КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 22-а-4491/09 Головуючий у І інстанції – Щавінський В.Р.
Суддя-доповідач - Глущенко Я.Б.
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
01 березня 2010 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого – судді Глущенко Я.Б.,
суддів Коротких А.Ю., Федорової Г.Г.,
при секретарі Токар М.Г.,
за участю:
представника відповідача – Котвицька Т.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕМІ-Україна ЛТД» до Державної податкової інспекції у м. Житомирі про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень та рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій, за апеляційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕМІ-Україна ЛТД» та Державної податкової інспекції у м. Житомирі на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2008 року,
В С Т А Н О В И В :
У січні 2008 року позивач звернувся у суд з позовом, в якому просив визнати недійсними: податкове повідомлення-рішення від 29.12.2007 року № 0003212301/0 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 22956,00 грн.; рішення від 30.10.2007 року № 0006012303 про застосування штрафної санкції в розмірі 1228,00 грн.; податкове повідомлення-рішення від 30.10.2007 року № 0006531702/0, яким визначено суму податку з доходів фізичних осіб з основного платежу в розмірі 265,20 грн. та нараховано штрафну санкцію в розмірі 530,40 грн.
Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2008 року позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0006531702/0 від 30.10.2007 року. В решті позову відмовлено.
Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та змінити її в частині залишеного без задоволення позову.
Окрім того, з мотивів незгоди з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову у повному обсязі.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає залишенню без задоволення, апеляційна скарга відповідача – задоволенню, а постанова суду – скасуванню в частині задоволених позовних вимог з ухваленням нового рішення в цій частині з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що оспорювані податкове повідомлення-рішення від 29.12.2007 року № 0003212301/0 та рішення від 30.10.2007 року № 0006012303 прийняті відповідачем обгрунтовано, а податкове повідомлення-рішення від 29.12.2007 року № 0006531702/0 – підлягає скасуванню.
Проте, з таким висновком суду не можна погодитися в повній мірі.
Колегією суддів встановлено, що в період з 12.09.2007 року по 09.10.2007 року відповідачем проведено виїзну планову перевірку ТОВ «ЕМІ-України ЛТД» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2006 року по 30.06.2007 року, за наслідками якої складено акт № 5800/23-1/32008372/0110 від 16.10.2007 року.
В ході перевірки встановлені наступні порушення:
- завищення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за квітень 2007 року в розмірі 22956,00 грн.;
- перевищення ліміту залишку готівки в касі в сумі 614,05 грн.;
- несвоєчасне перерахування податку з доходів фізичних осіб в розмірі 265,20 грн.
За результатами перевірки відповідачем відносно позивача прийняті: податкове повідомлення-рішення від 30.10.2007 року № 0003212301/0, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 22956,00 грн.; рішення від 30.10.2007 року № 0006012303, яким нараховано суму штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 1228,10 грн.; податкове повідомлення-рішення від 30.10.2007 року № 0006531702/0, яким визначено суму основного платежу по податку з доходів фізичних осіб в розмірі 265,20 грн. та суму штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 530,40 грн.
Обговрюючи правомірність оспорюваних рішень судова колегія зважає на наступне.
З матеріалів справи убачається, що позивачем в рядку 3 «Розрахунок суми бюджетного відшкодування» податкової декларації з ПДВ за квітень 2007 року визначено суму податкового кредиту попереднього податкового періоду, сплачену ним у ціні придбаного товару, в розмірі 65538,00 грн.
Між тим, фактично в березні 2007 року різниця між сумою податкового зобовязання з ПДВ та сумою податкового кредиту склала 42582,00 грн.
Позивач як на підставу задоволення своїх вимог в частині оспорення рішення відповідача стосовно податку на додану вартість посилається на те, що бюджетне відшкодування звітного податкового періоду не залежить від часу виникнення та сплати податкового зобовязання з ПДВ платником податків в ціні придбаного товару.
Проте, таке твердження позивача не ґрунтується на законі.
Так, згідно пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.
За правилами пп. 7.7.2 цієї статті якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то:
а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг);
б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.
Відтак, системний аналіз вказаних норм закону дає змогу судовій колегії погодитися з висновком суду першої інстанції про те, що бюджетному відшкодуванню підлягає різниця між сумою податкового зобовязання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного періоду, за умови її від'ємного значення та у розмірі суми податку, фактично сплаченої платником податків в ціні придбаних товарів саме у попередньому податковому періоді.
Тому, позивач в квітні 2007 року безпідставно завищив суму бюджетного відшкодування ПДВ на суму 22956,00 грн., а суд першої інстанції вірно відмовив в задоволеннні позовних вимог про скасування податкового повідомлення-рішення від 30.10.2007 року № 0003212301/0.
Також, обгрунтованим є висновок суду першої інстанції стосовно правомірності рішення відповідача від 30.10.2007 року № 0006012303, яким позивачу нараховано суму штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 1228,10 грн., виходячи з наступного.
