Справа № 2-1898/09

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2009 року місто ОСОБА_1

Малиновський районний суд міста ОСОБА_1 в складі: головуючого судді - Плавича І.В.,

при секретарі - Бабаєвій З.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_2

ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання договору дарування недійсним та переведення прав і обов’язків покупця, -

ВСТАНОВИВ:

В провадженні вказаного складу відповідного районного суду знаходиться на розгляді цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання договору дарування недійсним та переведення прав і обов’язків покупця.

В обгрунтування своєї позиції, позивач ОСОБА_2 посилалась на ті обставини, що на підставі нотаріального посвідченого договору від 01 лютого 2000 року, вона являється власником 5/6 ідеальної частки житлового будинку індивідуального житлового фонду (садиби) під № 26-Б по вулиці Строганова у місті Одесі. Власником же 1/6 ідеальної частки вказаної садиби згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 21 грудня 2000 року була ОСОБА_5.

ОСОБА_2 пояснювала, що ОСОБА_5 за адресою вказаної садиби ніколи не проживала, та після отримання нею правовстановлюючих документів, між особами мали місце переговори та згодом досягнута домовленість щодо вартості та строку розрахунків стосовно відчуження ОСОБА_5 належної їй 1/6 ідеальної частки садиби на користь ОСОБА_2

Однак, не зважаючи на викладене, в 2005 році за адресою відповідної садиби з’явилась ОСОБА_4, та повідомила, що вже вона являється власником спірної ідеальної частки нерухомості, однак відмовилась представити ОСОБА_2 правовстановлюючий документ. Як з’ясувалось пізніше, між ОСОБА_5 й ОСОБА_4, 20 травня 2005 року був укладений договір дарування, відповідно до якого ОСОБА_4 набула право власності на спірну нерухомість.

У зв’язку з ситуацією, що склалась, ОСОБА_2 вважає, що укладений між відповідачами договір дарування удаваний, та насправді між ними був укладений договір купівлі-продажу із порушенням її переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності, у зв’язку з чим вона й звернулась з даним позовом до суду.

Позивач ОСОБА_2 у відкрите судове засідання з’явилась, цілком підтримала заявлені позовні вимоги, просила суд позов задовольнити у повному обсязі.

Відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_5 у відкрите судове засідання неодноразово не з’явились, повідомлялась судом про розгляд даної справи належним чином у встановлений законодавством строк, причини неявки суду не відомі.

Відповідно до ст. 224 ч.ч. 1, 2 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки або якщо зазначені ним причини визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи. При цьому, у разі участі у справі кількох відповідачів заочний розгляд справи можливий у випадку неявки в судове засідання всіх відповідачів.

Таким чином, у зв’язку з неявкою повідомлених відповідачів по даній цивільній справі, врахувавши думку позивача, суд зважав можливим розглядати справу в заочному порядку, постановивши про викладене відповідну ухвалу.

Вивчивши наявні матеріали справи у їх сукупності, дослідивши письмові докази, надані позивачем, прийнявши до уваги пояснення позивача, що письмово викладені у позові і висловлені безпосередньо у судових засіданнях по справі, суд приходить до висновку, що даний позов належить задовольнити частково - з наступних підстав.

Під час судового розгляду справи було встановлено, що згідно договору довічного утримання від 01 лютого 2000 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу - ОСОБА_6, зареєстрованого в реєстрі за № 231, власником 5/6 ідеальної частки житлового будинку індивідуального житлового фонду (садиби) під № 26-Б по вулиці Ударників (Строганова - в теперішній час) у місті ОСОБА_1 являється ОСОБА_2.

Вказаний договір від 01 лютого 2000 року був належним чином зареєстрований в КП „ОМБТІ та РОН" під номером 104стр.137 реєстр. 11231, що підтверджується відміткою підприємства на документі від 09 лютого 2000 року.

У відповідності до договору дарування від 20 травня 2005 року, укладеного між ОСОБА_5 - з одної сторони, та ОСОБА_4 - з іншої сторони, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу - ОСОБА_7, зареєстрованого в реєстрі за № 1575, власником 1/6 ідеальної частки вказаної садиби являється ОСОБА_4.

Вказаний договір від 20 травня 2005 року також був належним чином зареєстрований в КП „ОМБТІ та РОН" в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно, що підтверджується відміткою підприємства на документі від 01 червня 2005 року.

