П О С Т А Н О В А

Іменем України

10 березня 2010 року                                                                     справа № 2а-108/10/2370

16 год. 50 хв.                                       м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Холода Р.В.,

суддів: Лічевецького І.О., Кульчицького С.О.,

при секретарі судового засідання Шоколенко Т.В.,

за участю:

позивача – ОСОБА_1,

представника позивача – ОСОБА_2 за усною заявою,

представника відповідача – Гришка С.І. за довіреністю,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової адміністрації України про визнання дій та рішення протиправними і поновлення на службі,

ВСТАНОВИВ:

21 січня 2010 року ОСОБА_1 звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової адміністрації України, в якому просить визнати дії ДПА України щодо звільнення ОСОБА_1 з посади та податкової міліції протиправними, визнати протиправним та скасувати наказ ДПА України від 28 грудня 2009 року № 1610-о в частині звільнення ОСОБА_1 з посади та податкової міліції, поновити ОСОБА_1 на службі на посаді старшого оперуповноваженого з особливо важливих справ аналітичного відділу оперативно-аналітичного управління Головного управління податкової міліції ДПА України, стягнути з ДПА України на користь ОСОБА_1 грошове та речове забезпечення на час вимушеного прогулу в розмірі 4876 грн. 22 коп., середній заробіток за час вимушеного прогулу за затримку у видачі трудової книжки в розмірі 4876 грн. 22 коп. та моральну шкоду в розмірі 5000 грн. 00 коп.  

16 лютого 2010 року від позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог (вхідний № 2589/2а-108/10/2370), в якій він просить: визнати дії ДПА України щодо звільнення ОСОБА_1 з посади та податкової міліції протиправними, визнати протиправним та скасувати наказ ДПА України від 28 грудня 2009 року № 1610-о в частині звільнення ОСОБА_1 з посади та податкової міліції, поновити ОСОБА_1 на службі на посаді старшого оперуповноваженого з особливо важливих справ аналітичного відділу оперативно-аналітичного управління Головного управління податкової міліції ДПА України, стягнути з ДПА України на користь ОСОБА_1 грошове та речове забезпечення на час вимушеного прогулу в розмірі 10158 грн. 80 коп., середній заробіток за час вимушеного прогулу за затримку у видачі трудової книжки в розмірі 10158 грн. 80 коп. та моральну шкоду в розмірі 5000 грн. 00 коп.  

10 березня 2010 року від позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог (вхідний № 3928/2а-108/10/2370), в якій він просить: визнати дії ДПА України щодо звільнення ОСОБА_1 з посади та податкової міліції протиправними, визнати протиправним та скасувати наказ ДПА України від 28 грудня 2009 року № 1610-о в частині звільнення ОСОБА_1 з посади та податкової міліції, поновити ОСОБА_1 на службі на посаді старшого оперуповноваженого з особливо важливих справ аналітичного відділу оперативно-аналітичного управління Головного управління податкової міліції ДПА України зі збереженням усіх доплат і надбавок, які отримував ОСОБА_1 згідно із розрахунковим листом за грудень 2009 року, стягнути з ДПА України на користь ОСОБА_1 грошове та речове забезпечення за час вимушеного прогулу в розмірі 11448 грн. 85 коп., середній заробіток за час вимушеного прогулу за затримку у видачі трудової книжки в розмірі 11448 грн. 85 коп. та моральну шкоду в розмірі 5000 грн. 00 коп.  

Свій позов позивач обґрунтовує тим, що він проходив службу в ДПА України на посаді старшого оперуповноваженого з особливо важливих справ аналітичного відділу оперативно-аналітичного управління Головного управління податкової міліції ДПА України та має звання підполковника податкової міліції.

04 листопада 2009 року керівництво ДПА України запропонувало йому формально оформити рапорт щодо наступного звільнення зі служби з 28.12.2009 р., у зв’язку з тим, що в грудні 2009 року його вислуга досягне 20 років. Позивач надав керівництву рапорт про звільнення у зв’язку з погіршенням стану свого здоров’я, тобто датований датою «наперед», в той час фактично рапорт складений та поданий 04.11.2009 року.