З матеріалів справи убачається, що 25.12.2006 року ТОВ «ЕМІ-Україна ЛТД» провело готівкові розрахунки із ТОВ «УГМК Полісся» за реалізовані товари на суму 10614,05 грн., що підтверджується касовими чеками №№ 1925 та 1926 від 25.12.2006 року на суму 1780,05 грн. і 8834,00 грн. відповідно та авансовими звітами від 25.12.2006 року.
Розрахунки готівковими коштами 25.12.2006 року від імені і за рахунок позивача здійснили працівники останнього на підставі відповідних договорів доручення від 03.01.2006 року.
Тобто, оскільки саме ТОВ «ЕМІ-Україна ЛТД» виступав при цих розрахункових операцій покупцем, вказане свідчить про безпідставність тверджень позивача щодо визначення покупцями працівників товариства, які є лише повіреними особами.
Згідно приписів п. 2.3 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 року № 637, гранична сума готівкового розрахунку одного підприємства (підприємця) з іншим підприємством (підприємцем) протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами встановлюється відповідною постановою Правління Національного банку України. Платежі понад зазначену граничну суму проводяться виключно в безготівковій формі. Кількість підприємств (підприємців), з якими здійснюються розрахунки, протягом дня не обмежується. Зазначені обмеження стосуються також розрахунків готівкою між підприємствами в оплату за товари, що придбані на виробничі (господарські) потреби за рахунок коштів, одержаних за корпоративними картками.
Пунктом 1 постанови Правління Національного банку України «Про встановлення граничної суми готівкового розрахунку» в становлено граничну суму готівкового розрахунку одного підприємства (підприємця) з іншим підприємством (підприємцем) протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами відповідно до пункту 2.3 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 року № 637, у розмірі 10000 гривень.
Таким чином, рішення суду першої інстанції в цій частині є обгрунтованим.
Що ж стосується висновку суду стосовно необхідності скасування податкового повідомлення-рішення № 0006531702/0 від 30.10.2007 року, яким позивачу визначено суму основного платежу по податку з доходів фізичних осіб в розмірі 265,20 грн. та суму штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 530,40 грн., судова колегія зважає на таке.
Як свідчать матеріали справи, 18.07.2006 року позивач платіжним дорученням № 306 перерахував приватному нотаріусу Житомирського міського нотаріального округу Слюсару В.В. за вчинення нотаріальних дій суму в розмірі 2040,00 грн.
Рішення суду першої інстанції в цій частині позовних вимог мотивоване тим, що підприємство, здійнюючи виплату приватному нотаріусу доходу в вигляді плати за вчинення нотаріальних дій, не є податковим агентом стосовно таких доходів та не несе відповідальність за нарахування податку з доходів фізичних осіб.
Між тим, колегія суддів не може погодитися з таким висновком, оскільки він не ґрунтується на нормах матеріального права.
Так, пунктом 1.3 статті 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» встановлено, що доходом з джерелом його походження з України є будь-який доход, одержаний платником податку або нарахований на його користь від здійснення будь-яких видів діяльності на території України, у тому числі, але не виключно, у вигляді доходів від здійснення підприємницької діяльності, а також незалежної професійної діяльності на території України.
Згідно з пунктом 1.15 статті 1 цього Закону, податковим агентом є юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи нерезидент або його представництво, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками, зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього закону.
Оскільки позивач, як споживач наданої йому послуги, повинен сплатити її вартість, а тому саме він зобов'язаний нарахувати, утримати та сплатити цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, в даному випадку - приватного нотаріуса, а відтак є податковим агентом відносно останнього.
Статтею 17 вказаного Закону передбачено, що особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є працедавець (самозайнята особа), який виплачує такі доходи на користь платника податку (такої самозайнятої особи), а з інших оподатковуваних доходів з джерелом їх походження з України - податковий агент (пункт 1.13 статті 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» ).
Відповідно до підпункту 20.3.2 пункту 20.3 статті 20 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» у разі, коли податковий агент до або під час виплати доходу на користь платника податку не здійснює нарахування, утримання або сплату (перерахування) цього податку, відповідальність за погашення суми податкового зобов'язання або податкового боргу, що виникає внаслідок таких дій, покладається на такого податкового агента. При цьому платник податку - отримувач таких доходів звільняється від обов'язків погашення такої суми податкових зобов'язань або податкового боргу.
Відтак, оспорюване податкове-повідомлення рішення прийняте відповідачем обгрунтовано, а рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню.
Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 3, 202 КАС України, суд апеляційної інстанції задовольняє скаргу, а постанову суду – скасовує та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції порушив норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕМІ-Україна ЛТД» - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Житомирі – задовольнити.
Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2008 року в частині задоволених позовних вимог про скасування податкового повідомлення-рішення від 30.10.2007 року № 0006531702/0 - скасувати.
У задоволенні позову в цій частині відмовити.
В решті постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2008 року – залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця з дня складення в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя Я.Б. Глущенко
суддя А.Ю. Коротких
суддя Г.Г. Федорова
Повний текст постанови складений 09 березня 2010 року.