Судове рішення #8379048

 КОПІЯ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

__________________________________________________________________

 Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 березня 2010 року                                             м. Хмельницький

Колегія суддів судової палати з цивільних справ

апеляційного суду Хмельницької області  

         в складі :  головуючого судді Шершуна В.В.

    суддів Костенка А.М., Юзюка О.М.                        

                                                   при секретарі Товкан І.І.

                                 з  участю ОСОБА_1, ОСОБА_2 та їх представників    

                                ОСОБА_3, ОСОБА_4, представника відповідача ОСОБА_5

розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 22ц-386 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Хмельницького міськрайонного суду від 17 грудня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_6, Квартирно-експлуатаційного відділу м. Хмельницького про визнання недійсними приватизації квартири та свідоцтва про право власності на квартиру.

   

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів  

 

в с т а н о в и л а :

 

25.06.2009 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_6 про визнання приватизації квартири АДРЕСА_1 недійсною. В обґрунтування своїх вимог вони вказували, що на момент приватизації квартири 29.07.1999 року вони були неповнолітніми і тимчасово проживали та навчались у м. Бокситогорську, Ленінградської області, Російської Федерації і за ними зберігалось житло в квартирі. Однак, їх матір, даючи згоду батькові на приватизацію квартири порушила їх право на житло. Про приватизацію квартири і відповідно про порушення їх прав вони дізнались лише в 2008 році.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17 грудня 2009 року в позові ОСОБА_1 і ОСОБА_2 відмовлено.

При цьому суд виходив з того, що на момент приватизації спірної квартири позивачі в ній зареєстровані не були і разом з наймачем не проживали, а тому не мали права на житло і на його приватизацію.

Не погоджуючись з таким рішенням ОСОБА_1 і ОСОБА_2 оскаржили його. Вони просили скасувати рішення суду, посилаючись на те, що висновки суду не відповідають обставинам справи, оскільки, як вказують апелянти, на час приватизації квартири їх батько проживав з ними в м. Бокситогорську. Вони в період приватизації, як малолітні, були тимчасово вивезені в Росію де саме разом з матір’ю і були приписані в зв’язку з необхідністю відвідувати школу.

Судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Суд першої інстанції правильно встановив, що на момент приватизації квартири

________________________________________________________________________________    

Головуючий у першій інстанції – Піндрак О.О.                        Справа № 22ц-386

Доповідач -  Шершун В.В.                                                                               Категорія № 41  

позивачі в ній не проживали і не були зареєстровані.

Так, судом встановлено, що розпорядженням Хмельницької квартирно-експлуатаційної частини району (нині - Квартирно-експлуатаційний відділ м. Хмельницького) № 1274 від 29 липня 1999 року, на підставі поданої відповідачем ОСОБА_6 заяви та доданих до неї документів (довідки про склад сім'ї та займані приміщення;

документа, що підтверджує право на пільгу по безоплатному одержанню у власність житла (технічна характеристика житлових і підсобних приміщень квартири)), квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 51,50 кв.м. передано у приватну власність ОСОБА_6; а 29 липня 1999 року Хмельницькою квартирно-експлуатаційною частиною району видано свідоцтво про його право приватної власності на вказану квартиру.

На момент приватизації спірної квартири в ній мешкав та був прописаний (зареєстрований) лише відповідач ОСОБА_6, а позивачі в ній не проживали та були виписані   26.08.1998 р., в зв'язку з виїздом разом з матір'ю ОСОБА_4 на постійне місце проживання в м. Бокситогорськ Ленінградської області Російське Федерації, звідки повернулися та були повторно прописані в цій квартирі 25.12.2003 р.

Ці фактичні обставини підтверджуються: заявою ОСОБА_6 про передачу йому  в  приватну  власність  квартири  АДРЕСА_1; довідкою про склад сім'ї наймача, з якої вбачається, що на момент приватизації в квартирі мешкав і мав право на житло на момент введення в дію Закону України   „Про   приватизацію   державного   житлового   фонду”   ОСОБА_6 розпорядженням Хмельницької квартирно-експлуатаційної частини району № 1274 від 29 липня 1999 року про передачу ОСОБА_6 у приватну власність вказаної квартири;   свідоцтвом   про   право   приватної   власності   на   квартиру;   адресними довідками від 01.12.2009 р. про прописку сторін; довідкою № 193 від 16.03.2009 р. про склад сім'ї і прописку та листом № 728 від 01.12.2009 р. Квартирно-експлуатаційного відділу м. Хмельницького, з яких вбачається, що позивачі 26.08.1998 р. разом з матір’ю ОСОБА_4 були виписані (зняті з реєстрації) зі спірної квартири, в зв'язку виїздом на постійне місце проживання в м. Бокситогорськ Ленінградської області Російської Федерації; інвентаризаційною справою на спірну квартиру.  

Колегія суддів також враховує, що повернувшись з Росії й посилившись та прописавшись в спірній квартирі в 2003 році, позивачі поновили своє право на житло в даній квартирі.

Згідно ч.2 п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 1 листопада 1996 року „Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя” встановлює, що  При розгляді спорів про право користування жилим приміщенням необхідно брати до уваги, що ст. 33 Конституції гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування та вільний вибір місця проживання. Це означає, що наявність чи відсутність прописки самі по собі не можуть бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім'ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.

Разом з тим, згідно п.п.2, 3 ст.29 ЦК України фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.    

Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.

В той же час п.4 ст.261 ЦК України передбачає, що у разі порушення цивільного права або інтересу неповнолітньої особи позовна давність починається від дня досягнення нею повноліття.

Згідно ст. 5 Закону України „Про приватизацію державного житлового фонду” якщо загальна площа квартир, що підлягають приватизації, відповідає площі, передбаченій абзацом 2 ст.3 цього Закону, зазначені квартири передаються наймачеві та членам його сім’ї безоплатно. До членів сім’ї наймача включаються лише громадяни, які постійно проживають в квартирі разом з наймачем або за яким зберігається право на житло.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 8 цього ж Закону передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають в даній квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку). Передача квартир (будинків), кімнат у гуртожитках у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.

Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що виписавши малолітніх дітей зі службової квартири, їх батьки позбавили їх права на приватизацію цієї квартири, яке підлягає захисту, оскільки строк позовної давності не пропущений – з моменту досягнення ОСОБА_1 пройшло 2 роки, а ОСОБА_2 досяг повноліття лише в 2009 році.

Таким чином, суд першої інстанції правильно встановивши факти, дав їм невірну оцінку, в результаті чого порушив і неправильно застосував норми матеріального права.

Згідно ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи і порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

   

Керуючись ст.ст. 309, 314, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів

       

    в и р і ш и л а :    

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволити.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду від 17 грудня 2009 року скасувати.

Постановити нове рішення : Визнати недійсною приватизацію квартириАДРЕСА_1 на ім’я ОСОБА_6 і свідоцтво про право власності на житло ОСОБА_6, видане 29.07.1999 року Хмельницькою квартирно-експлуатаційною частиною району.

 Рішення набирає  законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.

       

Головуючий /підпис/

Судді /підписи/

Копія вірна: суддя апеляційного суду                                                                    В.В. Шершун

Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація