АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 11-87/2010 Головуючий по 1 інстанції
Категорія ст. 190 ч. 4, ст. 364 ч. 2 КК України БУРЛАКА М.В.
Доповідач в апеляційній інстанції
ТАПАЛ Г.К.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
“9”березня 2010 р. Колегія суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:
головуючого ІЛЬЧЕНКА А.М.
суддів ТАПАЛА Г.К., ОХРІМЕНКА І.К.
за участю прокурора ГРИШАНОВОЇ Н.Д.
розглянувши кримінальну справу за апеляціями старшого помічника прокурора Монастирищенського району Рога С.С., засудженої ОСОБА_6, адвоката ОСОБА_7 на вирок Монастирищенського районного суду Черкаської області від 23 жовтня 2009 року, яким
ОСОБА_6,
ІНФОРМАЦІЯ_1,
не судима, -
засуджена за ст. 190 ч. 4 КК України на 5 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного їй майна; за ст. 364 ч. 2 КК України на 3 роки позбавлення волі з позбавленням права займати посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов’язків, строком на 2 роки.
На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом часткового складання призначених покарань, остаточно призначено до відбування 6 років позбавлення волі з позбавленням права займати посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов’язків строком на 2 роки.
В задоволення цивільних позовів з засудженої стягнуто на користь потерпілих; ОСОБА_8 – 8800 грн., ОСОБА_9 – 10300 грн., ОСОБА_10 – 1350 грн., ОСОБА_11 – 7560 грн., ОСОБА_12 – 10800 грн., ОСОБА_13 – 18000 грн., ОСОБА_14 – 9150 грн., ОСОБА_15 – 9030 грн. Стягнуто з засудженої на користь ОСОБА_16 8077,85 грн. матеріальної шкоди, 104, 65 грн. витрат на поїздки в суд та 40000 грн. моральної шкоди.
Вирішені питання про судові витрати та речові докази по справі.
Постановою суду про уточнення вироку від 9.11.2009 року за сукупністю злочинів на підставі ст. 70 КК України ОСОБА_6 остаточно призначено до відбування 6 років позбавлення волі з позбавленням права займати посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов’язків строком на 2 роки, з конфіскацією всього належного їй майна, та додатково стягнуто на користь потерпілих ОСОБА_17, ОСОБА_18 – 7500 грн. В іншій частині вирок залишено в редакції від 23 жовтня 2009 року.
За вироком суду ОСОБА_6 визнана винною в тому, що вона протягом часу з літа 2000 року по лютий 2003 року неодноразово, охоплюючи єдиним злочинним наміром, з метою заволодіння майном громадян та використання його в особистих цілях, під приводом посередництва у працевлаштування громадян за кордоном в Ірландії, Канаді, Кіпрі, Німеччині, Об’єднаних Арабських Еміратах, Нідерландах шляхом шахрайства, застосовуючи обман та зловживання довірою з боку громадян, з якими була особисто знайома, заволоділа належними їм грошовими коштами, спричинивши потерпілим значні матеріальні збитки та матеріальні збитки у великих та особливо великих розмірах, а саме:
- у потерпілої ОСОБА_8 протягом червня – липня 2000 року заволоділа шляхом шахрайства 1250 дол. США, або 6796 грн. 75 коп. по курсу Національного Банку України, в листопаді 2000 року – 400 дол. США або 2174 грн. 84 коп., а всього заволоділа грошовими коштами ОСОБА_8 на загальну суму 1650 дол. США або 8971 грн. 59 коп., спричинивши ОСОБА_8 матеріальні збитки у великих розмірах на вказану суму;
- повторно у потерпілої ОСОБА_9 2.12.2000 року заволоділа шляхом шахрайства 850 дол. США, або 4621 грн. 11 коп. по курсу Національного Банку України, в лютому 2001 року 500 дол. США або 2714 грн. 60 коп., в серпні 2001 року 550 дол. США або 2940 грн. 80 коп., а всього заволоділа грошовими коштами на загальну суму 1900 дол. США або 10276 грн. 51 коп., спричинивши ОСОБА_9 матеріальні збитки в особливо великих розмірах на вказану суму;
- повторно у потерпілого ОСОБА_13 20.02.2003 року заволоділа шляхом шахрайства 18000 грн., спричинивши йому матеріальні збитки в особливо великих розмірах на вказану суму;
- повторно, працюючи директором БПМП «Надія» в м. Монастирище, являючись службовою особою, з метою заволодіння чужим майном, зловживаючи своїм службовим становищем та довірою ОСОБА_10, використовуючи довірливі відносини, засновані на службових відносинах з останньою, під приводом працевлаштування за кордоном, не маючи намір повернути, 23.11.2000 року заволоділа шляхом шахрайства 2120 англійських фунтів стерлінгів або 16375 грн. 03 коп., потім повернула 2750 дол. США або 14650 грн. 07 коп., а рештою суми заволоділа, спричинивши ОСОБА_10 значну шкоду у вигляді матеріальних збитків на загальну суму 1724 грн. 96 коп.;
- повторно, зловживаючи своїм службовим становищем, з метою заволодіння чужим майном, повідомляючи неправдиві відомості, під приводом працевлаштування за кордоном, завівши в оману, шляхом написання розписки, заволоділа шахрайським шляхом 9.03.2001 року 2000 дол. США або 10854 грн. у ОСОБА_20, спричинивши їй матеріальні збитки в особливо великих розмірах на вказану суму;
- повторно, зловживаючи своїм службовим становищем, повідомляючи ОСОБА_11 неправдиві відомості про працевлаштування за кордоном, 27.03.2001 року завівши в оману, шляхом написання розписки, заволоділа шахрайським шляхом 1000 дол. США або 5418 грн. 50 коп. та 31.01.2002 року 700 дол. США або 3724 грн. 70 коп., потім повернула 14.05.2002 року 350 дол. США або 1864 грн. 45 коп., рештою суми заволоділа, спричинивши ОСОБА_11 матеріальні збитки у великих розмірах на загальну суму 7278 грн. 75 коп.;
- повторно, зловживаючи своїм службовим становищем, повідомляючи ОСОБА_21 неправдиві відомості про працевлаштування за кордоном, зловживаючи його довірою, заволоділа шахрайським шляхом 27.04.2001 року 1000 дол. США або 5416 грн. 10 коп. та 500 дол. США або 2661 грн. 75 коп. 6.03.2002 року, оформивши останньому документи на іноземній мові не робочу візу терміном на 1 рік, як було обумовлено, а Шенгенську візу терміном на 10 днів, яка передбачає перебування особи за кордоном в якості туриста 10 днів, а в подальшому нелегальне перебування особи за кордоном, організувавши 11.03.2002 року виїзд ОСОБА_21 до Нідерландів, спричинивши останньому матеріальні збитки у великих розмірах на суму 8077 грн. 85 коп.;
- повторно, зловживаючи своїм службовим становищем, повідомляючи ОСОБА_14 неправдиві відомості про працевлаштування за кордоном, завівши в оману, заволоділа шахрайським шляхом 26.07.2001 року 350 дол. США або 1875 грн. 97 коп. та 12.12.2001 року 300 дол. США або 1589 грн. 25 коп. під виглядом роботи в ОАЕ, Ірландії. Після цього, продовжуючи заводити потерпілого в оману, запропонувала влаштувати за дані кошти його дружину ОСОБА_22 медичним працівником в Лівії і яка 27.12.2002 року передала ОСОБА_6 1000 дол. США або 5332 грн. 40 коп. та 300 грн. Всього ОСОБА_6 заволоділа у ОСОБА_14, ОСОБА_22 9097 грн. 62 коп., спричинивши їм матеріальні збитки у великих розмірах;
- повторно, зловживаючи своїм службовим становищем, повідомляючи ОСОБА_17 та його дружині ОСОБА_18 неправдиві відомості про працевлаштування та навчання в Німеччині в рамках міжнародної програми «Освіта без меж», завівши їх в оману, заволоділа шахрайським шляхом 18.04.2002 року 400 дол. США або по курсу НБУ 2131 грн. 16 коп., в травні 2002 року 1000 дол. США або 5328 грн. 20 коп., 23.06.2002 року 1100 дол. США або 5861 грн. 68 коп., а всього 2500 дол. США або 13321 грн. 04 коп. Після цього в серпні 2002 року ОСОБА_6 1100 дол. США повернула, а рештою грошей заволоділа, спричинивши ОСОБА_17 та ОСОБА_18 матеріальні збитки у великих розмірах на загальну суму 7460 грн. 03 коп.;
- повторно, зловживаючи своїм службовим становищем, повідомляючи ОСОБА_15 неправдиві відомості про працевлаштування в Лівії медичним працівником, зловживаючи її довірою, завівши в оману, заволоділа шахрайським шляхом 21.01.2003 року 1500 дол. США або по курсу НБУ 7999 грн. 35 коп., а також 300 грн. – всього 8299 грн. 35 коп..
Всього ОСОБА_6 спричинила потерпілим матеріальні збитки на загальну суму 90040 грн. 66 коп., що в 5296 разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян в 17 грн. і являється особливо великим розміром.
Вказані дії ОСОБА_6 суд кваліфікував за ст. 190 ч. 4 КК України як заволодіння чужим майном шляхом обману та зловживання довірою, вчинене повторно, в особливо великих розмірах.
Дії засудженої відносно потерпілих ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_17, ОСОБА_15, ОСОБА_23 також кваліфіковано і за ст. 364 ч. 2 КК України як зловживання службовим становищем, що спричинило тяжкі наслідки, оскільки вказаним потерпілим завдано матеріальної шкоди на суму 52792 грн. 56 коп., що у 3105 разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян в 17 грн.
Прокурор Рога С.С., який брав участь в розгляді справи в суді першої інстанції, в апеляції просить вирок скасувати у зв’язку з невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості злочину та особі засудженої внаслідок м’якості.
Апелянт посилається на те, що вчинені злочини відносяться до категорії тяжких та особливо тяжких, вони мають корисливу спрямованість, заподіяні потерпілим збитки не відшкодовані, ОСОБА_6 вину не визнала, не розкаялась, її дії носять винятковий цинізм, її особа становить підвищену суспільну небезпеку.
Прокурор просить постановити новий вирок, яким призначити ОСОБА_6 покарання за ст. 190 ч. 4 КК України 8 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного їй майна, за ст. 364 ч. 2 КК України 4 роки позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади та займатися певною діяльністю строком на 3 роки. На підставі ст. 70 КК України остаточну міру покарання засудженій призначено шляхом поглинення більш суворим покаранням менш суворого у вигляді 8 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного їй майна, з позбавленням права обіймати посади та займатися певною діяльністю строком на 3 роки.
В доповненнях до апеляції, які прокурор подав 12.02.2010 року, він звертає увагу судової колегії на те, що в резолютивній частині вироку при призначенні покарання за сукупністю злочинів на підставі ст. 70 КК України не призначене додаткове покарання у вигляді конфіскації майна, яке попередньо було призначено за ст. 190 ч. 4 КК України.
Засуджена ОСОБА_6 та її захисник адвокат ОСОБА_7 подали апеляції, просять вирок скасувати, справу направити на новий судовий розгляд. Вони посилаються на те, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, ґрунтуються на припущеннях, що досудове і судове слідство проведені однобічно, неповно і не об’єктивно, допущені істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону.
15.02.2010 року адвокат ОСОБА_7 подав доповнення до апеляції, де на обґрунтування своїх вимог, посилаючись на певні докази, вказує на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, однобічну оцінку доказів та порушенні вимог кримінально-процесуального закону. Адвокат також вказує на неправильне стягнення з ОСОБА_6 грошових коштів на користь потерпілих ОСОБА_9, ОСОБА_13, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_22, ОСОБА_17, ОСОБА_18. Крім того, апелянт вказує на невідповідність вимогам ст. ст. 409, 411 КПК України постанови суду про уточнення вироку від 9 листопада 2009 року.
Потерпіла ОСОБА_15 в заяві заперечує проти апеляції засудженої, з вироком суду згідна.
Потерпілі ОСОБА_17 та ОСОБА_18 подали заперечення на апеляцію адвоката ОСОБА_7, просять її залишити без задоволення як безпідставну.
Із змісту їх заперечень вбачається, що вони погоджуються з доводами апеляції прокурора.
Засуджена ОСОБА_6 в доповненнях до апеляції вказує на безпідставне стягнення 1350 грн. на користь потерпілої ОСОБА_10, оскільки в справі є заява останньої про залишення її цивільного позову без розгляду. Вона також наводить доводи про незаконність постанови суду від 9.11.2009 року «про уточнення вироку». Стверджує, що вирок суду ґрунтується на припущеннях, побудованих на показаннях потерпілих, які не підтверджені доказами.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, міркування прокурора Гришанової Н.Д., яка підтримала апеляцію прокурора Рога С.С., пояснення засудженої ОСОБА_6, яка просила задовольнити апеляції її та адвоката ОСОБА_7, пояснення потерпілого ОСОБА_21, який заперечував проти апеляції засудженої та захисника, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляція прокурора задоволенню не підлягає, апеляції засудженої ОСОБА_6, адвоката ОСОБА_7 підлягають частковому задоволенню.
Судом правильно встановлено фактичні обставини справи й зроблено обґрунтований висновок про доведеність винності ОСОБА_6 у вчиненні злочинів. Такий висновок ґрунтується на зібраних у встановленому законом порядку та перевірених судом доказах.
Як убачається з матеріалів справи ОСОБА_6 під час судового розгляду вину в пред’явленому обвинуваченні не визнала, від дачі показів по суті пред’явленого обвинувачення відмовилась з підстав, що прокурор повинен довести її вину.
Разом з тим, на досудовому слідстві ОСОБА_6 показувала, що вона в 1992 році в м. Монастирище відкрила власну приватну багато профільну фірму «Надія», директором якої і являлась. В жовтні 2000 року отримала ліцензію в Міністерстві праці України на посередництво у працевлаштуванні громадян за кордоном. В листопаді 2000 року уклала угоду про співпрацю Московською фірмою «Інтерсервісперсонал». З фірмою «ВІЗ-АРТ» ніяких угод не укладала і ніяких справ з нею не мала.
Вона надавала консультації потерпілій ОСОБА_8 про умови виїзду її сина ОСОБА_23 за кордон, в Канаду. Коштів за працевлаштування ОСОБА_23 вона не брала.
Проте допитана неодноразово 5, 10, 15 червня 2002 року на досудовому слідстві, 9.11.2005 року в судовому засіданні потерпіла ОСОБА_8 показала, що ОСОБА_6, починаючи з літа 2000 року, пропонувала працевлаштувати її сина ОСОБА_23 спочатку в Канаді, потім на Кіпрі, пізніше в Ірландії, повідомляючи їй неправдиві відомості. За це вона давала ОСОБА_6 550 доларів США, потім 700 доларів, 400 доларів.
Отримані гроші не повернула, обіцянку працевлаштування не виконала(т. 1 а. с. 16-20, 35, 44, т. 6 а. с. 192-198).
Свідок ОСОБА_24 показувала, що в її присутності ОСОБА_8 передала ОСОБА_6 400 доларів США за працевлаштування сина за кордоном(т. 1 а. с. 32-34, т. 6 а. с. 242-243, 256-257).
Свідок ОСОБА_23 підтвердив показання потерпілоїОСОБА_8.(т. 1 а. с. 23-24, т. 6 а. с. 266-270).
Доводи адвоката, що ОСОБА_23 особисто їздив в м. Москву в якусь фірму і сплачував там кошти не спростовують висновок суду про шахрайські дії засудженої. Із показів цього свідка, потерпілої видно, що отримані від ОСОБА_8 кошти засуджена нікуди не перераховувала, а її дії по направленню свідка в Москву нібито для виїзду на роботу за кордон були направлені для введення в оману та завуалірування шахрайської поведінки.
З приводу допиту ОСОБА_25., договору та інших документів, на які вказує в апеляції адвокат, то ці документи потерпілій ОСОБА_8 надала сама ОСОБА_6, про що показувала потерпіла і про це зазначив суд у вироку, давши відповідну оцінку та вказавши про наявність у ОСОБА_6 умислу на заволодіння коштами ОСОБА_8.
Крім того, згідно висновку техніко-криміналістичної експертизи від 6.11.2002 року вказаний договір, підпис ОСОБА_25 носять ознаки технічної підробки.(т. 1 а. с. 65-66).
По епізоду з потерпілою ОСОБА_9
На досудовому слідстві ОСОБА_6 показувала, що вона знайома з ОСОБА_9, їй було відомо про те, що остання оформляється на роботу за кордон, однак ніякої допомоги в цьому вона їй не надавала і ніяких грошей у неї не брала(т. 1 а. с. 57-58, т. 2 а. с. 157-161).
Допитана на досудовому слідстві потерпіла ОСОБА_9 показала, що в грудні 2002 року ОСОБА_6 запропонувала їй працевлаштування за кордоном. Вона заплатила їй 850 доларів США. В кінці лютого - на початку березня 2001 року ОСОБА_6 сказала, що необхідно доплатити 500 доларів США. Вона виконала цю умову. В липні 2001 року ОСОБА_6 потребувала ще 550 доларів США, які вона їй віддала. Оскільки ОСОБА_6 домовленість про працевлаштування не виконувала, вигадуючи різні причини, вона стала постійно приходити до ОСОБА_6 і говорити їй про це. В результаті ОСОБА_6 вигнала її і відмовилась від своєї обіцянки(т. 1 а. с. 97-99).
Допитаний свідок ОСОБА_26 показував, що він як працівник міліції в травні 2002 року перевіряв заяву ОСОБА_9 про вчинення відносно неї шахрайських дій директором МП «Надія» ОСОБА_6 остання пояснила, що займається працевлаштуванням ОСОБА_9, надала документи, з яких була знята ксерокопія(т. 1 а. с. 103-105).
Ксерокопія знаходиться в т. 1 на сторінках 93-95.
Суд дослідив ці докази в судовому засіданні, дав їм правильну оцінку, обґрунтовано вказав у вироку, що ОСОБА_6 документи виготовила з метою відвести від себе підозру.
Колегія суддів вважає обґрунтованими доводи адвоката про неправильне стягнення матеріальної шкоди на користь ОСОБА_9, оскільки суд визнав ОСОБА_6 винною у причинені збитків цій потерпілій в сумі 10276 грн. 51 коп., а стягнув 10300 грн. Вирок суду в цій частині підлягає зміні.
По епізоду з потерпілим ОСОБА_13
На досудовому слідстві ОСОБА_6 показувала, що ніяких грошей вона у ОСОБА_13 не отримувала, а навпаки, ОСОБА_13 вимагав у неї гроші за те, що нібито сприяв вступу її дочки до КДУ. Вона вимушена була написати розписку про отримання від нього 18000 грн., т. я. дочку хотіли відрахувати з університету(т. 3 а. с. 16-19).
Потерпілий ОСОБА_13 на досудовому слідстві 22.09.2003 року та в судовому засіданні 12.12.2005 року показав, що 20.02.2003 року до нього подзвонила ОСОБА_6, яку він знав як жительку м. Монастирище і з якою спілкувався. Вона знала, що він отримав позику на будівництво житла, і просила позичити їй 5000 доларів США, пояснюючи, що вказані гроші їй потрібні для вирішення питання щодо покупки газового родовища в Криму, показувала якусь документацію. Він повірив ОСОБА_6, разом з її чоловіком зняв в банкоматі 18000 грн. та віддав ОСОБА_6, яка обіцяла гроші повернути через тиждень. Оскільки остання борг не повертала, вигадуючи різні причини то на його вимогу вона написала йому розписку. При передачі грошей був присутній ОСОБА_27(т. 3 а. с. 6-9, т. 6 а. с. 223-226).
На досудовому слідстві свідок ОСОБА_27 показував, що на початку 2003 року він познайомився з ОСОБА_6, яка пропонувала вести спільний бізнес, купити газові родовища, але він відмовився. Він був очевидцем, коли в 20-их числах лютого 2003 року раніше незнайомий йому ОСОБА_13 позичив ОСОБА_6 18000 грн. для вирішення питання по купівлі газових скважин(т. 3 а. с. 55-56).
В справі є розписка ОСОБА_6 від 17.07.2003 року, що вона позичила у ОСОБА_13 18000 грн.(т. 3 а. с. 3), договір позики від 11.11.2002 року, що ОСОБА_13 по місцю роботи в КДУ було надано 50000 грн. позики для будівництва житла(т. 3 а. с. 36-39).
Суд дослідив ці докази, дав їм оцінку та прийшов до обґрунтованого висновку, що у засудженої був умисел на заволодіння майном ОСОБА_13 шляхом шахрайства.
Копія рішення Монастирищенського районного суду від 15.03.2005 року по цивільній справі про стягнення цього самого боргу в сумі 18000 грн. з колишнього чоловіка ОСОБА_6(т. 3 а. с. 144-147), на яке посилається в апеляції адвокат, не спростовує вказані висновки суду. Але в зв’язку з наявністю такого рішення підлягає скасуванню вирок в частині стягнення з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_13 18000 грн. заподіяної шкоди для з’ясування всіх обставин по відшкодуванню шкоди в порядку цивільного судочинства.
По епізоду з потерпілою ОСОБА_10
На досудовому слідстві ОСОБА_6 показувала, що до неї зверталось подружжя ОСОБА_10 та ОСОБА_28 за роз’ясненням умов працевлаштування за кордоном. Вона надала їм безкоштовну консультацію, грошей не брала, їх працевлаштуванням не займалася. Оскільки за характером вони скандальні, вона на їх вимогу, щоб відчепились, написала їм розписку, що винна 120 доларів США (т. 1 а. с. 79, т. 2 а. с. 158).
Допитана потерпіла ОСОБА_10 на досудовому слідстві 20.06.2002 року та в судовому засіданні 9.11.2005 року показала, що вони з чоловіком згідно з інформацією в газеті «Уют» звернулися до ОСОБА_6 з проханням працевлаштувати за кордоном. Остання пообіцяла їм оформити виїзд протягом двох тижнів. За роботу вони 23.11.2000 року передали ОСОБА_6 2120 англійських фунтів стерлінгів, перерахувавши їх як 3000 доларів США. Після збігу терміну вони стали наполягати на виконанні обіцянки, але остання, вигадуючи різні причини, обіцяного не виконувала. Коли пройшло достатньо часу і вони зрозуміли, що нікуди не їдуть, стали наполягати на поверненні грошей. ОСОБА_6 відмовлялася повернути гроші. Але потім за їх клопотанням повернула 2750 доларів США та написала розписку, що винна їм 120 доларів. Проте гроші їм не повернула, стала говорити, що нічого не винна(т. 1 а. с. 74-76, т. 6 а. с. 199-200).
Свідки ОСОБА_28 – чоловік потерпілої, та ОСОБА_29 – її батько, давали аналогічні покази(т. 1 а. с. 85-90, т. 6 а. с. 232-234).
В матеріалах справи є боргова розписка ОСОБА_6 на 120 доларів США, видана на ім’я ОСОБА_28 – чоловік потерпілої ОСОБА_10, яка і видала добровільно цю розписку слідчому(т. 1 а. с. 81-84).
Всі вищезазначені докази були досліджені судом, дана їм оцінка та зроблено висновок, що у ОСОБА_6 був умисел на заволодіння грошима цієї потерпілої, оскільки вказаний засудженою термін працевлаштування за кордоном у два тижні є явно нереальним, її покази, що не брала грошей у ОСОБА_10, спростовуються розпискою, показами потерпілої, свідків, підстав не вірити яким немає.
Доводи апеляції адвоката, що суд не обґрунтував у вироку винність ОСОБА_6 по цьому епізоду, спростовуються вироком, де це обґрунтування наведено, а розписка об’єктивно підтверджує показання потерпілої і свідків. Посилання адвоката, що розписка видана на ім’я ОСОБА_28, колегія суддів до уваги не приймає, т. я. ОСОБА_28 і потерпіла ОСОБА_10 є подружжям.
У справі є заява ОСОБА_10 від 19.06.2008 року про залишення її цивільного позову в кримінальній справі без розгляду(т. 9 а. с. 33). Судова колегія приймає до уваги доводи адвоката в цій частині, вирок про стягнення збитків на користь ОСОБА_10 необхідно скасувати для вирішення цього питання в порядку цивільного судочинства.
