КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 22-а-33633/08                                                       Головуючий у І інстанції – Муранова І.В.

                                                                                               Суддя-доповідач – Глущенко Я.Б.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И

22 лютого 2010 року                                                                                                                     м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

                      головуючого – судді Глущенко Я.Б.,

                               суддів                          Земляної Г.В., Федорової Г.Г.,

                               при секретарі              Токар М.Г.,

за участю:

представника відповідача – Зезуль Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом  ОСОБА_3 до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Бориспільської міської ради Київської області про визнання відмови неправомірною, стягнення недоотриманої щорічної одноразової допомоги на оздоровлення, одноразової грошової компенсації у зв’язку з інвалідністю та щорічної допомоги як інваліду війни, за апеляційною скаргою  Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Бориспільської міської ради Київської області на постанову Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 02 липня 2008 року,

В С Т А Н О В И В :

У 2008 році позивач звернувся у суд з позовом про визнання неправомірною відмови Управління праці та соціального захисту  населення виконавчого комітету Бориспільської міської ради Київської області в перерахунку та виплаті йому щорічної одноразової допомоги на оздоровлення за період 2006-2008 роки у розмірі п’яти мінімальних заробітних плат за кожен рік та одноразової грошової компенсації у зв’язку з інвалідністю у розмірі 45 мінімальних заробітних плат, передбаченої ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а також щорічної допомоги як інваліду війни до 5 травня за 2008 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, передбаченої ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а також стягнути з відповідача недоотриману щорічну одноразову допомогу на оздоровлення за період 2006-2008 роки на його користь у розмірі 6705,00 грн., одноразову грошову компенсацію у зв’язку з інвалідністю у розмірі 23625,00 грн. та щорічної допомоги як інваліду війни до 5 травня у розмірі 3848,00 грн.

Постановою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 02 липня 2008 року позов задоволено частково: зобов’язано відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу недоотриманої щорічної одноразової допомоги на оздоровлення за період 2006-2008 роки у розмірі 6380,00 грн., одноразової грошової компенсації у зв’язку з інвалідністю у розмірі 23625,00 грн. та щорічної допомоги як інваліду війни до 5 травня у розмірі 400 грн. В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова  суду –скасуванню з ухваленням нового рішення з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що вимоги позивача провести виплату компенсації за втрату здоров’я, щорічної одноразової допомоги на оздоровлення у передбаченому Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» розмірі та допомоги як інваліду війни до 5 травня передбаченої ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" є обґрунтованими, оскільки відповідачем порушено його право на отримання вказаних виплат.

Однак, з таким висновком суду не можна погодитися у повній мірі.

Судом першої інстанції встановлено та не спростовується колегією суддів, що позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, став інвалідом ІІ групи внаслідок Чорнобильської катастрофи, а також з 23.01.2008 року має статус інваліда війни ІІ групи, що підтверджується відповідними посвідченнями.

Відповідно до ч. 1 ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», передбачено виплату одноразової компенсації учасникам ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи 2 групи у розмірі 45 мінімальних заробітних плат.

Як убачається з матеріалів справи позивач неодноразово звертався до відповідача з заявою про виплату зазначеної вище компенсації.

Виплату вказаної одноразової компенсації позивачу проведено не було, а отже колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем порушено його право на отримання зазначеної компенсації.

Що ж стосується вимог про стягнення з відповідача недоотриманої щорічної одноразової допомоги на оздоровлення за період 2006-2008 роки колегія суддів враховує наступне.

Статтею 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачено, що учасникам ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС повинна виплачуватись щорічна допомога на оздоровлення в розмірі п’яти мінімальних заробітних плат.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення допомоги за 2006 рік, судом першої інстанції не було враховано наступних обставин.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 20.12.2005 року дію частини четвертої статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати зупинено.

Відповідачем зазначена допомога була виплачена позивачу у розмірі встановленому Постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року №562.

Відтак, орган державної влади, до компетенції якого віднесено здійснення виплат громадянам в порядку, передбаченому Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», не зобов’язаний проводити зазначені виплати у будь-який інший спосіб та в розмірах, окрім тих, що були встановлені законодавством, чинним на момент їх здійснення.

Відповідач, здійснивши позивачу виплату допомоги на оздоровлення за 2006 рік  у розмірі,  передбаченому Постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року № 562, виконав взяті державою зобов'язання та не порушив прав позивача.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення допомоги за 2007-2008 роки.

