Справа № 755/4602/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" березня 2015 р. Дніпровський районний суд м. Києва

у складі: головуючого судді Антиповій Л.О.,

при секретарі Філімоновій Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, -

ВСТАНОВИВ:

Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про розірвання шлюбу з ОСОБА_2 , мотивуючи свої вимоги тим, що 14 листопада 2009 року Лівобережним відділом реєстрації шлюбів м. Києва між сторонами укладено шлюб, від якого сторони мають неповнолітню доньку - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , спільне життя з відповідачем у подальшому не склалось, позивач та відповідач зрозуміли, що вони зовсім різні люди, і не тільки за характерами, але й за інтересами та поглядами на життя, практично не розуміють один одного, протягом тривалого часу проживають окремо. Позивачка вважає спільне сімейне життя з відповідачем неможливим, що є підставою її звернення до суду з позовом про розірвання шлюбу.

Сторони в судове засідання не з`явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, надали суду заяви про розгляд справи про їх відсутність.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд приходить до наступного.

Згідно з положенням ст. 112 Сімейного кодексу України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Як встановлено в судовому засіданні, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , 14 листопада 2009 року зареєстрували шлюб у Лівобережному відділі реєстрації шлюбів м. Києва, про що у книзі реєстрації зроблено відповідний актовий запис за № 2561.

Сторони від шлюбу мають неповнолітню доньку, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження.

Згідно положення частини 2 статті 36 та статті 51 Сімейного кодексу України, шлюб не може бути підставою для надання особі пільг чи переваг, а також для обмеження її прав та свобод, які встановлені Конституцією України. Дружина та чоловік мають рівне право на повагу до своєї індивідуальності, своїх звичок та уподобань.

Судом достовірно встановлено, що сторони від шлюбу мають неповнолітню доньку, сімейне життя позивачки та відповідача не склалось у зв`язку з тим, що вони мають різні погляди на життя, не в змозі дійти до єдиної думки при вирішенні сімейних та побутових проблем, проживають окремо на протязі тривалого часу, з цього ж часу не підтримують шлюбних стосунків та не ведуть спільного господарства, шлюб між позивачем та відповідачем носить лише формальний характер, за даних обставин поновлювати сімейно-шлюбні відносини сторони бажання не мають.

Згідно п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу.

Суд прийшов до висновку, що сім`я розпалась остаточно і поновити шлюбні відносини між позивачкою та відповідачем неможливо. Подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них.

Позивач займає категоричну позицію щодо розірвання шлюбу, заперечує будь-яку можливість для примирення з відповідачкою.

Згідно ст. 3 Сімейного Кодексу України, сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Сторони проживають окремо за обопільною згодою, що не пов`язана з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми чи інших поважних причин. При таких обставинах сім`я фактично розпалась і поновити сімейні відносини неможливо.

Згідно ч. 1 ст. 21 Сімейного Кодексу України, шлюб є сімейним союзом чоловіка та жінки.

Відповідно до частини третьої ст. 212 Цивільного процесуального кодексу України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що причини, з яких позивачка наполягає на розірванні шлюбу є обґрунтованими, подальше спільне життя подружжя і збереження сім`ї стали неможливими, оскільки тривалий час сторони не підтримують сімейно-шлюбних стосунків, спільного господарства не ведуть, поновлювати сімейно-шлюбні відносини наміру не мають, фактично живуть окремим один від одного життям, тому суд вважає, що формальне існування даного шлюбу суперечить моральним засадам суспільства, тому підлягає до задоволення.

Керуючись ст. ст. 36, 51, 111, 112 Сімейного кодексу України, Постановою Пленуму Верховного суду України від 21.12.2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", ст.ст. ст.ст. 10, 58, 88, 208, 209, 212-215, 223, 294 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований Лівобережним відділом реєстрації шлюбів м. Києва, 14 листопада 2009 року (актовий запис № 2561) - розірвати.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: