ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ
ПОСТАНОВА
Іменем України
17.02.10Справа №2а-2837/09/2770
Окружний адміністративний суд міста Севастополя в складі колегії суддів:
головуючого судді - Плієвої Н.Г.,
суддів- Шаповала І.І., ОСОБА_4,
при секретарі - Авраменко Г.С.,
за участю:
представника 3-ої особи - Севастопольського апеляційного господарського суду - Щербакова С.О., довіреність № 5038-141 від 11.01.10
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Севастополі адміністративну справу за позовом ОСОБА_3
до Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації в м. Севастополі, Державного казначейства України,
3-ті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів -Севастопольський апеляційний господарський суд, Кабінет Міністрів України, Міністерство фінансів України
про стягнення щомісячного грошового забезпечення та зобов'язання здійснити певні дії
Суть спору:
ОСОБА_3 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації в м. Севастополі, Державного казначейства України про стягнення щомісячного грошового забезпечення та зобов'язання здійснити певні дії. Просить суд зобов`язати Державне казначейство України провести видатки з Державного бюджету України, передбачені Державній судовій адміністрації України (далі –ДСА України), за бюджетною програмою "Виконання рішень судів на користь суддів" у сумі 154749,00 грн. для виплати судді - голові Севастопольського апеляційного господарського суду ОСОБА_3 та стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в м. Севастополі (далі –ТУ ДСА в м. Севастополі) та Державної судової адміністрації України на його користь заборгованість з щомісячного грошового забезпечення за червень - грудень 2005 року у сумі 154749,00грн., у тому числі: заробітної плати в сумі 88140,00 грн. та щомісячного довічного грошового утримання в сумі 66609,00 грн.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 17 грудня 2009 р. відкрито провадження в адміністративній справі № 2а-2837/09/2770, залучено до участі у справі, у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Севастопольський апеляційний господарський суд.
Ухвалою суду від 17.12.09 було закінчено підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду на 14.01.2010.
Відповідно до ч. 1 ст. 150 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи відкладався.
Ухвалою суду від 01.02.2010 до участі у справі в якості 3-тих осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів було залучено Кабінет Міністрів України та Міністерство фінансів України, розгляд справи було відкладено на 17.02.10.
У судове засідання позивач не з’явився, від нього надійшло клопотання з проханням розглянути справу за його відсутності, крім того позивач уточнив розмір позовних вимог, вказавши, що у адміністративному позові було зазначено іншу суму, яка підлягає стягненню на його користь. Просить стягнути суму заробітної плати у розмірі 109889,00 грн., довічного грошового утримання у розмірі 66609,00 грн., а всього –176498,00 грн.
Представники відповідачів у судове засідання не з’явились, надали заперечення на адміністративний позов, у яких у задоволенні адміністративного позову просять відмовити у повному обсязі.
Представник Державного казначейства України просить розглянути справу за його відсутності.
Від ТУ ДСА в м. Севастополі надійшло клопотання з проханням перенести розгляд справи у зв’язку з тим, що представник ТУ ДСА в м. Севастополі та ДСА України перебуває у відпустці.
Представник 3-ої особи –Севастопольського апеляційного господарського суду –у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог не заперечував, вважає за можливе розглянути справу у відсутності не з’явившихся осіб.
Представники 3-тих осіб –Кабінету Міністрів України та Міністерства фінансів України у судове засіданні не з’явились, про причини неявки не повідомили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Відповідно до ч. 4 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неприбуття відповідача –суб’єкта владних повноважень, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин або без повідомлення ним про причини неприбуття розгляд справи не відкладається і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Враховуючи, що участь у розгляді справи це право, а не обов’язок сторони, представник відповідачів про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, в матеріалах справи є заперечення на адміністративний позов, надані представником ДСА України та ТУ ДСА в м. Севастополі, суд вважає за можливе розглянути справу за його відсутності та за відсутності інших не з’явившихся учасників судового процесу на підставі наявних в ній матеріалів.
