копія
Справа № 2-а-9558/09/2270/12
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 лютого 2010 року Хмельницький окружний адміністративний суд
в складі: головуючого судді Савчука Р.І.
при секретарі - Гук О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Хмельницькому справу за позовом ЗАТ «Тесмо-М» до державної податкової інспекції у м. Хмельницькому про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся в суд з адміністративним позовом до державної податкової інспекції у м.Хмельницькому про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0001662301/0/4320, №0001672301/0/4321 від 22.05.2009 року.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просить суд їх задоволити.
Представники відповідача позов не визнали та в його задоволенні просять відмовити.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено, що посадовими особами ДПІ у м.Хмельницькому проведена виїзна планова документальна перевірка фінансово-господарської діяльності ЗАТ «Тесмо-М» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2006 року по 31.12.2008 року , за результатами якої складено акт № 4194/23-4/14152635 від 07.05.2009 року.
В ньому вказується порушення позивачем п.5.1; пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5, п.п.11.3.1. п.11.3. ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 547253,00 грн; п.п.3.1.1. п.3.1 ст.3, п.п.7.3.1 п.7.3 ст.7, п.п.7.4.1., 7.4.5 п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» в результаті чого завищено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету в загальній сумі 26 грн, у тому числі: завищено за квітень 2006 року в сумі 137 грн, за січень 2007 року в сумі 535 грн; занижено за липень 2006 року в сумі 76 грн, за серпень 2006 року в сумі 54 грн, за грудень 2006 року в сумі 516 грн.
На підставі Акту перевірки відповідач прийняв податкові повідомлення- рішення:
- №0001662301/0/4320 від 22.05.2009 року, яким підприємству визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в розмірі 821615,00 грн, у тому числі: основний платіж – 547253,00 грн, штрафні санкції – 274362,00 грн;
- №0001672301/0/4321 від 22.05.2009 року, яким Підприємству визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 323,00 грн у тому числі: основний платіж – 0 грн, штрафні санкції – 323,00 грн.
При прийнятті податкового повідомлення-рішення №0001662301/0/4320 ДПІ у м.Хмельницькому виходила з того, що позивач в порушення п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» за період, що перевірявся, неправомірно відніс до складу валових витрат підприємства витрати понесені при здійсненні господарських операціях з ПП «Картельбудпостач» по поставці сталі листової на загальну суму 2186107,00 грн, які підтверджені первинними документами складеними з ПП «Картельбудпостач» та в порушення п.п.11.3.1. п.11.3. ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» занизив валові доходи за рахунок не вірного визначення доходу від реалізації через власний магазин продовольчих та алкогольних товарів у сумі 2912,00 грн.
Згідно п.3.1. ст.3 Закону об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.
Відповідно до п.4.1. ст.4 Закону валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами, а саме: загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), у тому числі допоміжних та обслуговуючих виробництв, що не мають статусу юридичної особи, а також доходи від продажу цінних паперів, деривативів, іпотечних сертифікатів участі, іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, сертифікатів фондів операцій з нерухомістю (за винятком операцій з їх первинного випуску (розміщення), операцій з їх кінцевого погашення (ліквідації) та операцій з консолідованим іпотечним боргом відповідно до закону).
Згідно п.5.1. Закону валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
За приписами п.п.5.2.1 п.5.2. ст.5 Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.
Відповідно до п.5.11. Закону установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у Законі, не дозволяється.
Згідно ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ – це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ст.9 Закону).
На підтвердження виконання господарських операцій з ПП «Картельбудпостач» по поставці сталі листової в вересні 2007 року (130078,00 грн), в жовтні 2007 року (491116,00 грн) та березні 2008 року (1564913,00 грн) позивачем були надані належним чином оформлені договір поставки, видаткові накладні, а також відповідні розрахункові документи про сплату грошових коштів ПП «Картельбудпостач» за поставлені товари, які підтверджують понесені витрати позивача.
Стосовно доводів відповідача про нікчемність договору укладеного позивачем з ПП «Картельбудпостач» судом приймається до уваги наступне:
Частина 1 ст.203 Цивільного кодексу України визначає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Відповідно до ст.ст. 219, 220, 221, 224, 228 ЦК України, недійсними, зокрема є правочини в разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину, недодержання сторонами вимоги про нотаріальне посвідчення договору, вчинення правочину малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності в разі відсутності його схвалення батьками, усиновлювачем або опікуном, правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування в порядку ст.71 ЦК України, правочин, що порушує публічний порядок, тобто спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Також відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним, а відповідно до ст. 27 Господарського кодексу України господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
В ході розгляду даної справи судом встановлено, що укладений між позивачем та його контрагентом договір не віднесено законом до нікчемних, також відсутні судові рішення про визнання їх недійсними. Іншого відповідачем не доведено, хоча, відповідно до ст. 71 КАС України він, як суб’єкт владних повноважень, має довести суду правомірність свого рішення.
Суд вважає, що відповідач, приймаючи оскаржувані в даній справі рішення, не міг керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладеного договору, а його позиція про те, що даний договір очевидно суперечать інтересам держави та суспільства, не підкріплена належними доказами та рішенням суду про визнання його таким.
Однією з підстав відповідача при запереченні позову є відсутність у позивача сертифікату якості сталі листової придбаної у ПП «Картельбудпостач».
Однак, продукція, до якої ставиться обов’язкова вимога наявності сертифікату якості, перерахована в Переліку продукції, що підлягає обов’язковій сертифікації в Україні, затвердженим наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики №28 від 01 лютого 2005 року, і сталь листова до даного переліку не входить.
Суд вважає, що доводи відповідача про підтвердження факту перевезення вантажу виключно на підставі товарно-транспортних накладних не ґрунтуються на вимогах закону. Статтею 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачено, що перевезення здійснюється на підставі товарно-транспортної накладної або іншого документа на вантаж, що свідчить про те, що перевезення сталі листової на підставі інших документів на вантаж, зокрема видаткових накладних, не доводить факту не перевезення сталі. Відсутність товарно-транспортних накладних на вантаж не є підставою для не включення витрат з придбання транспортних послуг до складу валових.
Більше того, за умовами укладеного між ЗАТ «Тесмо-М» та ПП «Картельбудпостач» договору поставки №б/н від 01.08.2007 р. доставка товару здійснюється Постачальником, вартість доставки включається в ціну товару (п.2.5. Договору); передача товару здійснюється за місцем знаходження Покупця: м.Хмельницький, вул.Кооперативна, 3/1 (п.2.4. Договору); кількість поставленої продукції зазначається у видаткових накладних.
Відповідно до ст.19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно приписів ст.67 Конституції України - кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Суд вважає, що ЗАТ «Тесмо-М» та ПП «Картельбудпостач» належним чином оформили договірні правовідносини, на виконання вимог податкового законодавства оформили первинні документи бухгалтерської та податкової звітності.
З наданих до суду документів ( звіти про витрати матеріалів, вантажно-митні декларації ) встановлено, що ЗАТ «Тесмо-М» в подальшому використано придбану у ПП «Картельбудпостач» сталь листову для виготовлення обладнання, що було реалізоване його контрагентам, зворотнього відповідачем не доведено.
В акті перевірки відсутні посилання на докази, які підтверджують, що ЗАТ «Тесмо-М» було відомо про порушення ПП «Картельбудпостач» та його контрагентами (ТОВ «Торгівельна група «Компонент ЛТД», ТОВ «Гранд Алско» вимог податкового законодавства).
Більше того, відповідно до ч.1, 4 ст.70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
На виконання наведених вище норм процесуального права ДПІ у м.Хмельницькому не надано жодного належного доказу, що підтверджували б факти ухилення від сплати податків ПП «Картельбудпостач», ТОВ «Торгівельна група «Компонент ЛТД», ТОВ «Гранд Алско» по операціям, що пов’язані з вчиненою між ЗАТ «Тесмо-М» та ПП «Картельбудпостач» згідно договору поставки №б/н від 01.08.2007 р.
Стаття 61 Конституції України передбачає, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що у порушення наведених норм права та з перевищенням повноважень, передбачених ст.ст.10,11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» №509 від 04.12.1990 року, в акті перевірки визначено нікчемним правочин, вчинений між ЗАТ «Тесмо-М» та ПП «Картельбудпостач».
Таким чином, суд вважає, що господарські операції з придбання сталі листової у ПП «Картельбудпостач» в вересні 2007 року (130078,00 грн), в жовтні 2007 року (491116,00 грн) та березні 2008 року (1564913,00 грн) підтвердженні належними первинними документами, на підставі яких відображається факт здійснення господарських операцій, а податкове повідомлення-рішення ДПІ у м.Хмельницькому №0001662301/0/4320 від 22.05.2009 року є нікчемним в частині донарахування податку на прибуток підприємств у зв’язку із завищенням валових витрат.
Що стосується правомірності встановлення ДПІ у м.Хмельницькому порушення п.п.11.3.1. п.11.3. ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» щодо заниження позивачем валових доходів за рахунок не вірного визначення доходу від реалізації через власний магазин продовольчих та алкогольних товарів у сумі 2912,00 грн, то судом приймається до уваги, що зміст такого порушення викладено в Акті перевірки відповідно вимог передбачених Порядком, а факт вчиненого порушення належним чином доведений.
З приводу порядку застосування ДПІ у м.Хмельницькому штрафних санкцій, то судом приймається до уваги, що за приписами п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами ти державними цільовими фондами" №2181-111, у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті „б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі 10% від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.
Податковим зобов'язанням, згідно з п. 1.2 ст. 1 Закону, є зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.
Штрафною санкцією (штрафом), в розумінні п.п 1.5 ст. 1 Закону є плата у фіксованій сумі або у вигляді відсотків від суми податкового зобов'язання (без урахування пені та штрафних санкцій), яка справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним правил оподаткування, визначених відповідними законами.
