У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
4 березня 2010 р. м.Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:
головуючої : Павлишиної А.Т.
суддів: Меленко О.Є., Ясеновенко Л.В.
секретаря : Юрків І.Р.
з участю:
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 на ухвалу та рішення Надвірнянського районного суду від 4.12.2009 року, -
в с т а н о в и л а :
Рішенням Надвірнянського районного суду від 4.12.2009 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до Дзвиняцької сільської ради та ОСОБА_2 про визнання незаконною відмови у наданні у власність земельної ділянки та зобов»язання видати державний акт про право власності на земельну ділянку, про визнання недійсними рішення сесії Дзвиняцької сільської ради від 28.12.1993р., Державних актів про право приватної власності на землю, знесення паркана та стягнення матеріальної і моральної шкоди .
Ухвалою Надвірнянського районного суду від 4.12.2009 року закрито провадження по справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Дзвиняцької сільської ради , ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_2 про визнання незаконними рішення ради від 28.12.1993р. в частині передачі ОСОБА_3 у приватну власність земельну ділянку площею 0.2897 га по вул..Шевченка в с.Дзвиняч та Державного акту від 17.03.2006р. про приватну власність на цю ділянку , повернення ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0.01га та повернення ОСОБА_2 самовільно зайнятого заїзду.
На ухвалу та рішення суду ОСОБА_1 подала апеляційні скарги, в яких просила скасувати ухвалу та рішення суду, мотивуючи тим, що висновки суду не відповідають встановленим судом обставинам справи, а також судом порушено норми як матеріального, так і процесуального права.
_______________________________________________________________________________
Справа № 22-ц-194/2010 р. Головуючий у 1 інстанції : Вінтоняк М.Б.
Категорія 45 Доповідач : Павлишина А.Т.
Зокрема, невірним є висновок суду про те, що позовні вимоги про визнання незаконними рішення ради від 28.12.1993р. в частині передачі ОСОБА_3 у приватну власність земельну ділянку площею 0.2897 га по вул..Шевченка в с.Дзвиняч та виданого йому Державного акту від 17.03.2006р. про приватну власність на цю ділянку , повернення ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0.01га та повернення ОСОБА_2 самовільно зайнятого заїзду вже вирішено рішенням Богородчанського районного суду від 20.10.2006р., оскільки позов заявлявся з інших підстав, ніж в 2006р.
Також неправильним є висновок суду про відмову в задоволенні інших позовних вимог - про визнання незаконною відмови у наданні у власність земельної ділянки та зобов»язання видати державний акт про право власності на земельну ділянку, про визнання недійсними рішення сесії Дзвиняцької сільської ради від 28.12.1993р., Державних актів про право приватної власності на землю, знесення паркана та стягнення матеріальної і моральної шкоди, оскільки судом не прийнято до уваги тієї обставини, що спірна земельна ділянка площею 0.1125 га (сінокіс) є частиною її садиби як цілісного господарського комплексу, якою вона давно користується, а як зазначив Верховний Суд України в Правових позиціях за 2006р. , відсутність у особи документа, що посвідчує право на земельну ділянку, не може бути підставою для відмови у судовому захисті таких прав.
Вислухавши доповідача, доводи сторін, перевіривши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення з таких підстав.
Закриваючи провадження по справі в частині позову ОСОБА_1 до Дзвиняцької сільської ради , ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_2 про визнання незаконними рішення ради від 28.12.1993р. в частині передачі ОСОБА_3 у приватну власність земельну ділянку площею 0.2897 га по вул..Шевченка в с.Дзвиняч та Державного акту від 17.03.2006р. про його приватну власність на цю ділянку , повернення ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0.01га та повернення ОСОБА_2 самовільно зайнятого заїзду суд мотивував наявністю судового рішення, постановленого між тими ж сторонами, про той же предмет та з тих же підстав, а, відмовляючи в задоволенні позову в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Дзвиняцької сільської ради та ОСОБА_2 про визнання незаконною відмови у наданні у власність земельної ділянки та зобов»язання видати державний акт про право власності на земельну ділянку, про визнання недійсними рішення сесії Дзвиняцької сільської ради від 28.12.1993р., Державних актів про право приватної власності на землю, знесення паркана та стягнення матеріальної і моральної шкоди, суд мотивував тим, що , діючи в межах своїх повноважень, с/рада при прийнятті рішення від 11.09.2007р. прав позивачки не порушила, а тому не завдала їй шкоди, а на погодження меж при приватизації земельних ділянок ОСОБА_2 згода ОСОБА_1 не вимагалася.
Ухвала суду про закриття провадження по справі в частині позовних вимог є обґрунтованою, оскільки згідно рішення Богородчанського районного суду від 20.10.2006р., залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 25.12.2006р., ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні позову до Дзвиняцької сільської ради , ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_2 про визнання незаконними рішення ради від 28.12.1993р. в частині передачі ОСОБА_3 у приватну власність земельну ділянку площею 0.2897 га по вул..Шевченка в с.Дзвиняч та Державного акту від 17.03.2006р. про його приватну власність на цю ділянку , повернення ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0.01га та повернення ОСОБА_2 самовільно зайнятого заїзду. Посилання апелянта на незаконність ухвали через те, що підстави позову в 2006р. були іншими ніж в 2009р., не заслуговує на увагу, оскільки іншими підставами представник апелянта вказує проведення більш точних обмірів спірної земельної ділянки (сінокосу) та заїзду.
Що стосується висновків суду про безпідставність позовних вимог ОСОБА_1 до Дзвиняцької сільської ради та ОСОБА_2 про визнання незаконною відмови у наданні у власність земельної ділянки та зобов»язання видати державний акт про право власності на земельну ділянку, про визнання недійсними рішення сесії Дзвиняцької сільської ради від 28.12.1993р., Державних актів про право приватної власності на землю, знесення паркана та стягнення матеріальної і моральної шкоди, то вони є обґрунтованими, виходячи з наступного.
Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 мотивувала вимоги тим, що з метою приватизації земельної ділянки площею 0.75 га. в січні 2007р. звернулася в сільську раду з заявою про передачу їй цієї ділянки у приватну власність, однак, рішенням сесії від 11.09.2007р. в задоволенні її заяви в частині приватизації земельної ділянки площею 0.1125га. (сінокосу) безпідставно відмовлено, чим завдано їй, крім того, матеріальну та моральну шкоду, а відповідачка ОСОБА_2 в 2007р. незаконно отримала державні акти про право приватної власності на земельні ділянки загальною площею 0.58 га, згідно рішення ради від 1993р., оскільки не погодила з нею, ОСОБА_1, межі цих земельних ділянок, а також незаконно встановила огорожу .
Постановляючи рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1, суд мотивував тим, що приймаючи, рішення № 97 від 11.09.2007р. Дзвиняцька сільська рада діяла в межах своїх повноважень та не порушила прав позивачки, а ОСОБА_2 встановила огорожу без порушення меж переданої їй у власність земельної ділянки.
Такий висновок суду першої інстанції є правильним.
Судом встановлено, що рішенням сесії Дзвиняцької сільської ради від 28.12.1993р. ОСОБА_1 передано у приватну власність обліковані за нею земельні ділянки площею 0.6080 га (0.10 га для обслуговування житлового будинку та 0.50 га – для ведення особистого селянського господарства) . Спірна земельна ділянка площею 0.1125 га ( сінокіс ) по вул.Шевченка відноситься до земель запасу Дзвиняцької сільської ради , у встановленому законом порядку ця земельна ділянка позивачці не надавалася, межі земельної ділянки у встановленому порядку землевпорядними організаціями не визначалися, про що свідчить відсутність відповідних правовстановлюючих документів.
За правилами ст. ст. 116 ЗК України громадяни та інші юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим кодексом.
Суд прийшов до правильного висновку, що таке рішення ради прийнято в межах її повноважень, з метою усунення конфлікту між позивачкою та іншими землекористувачами, не суперечить закону та не порушує законних прав позивачки.
Що стосується позову ОСОБА_1 про визнання незаконними державних актів про право приватної власності на земельні ділянки, видані ОСОБА_2, та зобов»язання її знести огорожу, суд прийшов до вірного висновку про їх необґрунтованість, оскільки встановив, що рішенням сесії Дзвиняцької сільської ради від 28.12.1993р. ОСОБА_2 передано у власність 0.58 га ( 0.25 га для обслуговування будинку та 0.33 га для ведення особистого селянського господарства) і оскільки ОСОБА_1 не являється її суміжним користувачем, то межі цих ділянок не могли з нею погоджуватись, однак по межі дороги та сінокосу погоджені з сільською радою.
При наведених обставинах рішення суд першої інстанції постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують його обґрунтованості.
Керуючись ст.ст. 307, 308, 313- 315, 317 ЦПК України , апеляційний суд -
У Х В А Л И В :
Апеляційні скарги ОСОБА_1 відхилити, рішення та ухвалу Надвірнянського районного суду від 4.12.2009 року залишити без зміни.
Ухвала набуває чинності негайно, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з часу її проголошення.
Судді : А.Т.Павлишина
О.Є.Меленко
Л.В.Ясеновенко