Заслухавши представника 3-ої особи - Севастопольського апеляційного господарського суду, вивчивши матеріали справи, суд
ВСТАНОВИВ:
Постановою Верховної Ради України від 12 липня 2001 року № 2669-ІІІ ОСОБА_3 було обрано безстроково на посаду судді Севастопольського апеляційного господарського суду (а.с. 10). Наказом Вищого господарського суду України від 12.12.2001 № 451-к позивача було зараховано на посаду голови Севастопольського апеляційного господарського суду з 17.12.2001 у зв’язку з його обранням на цю посаду відповідно до ст. 30 Закону України «Про судоустрій» та Положення про порядок обрання на посаду та звільнення з посади голови, першого заступника, заступників голови і голів судових палат апеляційного суду, затв. рішенням Ради суддів України від 12.10.2001 року № 12 (а.с. 11).
З матеріалів справи вбачається, що в період з червня по грудень 2005 року ОСОБА_3 працював головою Севастопольського апеляційного господарського суду.
Відповідно до статей 1, 3 Закону України “Про статус суддів” судді знаходяться на публічній службі зі здійснення правосуддя в Україні, держава гарантує фінансове та матеріально-технічне забезпечення судів та суддів. Конституційний Суд України в своєму рішенні від 20.03.2002 зазначив, що видатки Державного бюджету України на утримання судової влади захищені безпосередньо Конституцією України і положеннями частини першої статті 129, частини першої статті 130 Конституції України у взаємозв'язку зі статтями 11, 14 Закону України “Про статус суддів” свідчать, що Верховна Рада України, приймаючи Державний бюджет, не вправі скасувати чи зменшити матеріальне та побутове забезпечення суддів без відповідної компенсації.
Відповідно до Конституції України та Закону України “Про статус суддів” позивач мав право на належне матеріальне та соціальне забезпечення.
Згідно зі ст. 44 Закону України “Про статус суддів” заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок. Розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя.
Тобто, відповідно до норм вказаного Закону, гарантований мінімальний посадовий оклад судді не може бути меншим встановленого ст. 44 цього Закону в співвідношенні до окладу Голови Верховного Суду України. Недодержання цього принципу є порушенням конституційного права суддів на отримання заробітної плати не нижче від визначеної Законом, та порушенням конституційних гарантій щодо незалежності та недоторканості суддів.
Кабінетом Міністрів України 30.06.2005 прийнято постанову № 514 “Про оплату праці Голови, першого заступника Голови та заступника Голови Верховного Суду України”, якій надана зворотна дія в часі - з 01.06.2005.
На підставі цього нормативного акту з 01.06.2005 Голові, першому заступнику Голови та заступнику Голови Верховного Суду України підвищені посадові оклади та встановлені відповідні системи оплати їх праці.
Лише 03.09.2005 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 865 “Про оплату праці суддів”, якою підвищено їм посадові оклади - пропорційно до окладів Голови та заступників Голови Верховного Суду України, однак набрання чинності цієї постанови було визначене, згідно з пунктом 5 цієї постанови, на майбутнє - з 01.01.2006. Тобто впродовж семи місяців судді отримували значно меншу заробітну плату.
Кабінет Міністрів України забезпечив відповідність посадових окладів суддів з вимогами статті 44 Закону України “Про статус суддів”, однак не усунув порушення вимог частини другої названої статті і не привів оклади суддів усіх судів України до встановленого цією нормою співвідношення одночасно з окладами Голови Верховного Суду України, а саме з 01.06.2005, оскільки надав постанові від 03.09.2005 № 865 “Про оплату праці суддів” чинності з 01.01.2006.
Такими постановами Кабінету Міністрів України порушені положення статті 113 Конституції України та вимоги Закону України “Про статус суддів” щодо одночасного визначення пропорції в оплаті праці між суддями та Головою Верховного Суду України і його заступниками, що призвело до порушення прав і гарантій суддів на отримання з 01.06.2005 до 31.12.2005 заробітної плати відповідно до вимог частини третьої статті 11, частини другої статті 44 Закону України “Про статус суддів”.
Оскільки пункт 5 названої постанови суперечив частині другій статті 44 Закону України “Про статус суддів” і, в період з 01.06.2005 по 31.12.2005 порушував право суддів на оплату праці, яке підлягає захисту та відновленню згідно із принципами адміністративного судочинства, то Вищий адміністративний суд України постановою від 16.05.2007 (у справі за позовом ОСОБА_4 до Держави Україна) визнав цей пункт незаконним та допустив поворот виконання цієї постанови.
Порушені права позивача підлягають відновленню.
Згідно даних фінансово-економічного відділу Севастопольського апеляційного господарського суду позивачу за спірний час не доплачено грошове забезпечення з фонду оплати праці за червень-грудень 2005 року без утримання податку з доходів фізичних осіб і внесків на соціальне страхування у розмірі 176498,00 грн., у тому числі – сума донарахованої заробітної плати складає 109889,00 грн. (а.с. 7) та сума довічного утримання складає 66609,00 грн. (а.с. 8).
У суду немає сумніву щодо наданих розрахунків, які також підтверджуються матеріалами справи.
Статтею 14 Закону України "Про судоустрій України" встановлено, що гарантії самостійності судів і незалежності суддів забезпечуються, у тому числі, особливим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, встановленим законом, належним матеріальним та соціальним забезпеченням суддів.
Статтями 120, 121 Закону України "Про судоустрій України" визначено основні засади та порядок фінансування судів.
Так, відповідно до частини першої статті 120 зазначеного закону, фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Частиною другою цієї статті передбачено, що функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють:
1) Верховний Суд України, Конституційний Суд України, вищі спеціалізовані суди - щодо фінансового забезпечення діяльності цих судових установ;
2) Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів загальної юрисдикції, а також діяльності кваліфікаційних комісій суддів усіх рівнів, органів суддівського самоврядування та державної судової адміністрації.
Видатки на утримання судів у Державному бюджеті України визначаються окремими рядками по загальних судах і спеціалізованих судах, а також окремими рядками по місцевих судах, апеляційних судах (у тому числі Апеляційному суду України), військових судах (місцевих та апеляційних разом) та окремо по Касаційному суду України та кожному вищому спеціалізованому суду. Ці видатки не можуть бути скорочені в поточному фінансовому році (ч. 3 ст.120 Закону України "Про судоустрій України").
Державна судова адміністрація України розробляє і затверджує за погодженням з Радою суддів України єдині нормативи фінансового забезпечення судів загальної юрисдикції. Нормативи доводяться до кожного суду і повинні переглядатися не рідше одного разу на три роки. Кошторис витрат на утримання кожного суду затверджується на підставі зазначених нормативів (ч. 4 ст. 120 Закону України "Про судоустрій України").
Відповідальність за фінансове забезпечення діяльності кожного суду згідно з затвердженими нормативами покладається на державну судову адміністрацію. Контроль за додержанням вимог цього Закону щодо фінансування судів здійснює Рада суддів України, а також органи державної влади, визначені законом (ч. 5 ст. 120 Закону України "Про судоустрій України").
Відповідно до пункту 9 частини першої статті 126 Закону України "Про судоустрій України", до повноважень Державної судової адміністрації України віднесено виконання функцій головного розпорядника бюджетних коштів у випадках, передбачених цим Законом. Також з положень зазначеної статті вбачається, що Державна судова адміністрація України готує матеріали для формування пропозицій щодо бюджету судів та здійснює заходи щодо їх фінансування відповідно до цього Закону, здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів.
Згідно з підпунктом 1 пункта 4 Положення про територіальні управління державної судової адміністрації, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 16.11.2004 № 205/04, «основним завданням територіальних управлінь є організаційне забезпечення діяльності загальних місцевих судів (далі - судів), яке становлять заходи фінансового, матеріально-технічного, кадрового, інформаційного та організаційно-технічного характеру, спрямовані на створення умов для повного і незалежного здійснення правосуддя».
Враховуючи, що Севастопольський апеляційний господарський суд є спеціалізованим судом, та його фінансування не відноситься до повноважень Територіального управління Державної судової адміністрації в м. Севастополі колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги до цього відповідача не підлягають задоволенню.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що здійснювати виплату недоотриманої заробітної плати позивачу, за бюджетною програмою "Виконання рішень судів на користь суддів", відповідно Закону України "Про державний бюджет України" повинна Державна судова адміністрація України.
