Справа № 2«а»-65/09
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 квітня 2009 року м. Димитров
Димитровського міського суду Донецької області у складі:
головуючого - судді Перекупка І.Г.,
при секретарі Мутелиця Т.О.,
за участю позивача ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Димитрова
адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1
Михайловича до управління праці та соціального захисту населення Димитровської
міської ради про визнання протиправними дії при визначені суми одноразової
грошової допомоги, стягнення недотриманих сум, -
ВСТАНОВИВ:
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Димитровської міської ради (далі по тексту УПСЗН) про визнання неправомірною відмову відповідача у перерахунку та виплаті одноразової компенсації та щорічної допомоги на оздоровлення і в обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що 01 жовтня 1993 року він знаходиться на обліку як отримувач компенсацій учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1-ї категорії. З 23 вересня 1993 року до 01 жовтня 1998 року йому була встановлена II група інвалідності по профзахворюванню, яке визнано аварією на ЧАЕС, з 27 жовтня 1997 року по 01 листопада 2000 року - І група інвалідності по профзахворюванню, яке пов'язано з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС, з 01 листопада 2000 року по 01 листопада 2003 року - II група інвалідності по профзахворюванню, яке пов'язано з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС. З 01 листопада 2003 року по 01 листопада 2006 року - II група інвалідності по профзахворюванню, яке пов'язано з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС. З 01 листопада 2006 року до 01 листопада 2009 року - II група інвалідності по захворюванню, яке пов'язано з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС.
Із відповіді Димитровського УПСЗН видно, що йому виплачені суми за 2004 рік - 26 грн. 70 коп.; за 2005 рік - 26 грн. 70 коп.; за 2006 - 2009 роки виплачено по 120 грн.
У судовому засіданні позивач підтримав свої позовні вимоги у повному обсязі, наполягав на задоволенні позовної заяви.
Представник відповідача ОСОБА_2 до судового засідання не з'явилася, надала заяву про слухання справи у її відсутності, з позовними вимогами не згодна і в запереченні пояснила, що 01 жовтня 1993 року позивач знаходиться на обліку як отримувач компенсацій учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1-ї категорії. З 23 вересня 1993 року до 01 жовтня 1998 року йому була встановлена II група інвалідності по профзахворюванню, яке визнано аварією на ЧАЕС, з 27 жовтня 1997 року по 01 листопада 2000 року - І група інвалідності по профзахворюванню, яке пов'язано з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС, з 01 листопада 2000 року по 01 листопада 2003 року - II група інвалідності по профзахворюванню, яке пов'язано з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС. З 01 листопада 2003 року по 01 листопада 2006 року - II група інвалідності по профзахворюванню, яке пов'язано з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС. З 01
листопада 2006 року до 01 листопада 2009 року - II група інвалідності по захворюванню, яке пов'язано з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС. Тож позивач, згідно ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи», має право на отримання одноразової компенсації при встановлені групи інвалідності та щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі як інвалід II групи - 5-ти мінімальних заробітних плат.
Але, згідно частини сьомої статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи» розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати. Згідно частини шість статті 48 зазначеного Закону виплати, визначені в цій статті провадяться протягом місяця з дня встановлення інвалідності. Згідно пункту третього постанови Кабінету Міністрів України № 936 від 20 вересня 2005 року «Про затвердження порядку використання коштів державного бюджету для виконання програм, пов'язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» призначення громадянам компенсацій, допомоги певних видів та надання пільг здійснюється за заявою особи.
Крім того, згідно ст. 62 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи», роз'яснення порядку застосування Закону провадиться у порядку, визначеному КМУ, рішення якого є обов'язковими для виконання місцевими органами влади та ін. Згідно ст.63 Закону України № 796-12 фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього закону здійснюється за рахунок державного бюджету. Згідно п. 5 ч.1 ст. 4 Бюджетного Кодексу України до нормативно-правових актів, які регулюють бюджетні відносини в Україні належать нормативно-правові акти КМУ, які прийняті на підставі та на виконання Бюджетного кодексу України. Виходячи з існуючих фінансових можливостей, держава гарантує виплату зазначеної щорічної допомоги на оздоровлення у розмірах, встановлених у ПКМУ від 26.07.1996 року № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та № 562 від 12.07.2005 року, а саме: виплата щорічної допомоги на оздоровлення для інвалідів II групи у розмірі 26, 70 грн. Відповідно до ПКМУ № 562 від 12.07.2005р. для інвалідів II групи - 120 грн. Позивач за 2004-2007 роки отримав ці суми. Всі ці виплати позивач отримав в повному обсязі і вони були здійснені до набуття чинності Рішення Конституційного Суду № 6-рп від 09.07.2007 року, а тому відповідно до ст.58 Конституції України, яка гласить, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, відповідають вимогам чинного законодавства. Вищевказаним рішенням були визнані тільки норми восьми статей Закону України про Держбюджет на 2007 рік, у тому числі відповідні норми ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи». Немає ніяких рішень щодо визнання недійсними вищевказаних постанов КМУ.
Також відповідно до п. 37 ст.77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік», дію абзаців другого, третього, четвертого, п'ятого, шостого та сьомого частини першої, частини третьої, абзаців другого, третього, четвертого, п'ятого, шостого, сьомого частини четвертої та частини сьомої ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи» зупинено в частині виплати компенсацій і допоміг у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати з метою приведення окремих норм законів у відповідність із Законом України «Про державний бюджет України на 2006р.», немає ніякого рішення щодо визнання статей Законом України «Про державний бюджет України на 2006 рік» недійсними. Згідно ст.19 Конституції України правовий порядок ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи
місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. Суб'єкти публічного права мають право здійснювати свої повноваження в межах встановлених границь та повноважень. Тобто діє принцип «можна тільки те, що дозволено». Для публічного права характерний специфічний юридичний порядок «влади - підпорядкування», згідно якого управління повинно здійснювати точну реалізацію вказівок влади, а всі інші особи - підпорядкуватися їм. Повноваження відповідача визначені законом та носять імперативний характер. Згідно Положення про УПСЗН Димитровської міської ради, визначення розмірів вищезазначених виплат не входить до компетенції управління. Також відповідно до абз.14 п.4 Положення, управління забезпечує цільове використання бюджетних асигнувань, передбачених на соціальний захист населення. Згідно ст.22 Бюджетного кодексу України, Головне управління праці та соціального захисту населення є головним розпорядником бюджетних коштів. УПСЗН Димитровської міської ради є розпорядником нижчого рівня (одержувачем). Головне управління - отримує бюджетні призначення, доводить у встановленому порядку до розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (одержувачів бюджетних коштів), відомості про обсяги асигнувань, забезпечує управління бюджетними асигнуваннями, затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня, здійснює контроль за повнотою надходжень та витрачанням бюджетних коштів. Згідно ст. 51 Бюджетного кодексу України, розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та провадять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань встановлених кошторисами. Будь-які зобов'язання, взяті за коштами Державного бюджету України без відповідних бюджетних асигнувань або ж з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України, не вважаються бюджетними зобов'язаннями. Витратами державного бюджету на покриття таких зобов'язань не можуть здійснюватися.
Конституція України не містить норм, які б встановлювали ієрархічну залежність одних законів від інших. Прийняті Верховною Радою України закони є актами рівної юридичної сили. Єдиним законом України, який Конституція України виокремлює серед інших - це закон про Державний бюджет. Зокрема, суттєві його відмінності полягають у тому, що згідно з Конституцією України цей закон приймається щорічно та має визначений термін, суб'єктом права законодавчої ініціативи щодо цього Закону є тільки КМУ. Крім цього, відповідною конституційною нормою чітко окреслено коло питань, які можуть бути врегульовані тільки цим законом. А саме, виключно законом про державний бюджет України визначаються видатки на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків (ч.2 ст.95 Конституції України).
Крім того, відповідач просив перерахувати суму заборгованості, залежно від мінімальної заробітної плати на момент виплати:
1. 2004 - 205, 00 х 5 = 1025, 00 - 26, 7 = 998, 30;
2. 2005 - 262, 00 х 5 = 1310, 00 - 26, 7 = 1283, 30;
1. 2006 - 375, 00 х 5 = 1875, 00 -120, 00= 1755, 00;
2. 2007 - 400, 00 х 5 = 2000, 00 -120, 00=1880, 00;
3. 2008 - 515, 00 х 5 = 2575, 00 -120, 00 =2455, 00;
4. 2009 - 605, 00 х 5 = 3025, 00 -120, 00 = 2905, 00.
Судом встановлено, що позивач є учасником та постраждалим в результаті ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС першої категорії (а. с. 9).
Позивач з 01 жовтня 1993 року знаходиться на обліку як отримувач компенсацій учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1-ї категорії. З 23 вересня 1993 року до 01 жовтня 1998 року йому була встановлена II група інвалідності по профзахворюванню, яке визнано аварією на ЧАЕС, з 27 жовтня
1997 року по 01 листопада 2000 року - І група інвалідності по профзахворюванню, яке пов'язано з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС, з 01 листопада 2000 року по 01 листопада 2003 року - II група інвалідності по профзахворюванню, яке пов'язано з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС. З 01 листопада 2003 року по 01 листопада 2006 року - II група інвалідності по профзахворюванню, яке пов'язано з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС. З 01 листопада 2006 року до 01 листопада 2009 року - II група інвалідності по захворюванню, яке пов'язано з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС.
Відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі Закон № 3054-Ш) передбачена щорічна допомога на оздоровлення інвалідам другої групи - п'ять мінімальних заробітних плат. Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.