По епізоду з потерпілою ОСОБА_20
ОСОБА_6 на досудовому слідстві показувала, що вона допомагала ОСОБА_20 оформляти документи для працевлаштування за кордоном, зробивши їх переклад, але ніяких грошей від неї не отримувала. Виїздом займалась ОСОБА_30 – представник фірми «Інтерсервісперсонал»(т. 1 а. с. 169, т. 2 а. с. 157-161).
Проте потерпіла ОСОБА_20 показувала, що вони з чоловіком за працевлаштуванням за кордоном звертались особисто до ОСОБА_6 в м. Монастирище, яка пообіцяла влаштувати їх на роботу в термін три місяці. За це вони 9.03.2001 року їй заплатили 2000 доларів США, вона їм видала розписку, та стали чекати виклику. Оскільки ОСОБА_6 обіцянку не виконувала під різними приводами, на роботу за кордон їх не відправила, вони їй сказали повернути гроші. Після цього ОСОБА_6 стала ухилятись від зустрічі, гроші не повернула(т.1 п. с. 147-150).
Покази потерпілої підтверджуються розпискою ОСОБА_6, рахунками за міжміські телефонні розмови ОСОБА_20 з ОСОБА_6 в період з вересня 2001 року по березень 2002року(т. 1 а. с. 156-165).
Адвокат посилається на те, що згідно письмових пояснень колишнього керівника фірми «Інтерсервісперсонал» ОСОБА_31 договір з потерпілою ОСОБА_20 оформлявся в офісі фірми і що оплату за працевлаштування отримала саме фірма.
Такі доводи адвоката являються безпідставними.
Згідно нотаріально засвідчених пояснень ОСОБА_31 від 21.05.2007 року, який проживає в США, ОСОБА_30 в компанії «Інтерсервісперсонал» не рахувалась. Договір по наданню послуг ОСОБА_20 укладений ОСОБА_6, фінансові документи теж були в неї. В серпні 2001 року на вимогу останньої співробітництво з ОСОБА_6 було припинено.
По наданим ОСОБА_31 на ознайомлення документам він пояснив, що в компанії договір друкувався на одному аркуші, ніякі додатки не оформлялись, зміст додатку не відповідає договору, печатка та підпис виконані технічним способом копіювання; оригінал печатки, довіреність на право підпису договорів, фінансових документів ОСОБА_6 ніколи не видавались.
В таких же поясненнях ОСОБА_32, яка з 2 січня 2001 року по 30 березня 2002 року працювала в компанії «Інтерсервісперсонал», заявила, що вона в м. Монастирище ніколи не була, ОСОБА_20 особисто ніколи не бачила і грошей від них не отримувала.(т. 4 а. с. 2-14).
Вперта, незважаючи на факти, необґрунтована відмова ОСОБА_6, що вона отримала від ОСОБА_20 гроші для працевлаштування за кордоном, свідчить про її шахрайські дії відносно цієї потерпілої.
По епізоду з потерпілим ОСОБА_11
ОСОБА_6 показувала, що ОСОБА_11 звертався до неї з приводу працевлаштування за кордоном, але безпосередньо цим займалася представник Московської фірми ОСОБА_30, яка і отримала за це гроші. Вона, тобто ОСОБА_6, писала лише розписки на 1000 доларів США і на 700 доларів, але грошей не брала. Пізніше вона заявила, що такої людини як ОСОБА_11 вона не знає(т. 1 а. с. 140, т. 2 а. с. 157-161).
Проте потерпілий ОСОБА_11 показав, що з приводу свого працевлаштування за кордоном він ні з ким іншим, крім ОСОБА_6, справи не мав, ОСОБА_30 не знає. Передав в два прийоми особисто ОСОБА_6 1000 і 700 доларів США, яка написала розписки.
Домовленість з ОСОБА_6 була про робочу візу в Ірландію, але вона після тривалих багаторазових нагадувань запропонувала йому поїздку в Нідерланди, де потрібно було працювати нелегально. Він відмовився і потребував повернути гроші. З великими труднощами ОСОБА_6 повернула тільки 350 доларів(т. 1 а. с. 114-116, 118, т. 6 а. с. 200-203, т. 12 а. с. 73-74).
ОСОБА_11 надав слідчим органам додаток до договору від 29.10.2001 року з приводу його працевлаштування в Ірландії, підписаний нібито від імені фірми «Інтерсервісперсонал» і який йому надала ОСОБА_6.(т, 1 а. с. 128). Але як вбачається із пояснень ОСОБА_31, які наводились вище, компанія припинила співробітництво з ОСОБА_6 ще в серпні 2001 року, будь-які додатки до договорів ніколи не оформлялись, відомості в додатку не відповідають фактичним даним, підпис і печатка виготовлені способом копіювання. ОСОБА_30 в компанії ніколи не рахувалася, а ОСОБА_32 пояснила, що в м. Монастирище вона ніколи не була, ОСОБА_11 ніколи не бачила і грошей від нього не отримувала(т. 4 а. с. 3-14).
З приводу неточності написання прізвища в розписці, на що вказує адвокат в апеляції, то в судовому засіданні потерпілий ОСОБА_11 дав свої пояснення(т. 12 а. с. 73), а самі розписки приєднані до справи(т. 1 а. с. 125, 126), потерпілий підтвердив їх достовірність.
Адвокат правильно вказує, що стягнута на користь ОСОБА_11 сума заподіяної шкоди 7560 грн. не відповідає обвинуваченню в сумі 7278 грн. 75 коп. ця помилка суду підлягає виправленню шляхом зміни вироку.
По епізоду з потерпілим ОСОБА_21
ОСОБА_6 на досудовому слідстві показувала, що ОСОБА_21 звертався до неї з приводу працевлаштування за кордоном і вона власноручно писала розписку про отримання у нього грошей за це 27.04.2001 року в сумі 1000 доларів США, а 6.03.2002 року – розписку на 500 доларів США. Але працевлаштуванням вона не займалася, , лише перевела документи на англійську мову, грошей від ОСОБА_21 не отримувала. Обидва рази в Монастирище приїздила представник Московської фірми «Інтерсервісперсонал» ОСОБА_30, якій ОСОБА_21 платив гроші і яка займалась оформленням його документів(т. 1 а. с. 219, т. 2 а. с. 157-161).
Проте потерпілий ОСОБА_21 на досудовому слідстві і в суді спростував такі пояснення ОСОБА_6 і показав, що домовленість про працевлаштування в Ірландії була у нього саме з ОСОБА_6 27.04.2001 року він заплатив їй 1000 доларів США, на що остання написала йому розписку. Ніякої квитанції йому ОСОБА_6 не видала, будь-якого договору не укладалось. Працевлаштувати ОСОБА_6 обіцяла за 2-3 місяці. Коли пройшло 4 місяці, він став хвилюватися, кожної п’ятниці телефонував ОСОБА_6, але вона всякий раз повідомляла різні причини(терористичні акти в США, хвороба «ящур», тощо), по яким не може його відправити за кордон. Приблизно на початку лютого 2002 року ОСОБА_6 подзвонила йому і запропонувала поїхати на роботу в Нідерланди на цегельний завод. 6 березня 2002 року він приїхав в Монастирище до ОСОБА_6, на її вимогу заплатив ще 500 доларів під розписку. 7 березня в м. Києві вона віддала його закордонний паспорт з туристичною Шенгенською візою на 10 днів. На його запитання чому не робоча віза на 1 рік, як вони домовлялись, ОСОБА_6 його заспокоїла та запевнила, що по приїзду його зустрінуть люди і віза буде продовжена і організувала його виїзд 11.03.2002 року в м. Роттердам(Нідерланди). Приїхавши на місце, він взнав, що ОСОБА_6 його обманула, ніхто його там не чекав і не працевлаштовував. Цим же автобусом він повернувся в Україну(т. 1 а. с. 195-200, т. 6 а. с. 203-211, т. 12 а. с. 37-40).
До справи долучені вказані розписки та інші документи для працевлаштування, які, як пояснив потерпілий ОСОБА_21, йому надала ОСОБА_6(т. 1а. с. 203-217).
Посилання в апеляції адвоката на пояснення ОСОБА_31, як на доказ невинності засудженої, спростовуються змістом самих пояснень, які уже наведені вище в ухвалі. Колегія суддів додатково відмічає, що згідно цих пояснень компанія «Інтерсервісперсонал» працевлаштуванням в Нідерланди не займалась, співробітництво з ОСОБА_6 вона припинила в серпні 2001 року, а ОСОБА_21 відправила ОСОБА_6 в Нідерланди в березні 2002 року.
Доводи адвоката спростовуються і поясненнями ОСОБА_32, яка в м. Монастирище ніколи не була, ОСОБА_21 не бачила, грошей від нього не отримувала(т. 4 а. с. 3-14).
Як на порушення права на захист адвокат посилається на те, що до справи 15.09.2009 року була приєднана позовна заява потерпілого ОСОБА_21, однак копія цього позову, додатків до нього не були вручені ОСОБА_6 і захиснику.
З такими доводами адвоката ОСОБА_7 колегія суддів не погоджується. Заяву про відшкодування матеріальних збитків в сумі 9200 гр. та визнання його цивільним позивачем ОСОБА_21 подав на досудовому слідстві 17.06.2002 року. Постановою слідчого від 17.06.2002 року він був визнаний цивільним позивачем по справі(т. 1 а. с. 201, 202). ОСОБА_6, її захисники, в тому числі адвокат ОСОБА_7, знайомилися з матеріалами справи. Цивільний позов ОСОБА_21 був оголошений в судовому засіданні 14.02.2008 року до початку судового слідства(т. 12 а. с. 37).. заяву із збільшеними позовними вимогами він подав до суду 15.09.2009 року(т. 1 а. с. 210-211). В судовому засіданні 22.09.2009 року з участю ОСОБА_6 та адвоката ОСОБА_7 вказана заява була оголошена і будь-яких клопотань підсудна та захисник не заявили(т. 12 а. с. 85). Таким чином цивільний позов потерпілого ОСОБА_21 був розглянутий та вирішений в умовах визначеної кримінально-процесуальним законом процедури(ст. 28, 328 КПК України), без порушення права засудженої на захист.
По епізодам з потерпілими ОСОБА_14 та
ОСОБА_22, ОСОБА_17 та ОСОБА_18,
ОСОБА_15
По даним епізодам ОСОБА_6 на досудовому слідстві і в судовому засіданні від дачі показів відмовилась. Проте її винність підтверджена показаннями потерпілих та іншими доказами по справі.
Потерпілий ОСОБА_14 показав, що ОСОБА_6 запропонувала йому працевлаштування газоелектрозварювальником в Об’єднаних Арабських Еміратах.. 26.07.2001 року він з дружиною приїхав в м. Монастирище, зустрівся в офісі фірми «Надія» з ОСОБА_6, заплатив ОСОБА_6 названу нею суму в 350 доларів США. ОСОБА_6 видала йому квитанцію на 1890 грн., сказавши при цьому, що не буде записувати його в реєстраційну книгу, щоб не сплачувати податки, а оформлення документів буде виконано протягом півтора-два місяці.
Коли минув обумовлений термін, він став телефонувати ОСОБА_6 і цікавитись, чому не відправляють на роботу. Вона придумувала різні причини. Приблизно в грудні 2001 року ОСОБА_6 повідомила, що можна їхати на роботу в Ірландію, але необхідно доплатити 300 доларів. 12.12.2001 року він приїхав в Монастирище, зустрівся з ОСОБА_6 у неї вдома, заплатив 300 доларів, вона видала квитанцію на 1560 грн., підписали договір. Строк працевлаштування ОСОБА_6 назвала протягом трьох місяців. Після вибігу цього терміну він став постійно телефонувати ОСОБА_6 і вимагати пояснень. Вона постійно щось придумувала і так продовжувалось більше шести місяців. Після цього він декілька раз приїздив до ОСОБА_6, але та гроші не повертала, а потім 27.12.2002 року запропонувала працевлаштувати його дружину на роботу в Лівії, доплативши 1000 доларів, до яких будуть додані 650 доларів, які він заплатив за своє працевлаштування раніше. В цей же день дружина заплатила ОСОБА_6 1000 доларів і 300 грн. на інші витрати, а та видала їм квитанцію на 5700 грн. Вони також поїхали до нотаріуса, де дружина видала ОСОБА_6 доручення на представництво, включаючи консульства.
Проте ОСОБА_6 ні його, ні дружину не працевлаштувала і гроші не повернула, він став жертвою шахрайських дій з боку ОСОБА_6.(т. 4 а. с. 19-20, т. 6 а. с. 257-259).
Аналогічні покази давала ОСОБА_22В.(т. 4 а. с. 24-25, т. 6 а. с. 259-260).
Потерпілими надані квитанції, договір, які їм видала ОСОБА_6 Ці докази приєднані до справи(т. 4 а. с. 27-31).
Суд зробив правильний висновок, що ОСОБА_6 не мала наміру працевлаштовувати потерпілих ОСОБА_22, оскільки не зробила для цього жодних дій.
Доводи адвоката, що видача квитанцій свідчить про відсутність у ОСОБА_6 умислу на незаконне заволодіння коштами, являються безпідставними. Потерпілий ОСОБА_22 показав, що ОСОБА_6 не вносила даних про кошти до реєстраційної книги, належним чином, офіційно це не оформляла.
ОСОБА_6 засуджена за заволодіння коштами потерпілих ОСОБА_22 в сумі 9097 грн. 62 коп., а суд необґрунтовано стягнув з засудженої на користь цих потерпілих 9150 грн. Апеляція адвоката в цій частині підлягає задоволенню, а вирок – зміні.
Потерпілі ОСОБА_17 та ОСОБА_18 показали, що на початку 2002 року вони зацікавились навчанням та роботою за кордоном. З цією метою звернулись в м. Монастирище в фірму «Надія» до ОСОБА_6, яка пояснила, що має можливість влаштувати їх на навчання в Німеччині, а також вони матимуть можливість одночасно і працювати, вартість її послуг становитиме 2500 доларів США. 18.04.2002 року вони з нею зустрілись і на її вимогу передали їй 400 доларів, як вона їм сказала, для легалізації документів, та оригінали і копії документів(паспорт, дипломи, інші). На початку травня 2002 року ОСОБА_6 повідомила їм про необхідність доплати 1000 доларів. Вони заплатили ОСОБА_6 ці гроші, а вона їм дала копію договору з німецькою стороною «Partner Group» або «Освіта без меж». Вона при них «ці договори скачувала з Інтернету і роздруковувала». Коли вони намагались завести мову видачі документа про отримання грошей, ОСОБА_6 здивувалась, зіславшись на довірливі стосунки між ними. Розписки або квитанції на отримані для навчання гроші вона їм не надала. В червні 2002 року ОСОБА_6 повідомила їм про необхідність доплати решти 1100 доларів. Вони стали вимагати від ОСОБА_6 документального підтвердження того, що гроші, які заплатили раніше, відправлені на рахунок німецької фірми. Вона підтверджень не надала, посилаючись на те, що гроші відправляла з м. Києва інша особа і отримала від них ще 1100 доларів начебто в борг, про що видала розписку.
Після цього стала пропонувати працевлаштування в Ірландії. Вони відмовились і зажадали повернення грошей. Не відразу, а в серпні 2002 року ОСОБА_6 повернула їм 1100 доларів, а потім стала уникати зустрічі, ухилятися від повернення решти 1400 доларів. Через систему Інтернет вони звертались до німецької фірми за роз’ясненнями і отримали відповідь, що німецька сторона грошей від фірми «Надія» не отримувала, а лише на їх електронну адресу надійшли незавірені копії документів.
Вказаний лист Німецької «Partner Croup», розписку на 1100 доларів, договір ОСОБА_17 і ОСОБА_18 передали слідчому і вони приєднані до справи.(т. 3 а. с. 60-61, 64-65, 68-77, 79-85, т. 6 а. с. 215-218, 226).
Доводи адвоката, що договір спростовує висновки суду про шахрайські дії засудженої, являються необґрунтованими. Так, потерпіла ОСОБА_18 в судовому засіданні 12 грудня 2005 року детально показувала, що договір виготовила на комп’ютері сама ОСОБА_6.(т. 6 а. с. 227-228). Ці покази об’єктивно підтверджуються висновками технічної експертизи, що першим в договорі був виконаний відтиск печатки, а потім реквізити та тексти і що відтиск печатки виконано ймовірно за допомогою комп’ютерної техніки(т. 3 а. с. 122, 130-131).
Твердження в апеляції захисника, що суд вийшов за межі пред’явленого обвинувачення, є безпідставними. Суд давав оцінку доказам і не засудив ОСОБА_6 за ст. 366 КК України. При цьому суд прийшов до правильного висновку, що ОСОБА_6 ніяких грошових коштів німецькій стороні не перераховувала, а привласнила, заводячи ОСОБА_17 і ОСОБА_18 в оману.
По епізоду з потерпілою ОСОБА_15
На досудовому слідстві 21.10.2003 року потерпіла ОСОБА_15 показувала, що наприкінці 2002 року вона вирішила зайнятися питанням свого працевлаштування за кордоном. Подзвонивши в м. Монастирище в фірму «Надія», вона від ОСОБА_6 дізналася, що та має можливість відправити її на роботу в Лівію медичним працівником, повідомила, які для цього необхідні документи.
21.01.2003 року вона з документами, крім закордонного паспорта, разом з дочкою ОСОБА_33 приїхала з м. Марганець до ОСОБА_6, де особисто заплатила їй 1500 доларів США і 300 гривень. ОСОБА_6 виписала їй квитанцію власноручно, поставила печатку фірми «Надія», дала договір доручення між ОСОБА_33 та ОСОБА_6, який сама виписала, але на якому стояла печатка невідомого їй «ОСОБА_34». Після цього ОСОБА_6 повезла їх в Умань до нотаріуса, сказавши, що в м. Монастирище такого немає. Там ОСОБА_33 оформила доручення на невідомих осіб, які зі слів ОСОБА_6 мали легалізувати її документи. В травні 2003 року вона, ОСОБА_33, отримала закордонний паспорт, а в червні ОСОБА_6 зателефонувала їй і сказала терміново привезти паспорт. Коли вона знову з дочкою приїхала в м. Монастирище до ОСОБА_6, то віддала їй паспорт і запитала як швидко будуть оформлені документи. Остання відповіла, що її документи вже легалізовані і за наявності закордонного паспорта вона її через місяць відправить. Але ОСОБА_6 свою обіцянку не виконала, грошей та документи не повернула, більше вона її не бачила, на телефонні дзвінки ОСОБА_6 не відповідала(т. 3 а. с. 97-99).
