№ 2-1502/10 р.

                                 Р І Ш Е Н Н Я

                                                                  ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

10 березня 2010 року                                                                            Хмельницький міськрайонний суд

                                                     Хмельницької області в складі:

                     головуючого - судді Фурика Ю.П.,

                     при секретарі - Токун С.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Хмельницькому цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Хмельницького комунального підприємства «Електротранс» про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,

встановив:

В листопаді 2009 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Хмельницького комунального підприємства «Електротранс» про поновлення її на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

 В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 посилається на те, що в період з 22.08.2000 р. по 12.10.2009 р. вона працювала на ХКП «Електротранс» диспетчером маршрутів депо. 11.08.2009 р. її було ознайомлено із попередженням про звільнення з посиланням на наказ № 488 від 25.06.2009 р. про скорочення штату працівників. Одночасно їй було запропоновано посаду кондуктора громадського транспорту, яку, зі слів позивача, вона не змогла б виконувати, оскільки є інвалідом третьої групи.

Як вказує у позові ОСОБА_1, її 12.10.2009 року на підставі наказу № 375- к було звільнено із займаної посади в порушення вимог ст. 49-2 КЗпП України, якою визначено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають за два місяці, у даному ж випадку строки були порушені, так як закінчуватися зазначений строк мав 12.10.2009 року о 24 год., окрім того, при звільненні не враховано її кваліфікацію, продуктивність праці та тривалий безперервний стаж роботи, який становить на ХКП «Електротранс» дев’ять років один місяць одинадцять днів, що надає їй перевагу для залишення на роботі перед працівниками за посадою диспетчера маршрутів депо ХКП «Електротранс», які працевлаштувалися пізніше за неї. Також, як вказує позивач, при її звільненні не було надано згоди на це профспілкового комітету.

Обгрунтовуючи неправильність свого звільнення, ОСОБА_1 також просить стягнути на її користь заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 73,67 грн. за кожний робочий день від дня її звільнення до постановлення рішення у справі.

    В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1- ОСОБА_2 підтримав вимоги ОСОБА_1І з викладених у позові підстав.

    Представник відповідача ОСОБА_3 проти позову заперечив, вважає позов безпідставним та необгрунтовним, оскільки ОСОБА_1 була звільнена з роботи у відповідності до діючого законодавства.

    Заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, суд важає, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

    У відповідності до п. 1 ч. 1 та ч. 2  ст. 40 КЗпП України трудовий договір,  укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників; звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

    Як зазначено у ст. 42 цього ж кодексу при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних  умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається:

     1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців;

     2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком;

     3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації;

     4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва;

     5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність  Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту";

     6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій;

     7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання;

     8)  особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України;

     9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу,

- протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.

Перевага в  залишенні  на  роботі  може  надаватися  й  іншим категоріям  працівників, якщо це передбачено законодавством України.

В силу ч.ч. 1- 3 ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

У випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п'ятнадцятиденний строк обгрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником.

Подання власника або уповноваженого ним органу має розглядатися у присутності працівника, на якого воно внесено. Розгляд подання у разі відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. За бажанням працівника від його імені може виступати інша особа, у тому числі адвокат. Якщо працівник або його представник не з'явився на засідання, розгляд заяви відкладається до наступного засідання у межах строку, визначеного частиною другою цієї статті. У разі повторної неявки працівника (його представника) без поважних причин подання може розглядатися за його відсутності.

Відповідно до ст.ст. 235 ч.2 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на  роботі  орган,  який розглядає  трудовий  спір,  одночасно  приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час  вимушеного  прогулу  або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи,  але не більш як за один рік.  Якщо  заява  про  поновлення  на  роботі розглядається більше одного року, не  з  вини  працівника,  орган, який  розглядає  трудовий  спір,  виносить  рішення  про   виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Судом встановлено, що згідно з наказом № 132- к від 22.08.2000 року ОСОБА_1 прийнята на роботу на посаду диспетчера маршрутів депо по переводу з управління транспорту та зв’язку в службу організації роботи транспорту та зв’язку Хмельницького КП «Електротранс».

11.08.2009 року адміністрацією вказаного підприємства ОСОБА_1 була ознайомлена з попередженням про її звільнення з вказаної посади з посиланням на наказ № 488 від 25.06.2009 року про скорочення штату працівників та запропоновано роботу на посаді кондуктора громадського транспорту. Від роботи на вказаній посаді ОСОБА_1 відмовилась, оскільки є інвалідом третьої групи, що підтверджується її власноручною розпискою на довідці про наявність на підприємстві вакантних посад та  довідкою ЛКК Хмельницької міської поліклініки № 4, в якій зазначено, що вона є інвалідом третьої групи, її діагноз: поширений остеохондроз поперекового відділу хребта 2 ст., деф. остеохондроз колінних суглобів 1- 2  ст., порушення функцій ходи та їй протипоказана важка фізична праця...

