог постанов Кабінету Міністрів України № 1 від 03.01.2002 року, № 894 від 13.07.2004 року, № 1293 від 27.12 2005 року.
Одночасно судом було зроблено висновок про те, що розмір пенсії позивачки слід розраховувати, виходячи з мінімальної пенсії за віком, встановленої законодавством на конкретний період. Судом першої інстанції також відхилено клопотання представника відповідача, щодо застосування наслідків пропуску строку звернення до суду, передбачених ст. 100 КАС України.
УПФУ в Галицькому районі Івано–Франківської області в поданій апеляційній скарзі просить зазначену постанову суду скасувати та прийняти нову про відмову у задоволенні позову. В обґрунтування своїх вимог покликається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, оскільки при розрахунку пенсії позивачки не було враховано положення частини 3 стаття 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», яка визначає, що мінімальний розмір пенсії за віком, визначений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим законом, а пенсія позивачці призначена згідно із Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та постанов Кабінету Міністрів України № 1 від 03.01.2002 року, № 894 від 13.07.2004 року, № 1293 від 27.12 2005 року. Крім того, судом безпідставно було відхилено клопотання про відмову в задоволені позову з підстав пропуску позивачем строку звернення до суду, оскільки відповідач наполягав на цьому.
Представник позивачки в судовому засіданні заперечив проти доводів апеляційної скарги та просить таку відхилити.
Представник відповідача в судове засідання не явився, тому на підставі ч.4 ст.196 КАС України апеляційний розгляд проведено у його відсутності.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивачки, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що подана апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з таких міркувань.
Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Як безспірно встановлено, позивачка є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням робіт із ліквідації наслідків аварії, її визнано інвалідом ІІІ-ї групи. Положеннями статті 14 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» її віднесено до І категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Право позивачки на одержання пенсії для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою відповідачем не оспорюється, тому на підставі ч.3 ст.72 КАС України доказуванню не підлягає.
Відповідно до частини першої статті 50 зазначеного Закону особам, віднесеним до категорії 1, які є інвалідами IІІ групи, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 50 процентів мінімальної пенсії за віком.
Згідно з частиною четвертою статті 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в усіх випадках розмір пенсій для інвалідів IIІ групи, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не може бути нижчим 6 – ти мінімальних пенсій за віком.
За таких обставин колегія суддів приходить до переконання, що позивачка має право на призначення пенсії в розмірі, не нижчому 6-ти мінімальних пенсій за віком, та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 50 процентів мінімальної пенсії за віком.
Наявність такого права у позивачки є визначальною для вирішення вказаного спору, крім того, це право гарантується Конституцією України (частина друга статті 46 Конституції України).
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Таким чином, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, колегія суддів дійшла висновку, що при визначенні розміру пенсій позивачці, застосуванню підлягають частина перша статті 50 та частина четверта статті 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не постанови Кабінету Міністрів України № 1 від 03.01.2002 року, № 894 від 13.07.2004 року, № 1293 від 27.12 2005 року, які істотно звужують обсяг встановлених законом прав позивачки.
При цьому колегія суддів вважає, що хоча ч.5 ст. 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», передбачено, що порядок обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначається Кабінетом Міністрів України, однак надання законодавцем такого права Кабінету Міністрів України не означає, що останній, встановлюючи такий порядок, може допустити звуження змісту та обсягу прав громадян, встановлених цим же Законом. Тобто, Кабінет Міністрів України повинен був встановити зазначений порядок, не порушуючи положень цього Закону, а також інших законів, якими встановлено розміри мінімальної пенсії за віком.
Зі статей 50 та 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» випливає, що під час визначення розміру пенсії та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, за основу їх нарахування береться мінімальна пенсія за віком.
За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до переконання, що положення частини третьої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, не слід брати до уваги, оскільки наявність такої норми за відсутності іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачкою конституційної гарантії та права на отримання пенсії і щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено статтями 50 та 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Відповідно до частини третьої статті 67 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», яка набрала чинності 31 жовтня 2006 року, у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, підвищується розмір пенсії, визначений відповідно до статті 54 цього Закону, а також розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, віднесеним до 1, 2, 3, 4 категорій, та розмір щомісячної компенсації сім'ям за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи. Перерахунок пенсії здійснюється з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму.
