ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 березня 2010 року Справа № 2а-462/10/2370
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Руденко А.В.,
при секретарі – Дубовій Ю.С.,
за участю представника відповідача - відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Монастирищенському районі Лисенко Н.В. (за довіреністю від 08.12.2009р. №341/01-13),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом управління Пенсійного фонду України в Монастирищенському районі Черкаської області до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Монастирищенському районі про стягнення щомісячної державної адресної допомоги та підвищення до пенсії інвалідам у сумі 64 712 грн. 38 коп., -
ВСТАНОВИВ:
Управління Пенсійного фонду України в Монастирищенському районі Черкаської області звернулось до суду з адміністративним позовом до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Монастирищенському районі про стягнення щомісячної державної адресної допомоги, підвищення до пенсії інвалідам та витрат на їх доставку у сумі 64 712 грн. 38 коп.
Позивач в судове засідання представника не направив, звернувся до суду із заявою про розгляд справи за його відсутністю.
Відповідач позов не визнав, в запереченнях на адміністративний позов зазначив, що відшкодування позивачу виплаченої ним щомісячної державної адресної допомоги, підвищення до пенсії та витрат на їх доставку Законом України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» та Порядком відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України витрат, пов’язаних з виплатою пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсії у зв’язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 04.03.2003р. № 5-4 та постановою правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 16.05.2003р. № 4 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16.05.2003р. № 376/7697 не передбачено, також вказані виплати є державними гарантіями дотримання належного рівня життя непрацездатних громадян, тому повинні фінансуватись за рахунок Державного бюджету України. В судовому засіданні представник позивача пояснив, що жодні розрахунки між позивачем та відповідачем не здійснюються.
Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши подані письмові докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності, суд приходить до таких висновків.
Стаття 46 Конституції України передбачає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створення мережі державних, комунальних приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Принципи та загальні правові, фінансові та організаційні засади загальнообов’язкового державного соціального страхування громадян в Україні визначаються Основами законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від 14.01.1998р. №16/98-ВР ( в подальшому – Основи). Відповідно до статті 4 Основ видами загальнообов’язкового державного соціального страхування є зокрема пенсійне страхування та страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності. Також відповідно до вказаної статті відносини, що виникають за зазначеними у частині першій цієї статті видами загальнообов’язкового державного соціального страхування регулюються окремими законами, прийнятими відповідно до цих Основ.
Закон України «Про загальнообов’язкове пенсійне страхування» від 09.07.2003р. № 1058-1V (в подальшому – Закон № 1058-1V) визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формується за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Частиною першою статті 4 Закону № 1058-1V передбачено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, цього Закону, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов’язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні. Частиною третьою вказаної статті передбачено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються зокрема види пенсійного забезпечення та джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991р. № 1788-Х11 ( в подальшому – Закон № 1788-Х1) видами державних пенсій є трудові пенсії: пенсії за віком, по інвалідності, в разі втрати годувальника, за вислугу років, та соціальні пенсії.
Частиною другою статті 46 Конституції України та частиною другою статті 7 Закону № 1058-1V передбачено, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 6 Закону № 1058-1V передбачено, що непрацездатні громадяни крім пенсійних виплат із системи соціального забезпечення мають право отримувати доплати, надбавки та підвищення до зазначених виплат, додаткову пенсію в порядку та за рахунок коштів, визначених законодавством. У разі, якщо сукупність вказаних виплат разом з пенсійними виплатами із системи пенсійного забезпечення та іншими доходами не досягають розміру прожиткового мінімуму, визначеного законом для непрацездатних громадян, такі громадяни мають право на отримання державної адресної допомоги в порядку, розмірах та за рахунок коштів, визначених законом.
З метою практичної реалізації державних гарантій щодо забезпечення рівня життя непрацездатних громадян Кабінетом Міністрів України прийнято постанови від 26.03.2008р № 265 «Деякі питання пенсійного забезпечення громадян» (в подальшому – Постанова № 265), пунктом 2 якої передбачено, що у разі, коли щомісячний розмір пенсійних виплат, державної соціальної допомоги інвалідам з дитинства і дітям-інвалідам, особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, сум індексації та інших доплат, встановлених законодавством, крім пенсій за особливі заслуги перед Україною) не досягає прожиткового мінімуму, встановленого законом для осіб, які втратили працездатність, таким особам надається щомісячна державна адресна допомога у сумі, що не вистачає до зазначеного прожиткового мінімуму. Пунктом 4 вказаної постанови передбачено, що виплата щомісячної державної адресної допомоги, передбаченої цією постановою,здійснюється за рахунок коштів, з яких виплачується пенсія або державна соціальна допомога.
Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2009р. № 198 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» (в подальшому – Постанова № 198) у 2009 році з 1 квітня встановлено підвищення до пенсії, щомісячного довічного грошового утримання, державної соціальної допомоги інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам (далі – підвищення), у розмірі 7,5 гривні, збільшуючи його з 1 липня – до 14,2 гривні, а з 1 жовтня – до 28,4 гривні. Підвищення встановлено непрацюючим особам, а особам, які одержують пенсію (державну соціальну допомогу) на дітей та/або недієздатних осіб – незалежно від одержання доходу. Пунктом 2 вказаної постанови передбачено, що виплата підвищення, передбаченого цією постановою, здійснюється за рахунок коштів, з яких виплачується пенсія, щомісячне довічне грошове утримання або державна соціальна допомога.
Статтями 8, 10 Закону 1788-Х11 передбачено, що пенсійне забезпечення здійснюється органами Пенсійного фонду України, виплата пенсій здійснюється з коштів Пенсійного фонду України, тому на виконання вказаних вимог закону позивач здійснив виплату державної адресної допомоги, підвищення до пенсії та понес витрати на їх доставку у сумі 64 712 грн. 38 коп. особам, зазначеним у списках осіб, яким виплачено пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсії у зв’язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання за жовтень, листопад та грудень 2009р. та січень 2010р.
При цьому позивач з метою відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України включив виплачену ним державну адресну допомогу, підвищення до пенсії та витрати на їх доставку на загальну суму 64 712 грн. 38 коп. до актів щомісячної звірки витрат по особових справах потерпілих, яким виплачено пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсії у зв’язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання за жовтень, листопад, грудень 2009р. та січень 2010р.
Однак відповідач не погодився включити державну адресну допомогу, підвищення до пенсії та витрати на їх доставку у загальній сумі 64 712 грн. 38 коп. до загальної суми витрат, що підлягає відшкодуванню, про що склав та підписав таблиці розбіжностей до актів щомісячної звірки: за жовтень 2009 р. – на загальну суму вказаних витрат 16 633 грн. 53 коп., за листопад 2009р. – на загальну суму вказаних витрат 16 116 грн. 65 коп., за грудень 2009р. – на загальну суму вказаних витрат 15 767 грн. 66 коп., за січень 2010р. – на загальну суму зазначених витрат 16 194 грн. 54 коп.
Витрати позивача на виплату особам, яким виплачено пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсії у зв’язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, державної адресної допомоги, підвищення до пенсії та витрати на їх доставку за жовтень, листопад, грудень 2009р. та січень 2010р. на загальну суму 64 712 грн. 38 коп. та факт відмови від їх включення до актів щомісячної звірки відповідачем не оспорюються, підтверджуються списками осіб, яким виплачено пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсії у зв’язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання за жовтень, листопад, грудень 2009р. та січень 2010р., актами щомісячної звірки витрат по особових справах потерпілих, яким виплачено пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсії у зв’язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання за жовтень, листопад та грудень 2009р. та січень 2010р., таблицями розбіжностей за жовтень, листопад, грудень 2009р. та січень 2010р., тому суд вважає зазначені обставини доведеними.
Спеціальним законом, який регулює загальнообов’язкове державне соціальне страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві, є Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23.09.1999р. № 1105-Х1V (у подальшому – Закон № 1105-Х1V), відповідно до якого страхування від нещасного випадку є самостійним видом загальнообов’язкового державного соціального страхування, за допомогою якого здійснюється соціальний захист, охорона життя та здоров’я громадян у процесі їх трудової діяльності. Відповідно до статті 1 вказаного закону завданнями соціального страхування від нещасного випадку зокрема є відшкодування шкоди, пов’язаної з втратою застрахованими особами заробітної плати або відповідної її частини під час виконання трудових обов’язків, надання їм соціальних послуг у зв’язку з ушкодженням здоров’я, а також у разі їх смерті здійснення страхових виплат непрацездатним членам їх сімей.
Відповідно до статті 21 Закону № 1105-Х1V на Фонд соціального страхування від нещасних випадків покладено обов’язок по своєчасному та у повному обсязі відшкодуванню шкоди, заподіяної працівнику внаслідок ушкодження його здоров’я або в разі смерті шляхом виплати шляхом виплати зокрема пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсії у зв’язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, які є страховими виплатами. Зазначені страхові виплати провадяться Фондом соціального страхування від нещасних випадків за рахунок коштів цього Фонду (частина перша статті 25 Закону № 1105-Х1V).
На підставі аналізу статті 46 Конституції України, статті 6 Закону України № 1058-1V, статей 21, 25 Закону № 1105-Х1V суд приходить до висновку, що державна адресна допомога та підвищення до пенсії, передбачені Постановами № 198 та 265, є державними гарантіями непрацездатним громадянам щодо забезпечення належного рівня життя, не відносяться до страхових виплат, передбачених загальнообов’язковим державним страхуванням від нещасних випадків, тому не повинні виплачуватись за рахунок коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків.
Посилання позивача на приписи Постанов № 198 та № 265 щодо виплати державної адресної допомоги та підвищення до пенсії за рахунок коштів, з яких виплачується пенсія, суд вважає необґрунтованими, оскільки вказані приписи передбачають джерела виплати непрацездатним громадянам саме з коштів Пенсійного фонду України, з яких здійснюється виплата пенсій, що узгоджується з приписами статей 8, 10 Закону України 1788-Х11, і не стосуються розрахунків між Пенсійним фондом України та Фондом соціального страхування від нещасних випадків.
Відповідно до статті 24 Закону № 1105-Х1V одним із обов’язків Фонду соціального страхування є зокрема обов’язок співпрацювати з фондами з інших видів соціального страхування у фінансуванні заходів, пов’язаних з матеріальним забезпеченням та наданням соціальних послуг застрахованим, у кожному конкретному випадку спільно приймаючи рішення щодо того, хто з них братиме участь у фінансуванні цих заходів. Якщо після призначення застрахованій особі матеріальної допомоги чи надання соціальних послуг між Фондом соціального страхування від нещасних випадків і страховиками з інших видів соціального страхування виникають спори щодо понесених витрат, виплата здійснюється страховиком, до якого звернувся застрахований. При цьому страховик, до якого звернувся застрахований, має право звернутися до відповідного страховика з інших видів соціального страхування щодо відшкодування понесених ним витрат.
Пунктом 2 статті 7 «Прикінцеві положення» Закону України «Про страхові тарифи на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 22.02.2001р. № 2272-111 передбачено, що Фонд страхування від нещасних випадків сплачує страхові виплати та надає соціальні послуги працівникам (членам їх сімей), які потерпіли на виробництві до 1 квітня 2001 року, з того часу, коли відповідні підприємства передали в установленому порядку Фонду документи, що підтверджують право цих працівників (членів їх сімей) на такі страхові виплати та соціальні послуги, або коли таке право встановлено в судовому порядку. Потерпілі, документи яких не передані до Фонду, продовжують отримувати належні виплати та соціальні послуги від свого роботодавця, Пенсійного фонду України та Фонду соціального страхування України. При цьому кошти, виплачені потерпілому страхувальником, зараховуються Фондом у рахунок його страхових внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві, а між страховиками з інших видів страхування і Фондом в подальшому відбуваються відповідні розрахунки.
Механізм розрахунків передбачений Порядком відшкодування витрат, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України, правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 04.03.2003р. № 5-4/4 (у подальшому – Порядок).
Пунктом 4 Порядку передбачено, що відшкодуванню підлягають суми, що виплачуються відповідно до Законів України «Про пенсійне забезпечення», «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» та інших нормативно-правових актів, а саме: сума основного розміру пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсії у зв’язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; щомісячна цільова грошова допомога на прожиття, якщо така надавалась пенсіонеру, який одержував вищезазначену пенсію; допомога на поховання сім’ї померлого або особі, яка здійснила поховання особи, яка отримувала вищезазначену пенсію; сума витрат Пенсійного фонду з виплати і доставки вищезазначених пенсій.
Таким чином, відшкодування державної адресної допомоги, підвищення до пенсії та витрат з їх доставки Порядком не передбачені.
Пунктами 5, 6 та 7 Порядку передбачено механізм відшкодування, а саме: органи Пенсійного фонду України щомісяця, до 10 числа кожного місяця, наступного за звітним, на підставі списку осіб, яким виплачено пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві, проводять з відділеннями виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в районах та містах обласного значення звірку витрат, складають акт щомісячної звірки витрат, у якому визначають загальну суму витрат, що підлягає відшкодуванню, та до 15 числа місяця, наступного за звітним, подають його відповідно головним управлінням Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі і управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, які на підставі актів щомісячної звірки узагальнюють і узгоджують довідку про відшкодування та до 20 числа місяця, наступного за звітним, подають її відповідно до Пенсійного фонду України та Фонду соціального страхування від нещасних випадків. Фонд соціального страхування від нещасних випадків на підставі довідки про відшкодування витрат, пов’язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві, на централізованому рівні до 25 числа місяця, наступного за звітним, перераховує відповідні кошти Пенсійному фонду.
Представник відповідача у судовому засіданні пояснив, що жодних розрахунків з відшкодування витрат у зв’язку з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві чи втратою годувальника внаслідок нещасного випадку на виробництві безпосередньо позивачем та відповідачем не здійснюється.
Крім цього, відповідно до Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30.04.2002р. № 8-2 такі управління не наділені компетенцією щодо проведення розрахунків з відшкодування витрат у зв’язку з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві чи втратою годувальника внаслідок нещасного випадку на виробництві та стягнення таких витрат за рішенням суду.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про те, що управління Пенсійного фонду України в Монастирищенському районі Черкаської області не має права вимоги, а відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Монастирищенському районі не є відповідачем у цій справі, у зв’язку з чим позов задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 86, 94, 159, 162, 163 КАС України,
ПОСТАНОВИВ:
В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, яка може бути подана до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд в порядку статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга протягом 20-ти днів після подання заяви на апеляційне оскарження не була подана, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після апеляційного розгляду справи.
Постанова складена в повному обсязі 05 березня 2010 року.
Суддя А.В.Руденко