У відповідності до п. „б" п. п. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону, контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях
Аналіз зазначених норм Закону свідчить про те, що підставою для нарахування штрафної санкції є визначення контролюючим органом суми податкового зобов'язання платника податків. Відповідно, на суму податкового зобов'язання застосовуються штрафна санкція за кожний податковий період установлений для такого податку враховуючи вимоги п. п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"
Як вбачається з наявного в матеріалах справи Акта перевірки № 4194/23-4/14152635 від 07.05.2009 року, податкового повідомлення – рішення №0001662301/0/4320 від 22.05.2009 року та №0001672301/0/4321 від 22.05.2009 року, розрахунку штрафних санкцій та пояснень представників відповідача, штрафні санкції накладені у зв’язку із заниженням валових доходів на 2912,00 грн, зважаючи на те, що позивачем було занижено податок на прибуток в розмірі 728,00 грн були визначені в сумі 1344,00 грн, тоді як не можуть бути більшими від 364,00 грн (728,00 х 50% = 364), штрафні санкції застосовані згідно податкового повідомлення-рішення №0001672301/0/4321 від 22.05.2009 року визначені в розмірі 323,00 грн при сумі заниженого податкового зобов’язання 0 грн, тобто без врахування суми донарахованого податкового зобов'язання контролюючим органом за підставами визначеними п.п. „б" п. п. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону.
Зазначені дії відповідача суд вважає неправомірними, оскільки штрафна санкція відповідно до п.п. 17.1.3 ст. 17.1 ст. 17 Закону України № 2181 визначається виходячи із донарахованої суми податкового зобов'язання.
Враховуючи, що заниження по податку на прибуток підприємств перевіркою встановлено в розмірі 728,00 грн, правомірним буде застосування до позивача штрафних санкцій лише в сумі 364.00 грн (50% від донарахованої суми 728,00 грн).
Оскільки податкове повідомлення – рішення №0001672301/0/4321 від 22.05.2009 року не містить донарахування податкового зобов’язання, то і розмір штрафних санкцій визначений ДПІ у м.Хмельницькому неправомірно.
Вказане цілком узгоджується також з приписами ст.242 ГК України, відповідно до якої, у разі порушення суб'єктом господарювання встановлених правил обліку або звітності щодо сплати зборів та обов'язкових платежів або їх несплати чи неповної сплати сума, яку належить сплатити, стягується до відповідного бюджету. Крім того, з суб'єкта господарювання у визначених законом випадках може бути стягнуто штраф у розмірі до п'ятдесяти відсотків належної до сплати суми збору (обов'язкового платежу).
Судом враховується, що відповідно до ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких грунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
При цьому, згідно ч.2 даної статті, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Зважаючи на викладене, суд вважає такими, що підлягають до задоволення позовні вимоги щодо скасування податкового повідомлення-рішення №0001662301/0/4320 від 22.05.2009 року в частині визначення основного платежу в сумі 546525,00 грн (547353,00 – 728,00 = 546525,00) і штрафних санкцій в сумі 273998,00 грн (274362,00 – 364,00 = 273998,00) та скасування податкового повідомлення-рішення №0001672301/0/4321 від 22.05.2009 року, яким визначено основного платежу в сумі 0 грн та штрафні санкції в сумі 323,00 грн.
Керуючись Законами України «Про податок на додану вартість», «Про оподаткування прибутку підприємств», «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», ст.ст. 158 - 163, 254 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
Позов задоволити частково.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції в місті Хмельницькому №0001662301/0/4320 від 22.05.2009 року, яким визначене податкове зобов’язання ЗАТ «Тесмо-М» з податку на прибуток, в частині основного платежу в сумі 546525,00 грн і штрафних санкцій в сумі 273998,00 грн.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції в місті Хмельницькому №0001672301/0/4321 від 22.05.2009 року.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду шляхом подання заяви про апеляційне оскарження постанови суду протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі – з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя /підпис/ Р.І.Савчук
«Згідно з оригіналом» Суддя Р.І.Савчук
Справа № 2-а-9558/09/2270/12
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 лютого 2010 року Хмельницький окружний адміністративний суд
в складі: головуючого судді Савчука Р.І.
при секретарі - Гук О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Хмельницькому справу за позовом ЗАТ «Тесмо-М» до державної податкової інспекції у м. Хмельницькому про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-
ПОСТАНОВИВ:
Позов задоволити частково.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції в місті Хмельницькому №0001662301/0/4320 від 22.05.2009 року, яким визначене податкове зобов’язання ЗАТ «Тесмо-М» з податку на прибуток, в частині основного платежу в сумі 546525,00 грн і штрафних санкцій в сумі 273998,00 грн.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції в місті Хмельницькому №0001672301/0/4321 від 22.05.2009 року.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду шляхом подання заяви про апеляційне оскарження постанови суду протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі – з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя