Справа № 22ц - 503/2010р. Головуючий у 1 інстанції – Харечко Л.К.
Доповідач –Шемець Н.В.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
11 березня 2010 року апеляційний суд Чернігівської області у складі:
головуючого - судді: Позігуна М.І.,
суддів: Шемець Н.В., Губар В.С.,
при секретарі: Рачовій І.І.,
з участю: позивачки ОСОБА_1, її представника ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3, її представника ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 29 грудня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_5 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_6 до ОСОБА_3 про визнання батьківства та права власності,-
В С Т А Н О В И В:
Оскаржуваним рішенням позов ОСОБА_1 задоволено частково, встановлено, що ОСОБА_7 є батьком ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1; в задоволенні вимог про визнання права власності на Ѕ частину спадкового майна відмовлено; стягнуто з відповідача судові витрати.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати зазначене рішення суду в частині задоволених вимог, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову про встановлення батьківства, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідності висновків суду обставинам справи.
Апелянт зазначає, що оскільки дитина народилась до 01 січня 2004 року, то спір повинен розглядатися за нормами КпШС і мова повинна йти про встановлення батьківства. Позовні вимоги ОСОБА_1 стосуються визнання батьківства і підстави позову викладені відповідно до норм СК України. Суд прийняв рішення стосовно встановлення батьківства на підставі норм КпШС, тому апелянт вважає, що суд вийшов за межі позовних вимог.
Апелянт вважає безпідставним висновок суду про те, що позивач з померлим ОСОБА_7 проживали однією сім”єю з січня 1992 року, оскільки ОСОБА_7 до кінця літа 1992 року проживав зі своєю попередньою дружиною, а позивача відповідач вперше побачила перед святом 8 березня 1993 року і від сина їй відомо, що позивач була вагітна від іншого чоловіка.
За час спільного проживання ОСОБА_7 з позивачем він нормально ставився до дитини, не заперечував проти того, щоб дитина називала його батьком. Але в подальшому ніякої участі у вихованні, утриманні дитини не приймав. Саме це пояснювала свідок ОСОБА_8- співмешканка померлого ОСОБА_7, проте суд не взяв до уваги її показання.
Свідки позивача не пояснили, яким же чином ОСОБА_7 визнавав себе батьком дитини, проте суд послався у рішенні на їх показання.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду зміні, враховуючи наступне.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_1 народився син ОСОБА_6, в свідоцтві про народження якого батьком зазначений ОСОБА_1, відомості про батька записані за заявою матері.
З 1992 року біля 10 років позивач мала близькі відносини з ОСОБА_7, який померІНФОРМАЦІЯ_4, проживали вони як одна сім”я, вели спільне господарство. Свідки ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 підтвердили, що ОСОБА_7 визнавав себе батьком дитини, вони з матір”ю дитини жили разом біля 10 років, вели спільне господарство.
Також суд зазначив, що свідки ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 не спростували і не підтвердили, що ОСОБА_7 не визнавав свого батьківства відносно ОСОБА_6 Суд критично віднісся до показань свідка ОСОБА_8, оскільки остання була співмешканкою померлого.
Також суд послався на висновок судової молекулярно – генетичної експертизи від 12 листопада 2009 року про те, що ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, може бути біологічним батьком дитини ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, з ймовірністю даної події 99,99%.
З врахуванням здобутих доказів суд прийшов до висновку про можливість задоволення вимоги позивачки про встановлення батьківства.
Апеляційний суд враховує наступне.
Згідно п.п.1,3 постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 15 травня 2006 року „Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів” за загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (ч.1 ст. 58 Конституції України) норми Сімейного кодексу України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року.
До сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми СК застосовуються в частині лише тих прав і обов”язків, що виникли після набрання ним чинності. Ці права й обов”язки визначаються на підставах, передбачених СК.