Також колегія вважає за необхідне зазначити, що відповідно до норм "Бюджетного кодексу України", від 21.06.2001 № 2542-III, бюджетна програма - систематизований перелік заходів, спрямованих на досягнення єдиної мети та завдань, виконання яких пропонує та здійснює розпорядник бюджетних коштів відповідно до покладених на нього функцій.
Пунктом 1.1. Наказу Міністерства фінансів України від 30.05.2007, № 662 "Про затвердження Порядку взаємодії Міністерства фінансів України як головного розпорядника коштів державного бюджету та відповідальних виконавців бюджетних програм на всіх стадіях бюджетного процесу" встановлено, що цей Порядок розроблено відповідно до частини четвертої статті 22, частини другої статті 32, статей 34, 35, 36, 47, 51 Бюджетного кодексу України, Положення про Міністерство фінансів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2006 N 1837, постанов Кабінету Міністрів України від 13.06.2000 N 965 "Про затвердження Порядку спрямування і координації діяльності центральних органів виконавчої влади через відповідних міністрів" (із змінами), від 28.02.2002 N 228 "Про затвердження Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ" (із змінами), розпорядження Кабінету Міністрів України від 31.05.2006 N 296-р "Про вдосконалення структури розпорядників бюджетних коштів" (із змінами), наказу Міністерства фінансів України від 14.12.2001 N 574 "Про затвердження Інструкції про статус відповідальних виконавців бюджетних програм та особливості їх участі у бюджетному процесі", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 03.01.2002 за N 3/6291.
Відповідно до пункту 1.2., цей Порядок регулює взаємовідносини між Міністерством фінансів України як головним розпорядником бюджетних коштів (далі - головний розпорядник коштів) та центральними органами виконавчої влади та урядовими органами державного управління (далі - відповідальні виконавці) у процесі складання, затвердження та виконання державного бюджету за кодом відомчої класифікації видатків 350 "Міністерство фінансів України" (далі - КВКВ 350) відповідно до Бюджетної класифікації, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 27.12.2001 № 604 "Про бюджетну класифікацію та її запровадження" (із змінами). До системи головного розпорядника коштів, крім центрального апарату Міністерства фінансів України, входить вісім відповідальних виконавців, а саме: Державне казначейство України; Головне контрольно-ревізійне управління України; Державна митна служба України; Державна податкова адміністрація України; Фонд державного майна України; Пенсійний фонд України; Державна пробірна служба України; Національне агентство України з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів (НАЕР).
Пункт 1.3. встановлює, що статус відповідальних виконавців та особливості їх участі в бюджетному процесі визначено Інструкцією про статус відповідальних виконавців бюджетних програм та особливості їх участі у бюджетному процесі, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 14.12.2001 N 574, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 03.01.2002 за N 3/6291.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.2005, № 1232, (далі- Постанова КМУ № 1232) якою затверджено "Положення про Державне казначейство України", Державне казначейство України є урядовим органом державного управління, що діє у складі Мінфіну і йому підпорядковується. Казначейство у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, наказами Мінфіну та цим Положенням.
Згідно з п. 3 Постанови КМУ № 1232 основними завданнями Казначейства є зокрема: розрахунково-касове обслуговування розпорядників і одержувачів бюджетних коштів; контроль за здійсненням бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов'язань та проведенні платежів за цими зобов'язаннями. Казначейство відповідно до покладених на нього завдань: провадить безспірне списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного та місцевих бюджетів і бюджетних установ, за рішенням, яке було прийняте державним органом, що відповідно до закону має право на його застосування; здійснює розподіл коштів між державним бюджетом, бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, а також між рівнями місцевих бюджетів відповідно до нормативів відрахувань, визначених бюджетним законодавством, і перерахування розподілених коштів за належністю.
Відповідно до п. 9.1 ст. 9 Наказу Міністерства фінансів України від 30.05.2007, № 662 "Про затвердження Порядку взаємодії Міністерства фінансів України як головного розпорядника коштів державного бюджету та відповідальних виконавців бюджетних програм на всіх стадіях бюджетного процесу", Державне казначейство України готує та затверджує розпорядження про виділення коштів головним розпорядникам і в установленому порядку повідомляє головному розпоряднику коштів (у розрізі відповідальних виконавців) розмір виділених сум.