24 грудня 2009 року позивач надав Голові ДПА України рапорт, в якому просив попередній рапорт про звільнення не розглядати, а вважати його недійсним.

Наказом від 28 грудня 2009 року № 1610-о позивача звільнено зі служби в податковій міліції за підпунктом «ж» пункту 64 (за власним бажанням) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 р. № 114.

При звільненні Державна податкова адміністрація України не видала йому трудову книжку, не розрахувалася з ним та не виплатила грошову допомогу. Вказані обставини викликають у позивача моральні страждання, у зв’язку з чим він просить стягнути моральну шкоду.

Позивач зазначає, що при його звільненні відповідач порушив Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 р. № 114, Кодекс законів про працю України та Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 р. № 58. 

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити позов повністю.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав та просив суд відмовити у задоволенні позову, зазначивши, що позивач посилається на Кодекс законів про працю України, який не регулює відносини по проходженню служби в податковій міліції, а також вказав, що всі дії ДПА України по звільненню ОСОБА_1 з посади старщого оперуповноваженого з особливо важливих справ аналітичного відділу оперативно-аналітичного управління Головного управління податкової міліції ДПА України є правомірним та такими, що грунтуються, в тому числі, на рапорті самого позивача.

Сторони у судовому засіданні заявили, що не бажають закінчити справу примиренням.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення позивача, його представника, представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Відповідно до наказу №1403-О від 16.11.2009 року Голови Державної податкової адміністрації України підполковника податкової міліції ОСОБА_1, який перебував у розпорядженні Державної податкової адміністрації України призначено на посаду старшого оперуповноваженого з особливо важливих справ аналітичного відділу ДПА України.

28 грудня 2009 року Головою Державної податкової адміністрації України відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 1998 року №1716 «Про проходження служби особами начальницького складу податкової міліції та обчислення їм вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги» та Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 р. № 114 виданий наказ №1610-О, відповідно до якого підполковника податкової міліції ОСОБА_1 старшого оперуповноваженого з особливо важливих справ аналітичного відділу оперативно-аналітичного управління Головного управління податкової міліції ДПА України 28 грудня 2009 року звільнено з посади та податкової міліції у запас Збройних Сил за пунктом 64 підпунктом «ж» (за власним бажанням).

Підставою для звільнення став рапорт ОСОБА_1 від 28.12.2009 року.

Як вбачається із матеріалів справи, 28.12.2009 р. позивач подав рапорт на ім’я Голови ДПА України Буряка С.В., в якому вказав, що у зв’язку з наявністю вислуги років та погіршенням стану здоров’я просив звільнити його з органів податкової служби з 28 грудня 2009 р. та направити на ВКК.

Факт отримання вказаного рапорту підтверджується наявним у справі актом від 28.12.2009 року, який підписано заступником начальника ГУ – начальник УРОС ГУПМ ДПА України полковником податкової міліції К.В. Крамаренком, начальником оперативно-аналітичного управління ГУПМ ДПА України полковником податкової міліції О.І.Тимченком, заступником начальника УРОС ГУПМ ДПА України полковником податкової міліції В.С. Купріяненком, заступником начальника відділу УРОС ГУПМ ДПА України С.Ю. Анфіногеновим.

24.12.2009 року позивачем на ім’я Голови ДПА України складений рапорт, в якому він просить передчасно написаний рапорт щодо звільнення з органів Державної податкової служби з 28.12.2009 року не розглядати, а вважати недійсним.

28.12.2009 року ОСОБА_1 на ім’я Голови ДПА України направлена термінова телеграма, в якій позивача зазначає, що у зв’язку з находженням на стаціонарному лікуванні та змінами обставин відкликає рапорт від 28.12.2009 року щодо звільнення його з органів державної податкової служби з 28.12.2009 року, який був передчасно написаний та переданий керівнику підрозділу 04.11.2009 року.

Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки визначені Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР, затвердженим постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року № 114 (надалі по тексту – Положення).

Судом встановлено, що підполковник податкової міліції ОСОБА_1 перебував на посаді старшого оперуповноваженого з особливо важливих справ аналітичного відділу оперативно-аналітичного управління Головного управління податкової міліції ДПА України.

Відповідно до ст. 24 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» підполковник податкової міліції належить до осіб начальницького складу податкової міліції.

Пункт 1 постанови Кабінету Міністрів України від 30.10.1998 р. № 1716 «Про проходження служби особами начальницького складу податкової міліції та обчислення їм вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги» встановлює, що особи начальницького складу податкової міліції проходять службу в порядку, встановленому Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 р. № 114.

Відповідно до підпункту «а» пункту 65 Положення особи  рядового і начальницького складу звільняються зі служби  у відставку (із зняттям з військового обліку) за віком - при досягненні граничного віку, встановленого Законом СРСР «Про загальну військову повинність» для перебування в запасі осіб, які мають відповідні військові звання.

Пунктом 68 Положення передбачено, що особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.

На осіб, які досягли граничного віку, встановленого пунктом 7 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР не поширюються вимоги пункту 68 Положення щодо строків звільнення зі служби за особистим проханням.

Тому твердження позивача, що рапорт від 28.12.2009 року не відповідає вимогам п.68 Положення, так як поданий пізніш як за три місяці до дня звільнення суд вважає безпідставними.

В адміністративному позові позивач вказує, що у зв’язку з тим, що він станом на 28.12.2009 року перебував на лікуванні, що підтверджується довідкою про тимчасову непрацездатність, то відповідно до ч.3 ст.40 Кодексу законів про працю України відповідач не мав права з власної ініціативи звільнити його зі служби в цей період. Також позивач стверджує, що Положенням не врегульований порядок відкликання рапортів про звільнення та можливість звільнення особи під час перебування на лікуванні, а тому необхідно застосовувати відповідні положення норм Кодексу законів про працю України.

На підтвердження факту тимчасової непрацездатності позивачем надана довідка про тимчасову непрацездатність особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, військовослужбовця внутрішніх військ № 253 від 31.12.2009 року та направлення на медичний огляд до центральної військово-лікарської комісії МВС України від 15 грудня 2009 року.

Вказана позиція позивача, на думку суду є такою, що не ґрунтується на нормах чинного законодавства України з нижченаведених підстав.

Постанова Пленуму Вищого адміністративного суду від 06.03.2008 р. № 2 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ» допускає  субсидіарне застосування законів про працю з питань застосування строків звернення до суду.

Суд звертає увагу на той факт, що субсидіарне застосування правових норм до різних відносин, як правило, закріплене в законі. Є випадки субсидіарного застосування, які прямо законом не передбачені. Слід зауважити на те, що в деяких галузях права субсидіарне застосування норм права скасоване самим законодавцем, а в інших випадках, незважаючи на відсутність прямої заборони в законодавстві, воно недопустимо. Суд також звертає увагу на те, що регулювання суспільних відносин будь-якою галуззю права здійснюється, як правило, лише власними галузевими засобами. Субсидіарне застосування норм права є винятком із загального правила.

Оскільки позивач просив його звільнити з підстав, вказаних у Порядку проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки визначені Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР, затвердженим постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року № 114 (наявності вислуги років), тобто саме за нормами публічного права, тому на думку суду, субсидіарне застосування   законів про працю  в даному випадку недопустимо.

В матеріалах справи є рапорт ОСОБА_1 від 24.12.2009 року на ім’я Голови ДПА України, в якому він просить передчасно написаний ним рапорт щодо звільнення з органів державної податкової служби з 28.12.2009 року (датований 28.12.2009 року) не розглядати і вважати недійсним.