Згідно ст. 202 ч.ч. 1, 2 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Як регламентує ст. 626 ч. 1 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Відповідно до ст. 717 ч. 1 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов’язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Однак, з огляду на посилання ОСОБА_2, ОСОБА_5 мала активні наміри саме продати відповідне майно першій, у зв’язку з чим особами цілеспрямовано велись переговори, в процесі яких ОСОБА_2 з’ясувала, що ОСОБА_5 постійно проживає за межами міста ОСОБА_1, намірів проживати у відповідній садибі не має та потребує грошей. В результаті, сторони домовились про вартість об’єкту купівлі-продажу у розмірі, еквівалентному 1000 доларів США та запланували укладення відповідного договору на квітень-травень 2005 року, що було пов’язано із приїздом ОСОБА_5 до міста ОСОБА_1. Проте, в травні 2005 року ОСОБА_5 подарувала 1/6 ідеальну частку згадуваної садиби відповідачу ОСОБА_4

Згідно ст. 235 ч.ч. 1, 2 ЦК України, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Зважаю4и на позов ОСОБА_2 та з огляду на встановлені судом обставини при розгляді даної справи, зокрема, що ОСОБА_4 й ОСОБА_5 не являються близькими роди4ами, а також, що ОСОБА_5 на момент від4уження майна мала наміри продати спірне майно, судом вбачається, що насправді 20 травня 2005 року між ОСОБА_5 - з одної сторони у якості продавця, та ОСОБА_4 - з іншої сторони у якості покупця, був укладений договір купівлі-продажу.

З огляду на ст. 362 4.4.1, 2, 4 ЦК України, у разі продажу 4астки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах, крім випадку продажу з публі4них торгів. Разом з тим, продавець 4астки у праві спільної часткової власності зобов’язаний письмово повідомити інших співвласників про намір продати свою 4астку, вказавши ціну та інші умови, на яких він її продає. Якщо інші співвласники відмовилися від здійснення переважного права купівлі чи не здійснять цього права щодо нерухомого майна протягом одного місяця, а щодо рухомого майна -протягом десяти днів від дня отримання ними повідомлення, продавець має право продати свою 4астку іншій особі. Окрім того, у разі продажу частки у праві спільної 4асткової власності з порушенням переважного права купівлі співвласник може пред’явити до суду позов про переведення на нього прав та обов’язків покупця. Одно4асно позива4 зобов’язаний внести на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець.

Тобто, 4ерез удаваний характер право4ину у вигляді оспорюваного договору дарування від 20 травня 2005 року, а також з наведеної юриди4ної регламентації вбачається, що переважне право ОСОБА_2 на купівлю спірної частки у спільному майні, було порушене.

В ст. 215 ч.3. ЦК України, законодавцем зазначено, що у разі, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Хоча ОСОБА_2 й не виступала стороною оскаржуваного правочину, заявления нею відповідної вимоги визнається судом обгрунтованою, оскільки на думку суду, цей договір безпосередньо зачіпає й торкається її особових майнових прав й законних інтересів.

Як регламентує ст. 216 ч.ч. 1, 2 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. При цьому, якщо у зв’язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Як вказує ст. 236 ч. 1 ЦК України, правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Враховуючи вищевикладене, суд вбачає обгрунтованим частково задовольнити відповідні вимоги ОСОБА_2 й саме у частині визнання недійсним оспорюваного договору дарування від 20 травня 2005 року. Однак, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні відповідної вимоги позивача стосовно переведення на неї прав та обов’язків покупця, оскільки прямої вимоги закону при зверненні до суду з даним позовом стосовно обов’язку внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми з боку ОСОБА_2 виконано не було.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 15, 57, 60, 79, 88, 208, 209, 212, 213, 214, 215, 218, 224, 225, 226 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання договору дарування недійсним та переведення прав і обов’язків покупця -задовольнити частково.

Договір дарування від 20 травня 2005 року, укладений між ОСОБА_5 - з одної сторони, та ОСОБА_4 - з іншої сторони, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу - ОСОБА_7, зареєстрований в реєстрі за № 1575 - визнати недійсним.

В задоволенні решти вимог ОСОБА_2 - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження, або в порядку ст. 295 ч.4 ЦПК України.

Заочне рішення набирає законної сили відповідно до загального порядку, встановленого ЦПК України.