Копія
Справа 2-а-55/10/1605
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
25 січня 2010 року м. Гребінка
Гребінківський районний суд Полтавської області у складі головуючої судді Кривчун Т.О., розглянувши в порядку письмового провадження в залі суду в м. Гребінка Полтавської області, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Гребінківському районі Полтавської області (далі-УПФУ в Гребінківському районі) про визнання бездіяльності неправомірною, стягнення невиплаченої державної соціальної допомоги дитині війни, -
В С Т А Н О В И В:
Позивач звернувся до суду з вказаним адміністративним позовом до Управління ПФУ в Гребінківському районі, посилаючись на те, що вона належить до соціальної категорії «Дитина війни» та, відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» (далі також-базовий, спеціальний Закон, Закон №2195-ІУ) з 01.01.2006 року має право на отримання соціальної допомоги в розмірі 30% від мінімального розміру пенсії за віком.
Оскільки за 2006-2009р.р. допомога у визначеному Законом №2195-ІУ розмірі їй не виплачувалася, вона звернулася до УПФУ в Гребінківському районі із письмовим зверненням щодо нарахування та виплати підвищення до пенсії, однак цього зроблено не було.
Свої позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що, рішеннями Конституційного Суду України (КСУ) №6-рп/2007 від 09.07.2007 та №10-рп/2008 були визнані такими, що не відповідають Конституції України та є неконституційними окремі положення Законів України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» та „Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, якими була зупинена дія положень Закону України «Про соціальний захист дітей війни», на підставі яких йому повинна була бути нарахована соціальна допомога. Разом із тим, відповідач не здійснив нарахування та виплату відповідного підвищення до пенсії.
У зв’язку з цим прохає визнати відмову відповідача щодо виплати їй щомісячної соціальної допомоги у розмірі 30% від мінімального розміру пенсії за віком протиправною, стягнути на її користь невиплачену допомогу в сумі 5940,00грн.
У судове засідання позивач не з»явилася, будучи належним чином повідомленою про день, час і місце розгляду справи, звернулися до суду з письмовою заявою про розгляд справи за її відсутності.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, хоча про день, час та місце розгляду справи були повідомлені завчасно та належним чином, надіслали клопотання про розгляд справи за їх відсутності.
У наданих суду письмових запереченнях відповідач прохає відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на те, що на час прийняття Закону №2195-ІУ від 18.11.2004р. нарахування підвищень та надбавок до пенсій здійснювалося на підставі Постанови КМУ від 03.01.2002р. №1 “Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету” (з подальшими змінами), виходячи з розміру 19,91грн., станом на 01.01.2006р. до даної постанови змін внесено не було.
Вважають, що мінімальний розмір пенсії за віком, установлений статтею 28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” (Закон №1058-ІУ) застосовується тільки для визначення розмірів пенсій, призначених відповідно до цього Закону, а визнання рішенням Конституційного Суду України №6-рп/2007 від 09.07.2007р. норми ЗУ «Про державний бюджет України на 2007 рік», якою було зупинено дію ст.6 Закону №2195-ІУ, неконституційною, не надає підстав застосовувати показник мінімальної пенсії за віком відповідно до ст.28 Закону №1058-ІУ як розрахункову величину для визначення розмірів соціальної допомоги, передбачених Законом України «Про соціальний захист дітей війни».
Зазначають, що Законом України “Про внесення змін до ЗУ “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 05.10.2005р. №2939 визначено щодо підвищення пенсій у т.ч. іншим учасникам війни-на 10% прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність, залежно від категорій ветеранів війни цей Закон набирав чинності в три етапи: з 01.01.2006р., з 01.07.2006р. та з 01.01.2007 року, його Прикінцевими положеннями встановлено, що Закон №2195-ІУ набирає чинності з 01.01.2006р., але Законом України від 20.12.2005р. №3235 “Про Державний бюджет України на 2006 рік” дію статті 6 зазначеного Закону призупинено.
Вказують, що Законом України “„Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” внесено на 2008 рік зміни до ст.6 Закону №2195-ІУ, а саме дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія ЗУ “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”) до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни в розмірі 10% прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність, на підставі чого позивачу у 2008 році була нарахована і виплачена щомісячна державна соціальна допомога “дитині війни” в таких розмірах: з 01.01.2008р. - в сумі по 47,00грн., з 01.04.2008р. - в сумі по 48,10грн., з 01.07.2008р. - в сумі по 48,20грн., з 01.10.2008р. - в сумі по 49,80грн., у 2009 році - в сумі по 49,80грн. щомісячно.