Із відповіді Димитровського УПСЗН видно, що позивачеві виплачені суми за 2004 рік - 26 грн. 70 коп.; за 2005 рік - 26 грн. 70 коп.; за 2006 - 2009 роки виплачено по 120 грн.
Вислухавши пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я визнаються в України найвищою соціальною цінністю, а статтею 16 Конституції України закріплений обов'язок держави у подоланні наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в Межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Зазначений постановами № 836 та № 562 конкретний розмір щорічної допомоги у твердій фошовій сумі, зокрема, для інвалідів другої групи - 26, 70 грн., 120 грн. суперечить вимогам Закону № 3054-Ш, яким встановлено розмір щорічної допомоги як кратна величина до розміру мінімальної заробітної плати, визначеної на час здійснення виплати.
Нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці судом на відповідність як Конституції, так і закону. Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.
Виходячи з пріоритету законів над постановами Кабінету Міністрів України, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення щорічної компенсації на оздоровлення за 2004 - 2009 роки у розмірі 11 276 грн. 60 коп. підлягають частковому задоволенню, але з наступного розрахунку (виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, що була встановлена на час виплати):
1. 2004 - 205, 00x5 = 1025, 00 - 26, 7 = 998, 30;
1. 2005 - 262, 00 x 5 = 1310, 00 - 26, 7 = 1283, 30;
2. 2006 - 375, 00 x 5 = 1875, 00 -120, 00= 1755, 00;
2. 2007 - 400, 00 x 5 = 2000, 00 -120, 00=1880, 00;
3. 2008 - 515, 00 x 5 = 2575, 00 -120, 00 =2455, 00;
4. 2009 - 605, 00 x 5 = 3025, 00 -120, 00 = 2905, 00
Пунктом 37 статті 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006р.», абзац третій частини четвертої статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи» було зупинено в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати з метою приведення окремих норм законів у відповідність із Законом України «Про державний бюджет України на 2006р.». Таким чином суд вважає, що у виплаті щорічної компенсації на оздоровлення за 2006 рік позивачу необхідно відмовити.
Рішенням Конституційного Суду України № 6-рп від 09.07.2007р. визнаний неконституційним пункт тридцятий статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007р.» в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати - абзацу третього частини четвертої статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи». Таким чином, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення щорічної компенсації на оздоровлення за 2007 рік підлягають задоволенню, але у розмірі 1880 гривень із розрахунку (400, 00х5)-120, 00=1880, 00 грн.
Рішенням Коституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року Визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положенн статті 67 розділу І, пунктів 2-4, 6-8, 10-18, підпункту 7 пункту 19, пунктів 20-22, 24-34, підпунктів 1-6, 8-12 пункту 35, пунктів 36-100 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" та пункту 3 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких Законодавчих актів України", тому суд вважає вимоги позивача про стягнення на його користь недоплаченої суми компенсації на оздоровлення за 2008 рік такими, що підлягають задоволенню, але у розмірі 2455 гривень із розрахунку (515x5) -120, 00 = 2455, 00 грн.
Статтею 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» Кабінету Міністрів України у 2009 році надане право встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами.
Норми статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік», розміри виплат щорічної допомоги на оздоровлення, визначені постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» на цей час є чинними, тому суд вважає дії відповідача в частині виплати щорічної допомоги на оздоровлення за 2009 рік в січні місяці 2009 року правомірними, а вимоги позивача про стягнення недоотриманих сум щорічної допомоги за цей період такими, що не підлягають задоволенню.
Тобто, загальна сума стягнення з відповідача складає 6 616 гривень 60 копійок.
Відповідно до статті 94 КАС України не підлягає стягненню з відповідача судовий збір на користь держави, оскільки позивач відповідно до ст. 4 Декрету
Кабінету Міністрів України «Про державне мито» звільнений від сплати судових витрат.
Враховуючи 3 ч.4 ст.48 «Про статус і соціальний захист громадян, потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи», п.37 ст.77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік », рішення Конституційного Суду України № 6-рп від 09.07.2007 рік та керуючись ст.ст.11, 86, 94, 97, 98, 158-163 КАС України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_3 задовольнити частково.
Стягнути з управління праці та соціального захисту населення Димитровської міської ради з розрахунку № 35210044001460 ГУДКУ В Донецькій області, єдрпоу 25953304, МФО 834016 на користь ОСОБА_3, недоплачену суму щорічної допомоги на оздоровлення за 2004-2005, 2007-2008 роки у розмірі 6 616 (шість тисяч шістьсот шістнадцять) грн. 60 коп.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду може бути подана до Донецького апеляційного адміністративного суду через Димитровський міський суд протягом десяти днів з дня проголошення постанови.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Димитровський міський суд протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.