Справа № 2-693                                                                                                                                     2010 рік

      Р І Ш Е Н Н Я

        І М Е Н Е М        У К Р А Ї Н И

26 січня  2010 року  Ялтинський міський суд Автономної Республіки Крим у складі  судді Білюнас В.Ю., при секретарі  Іваненкової К.В.,  розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Ялта справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності , суд  

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить суд визнати за ним право власності на гараж (бокс ) № 7, розташованого за адресою: м. Ялта,  вул. Крупської, б.48 «Б», який придбав у відповідачки  28.07.2003 року по розписці.  

Вимоги мотивовані тим, що він з відповідачою фактично склав договір купівлі-продажу належнього гаражу № 7, який розташований на при будинковій території зазначеного будинку. 28 липня 2003 року  ОСОБА_2 продала позивачу зазначений гараж за 2400 у.о., про що уклали письмову угоду. Всі умови договору сторонами виконані, однак нотаріального посвідчення не було оформлено.

Відповідачка позов визнала,надав письмову заяву о можливості розгляду спави у її відсутність.

Вислухавши представника позивача, вивчивши матеріали справи, незважаючи на визнання відповідачем позову, суд вважає, що позов не підлягає  задоволенню з наступних підстав.

Суд вважає, що законних підстав для задоволення позову не має виходячи з наступного.

28 липня 2003  року відповідачка ОСОБА_2, яка не мала права власності на гараж, розташований за адресою: м. Ялта,  вул. Крупської, б.48 «Б» надала  позивачу у письмовій формі розписку, відповідно до якої вона продала  ОСОБА_1 гараж, з вказанням його примірного місця розташування і отримала гроші в сумі 2400 у.о., що вбачається з копії розписки (л.с.20).

Позивач в судовому засіданні наполягає на тому, що зазначена розписка є договором купівлі-продажу гаражу, від нотаріального посвідчення якого сторони відмовилися, наполягає, що всі умови договору виконані в повному обсязі.

Згідно зі  ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а так само моральним засадам суспільства (ч.1); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч.2);  волевиявлення участника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч.3); правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч.4);  правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч.5).  

До суду не надано доказів, щоб був встановлений факт ухилення сторони від нотаріального посвідчення.

Судом встановлено, що представлена суду розписка від 28 липня 2003 року не є договором купівлі-продажу гаражу.

Відповідно до ст.658 ЦК України, право продажу товару, належить власнику товару, відповідачу ОСОБА_2 гараж не належав на праві власності, тому у неї і не виникало право складати договір купівлі-продажу майна у власність, відповідно до розписки представленої позивачем гараж не міг бути переданий ОСОБА_1  у власність . Зазначені обставини та аналіз розписки  не дає можливості суду зробити висновок про  укладення сторонами договору купівлі-продажу гаражу.

    До такого висновку суд прийшов дослідивши  всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності.

Також суду не доведений факт ухилення відповідача від посвідчення договору через нотаріальну контору.

Посилання позивача на  технічний паспорт на гараж, як на доказ права власності ОСОБА_2 на гараж,  суд до уваги не приймає, оскільки зазначений документ не є правоустановчим документом, підтверджуючим право власності на майно.  Відповідно до технічного паспорту гаражу володарь його не зарєєстрований в БТІ м.Ялти, вказано, що забудова є самовільною (л.с.11-19).  

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, з’ясувавши  усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень суд вважає вимоги необґрунтованими та не підлягаючими задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись  ст. ст. 10, 60, 174, 212-215  ЦПК  України, ст. ст. 15,16, 220,328,386 ,392 ЦК України, суд

В И Р І Ш И В:

    У задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання право власності –  відмовити.

На рішення може бути подана апеляційна скарга в Апеляційний суд  Автономної Республіки Крим в порядку та строки, передбачені ст. ст. 294, 296 ЦПК України.

                               Суддя