Так, рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 положення Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік»,  якими зупинено дію абзацу другого, третього, четвертого, п’ятого, шостого, сьомого частини четвертої ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22.05.2008 року положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким було змінено статтю 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Відповідно до резолютивної частини  рішення Конституційного Суду України  визнані неконституційними положення Закону України  «Про Державний бюджет на відповідний рік» втратили чинність з дня ухвалення цього рішення, тобто з 9 липня 2007 року та з 22 травня 2008 року.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, суд дійшов правильного висновку, що при визначенні розміру допомоги на оздоровлення застосуванню підлягають норми Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не відповідна постанова Уряду.

Отже, відповідач, здійснивши позивачу виплату допомоги на оздоровлення за 2007 рік 27 листопада 2007 року, а за 2008 рік – 17 жовтня 2008 року  у розмірі,  передбаченому Постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року № 562, порушив права позивача на отримання щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі, встановленому Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», положення якого мають пріоритет над підзаконним нормативно-правовим актом та були чинними на момент виплати позивачу допомоги на оздоровлення за цей період.

Таким чином, суд першої інстанції правильно поширив дію рішень Конституційного суду України від 9 липня 2007 року та 22 травня 2008 року, які мають перспективне значення,  на правовідносини, що виникли після їх ухвалення, у зв’язку з чим позовні вимоги в частині стягнення недоплаченої суми одноразової грошової допомоги на оздоровлення за 2007-2008 роки підлягають задоволенню.

Між тим, колегія суддів не може погодитися з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення щорічної допомоги як інваліду війни до 5 травня у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком передбаченої ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Як зазначалось вище, позивач є інвалідом війни ІІ групи, що підтверджується відповідним посвідченням.

Статтею 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачено, що щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.

Однак,  Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 р. інвалідам війни встановлено виплату такої допомоги у меншому розмірі, ніж це передбачено Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Тобто, в даному випадку на період виникнення спірних правовідносин, які є предметом спору в цій справі, були наявні нормативно-правові акти, які мають однакову юридичну силу, але по-різному встановлюють розмір щорічної допомоги до 5 травня інвалідам  війни.

Вирішуючи питання про те, положення якого Закону підлягають застосуванню для вирішення спірних правовідносин, колегія суддів зважає на наступне.  

Відповідно до ст. 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні.

Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Водночас, Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше».

Відповідно до ч. 3 ст. 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України.

Отже, до даних спірних правовідносин підлягають застосуванню норми     Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».

При цьому, судовою колегією враховується, що рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10-рп/2008 положення цього Закону в частині внесення змін в редакцію ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів  війни, гарантії їх соціального захисту», визнано Конституційним Судом України таким, що не відповідає Конституції України.

Між тим, орган державної влади, до компетенції якого віднесено здійснення виплат громадянам в порядку, передбаченому Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», не зобов’язаний проводити зазначені виплати у будь-який інший спосіб та в розмірах, окрім тих, що передбачені Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» до моменту прийняття  рішення Конституційним Судом України.

За таких обставин, відповідач, здійснивши позивачу виплату допомоги до 5-го травня за 2008 рік (29.04.2008 року) до ухвалення Конституційним Судом України рішення від 22 травня 2008 року  у розмірі,  передбаченому Законом України  «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», положення якого були чинними  на момент здійснення такої виплати, виконав взяті державою зобов'язання та не порушив прав позивача.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 3, 202 ч. 1 п. 4 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Слід зазначити, що задоволення позовних вимог шляхом стягнення з  відповідача недоотриманої щорічної одноразової допомогу на оздоровлення та одноразової грошової компенсації у зв’язку з інвалідністю у визначеній грошовій сумі є помилковим, оскільки суд не може перебирати на себе функцію органу, на якого законодавством покладено такі повноваження.

З огляду на викладене, постанова Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 02 липня 2008 року підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення у справі.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Бориспільської міської ради Київської області - задовольнити частково.

Постанову Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 02 липня 2008 року - скасувати.

Адміністративний позов задовольнити частково.

Зобов’язати Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Бориспільської міської ради Київської області провести нарахування та виплату ОСОБА_3 одноразової грошової компенсації у зв’язку з інвалідністю у розмірі 45 мінімальних заробітних плат, передбаченої ч. 1 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Зобов’язати Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Бориспільської міської ради Київської області провести перерахунок та виплату ОСОБА_3 щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі п’яти мінімальних заробітних плат за 2007-2008 роки, відповідно до ч. 4 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з урахуванням раніше здійснених виплат.

В решті позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця з дня складення в повному обсязі, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Я.Б. Глущенко

суддя Г.В. Земляна

суддя Г.Г. Федорова

Повний текст постанови складений 01 березня 2010 року.