КОПІЯ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

__________________________________________________________________

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2010 року                                             м. Хмельницький

Колегія суддів судової палати з цивільних справ

апеляційного суду Хмельницької області

         в складі :  головуючого судді Шершуна В.В.

    суддів Костенка А.М., Юзюка О.М.  

                                                   при секретарі Товкан І.І.

                      з участю представника ВАТ „Надра” – Рудь О.В., Мартинюк І.В. та її  

                      представника ОСОБА_3            

розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 22ц-223 за апеляційною скаргою Відкритого акціонерного товариства комерційний банк „Надра” в особі філії – Центрального відділення філії ВАТ КБ „Надра” Хмельницького РУ на рішення Хмельницького міськрайонного суду від 19 листопада 2009 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Відкритого акціонерного товариства комерційний банк „Надра” в особі філії – Центрального відділення філії ВАТ КБ „Надра” Хмельницького РУ про скасування наказу, зобов’язання вчинити певні дії та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів  

в с т а н о в и л а :

14.07.2009 року позивачка звернулась в суд. На підтвердження своїх вимог вона вказувала, що з 21 грудня 2007 року працювала на посаді менеджера по роботі з фізичними особами центрального відділення у філії ВАТ КБ „Надра” в Хмельницькому регіональному управлінні. Наказом № 62п від 24.06.2009 року вона звільнена з посади за вчинені дії, що дають підстави для втрати довір’я за п.2 ст.41 КЗпП України. Позивачка вважає таке звільнення незаконним і вказує, що подала до адміністрації заяву про звільнення її з роботи за згодою сторін, однак адміністрація її прохання не задоволила. Тому позивачка просить зобов’язати Філію ВАТ КБ „Надра” Хмельницьке РУ змінити формулювання її звільнення із „звільнення за вчинення дії що дають підстави для втрати довір’я п.2 ст.41 КЗпП України” на звільнення за угодою сторін п.1 ст.36 КЗпП України”, а також стягнути з відповідача зарплату за вимушений прогул і моральну шкоду в сумі 30000 грн.

Згідно заяви про уточнення позовних вимог позивачка просить стягнути на її користь 9455 грн. коштів за вимушений прогул, а від стягнення моральної шкоди відмовилась, в решті позовні вимоги залишила без зміни.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 19 листопада 2009 року позов задоволено частково. Скасовано наказ в.о. директора Філії ВАТ КБ „Надра” Хмельницького РУ №62-П від 24.06.2009 року про звільнення ОСОБА_2 з посади менеджера по роботі з фізичними особами центрального відділення філії ВАТ КБ „Надра” Хмельницького РУ за вчинені дії, що дають підстави для втрати довір’я п.2 ст.41 КЗпП України. Зобов’язано ВАТ

_______________________________________________________________________________    

Головуючий у першій інстанції – Приступа Д.І.                Справа № 22ц-223

Доповідач -  Шершун В.В.                                                                       Категорія № 51    

КБ „Надра” в особі його філії змінити формулювання причин звільнення ОСОБА_2 із „звільнення за вчиненні дії, що дають підстави для втрати довір’я п.2 ст.41 КЗпП України на „звільнення за угодою сторін п.1 ст.36 КЗпП України” і дату звільнення з 24 червня 2009 року на 19 листопада 2009 року. стягнуто з ВАТ КБ „Надра” в особі його філії на користь ОСОБА_2 заробітну плату за вимушений прогул в сумі 9455 грн. 16 коп. і на користь держави судовий збір 94 грн. 55 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення 120 грн..

Приймаючи рішення суд виходив з того, що адміністрація – ВАТ КБ „Надра” в особі його філії не довела факту вчинення позивачкою винних дій, що дають підстави для втрати довір’я. Видача позивачкою разом з іншими особами 800 000 грн. готівкою з депозиту належного ОСОБА_5, останньому, на думку суду не давала адміністрації підстав для недовіри позивачці, оскільки ОСОБА_5, який працював на той час директором філії дав ОСОБА_2 письмову вказівку на проведення цієї фінансової операції, яку позивачка зобов’язана була виконати.

Не погоджуючись з рішенням суду, Філія ВАТ КБ „Надра” оскаржила її. Апелянт просить рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_2 в задоволенні позовних вимог.

Апелянт вказує, що ОСОБА_2 грубо порушила вимоги п.3.1. інструкції менеджера по роботі з фізичними особами і оскільки належить до осіб які безпосередньо обслуговують грошові кошти або товарні цінності могла бути звільнена за п.2 ст.41 КЗпП України. В зв’язку з цим, апелянт вказує, що суд порушив норми матеріального права.

Крім того, апелянт вказує, що суд не дав належної оцінки доказам, які є в справі – службовим запискам, поясненням ОСОБА_2, її посадовій інструкції і додатку до неї.

На думку апелянта, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи. Так, як вказує апелянт, позивачка подала заяву про звільнення за згодою сторін після того, як стало відомо, що вона підлягає звільненню за п.2 ст.41 КЗпП України. Крім того, як вважає апелянт, між сторонами не було досягнуто домовленості про звільнення ОСОБА_2 за згодою сторін і щодо дати звільнення, а тому зміна дати звільнення і стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, на думку апелянта, є незаконним.

Колегія суддів вважає, що апеляція підлягає частковому задоволенню.

Колегія суддів вважає, що місцевим судом вірно встановлені фактичні обставини справи, дана їм вірна оцінка, а його висновки в частині незаконності звільнення позивачки узгоджуються з матеріалами справи і відповідають закону.

Так, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про те, що сторони знаходяться в трудових правовідносинах і на даний спір розповсюджуються вимоги трудового права.

При цьому встановлено, що позивачка працювала менеджером по роботі з фізичними особами центрального відділення філії ВАТ КБ „Надра”, тобто контролером за попередньою банківською класифікацією.

Згідно ч.2 п.28 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 року „Про практику розгляду судами трудових спорів”  звільнення з підстав втрати довір'я (п. 2 ст. 41 КЗпП) суд може визнати обгрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і т. п.) вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір'я (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями). При встановленні у передбаченому законом порядку факту вчинення працівниками розкрадання, хабарництва і інших корисливих правопорушень ці працівники можуть бути звільнені з підстав втрати довір'я до них і у тому випадку, коли зазначені дії не пов'язані з їх роботою.

Судова практика виходить з того, що з особами, які безпосередньо обслуговують грошові або товарні цінності, адміністрацією установи, організацією підприємства заключаються договори про повну матеріальну відповідальність. Однак, такий договір з позивачкою не укладався.

Більше того, як видно з посадової інструкції менеджера по роботі з фізичними особами Філії ВАТ КБ „Надра” ОСОБА_2 безпосередньо не обслуговує грошові та матеріальні цінності, а лише проводить роботу з обслуговування клієнтів банку з питань кредитування та прийняття коштів на депозит.

В зв’язку з викладеним, колегія суддів вважає, що ОСОБА_2 не є суб’єктом звільнення за п.2 ст.41 КЗпП України, а тому вона звільнена незаконно.

Колегія суддів також враховує, що в наказі №62-П від 24.06.2009 року відсутні прямі посилання на фактичні причини звільнення, а тому посилання на пояснювальні записки тих чи інших осіб, а також представника відповідача про незаконну видачу керівнику регіонального управління ОСОБА_5 800 000 грн., ніби то з вини позивачки не може бути прийнята до уваги. Так, як видно з матеріалів справи факт належності ОСОБА_5 названих коштів ніхто не оспорює. Що ж до факту видачі цих коштів готівкою з каси, то ОСОБА_6 мала відношення до цього лише шляхом оформлення документів, причому за прямим письмовим розпорядженням керівника.

Колегія суддів також приймає до уваги, що всупереч вимогам ч.3 ст.40 КЗпП України адміністрація звільнила позивачку в період її тимчасової непрацездатності, оскільки як видно з листка непрацездатності серія АБМ №260236 24.06.2009 року, тобто в день видачі наказу про її звільнення, ОСОБА_2 була тимчасово непрацездатна.