Зазначають, що позивачем пропущено річний строк звернення до суду та наполягають на застосуванні даного строку.
Суд вважає можливим розглянути справу у відсутності сторін, які заявили про розгляд справи за їх відсутності, на підставі наявних у справі доказів, у порядку письмового провадження.
Суд, дослідивши матеріали справи, повністю і всебічно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до висновку про те, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом установлено, що позивач має статус «Дитини війни» в розумінні ст.1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», і ця обставина підтверджується пенсійним посвідченням № 116544 від 27.02.2004 року (а.с.5).
Враховуючи зазначений статус позивача, вона відповідно до ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, має право на отримання державної соціальної підтримки, а саме підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Згідно ст.7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Законом України „Про Державний бюджет на 2006 рік” від 20.12.2005 року дію ст.6 базового Закону на 2006 рік зупинено.
Законом України „Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет на 2006 рік” від 19.01.2006 року, який набрав чинності 15.03.2006 року, до статті 110 Закону України „Про Державний бюджет на 2006 рік” було внесено зміни, якими встановлено, що пільги дітям війни, передбачені ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” у 2006 році запроваджуються поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.
Проте, у 2006 році пільги, встановлені ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, запроваджені не були.
Закони України „Про Державний бюджет на 2006 рік” від 20.12.2005 року та „Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет на 2006 рік” від 19.01.2006 року неконституційними не визнані та діяли протягом 2006 року.
Таким чином, відповідно до вищезазначених Законів, у відповідача не було підстав нараховувати та сплачувати позивачеві доплату до пенсії, передбачену ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, оскільки до 15.03.2006 року дію зазначеної норми було зупинено, а потім передбачені нею виплати не запроваджені.
Окрім того, надаючи перевагу Законам України „ Про Державний бюджет на 2006 рік ” від 20.12.2005 року та „ Про внесення змін до Закону України „ Про Державний бюджет на 2006 рік ” від 19.01.2006 року, суд виходить з того, що з акони є актами єдиного органу законодавчої влади – Верховної Ради України. Конституція України не встановлює пріоритету в застосуванні того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає такого закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.
Конституційний Суд України у п.3 мотивувальної частини рішення від 03.10.1997 року №4-зп (справа про набуття чинності Конституцією) зазначив: „Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше”.
Виходячи із системного аналізу наведених норм законодавства, суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог позивача, які стосуються нарахування та виплат підвищення до пенсії за 2006 рік. Відповідач по справі протягом 2006 року діяв у відповідності з діючим законодавством та не мав підстав здійснювати позивачу щомісячні доплати до пенсії, оскільки до 15.03.2006 року дія ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» була зупинена, а з 15.03.2006 року здійснення доплат, визначено у інший спосіб, тобто поставлено в залежність від виконання у другому півріччі 2006 року Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік».
Стосовно позовних вимог щодо здійснення позивачу доплати до пенсії за 2007 рік, суд вважає їх такими, що не підлягають задоволенню, з таких підстав.
Відповідно до п.12 ст.71 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік», дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням ст.111 цього Закону, було зупинено.
Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 за №6-рп2007 року, у справі за поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36 ч. 2 ст. 56, ч. 2 ст. 62, ч. 1 ст. 66, пп. 7, 9, 12, 13,14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46, ст. 71, ст. ст. 98, 101, 103, 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» (справа про соціальні гарантії громадян), визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення п. 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік», яким зупинено дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням ст.111 цього Закону.
Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиційне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначеного закону, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.
Відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Виходячи з приписів ч.2 ст.152 Конституції України та дати ухвалення рішення Конституційним Судом України УПФУ в Гребінківському районі Полтавської області повинно було нараховувати та сплачувати позивачу доплату до пенсії, передбачену ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” з 09.07.2007 року, оскільки з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності пункту 12 статті 71 Закону України „Про Державний бюджет України на 2007 рік”, ця норма втратила чинність та не підлягала застосуванню. Отже, відповідач з 09.07.2007 року мав діяти у відповідності з приписами діючої норми ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, нараховувати та здійснювати позивачу відповідні доплати.
Всупереч вказаним нормам Закону у 2007 році нарахування та виплата зазначеного підвищення до пенсії категорії дітей війни органами Пенсійного фонду не здійснювалася, у зв’язку з чим позивачем не отримано за період з 9 липня по 31 грудня 2007 року належні йому виплати згідно ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Таким чином, позовна вимога про визнання відмови (бездіяльності) відповідача щодо виплати їй підвищення до пенсії як дитині війни за період з 9 липня по 31 грудня 2007 року неправомірною та стягнення за вказаний період на користь позивача вказаного підвищення до пенсії є правомірною, однак, у даному випадку позивачем пропущено строк звернення до суду за захистом свого права, не заявлено клопотання про поновлення цього строку та не надано доказів щодо поважності причини пропуску даного строку , а саме наявності таких обставин, які є об”єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, яка звертається до суду та пов”язаних з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду.
У відповідності до ст.99 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно ст.100 КАС України, пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
З огляду на те, що, у наданих суду письмових запереченнях на адміністративний позов, відповідач наполягає на застосуванні строку звернення до суду та відмові у задоволенні позову з зазначеної підстави, суд приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог про визнання бездіяльності відповідача за період з 9 липня по 31 грудня 2007 року неправомірною та стягнення за вказаний період на користь позивача підвищення до пенсії як дитині війни необхідно відмовити, - за пропуском строку звернення до суду.
Щодо вимог позивача про визнання відмови неправомірною та стягнення з відповідача невиплаченої щомісячної надбавки до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком у 2008 році, то суд вважає такі вимоги частково обґрунтованими, виходячи з наступного.
Відповідно до п.41 розділу 2 Закону України „Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” текст статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" викладено в наступній редакції: “Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” дане підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів”.
Зазначені зміни набрали чинності з 01.01.2008 року.
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 за №10-рп2008 року визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення п.41 розділу 2 Закону України „Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”.
Таким чином, з 01 січня по 22 травня 2008 року застосуванню до спірних правовідносин підлягали приписи Закону України „Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”.
Тому підстав для визнання бездіяльності (відмови) відповідача за період з 01 січня по 22 травня 2008 року неправомірною, стягнення за вказаний період на користь позивача підвищення до пенсії як дитині війни, яке нараховувалося і виплачувалося ОСОБА_1 відповідно до вказаної норми Закону України „Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, - не вбачається.
Ураховуючи положення Конституції України щодо дії нормативно-правових актів у часі, положення ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” у редакції цього Закону від 18.11.2004р. №2195-ІУ, поновили свою дію з 22 травня 2008 року.
Разом із тим, виплата підвищення до пенсії дітям війни (у т.ч. позивачу) після прийняття Рішення КСУ від 22.05.2008 за №10-рп2008 проводилася відповідно до Постанови КМУ від 28.05.2008р. №530 “Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян”, пунктом 8 якої було встановлено, що дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Законів України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” та “Про жертви нацистських переслідувань”) до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, підвищення проводиться у таких розмірах: з 22 травня-48,1 гривні, з 1 липня-48,2 гривні, з 1 жовтня-49,8 гривні.
Виходячи із системного аналізу зазначених норм законодавства, рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008р. та приписів ч.2 ст.152 Конституції України, пріоритетності законів над підзаконними актами, суд дійшов висновку, що з 22.05.2008 року Управління Пенсійного фонду України в Гребінківському районі Полтавської області повинно було нараховувати та сплачувати позивачу доплату до пенсії, передбачену статтею 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” в редакції, яка діяла до 01.01.2008 року, оскільки з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності п.41 розділу 2 Закону України „Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, ця норма втратила чинність та не підлягала застосуванню. Отже, відповідач з 22.05.2008 року мав діяти у відповідності з приписами діючої норми ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, нараховувати та здійснювати позивачу доплату до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.
Згідно ст.28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок-20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Статтею 58 Закону України „Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, на 2008 рік затверджено прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність: з 1 січня-470 гривень, з 1 квітня-481 гривня, з 1 липня-482 гривні, з 1 жовтня-498 гривень.
Таким чином, виплаті позивачу у 2008 році підлягали такі суми доплати до пенсії: травень 481х30%=144,3грн. (з 22 по 31 травня-46,55грн.); червень 481х30%=144,3грн.; липень 482х30%=144,6грн.; серпень 482х30%=144,6грн; вересень 482х30%=144,6грн; жовтень 498х30%=149,4грн; листопад 498х30%=149,4грн; грудень 498х30%=149,4грн; всього: 1170,60грн. (з розрахунку з 22 травня по 31 грудня-1072,85грн.).
Натомість, відповідно до п.8 Постанови КМУ від 28.05.2008р. №530, підвищення до пенсії позивачу було виплачено у таких розмірах: з 22 травня 2008р.-в сумі по 48,10грн., з 1 липня 2008р.-в сумі по 48,20грн., з 1 жовтня 2008р.-в сумі по 49,80грн., що підтверджується довідкою від 02.12.2009р. №1707 та наведеною в запереченнях на позовну заяву інформацією Управління ПФУ в Гребінківському районі Полтавської області від 21.01.2010 року (вих. .№ 129/07-23).
Між тим, до 22.05.2008 року, тобто до ухвалення зазначеного рішення Конституційним Судом України, відповідач, здійснюючи позивачу доплати, передбачені ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” в редакції від 01.01.2008 року, з урахуванням п.41 розділу 2 Закону України „Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, діяв на підставі та у відповідності з діючою нормою зазначених законів, тому позовні вимоги про визнання бездіяльності відповідача за період з 01 січня по 22 травня 2008 року неправомірною, донарахування та стягнення за вказаний період на користь позивача підвищення до пенсії як дитині війни у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком задоволенню не підлягають.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Гребінківському районі Полтавської області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 за період з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч.1 ст.28 Закону України „Про загальнообов’язкове пенсійне страхування”, з урахуванням проведених виплат, та провести відповідні виплати.
Позовні вимоги про визнання бездіяльності (відмови) відповідача щодо виплати позивачу підвищення до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком у 2009 році неправомірною, стягнення з відповідача невиплаченого підвищення до пенсії як дитині війни суд вважає частково обґрунтованими, виходячи з наступного.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» не зупинено.
Відповідно до ч.2 ст.54 Закону «Про Державний бюджет України на 2009 рік» розміри державних соціальних гарантій на 2009 рік, що визначаються залежно від прожиткового мінімуму, встановлюються відповідними закорнами України, цим Законом, та нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України.
У відповідності до ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» Кабінету Міністрів надано право у 2009 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами.
Названа норма передбачає встановлення в абсолютних нормах розмірів лише тих виплат, вихідним критерієм розрахунку яких є розмір мінімальної заробітної плати. Відповідно, її дія не поширюється на спірні правовідносини, оскільки розмір зазначених соціальних виплат згідно із Законом «Про соціальний захист дітей війни» залежить від розміру мінімальної пенсії за віком.
Враховуючи вищевикладене, нарахування та виплата у 2009 році дітям війни (у т.ч. позивачу) підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, повинні були здійснюватися територіальними органами Пенсійного фонду України у відповідності з приписами діючої норми ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Натомість, підвищення дітям війни (у т.ч. позивачу) до пенсії органами Пенсійного фонду у 2009 році, було виплачено на підставі Постанови КМУ від 28.05.2008р. №530 у таких розмірах: з січня по вересень 2009р.-у сумі по 49,80грн. щомісячно, що підтверджується довідкою від 02.12.2009р. №1707 та наведеною в запереченнях на позовну заяву інформацією Управління ПФУ в Гребінківському районі Полтавської області від 16.12.2009 року (вих. № 219/07-23).
Задовольняючи частково позовні вимоги в цій частині суд виходить з того, що перерахунок пенсії здійснюється органами Пенсійного фонду України в порядку, встановленому чинним законодавством, на підставі документів, наявних у пенсійній справі, з урахуванням вимог ст.42 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” щодо індексації пенсійних виплат, тому суд не може перебирати на себе функцію здійснення перерахунку та нарахування пенсії, покладену законодавством на зазначені органи, і не може зобов’язати управління нарахувати позивачу підвищення до пенсії у визначеному розмірі, а може зобов’язати лише здійснити дії щодо перерахунку пенсії з урахуванням вимог законодавства.
З огляду на наведене, позовні вимоги щодо стягнення конкретно визначеної суми задоволенню не підлягають.
Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Згідно ч.ч.3 та 4 ст.8 Кодексу адміністративного судочинства України звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні правовідносини.