01 жовтня 2009 року директор КХП «Електротранс» звернувся до голови профкому підприємства з поданням про надання згоди профкомом на звільнення ОСОБА_1 з роботи на посаді диспетчера маршрутів депо за скороченням штату працівників у відповідності до п. 1 ст. 40 КЗпП України з 11 жовтня 2009 року.

Проте, як вбачається з протоколу № 7 від 07.10.2009 року, вказане подання профкомом розглянуте не було в зв’язку з неявкою на засідання ОСОБА_1, таким чином згода на звільнення ОСОБА_1 з роботи на посаді диспетчера маршрутів депо за скороченням штату працівників профкомом надана не була, що і підтвердив в судовому засіданні допитаний у якості свідка голова профкому ХКП «Електротранс» ОСОБА_4

Разом з тим, згідно з наказом керівника підприємства від 12.10.2009 року № 375 ОСОБА_1 була звільнена з роботи з займаної посади у зв’язку зі скороченням штату працівників відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпПУ на підставі наказу № 488 від 25.06.2009 року (скорочення чисельності та штату працівників).

Однак, як вбачається з наказу № 488 від 25.06.2009 року, в переліку посад, робочих місць, що підлягали скороченню, який є вичерпним, посада диспетчера маршрутів депо відсутня, тому посилання в наказі від 12.10.2009 року № 375 про звільнення ОСОБА_1 з цієї посади, як на підставу її звільнення на наказ № 488 від 25.06.2009 року, на думку суду, є безпідставним.

Окрім того, працівники КХП «Електротранс» ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, як вбачається з їх особових карток, мають менший стаж роботи на посадах диспетчерів маршрутів депо ніж ОСОБА_1 Згідно з даними трудової книжки ОСОБА_1 її безперервний стаж роботи на цій же посаді становить дев’ять років один місяць одинадцять днів, що надає їй перевагу для залишення на роботі перед цими ж працівниками, які працевлаштувалися в КХП «Електротранс» пізніше за неї.

Також, представником відповідача не надано доказів, не здобуто таких і судом, які б підтвердили, що працівники, які залишилися працювати на посадах  диспетчерів маршрутів депо мають більш високу кваліфікацію і продуктивністю праці ніж ОСОБА_1

Враховуючи викладене, суд вважає, що звільнення ОСОБА_1 з роботи на посаді диспетчера маршрутів депо за скороченням штату працівників на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України є безпідставним та необґрунтованим.

В зв’язку з цим суд вважає, що позивач підлягає поновленню на роботі в Хмельницького КП «Електротранс» на посаді диспетчера маршрутів депо. А тому на її користь підлягає стягненню 9963 грн. 36 коп. заборгованості по заробітній платі за час вимушеного прогулу за період з 12 жовтня 2009 року по 10 березня 2010 року включно, що становить 105 робочих днів (1651 грн. 91 коп. 1442 грн. 49 коп. 3094 грн. 40 коп. зарплата позивача за два останні повні місяці роботи перед звільненням за серпень та вересень 2009 року; 3094 грн. 40 коп. 42 робочих дні за ці два місяці  73 грн. 67 коп. її середньоденний заробіток за один робочий день; 73 грн. 67 коп.  105 робочих днів  9963 грн. 36 коп. втраченого заробітку за час вимушеного прогулу).

На підставі п. 1 ч. 1 та ч. 2  ст. 40; 42; ч.ч. 1- 3 ст. 43; ч. 2 ст. 235 КЗпП України та керуючись ст.ст. 212-215 ЦПК України, суд

                              вирішив:

Позов задовольнити.

Наказ директора Хмельницького комунального підприємства «Електротранс» № 375- К від 12 жовтня 2009 року про звільнення ОСОБА_1 з займаної посади диспетчера маршрутів депо (у зв’язку зі скороченням штату працівників на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України) визнати незаконним та скасувати.

Поновити ОСОБА_1 на роботі в Хмельницькому комунальному підприємстві «Електротранс» на посаді диспетчера маршрутів депо.

Стягнути з Хмельницького комунального підприємства «Електротранс» на користь ОСОБА_1 9963 грн. 36 коп. заборгованості по заробітній платі за час вимушеного прогулу за період з 12 жовтня 2009 року по 10 березня 2010 року включно (зазначена сума грошових коштів визначена без вирахування обов’язкових платежів).

Стягнути з Хмельницького комунального підприємства «Електротранс» 120 грн. витрат на інформаційно- технічне забезпечення розгляду справи та 51 грн. мита на користь держави.

Рішення в частині стягнення 1660 грн. 56 коп. середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу та поновлення на роботі підлягає негайному виконанню.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Хмельницької області через Хмельницький міськрайонний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня його проголошення заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.

Суддя                         Ю.П. Фурик