Аналізуючи вищенаведені докази колегія суддів вважає, що ОСОБА_2 була звільнена незаконно і при наявності відповідного позову, підлягала б поновленню на роботі. Однак, оскільки такі вимоги не заявлено, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з вимог ч.3 ст.235 КЗпП України, яка передбачає, що у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.

В зв’язку з наведеним, судова колегія вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано стягнув з відповідача середню заробітну плату за вимушений прогул, оскільки позивачка довела (надавши відповідні відмови в працевлаштуванні), що формулювання причини звільнення перешкоджало їй в працевлаштуванні.

Судова колегія також враховує, що розмір відшкодування ніким не оспорюється.

Виходячи з вищенаведеного, колегія суддів приходить до висновку, що в частині визнання звільнення позивачки незаконним доводи скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а рішення суду в цій частині відповідає матеріалам справи, нормам процесуального права і підстав для його скасування в межах доводів скарги та заявлених вимог не вбачається.

Що стосується формулювання звільнення, то колегія суддів вважає обґрунтованим твердження апелянта про те, що оскільки працедавець не давав своєї згоди на звільнення ОСОБА_2 за згодою сторін за п.1 ст.36 КЗпП України, неможливо вважати, що така згода є двосторонньою. Це випливає з п.8 ч.1 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 року „Про практику розгляду судами трудових спорів”, згідно якої с удам необхідно мати на увазі, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п. 1 ст. 36 КЗпП (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

Тому колегія суддів вважає, що рішення суду про зміну формулювання причин звільнення із п.2 ст.41 КЗпП України на п.1 ст.36 КЗпП України є незаконним і в цій частині рішення слід змінити в зв’язку з неправильним застосуванням трудового законодавства.

При цьому колегія суддів виходить з наступного.

Як видно з граматичного тлумачення тексту заяви ОСОБА_2, вона звертаючись з заявою 24.06.2009 року, просила звільнити її з 09.07.2009 року, тобто через 2 неділі, як це передбачається не п.1 ст.36 КЗпП України, а ст.38 КЗпП України. Таким чином, фактично, подаючи заяву ОСОБА_2 мала на увазі звільнення за власним бажанням на підставах, передбачених ст..38 КЗпП України, про що вона підтвердила в ході судового засідання в апеляційній інстанції. Цей факт підтверджується і тим, що в самій заяві відсутні посилання на п.1 ст.36 КЗпП України.

Згідно ч.2 п.8 названої вище постанови Пленуму Верховного Суду України, сама по собі згода власника або уповноваженого ним органу задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за п. 1 ст. 36 КЗпП, якщо не було домовленості сторін про цю підставу припинення трудового договору. В останньому випадку звільнення вважається проведеним з ініціативи працівника (ст. 38 КЗпП).

В зв’язку з цим, колегія суддів приходить до переконання про те, що дійсним наміром позивачки було розірвати трудовий договір за власним бажанням, а тому саме на цю підставу слід змінити формулювання звільнення у наказі від 24.06.2009 року.

Згідно п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України апеляційний суд змінює рішення суду першої інстанції , якщо встановлене порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст.307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів        

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства комерційний банк „Надра” задоволити частково.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19 листопада 2009 року в частині зміни формулювання і дати звільнення ОСОБА_2 скасувати.

Зобов’язати Відкрите акціонерне товариство комерційний банк „Надра” в особі філії – Центрального відділення філії ВАТ КБ „Надра” Хмельницького РУ змінити формулювання причин звільнення ОСОБА_2 із „звільнення за винні дії, що дають підстави для втрати довір’я – п.2 чт.41 КЗпП України” на „звільнення з ініціативи працівника на підставі ст.38 КЗпП України” і дату звільнення з „24 червня 2009 року” на „19 листопада 2009 року”.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає  законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.

Головуючий /підпис/

Судді /підписи/

Копія вірна: суддя апеляційного суду                                                                        В.В. Шершун