АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22-596/2009 р.
Головуючий у 1-й інстанції: Притуло Л.В.
Суддя-доповідач: Прокопенко О.Л.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 квітня 2009 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:
Головуючого Онищенко Е.А.
суддів - Маловічко С.В.
Прокопенко О.Л.,
при секретарі Семенчук О.В.., розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Мелітопольського прокурора Запорізької області в інтересах держави в особі відділу земельних ресурсів у Мелітопольському районі Запорізької області на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20 серпня 2008 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання договору міни земельних ділянок дійсним та визнання права власності на земельну ділянку,
ВСТАНОВИЛА:
У серпні 2008 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 про визнання договору міни земельних ділянок дійсним та визнання права власності на земельну ділянку.
В позові зазначав, що 11 червня 2008 року між ним та ОСОБА_3 був укладений договір міни земельної ділянки, а саме частини земельної ділянки в розмірі 0, 1 га з масиву земельної ділянки загальною площею 6.2466 га на земельну ділянку в розмірі 7.6058 га, власником якої є відповідач, на підставі державного акту на право власності, проте нотаріально угода не була посвідчена. Посилаючись на те, що договір міни фактично був укладений, просив суд визнати дійсним договір міни земельних ділянок, який був укладений 11 червня 2008 року, між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 Визнати за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку в розмірі 7.6058 га кадастровий номер 2323082800:02:002:0013, власником якої є ОСОБА_3 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЗП № 005917.
Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20 серпня 2008 року позовні вимоги задоволено.
Визнано дійсним договір міни земельних ділянок, який був укладений 11 червня 2008 року, між ОСОБА_2 та ОСОБА_3
Визнано за договір міни від 14 грудня 2005 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 дійсним.
Визнано за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку в розмірі 7.6058 га кадастровий номер 2323082800:02:002:0013, власником якої є ОСОБА_3 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЗП № 005917, що розташована на території Новопилипівської сільської ради Мелітопольського району Запорізької області..
Ухвалою Мелітопольського міськрайонного суду від 26 вересня 2008 року в порядку ст. 221 ЦПК зобов’язано відділ земельних ресурсів у Мелітопольському районі Запорізької області видати ОСОБА_2 Державний акт на право власності на земельну ділянку, площею 7, 6058 га, розташовану на території Новопилипівської сільської ради Мелітопольського району Запорізької області, яка належала ОСОБА_3 на підставі Державного акту ЗП № 005917.
Зобов’язано Державне підприємство „Центр державного земельного кадастру" Запорізької регіональної філії Мелітопольського районного відділу Державного комітету по земельним ресурсам зареєструвати за ОСОБА_2 вищевказаний Державний акт.
Мелітопольський міжрайонний прокурор Запорізької області звернувся до суду в інтересах держави в особі відділу земельних ресурсів у Мелітопольському районі Запорізької області із апеляційною скаргою на зазначене рішення суду, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Статтею 303 ЦПК передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення.
У ст. 213 ЦПК передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Задовольняючи позов і визнаючи дійсним договір міни земельними ділянками на підставі ч.2 ст. 219 ЦК, суд виходив з того, що сторони домовились відносно всіх суттєвих умов договору, він відповідає справжній волі особи, яка його вчинила, а нотаріальному посвідченню правочину перешкоджає обставина, яка не залежить від її волі.
В обгрунтування своїх висновків суд послався на наданий сторонами договір міни від 11 червня 2008 року (а.с. 6).
Проте таких висновків суд дійшов з грубим порушенням норм матеріального і процесуального права, вони не грунтуються на зібраних у справі доказах, а тому з ними не можна погодитись.
Допустимих доказів в обгрунтування висновків про те, що сторони домовились відносно всіх суттєвих умов договору, він відповідає справжній волі особи, яка його вчинила, а нотаріальному посвідченню правочину перешкоджає обставина, яка не залежить від її волі, в матеріалах справи немає, судом вони не досліджувались.
Відповідно до ст. 219 ЦК у разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину такий правочин є нікчемним.
Суд може визнати такий правочин дійсним, якщо буде встановлено, що він відповідав справжній волі особи, яка його вчинила, а нотаріальному посвідченню правочину перешкоджала обставина, яка не залежала від її волі.
За змістом ст. 202 ч.3 ЦК одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Односторонній правочин може створювати обов’язки лише для особи, яка його вчинила.
Зважаючи на те, що договір міни не являється одностороннім правочином, він не може бути визнаний дійсним з підстав, передбачених ч.2 ст. 219 ЦК.
Визнавши за позивачем право власності на земельну ділянку відповідача, суд не припинив його право власності на частину земельної ділянки, яка за договором міни перейшла у власність відповідача.
Задовольняючи позов, суд не обговорив питання про те, чи відповідає укладений сторонами договір вимогам діючого законодавства.
З’ясування цієї обставини має суттєве значення для правильного вирішення спору, оскільки, за змістом ст. 203 ч. 1 ЦК зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Статтею 131 ЗК передбачено набуття громадянами права власності на земельні ділянки на підставі міни.
Укладення такого договору здійснюється відповідно до ЦК України з урахуванням вимог ЗК, зокрема щодо змісту правочину, передбаченого ст. 132 ЗК, якою визначено, що угоди про перехід права власності на земельні ділянки укладаються в письмовій формі та нотаріально посвідчуються.
Угоди повинні містити: назву сторін (прізвище, ім’я та по батькові громадянина, назва юридичної особи); вид угоди; предмет угоди (земельна ділянка з визначенням місця розташування, площі, цільового призначення, складу угідь, правового режиму тощо); документ, що підтверджує право власності на земельну ділянку; відомості про відсутність заборон на відчуження земельної ділянки; відомості про відсутність або наявність обмежень щодо використання земельної ділянки за цільовим призначенням (застава, оренда, сервітути тощо); договірну ціну; зобов’язання сторін.
Угоди про перехід права власності на земельні ділянки вважаються укладеними з дня їх нотаріального посвідчення.
На порушення вимог ст. ст. 10, 60, 212, 213, 214 ЦПК суд не звернув уваги на те, що в наданому сторонами договорі відсутні істотні умови, які передбачені ст. 132 ЗК, зокрема щодо предмета угоди, договірної ціни, зобов’язання сторін, тощо.
Крім грубих порушень норм матеріального права, суд допустився грубих порушень і вимог цивільного процесуального законодавства.
Позовна заява, яка надійшла до суду 12 серпня 2008 року, за формою і змістом не відповідає вимогам ст. 119-120 ЦПК, оскільки на порушення вимог ст. ст. 80, 119, 120 ЦПК в ній не зазначена ціна позову, судовий збір оплачений у розмірі 8 грн.50 коп. як за позов немайнового характеру.
Не застосувавши до такої заяви наслідки ч. 1 ст. 121 ЦПК, суд в той же день 12 серпня 2008 року постановляє ухвалу про відкриття провадження по справі, але на порушення вимог ст. 127 ЦПК копію ухвали сторонам не направляє, в порядку, передбаченому ст. ст. 74-76 ЦПК, виклик сторін у судове засідання не здійснює.
20 серпня 2008 року суд розглядає справу і ухвалює рішення у попередньому судовому засіданні за відсутності сторін, щодо яких немає відомостей про належне повідомлення про час і місце судового розгляду, обмежившись письмовими заявами про розгляд справи у їх відсутність і про визнання відповідачем позову.
Справжність підпису сторін на заявах про розгляд справи у їх відсутність в установленому законом порядку не засвідчена. В журналі вхідної кореспонденції, як це передбачено Інструкцією з діловодства у місцевому загальному суді, затвердженою Наказом ДСА України від 28.06.2006 року № 68, заяви не зареєстровані.
Статтею 130 ЦПК передбачена можливість ухвалення у попередньому судовому засіданні судового рішення у разі визнання відповідачем позову, але за наявності для того законних підстав. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд відповідно до ст. 174 ч. 4 ЦПК постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
На зазначені обставини суд уваги не звернув, наявність законних підстав для визнання відповідачем позову не перевірив.
Постановляючи ухвалу в порядку ст. 221 ЦПК про роз’яснення судового рішення, суд зобов’язав осіб, які не брали участь у розгляді справи, видати Державний акт про право власності на землю і провести державну реєстрацію права власності на землю.
Проте суд не звернув уваги на те, що за змістом ст. 221 ч. 1 ЦПК суд може роз’яснити своє рішення, але не змінюючи при цьому його змісту. Зазначеною нормою права не передбачено право суду покладати обов’язок на осіб, які не брали участі у розгляді справи, вчиняти будь-які дії.
За таких обставин оскаржуване рішення і ухвалу про його роз’яснення не можна визнати такими, що відповідають вимогам закону і матеріалам справи, а тому відповідно до ст. 311 п.4, 312 п. 3 ЦПК вони підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки відділ земельних ресурсів, в інтересах якого подана апеляційна скарга, до участі у справі не залучався, хоча суд, ухвалюючи рішення, вирішував питання, в тому числі, про права і обов’язки останнього.
Керуючись ст. ст. 307, 311 п.4, 312 п. 3 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу Мелітопольського прокурора Запорізької області в інтересах держави в особі відділу земельних ресурсів у Мелітопольському районі Запорізької області задовольнити частково.
Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20 серпня 2008 року і ухвалу від 26 вересня 2008 року про роз’яснення зазначеного рішення в цій справі скасувати, справу направити на новий розгляд до того ж суду в іншому складі суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного суду України протягом двох місяців.