Таким чином, доводи відповідача в частині неврегульованості на законодавчому рівні порядку здійснення доплат особам, які мають статус дітей війни не можуть бути підставою для їх нездійснення або відмови в задоволенні позову.
Щодо доводів стосовно відсутності підстав для застосування до спірних правовідносин ст.28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, суд зазначає наступне.
Сторонами по справі не заперечується, що позивач, відповідно до ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” має право на отримання доплати до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком .
За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ст.28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
З огляду на викладене, суд вважає необґрунтованими доводи відповідача щодо застосування положення ч.3 ст.28 зазначеного Закону, з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії, встановленої ст.46 Конституції України та права на отримання доплати до пенсії, передбаченої ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”.
Пенсійний фонд України діє у відповідності до Положення Про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 01.03.2002 року за №121\2001 і здійснює свої повноваження на підставі п.15 зазначеного положення через створені в установленому порядку його територіальні управління. Відповідно до Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” рішення про призначення та перерахунок пенсій приймаються районними управліннями Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів.
Таким чином, обов’язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії позивача, передбаченої ст.6 Закону України „ Про соціальний захист дітей війни ” покладено на Управління Пенсійного фонду України в Гребінківському районі Полтавської області, за місцем проживання позивача.
Статтею 22 Конституції України визначено, що конституційні права і свободи гарантуються. Таким чином, держава взяла на себе зобов’язання забезпечити реалізацію громадянами своїх конституційних прав.
За змістом ч.1 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Законом України «Про соціальний захист дітей війни» реалізовано конституційне право на соціальний захист громадян, які мають статус «дитини війни», серед яких їм надано право на отримання 30% доплати до пенсії.
Враховуючи, що держава взяла на себе обов’язок щодо виплати позивачу 30% доплати до пенсії та поклала виконання цього обов’язку на центральний орган виконавчої влади – Пенсійний фонд України, який діє через свої місцеві органи, що входять в систему його органів, але вони не вчинили жодної дії для нарахування цих коштів та їх виплати, суд вважає, що вони не виконали своїх повноважень без поважних причини.
Виходячи із системного аналізу приписів Конституції України та наведених нормативно-правових актів, суд вважає безпідставними посилання відповідача на відсутність коштів, як на обґрунтування правомірності невиконання своїх зобов’язань перед позивачем.
Крім того, відповідачем, в порушення ч.2 ст.71 КАС України, не доведено та не надано суду доказів щодо вчинення будь-яких дій для забезпечення виконання покладеного на нього обов’язку щодо нарахування та виплати позивачу доплати до пенсії у розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком.
Отже, відсутність коштів у відповідача, який не вчинив жодної дії щодо їх отримання для забезпечення виконання своїх зобов’язань або невиконання іншим органом виконавчої влади свого обов’язку щодо виділення коштів на здійснення позивачу виплат, гарантованих йому Конституцією України, не є підставою для відмови в задоволенні позову та визнання правомірними дій або бездіяльності відповідача.
З урахуванням наведеного, суд вважає позовну вимогу про визнання відмови (фактично-бездіяльності) відповідача щодо виплати щомісячної державної соціальної допомоги (підвищення до пенсії) у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року та з 01 січня по 01 жовтня 2009 року неправомірними, - підставною.
Судові витрати по справі підлягають розподілу у відповідності до ч.3 ст.94 КАС України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.64,124,152 Конституції України, ст.ст.3,6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ст.ст.7-11,71,99-100,159-163,167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, –
П О С Т А Н О В И В:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Гребінківському районі Полтавської області про визнання бездіяльності неправомірною, стягнення невиплаченої державної соціальної допомоги дитині війни – задовольнити частково.
Визнати бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Гребінківському районі Полтавської області в частині ненарахування підвищення до пенсії, передбаченого статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" за період з 22 травня по 31 грудня 2008 року та з 01 січня по 01 жовтня 2009 року – неправомірною.
Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Гребінківському районі Полтавської області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з підвищенням її до 30% мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч.1 ст.28 Закону України „Про загальнообов’язкове пенсійне страхування” та провести відповідні виплати за період з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року та з 01 січня по 01 жовтня 2009 року з урахуванням проведених виплат.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 1,70грн.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Гребінківський районний суд Полтавської області шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України - з дня складення в повному обсязі, і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, або без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя підпис ОСОБА_2
З оригіналом згідно:
Суддя
Гребінківського районного суду
Полтавської області ОСОБА_2