Такі ж покази давала 21.10.2003 року і свідок ОСОБА_33(т. 3 а. с. 106-107).
В своїх заявах до суду потерпіла ОСОБА_15 та свідок ОСОБА_33 повідомили, що вони не мають можливості приїхати на судове засідання. Покази, які давали на досудовому слідстві, підтверджують. Цивільний позов ОСОБА_15 підтримала(т. 6 а. с. 4, 44).
Договір доручення від 21.01.2003 р. про надання ОСОБА_6 послуг ОСОБА_15 для працевлаштування в Лівії, квитанція від 21.01.2003 року з печаткою фірми «Надія» про отримання від ОСОБА_15 8400 грн. за працевлаштування були видані потерпілою і долучені до справи(т. 3 а. с. 102-105).
Давши оцінку цим доказам в їх сукупності, суд зробив правильний висновок про наявність в діях ОСОБА_6 умислу на вчинення шахрайства під час отримання грошей у ОСОБА_15, оскільки вона вже на той час вказувала в договорі дані іншої особи.
Доводи адвоката, що по договору ОСОБА_6 не брала зобов’язання працевлаштувати ОСОБА_15, а було зобов’язання лише оформити комплект документів, колегія суддів до уваги не приймає, т. я. засуджена взагалі не надала потерпілій будь-яких документів, згідно квитанції ОСОБА_6 отримала від ОСОБА_15 гроші за працевлаштування.
На підставі всього вище викладеного колегія суддів робить висновок про доведеність винності ОСОБА_6 у вчиненні злочинів, за які вона засуджена згідно вироку суду. Кваліфікація її дій за ст. ст. 190 ч. 4, ст. 364 ч. 2 КК України є вірною.
Доводи адвоката і засудженої про незаконність постанови суду від 9.11.2009 року «про уточнення вироку» є обґрунтованими.
Суд, приймаючи це рішення, керувався ст. ст. 409, 411 КПК України, що являється неправильним, оскільки вказані правові норми застосовуються в стадії виконання вироків, які набрали законної сили. Проте даний вирок законної сили не набрав.
Згідно п. 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.1990 року № 11 «Про практику застосування судами України процесуального законодавства при вирішенні питань, пов’язаних з виконанням вироків» не підлягають розгляду в порядку, передбаченому ст. 411 КПК України, питання, які погіршують становище засудженого; стосуються прогалин і недоліків в частині призначення покарань, вирішення цивільного позову. Як вбачається із справи, суд вказаною постановою змінив суть вироку в частині призначення додаткового покарання у вигляді конфіскації майна за сукупністю злочинів та стягнув на користь потерпілих ОСОБА_17 і ОСОБА_18 матеріальну шкоду, чого не було у вироку. Така постанова підлягає скасуванню.
Потерпілі ОСОБА_17 і ОСОБА_18 вправі звернутись до суду з позовом в порядку цивільного судочинства.
Призначивши додаткове покарання конфіскація майна за ст. 190 ч. 4 КК України, суд припустився помилки, оскільки не призначив його остаточно за сукупністю злочинів.
Допущену у вироку помилку колегія суддів в порядку ч. 2 ст. 365 КПК України вважає необхідним виправити наступним чином.
Засуджена ОСОБА_6 раніше до кримінальної відповідальності не притягувалась, відповідно до ст. 10 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» вона є особою похилого віку, т. я. досягла віку 59 років. Ці обставини колегія суддів вважає такими, що пом’якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, які дають підстави застосувати до ОСОБА_6 ст. 69 КК України та не призначати їй за ст. 190 ч. 4 КК України додаткове покарання конфіскація майна.
На допущену помилку у вироку прокурор в апеляції не вказував, з цих підстав вирок не просив скасувати. На ці обставини прокурор вперше посилається в доповненнях до апеляції, які подав 12.02.2010 року. Проте згідно ч. 2 ст. 355 КПК України внесення до апеляції змін, які тягнуть за собою погіршення становища засудженого за межами строків на апеляційне оскарження не допускається.
Посилання адвоката в апеляції на акт від 25.11.2009 року про вилучення із справи окремих речових доказів не впливає на законність вироку, який був постановлений 23.10.2009 року, тобто раніше.
Докази, якими суд обґрунтував висновки, зібрані на досудовому слідстві в порядку ст. ст. 120, 206 КПК України та безпосередньо судом під час розгляду справи. Вони є належними, допустимими. Доводи адвоката, що матеріали досудового слідства не можуть бути використані як докази, являються безпідставними.
Судом по справі винесена окрема постанова з приводу недоліків досудового слідства, яка ніким не оскаржена.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 362, 366 КПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляцію старшого помічника прокурора Монастирищенського району Рога С.С. залишити без задоволення. апеляції засудженої ОСОБА_6, адвоката ОСОБА_7 задовольнити частково.
Вирок Монастирищенського районного суду Черкаської області від 23 жовтня 2009 року відносно ОСОБА_6 змінити.
Стягнути з ОСОБА_6 на користь потерпілої ОСОБА_9 10276(десять тисяч двісті сімдесят шість) грн. 51 коп., потерпілого ОСОБА_11 7278(сім тисяч двісті сімдесят вісім) грн. 75 коп., потерпілого ОСОБА_14 9097(дев’ять тисяч дев’яносто сім) грн. 62 коп.
Вирок в частині стягнення з ОСОБА_6 на користь потерпілого ОСОБА_13 18000(вісімнадцять тисяч) грн., потерпілої ОСОБА_10 1350(одна тисяча триста п’ятдесят) грн. скасувати, справу в цій частині направити на новий судовий розгляд в порядку цивільного судочинства.
В порядку ч. 2 ст. 365 КПК України, з застосуванням ст. 69 КК України, виключити з вироку призначення за ст. 190 ч. 4 КК України додаткового покарання у вигляді конфіскації всього належного ОСОБА_6 майна.
В решті вирок залишити без змін.
Скасувати як незаконну постанову Монастирищенського районного суду Черкаської області від 9 листопада 2009 року про уточнення вироку.
Роз’яснити потерпілим ОСОБА_17 та ОСОБА_18 право звернутися з цивільним позовом до суду в порядку цивільного судочинства
Головуючий - підпис
Судді - підписи
Згідно з оригіналом:
Суддя Г.К. Тапал