Законом України “Про Державний бюджет України на 2009 рік” встановлені бюджетні видатки за програмою “Виконання рішень судів на користь суддів” на 9500,00 тис. грн.
За таких повноважень відповідачів, права позивача можуть бути відновлені шляхом зобов'язання Державного казначейства України провести видатки з Державного бюджету України, передбачені Державній судовій адміністрації України за бюджетною програмою "Виконання рішень судів на користь суддів" у сумі 176498,00 грн. для виплати позивачу та стягнення з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_3 заборгованості з щомісячного грошового забезпечення за червень-грудень 2005 року у зазначеній сумі, з яких 109889,00 грн. складає заробітна плата та 66609,00 грн. - довічне грошове утримання.
Сума заборгованості вказана без утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов’язкових платежів. Оскільки справляння податку і сплата податків та інших обов’язкових платежів є обов’язком роботодавця та працівника, зазначена сума підлягає стягненню на користь позивача за вирахуванням суми податку з доходів фізичних осіб та інших обов’язкових платежів без визначення їх розміру.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини третьої статті 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до частин першої та другої статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Згідно частини першої статті 17 Закону України “Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини” суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та Протоколи до неї і практику Європейського Суду як джерело права.
Так, при розгляді справи “Кечко проти України” (заява № 63134/00) Європейський Суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства.
Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення).
У зв'язку з цим, Європейський Суд не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів, якими встановлені відповідні доплати та пільги з бюджету і які є діючими, та Закону України “Про Державний бюджет” на відповідний рік, де положення останнього, на думку Уряду України, превалювали як спеціальний закон.
Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (аналогічна позиція викладена в рішенні у справі № 59498/00 “Бурдов проти Росії”).
Конституцією України Україну проголошено демократичною, соціальною, правовою державою (стаття 1), визнано, що найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави (стаття 3), права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21).
Відповідно до частини третьої статті 22, статті 64 Конституції України право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.
Оскільки правові положення, які передбачають виплату грошового забезпечення є чинними, тобто не скасовані, не змінені, тому позивач має право на його одержання, органи державної влади не можуть свідомо зменшувати ці виплати.
Право на отримання грошового забезпечення не залежить від розміру доходів отримувача чи наявності фінансування з бюджету, а має безумовний характер.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню частково.
Відповідно до частини 4 статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні проголошені тільки вступна та резолютивна частини постанови.
Постанова складена та підписана у порядку частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України 22.02.2010 о 17-30 годин.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 122, 128, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов задовольнити частково.
Зобов’язати Державне казначейство України (01014, м. Київ, вул. Бастіонна, 6, код ЄДРПОУ 20055032) провести видатки з Державного бюджету України, передбачені Державній судовій адміністрації України (01021, м. Київ, вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 09744400) за бюджетною програмою „Виконання рішень судів на користь суддів” у сумі 176498,00 грн. (сто сімдесят шість тисяч чотириста дев'яноста вісім гривень 00 коп.) для виплати судді - голові Севастопольського апеляційного господарського суду ОСОБА_3.
Стягнути з Державної судової адміністрації України (01021, м. Київ, вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 09744400) на користь судді - голови Севастопольського апеляційного господарського суду ОСОБА_3 (99007, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) за бюджетною програмою „Виконання рішень судів на користь суддів” заборгованість з щомісячного грошового забезпечення за червень-грудень 2005 року (без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов’язкових платежів) у сумі 176498,00 грн. (сто сімдесят шість тисяч чотириста дев'яноста вісім гривень 00 коп.), у тому числі: заробітної плати у сумі 109889,00 грн. (сто дев'ять тисяч вісімсот вісімдесят дев`ять грн. 00 коп.) та довічного грошового утримання у сумі 66609,00 грн. (шістдесят шість тисяч шістсот дев'ять грн. 00 коп).
У задоволенні позовних вимог до Територіального управління Державної судової адміністрації в м. Севастополі відмовити.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня складення постанови в повному обсязі заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку частини 5 статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана в строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.
Головуючий суддя Н.Г. Плієва
Судді: О.О. Єфременко
І.І. Шаповал