Аналіз зазначеної норми, яка носить імперативний характер, на переконання колегії суддів свідчить, що підставою для перерахунку пенсії є встановлення нового розміру прожиткового мінімуму, і цей перерахунок здійснюється з дня встановлення такого мінімуму.
Відповідно до частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсій за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Таким чином, новий мінімальний розмір пенсії за віком залежить від нового розміру прожиткового мінімуму. Оскільки позивачці слід визначати пенсію, виходячи з мінімальної пенсії за віком, яка встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, то в разі збільшення розміру цього прожиткового мінімуму перерахунок пенсії позивачці повинен проводитись, виходячи з нового розміру мінімальної пенсії за віком.
Тому, відмова відповідача у проведенні такого перерахунку у разі встановлення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом є протиправною.
Колегія суддів також вважає за необхідне зазначити про те, що відсутність бюджетного фінансування не може бути причиною невиконання відповідним суб’єктом владних повноважень покладених на нього зобов’язань, оскільки реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України»).
Поряд з цим, колегія суддів апеляційної інстанції, вважає, що суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги на користь позивачки за період з 01 липня 2005 року по 19 жовтня 2007 року включно, неправильно встановив фактичні обставини справи та неправильно застосував норми, як матеріального так і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи в цій частині.
На переконання колегії суддів апеляцйної інстанції, суд першої інстанції зобовязаний був врахувати клопотання представника відповідача, яке ним подано до закінчення розгляду справи по суті, де ним ставилось питання про відмову в задовіленні позову з підстав пропуску позивачкою строку, пердбаченого ст.99 КАС України та застосування наслідків пропуску такого, передбачених ст.100 КАС України, зокрема в частині позовних вимог за період з 01 липня 2005 року по 19 жовтня 2007 року включно.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до переконання, що Управління Пенсійного фонду України в Галицькому районі Івано-Франківської області, як суб’єкт владних повноважень, не проводячи позивачці перерахунок та виплату пенсії та додаткової пенсії, виходячи з мінімальної пенсії за віком, яка встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, та перерахунку такої в разі збільшення розміру цього прожиткового мінімуму, виходячи з нового розміру мінімальної пенсії за віком, за період з 20 жовтня 2007 року по 31 грудня 2007 року, включно, діяло не на підставах, що передбачені Конституцією і чинними законами України, тобто неправомірно, а тому в цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню.
Колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що правильним способом захисту порушеного права позивачки в даному випадку буде зобов’язання відповідача вчинити певні дії, зокрема зобов’язання провести відповідний перерахунок та виплату пенсії.
Колегія суддів, з огляду на зазначене вище вважає, суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги частково спростовують постанову суду першої інстанції, тому наявно підстави для скасування такої та прийняття нової постанови про часткове задоволення позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, п.3 ч.1 ст.198, п.п.1,4 ч.1 ст.202, ч.2 ст.205, ст.ст. 207, 254 КАС України, колегія суддів –
п о с т а н о в и л а :
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Галицькому районі Івано-Франківської області – задовольнити частково.
Постанову Галицького районного суду Івано-Франківської області від 19 листопада 2008 року в справі № 2-а-55/08 – скасувати та прийняти нову, якою позов задовольнити частково.
Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Галицькому районі Івано-Франківської області провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії та щомісячної додаткової пенсії за період з 20 жовтня 2007 року по 31 грудня 2007 року, включно, згідно до ст.ст. 50,54,67 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з врахуванням вимог ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та виплачених сум.
В задоволені решти позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили негайно після проголошення. Постанова може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з часу набрання нею законної сили, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, а у разі прийняття постанови в порядку ч.3ст.160 КАС України, протягом того ж строку з часу складення такої в повному обсязі.
Головуючий суддя : І.Я.Олендер
Судді: В.З.Улицький
Р.М.Шавель
Ухвала в повному обсязі складена 12.02.2010 року.