Суд критично відноситься до даного рапорту, оскільки чинним законодавством не передбачено будь-які звернення працівників податкової міліції які написані, як зазначає позивач  - «датою «наперед»», а також не передбачений законодавчий механізм відкликання чи визнання недійсним даних документів, а сам факт звернення з вказаним рапортом, а також написання особою начальницького складу податкової міліції  будь-якого документу з «датою «наперед»», на думку суду, не відповідає морально-етичним засадам діяльності працівників органів внутрішніх справ, а також принципам службової дисципліни, які закріплені в статті 1 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України.

Крім того, відповідно до ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Позивач не обґрунтував і не підтвердив ніякими доказами своє твердження про той факт, що його рапорт від 28.12.2009 року про звільнення написаний, як зазначає позивач «датою «наперед»» і був фактично складений та поданий 04.11.2009 року.

Також в судовому засіданні позивач не довів, що його телеграма від 28.12.2009 року на ім’я Голови ДПА України, в якій ОСОБА_1 повідомляє про відкликання рапорту від 28.12.2009 року щодо звільнення його з органів державної податкової служби з 28.12.2009 року отримана Головою Державної податкової адміністрації України ще до моменту підписання останнім наказу № 1610-О від 28.12.2009 року про звільнення позивача з посади та податкової міліції. Як вбачається із матеріалів справи, термінова телеграма на ім’я Голови ДПА України вручена уповноваженій особі 28.12.2009 року о 16 год.15 хв.

В своїй позовній заяві позивач вказує, що в своєму рапорті він просив звільнити його зі служби «у зв’язку з погіршенням стану здоров’я та вислугою років», а не за власним бажанням, як зазначив відповідач в оскаржуваному наказі.

Як вже встановлено судом, наказом від 28 грудня 2009 року № 1610-о позивача звільнено зі служби в податковій міліції за підпунктом «ж» пункту 64 (за власним бажанням) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 р. №114.

Відповідно до п.64 Положення о соби середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік):

а) за віком - при досягненні віку, встановленого для них пунктом 7 цього Положення. Крім того, за віком можуть бути звільнені особи середнього начальницького складу, які мають вислугу 20 і більше років (у пільговому обчисленні), і яким до досягнення встановленого віку перебування на службі залишилося 3 роки і менше, а за їх бажанням при досягненні цього віку - незалежно від наявності вислуги років;

б) через хворобу - у разі визнання їх непридатними до військової служби в мирний час (у військовий час - обмежено придатними 2-го ступеня) за рішенням військово-лікарської комісії;

в) через обмежений стан здоров'я - у разі визнання їх придатними до військової служби поза строєм у мирний час (у військовий час обмежено придатними 1-го ступеня) за рішенням військово-лікарської комісії при неможливості використання їх на службі у зв'язку з відсутністю відповідних вакантних посад;

г) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі;

д) через службову невідповідність;

є) за порушення дисципліни;

ж) за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків;

з) у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу в інші міністерства і відомства (організації);

и) через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України; 

і) у зв'язку з непроходженням випробування в період іспитового строку.

З аналізу пункту 64 Положення вбачається, що в даному випадку, позивач повинен бути звільнений за підпунктом «а» пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 р. № 114.

Суд вважає за необхідне зазначити, що визначення обсягу вимог, що підлягають судовому захисту, є диспозитивним правом позивача. Згідно зі статтею 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше, як за позовною заявою, поданою відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, і не може виходити за межі позовних вимог. Оскільки в позовній заяві ОСОБА_1 відсутні вимоги щодо зміни підстав звільнення позивача зі служби, тому суд не вбачає за доцільне з’ясовувати обставини в справі по даному питанню.

Відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 р. № 58 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 р. за № 110, трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації усіх форм власності.

Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення.

При затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органа працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.  

Порядок обчислення середньої заробітної плати регулюється постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100 та застосовуються, зокрема, при обчисленні середньої заробітної плати у випадку вимушеного прогулу.

Згідно з пунктами 2, 3 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100, середня заробітна плата за час вимушеного прогулу обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

При обчисленні середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці; вислугу років та інші); винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо.

Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

При обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження не враховуються одноразові виплати (пенсії, державна допомога, соціальні та компенсаційні виплати; компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога, тощо). При обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, крім перелічених вище виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов'язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження тощо) та допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністі.

Обчислюючи розмір середньомісячної заробітної плати, суд виходив з наступного.

Відповідно до пункту 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Міністерство праці та соціальної політики України своїм листом від 30.09.2008 р. №10338/0/14-08/13 встановило розрахунок норми тривалості робочого часу на 2009 рік, де, зокрема, зазначається, що кількість робочих днів в грудні 2009 р. становить 23.

 Відповідно до листа Міністерство праці та соціальної політики України від 25.08.2009 р. № 9681/0/14-08/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2010 рік», кількість робочих днів січня становить 19, лютого – 20 та березня – 22.

Враховуючи, що ОСОБА_1 звільнено 28.12.2009 р., то для обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд бере період роботи за жовтень-листопад 2009 року. Згідно з розрахунковим листом за жовтень, відповідачу за 22 дні нарахований основний оклад в сумі 1785 грн. 00 коп., надбавка за звання 130 грн. 00 коп., надбавка за вислугу 574 грн. 50 коп. Всього на суму 2489 грн. 50 коп.

За 16 днів листопада 2009 року позивачу нарахований основний оклад в сумі 1360 грн. 00 коп., надбавка за вислугу 437 грн. 72 коп., надбавка за звання 99 грн. 05 коп. та за секретність 89 грн. 25 коп. Всього на суму 1986 грн. 02 коп.

Одже, середній заробіток за один день в період вимушеного прогулу протягом жовтня-листопада 2009 року складає 117 грн. 78 коп. (2489 грн. 50 коп. + 1986 грн. 02 коп. / 38 відпрацьованих днів).

При розрахунку середньомісячної заробітної плати суд бере 3 робочих дня грудня 2009 року, 19 робочих днів січня 2010 року, 20 робочих днів лютого 2010 року та 7 робочих днів березня 2010 року.

Період вимушеного прогулу склав 49 робочих днів, отже середній заробіток за час вимушеного прогулу становить 5770 грн. 73 коп. (117 грн. 77 коп. х 49 робочих днів вимушеного прогулу).

При обчисленні середньоденної заробітної плати судом не враховувалась нарахована індексація, компенсація сум податку та лікарняний, виходячи з наступного.

Індексація грошових доходів населення, відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Компенсація сум податку регулюється Порядком виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 р. № 44. Вказаний Порядок визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ) у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація). Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби, що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Відповідно до п. 4 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100, при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження не враховуються одноразові виплати (пенсії, державна допомога, соціальні та компенсаційні виплати; компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, вихідна допомога, тощо). При обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, крім перелічених вище виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов'язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження тощо) та допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатності.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Також суд бере до уваги положення постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 р. № 4.

В суді позивач не довів заподіяння відповідачем йому моральної шкоди.

Так, позивач не назвав суду, чим підтверджується факт заподіяння моральних страждань, за яких обставин вони заподіянні, чому позивач оцінив моральну шкоду на таку суму та з чого він при цьому виходив, а також інші обставини, що мають значення для вирішення цієї вимоги.

З огляду на вищевикладене суд доходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст.2, 11, 14, 70, 71, 89, 94, 159 – 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Стягнути з Державної податкової адміністрації України (04655, м. Київ, Львівська площа, 8) на користь ОСОБА_1 (18000, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) середній заробіток за затримку видачі трудової книжки в розмірі 5770 (п’ять тисяч сімсот сімдесят) грн. 73 коп.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд за правилами встановленими ст.ст.185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий

Судді Р.В. Холод

І.О. Лічевецький

С.О. Кульчицький

Повний текст постанови виготовлений 15 березня 2010 року