Оскільки підстави для визнання батьківства за рішенням суду, зазначені у ст.128 СК, істотно відрізняються від підстав його встановлення, передбачених у ст.53 КпШС, суди, вирішуючи питання про те, якою нормою слід керуватися при розгляді справ цієї категорії, повинні виходити з дати народження дитини.
Так, при розгляді справ про встановлення батьківства щодо дитини, яка народилася до 1 січня 2004 року, необхідно застосовувати відповідні норми КпШС, беручи до уваги всі докази, що достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства, в їх сукупності, зокрема, спільне проживання й ведення спільного господарства відповідачем та матір”ю дитини до її народження, спільне виховання або утримання ними дитини.
Враховуючи зазначене, суд першої інстанції вірно вирішив заявлений спір згідно ст.53 КпШС, тому доводи апелянта про те, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, оскільки вимоги позивача стосуються визнання батьківства та підстави позову викладені відповідно до норм СК України, а суд прийняв рішення стосовно встановлення батьківства на підставі норм КпШС, є безпідставними.
Але суд першої інстанції не врахував, що розглядаючи заявлений спір він зобов”язаний визначити характер спірних правовідносин сторін, зміст їх правових вимог і матеріальний закон, що їх регулює, і яким належить керуватися при вирішенні спору.
Оскільки підставою позову є фактичні обставини, що наведені у заяві, то зазначення позивачем конкретної правової норми в обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору.
На час пред”явлення позову ОСОБА_7 не було у живих, тому не можна ставити питання про встановлення батьківства, оскільки таке питання вирішується щодо живої особи.
У разі смерті особи, яку позивач вважає батьком дитини, суд розглядає вимогу про встановлення факту батьківства і вирішує її з урахуванням обставин, передбачених ст.53 КпШС (1969 року).
Так як судом першої інстанції спір вирішено з урахуванням обставин, визначених ст.53 КпШС, проте невірно визначено зміст заявленої позовної вимоги, характер спірних правовідносин і помилково встановлено батьківство замість встановлення факту батьківства, апеляційний суд вважає можливим змінити рішення в цій частині, внести відповідні зміни до резолютивної частини рішення.
Щодо доводів апелянта про невідповідність висновків суду обставинам справи, то апеляційний суд враховує, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на доказах, одержаних у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні. Здобуті докази суд оцінив з урахуванням вимог статей 58 та 59 ЦПК України про їх належність та допустимість.
Наведені в апеляційній скарзі доводи апелянта про те, що зі слів померлого їй відомо, що позивач вагітна від іншого чоловіка, спростовуються висновком молекулярно-генетичної експертизи від 12 листопада 2009 року, яка є належним доказом у справі.
Також апелянт в судовому засіданні підтвердила, що її син ОСОБА_7 почав спільно проживати з ОСОБА_1 з 08 березня 1993 року, вони спочатку жили в квартирі відповідача, а потім була придбана спірна квартира, де мешкали позивач та її син.
Крім того, в самій апеляційній скарзі апелянт зазначає, що проживаючи разом з позивачем, ОСОБА_7 нормально ставився до дитини, не заперечував, щоб дитина називала його батьком.
Зазначене свідчить про те, що ОСОБА_7 та ОСОБА_1 спільно проживали і до народження дитини і після її народження, вели спільне господарство, спільно виховували дитину, і це узгоджується з положеннями ст.53 КпШС та висновками суду першої інстанції в цій частині.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд вважає, що рішення суду в оскаржуваній частині ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не містять правових підстав для скасування оскаржуваного рішення.
В іншій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується.
Керуючись ст. 53 КпШС, ст.ст. 303, 307, 309 ч.1 п.4, 313 - 314, 316, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд,-
В И Р І Ш И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 –задовольнити частково.
Рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 29 грудня 2009 року – змінити, виклавши абзац другий резолютивної частини в такій редакції: „Встановити факт батьківства ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця м.Чернігова, відносно ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м.Чернігова”.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена до Верховного Суду України в касаційному порядку протягом двох місяців.
ГОЛОВУЮЧИЙ: СУДДІ: