Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
№ 2 – 79/10р.
09 лютого 2010 року. м. Радомишль
Радомишльський районний суд Житомирської області в складі головуючого – судді Гриб О.С. , при секретарі Шуба В.М., з участю сторін, представника відповідача ОСОБА_1, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом №2-79/10р. за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання майна об’єктом спільної сумісної власності, та визнання права власності на майно, -
В С Т А Н О В И В :
Позивач подала до суду позовну заяву в якій вказала, що з 14 жовтня 1978 року, після укладення шлюбу з ОСОБА_4, вона з чоловіком проживала в Херсонській області, вели спільне господарство, виростили трьох дітей. В 2004 році вони вирішили переїхали в Житомирську область, в м. Радомишль, та придбати будинок. Вона залишилась на Херсонщині, а чоловік поїхав до м. Радомишля щоб купити будинок, який їх влаштовував для спільного проживання, за адресою : м. Радомишль, вул. Центральна, 54, за 1500 доларів США, що було еквівалентно 8000 грн.00коп. Однак, коли вона приїхала з Херсонщини в м. Радомишль, їй стало відомо, що 15 березня 2004 року чоловік уклав не договір купівлі-продажу будинку, а договір дарування, відповідно до якого ОСОБА_5 подарував її чоловіку ОСОБА_4 будинок, розташований за адресою: м. Радомишль, вул. Центральна, 54. Укладення даного договору чоловік мотивував тим, що на оформлення договору купівлі будинку необхідно була її згода, а вона перебувала на Херсонщині. Відповідно до п. 4 Договору дарування дар зазначеного житлового будинку було оцінено у 8000 (вісім тисяч) гривень.00коп, однак насправді даний договір вважався не договором дарування, а договором купівлі -продажу, оскільки відповідно до ст. 655 ЦК України - за договором купівлі-продажу одна сторона ( продавець - ОСОБА_6О.) передає майно, а друга сторона (покупець ОСОБА_2А.) приймає майно і зобов’язується сплатити за нього певну грошову суму, що й було зроблено в даному випадку. Після купівлі вони з чоловіком почали проживати у вказаному будинку, та вести спільне господарство, зокрема спільно перекрили будинок шифером, обклали будинок білою цеглою, поміняли вікна та двері, в кімнатах поклеїли шпалери, підвели до будинку газове опалення, тощо. На сьогоднішній день відносини з чоловіком погіршились, й він стверджує, що залишить її без будинку, оскільки будинок йому подарований, а не придбаний під час спільного проживання. Відповідно до ст. 60 Сімейного Кодексу України, ст. 355 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини ( навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності. Окрім того договір дарування від 15.03.2004 року укладений її чоловіком в інтересах сім’ї, а тому, відповідно до ч.3 ст. 61 Сімейного Кодексу України, - якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім’ї, то гроші, інше майно, в тому числі й гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. Просить визнати будинок, об’єктом спільної сумісної власності подружжя, та визнати за нею право власності на Ѕ частину вказаного будинку.
В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримала, обґрунтувавши їх викладеними в позовній заяві обставинами.
Відповідач в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, пояснивши, що дійсно з 1978 року він перебував у шлюбі з позивачем, та спільно проживали в житловому будинку в Херсонській області, який в подальшому продали у зв’язку з переїздом на постійне місце проживання в м. Радомишль. 15 березня 2004 року він дійсно сплатив за житловий будинок в м. Радомишль, по вул. Центральна 54, 1500 доларів США. Однак фактично на нього будинок був лише, а купив будинок його батько, якому належали всі сплачені за будинок кошти. Просить в позові відмовити, оскільки позивач ніяких затрат на купівлю будинку не понесла.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, мотивувавши тим, що позивач дізналась про факт укладення договору дарування у 2004р., у зв’язку з чим станом на 2009р. пропустила встановлений ст.257 ЦК України, трирічний строк позовної давності, щодо захисту прав власності.
Суд, заслухавши пояснення сторін, представника сторони, покази свідка, дослідивши надані докази, вважає, що позов підлягає до частково задоволення з наступних підстав.
При розгляді справи відповідно до ст.11 ЦПК України, суд виходить із засад змагальності, з врахуванням наданих сторонами доказів та меж розгляду справи.
В судовому засіданні встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 14 жовтня 1978 року. Шлюб розірваний на підставі рішення Радомишльського районного суду від 16 листопада 2009р. 15 березня 2004 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 для приховання іншого правочинну, який вони на справді вичинили - договір купівлі-продажу, по ціні 1500 доларів США, житлового будинку в м. Радомишль, вул. Центральній 54, укладено удаваний правочин, - договір дарування житлового будинку в м. Радомишль, вул. Центральній 54, за яким ОСОБА_4 набув право власності на вказаний житловий будинок.
Вказані обставини визнані сторонами, та іншими особами, які беруть участь у справі, і відповідно до ч.1 ст.61 ЦПК України, не підлягають доказуванню.
Набуття сторонами, за час шлюбу, житлового будинку в м. Радомишль, вул. Центральній 54, та не віднесення його до особистої приватної власності чоловіка, підтверджується наступними дослідженими в судовому засіданні доказами по справі:
- показами свідка ОСОБА_5, який в судовому засіданні показав, що у зв’язку з похилим віком, він вирішив продати належний йому будинок в м. Радомишль, вул. Центральній 54. На весні 2004р. до будинку прийшли позивач, та відповідач, які оглянувши будинок, сказали, що будуть купувати та домовились про ціну в 1500 доларів США. Приблизно через 2 тижні, прийшов відповідач зі своїм сином, та приніс гроші. В будинку також знаходився, і його син, який перераховував гроші, після чого вони поїхали до нотаріуса. Будинок він продав за 1500 доларів США, договір дарування не укладав, (а.с.29-30);
- показами свідка ОСОБА_7, який в судовому засіданні показав, що сторони у справі є його батьками, з якими він проживав до 16.09.07р. В сім’ї всі майнові питання обговорювались та вирішувались спільно. З 2004р. він також влаштувався на роботу, у зв’язку з чим теж дав гроші на потреби родин. В 2004р. батьки продали будинок Херсонській області та придбали будинок в м.Радомишль вул. Центральній 54, у якому в подальшому спільно зробили ремонт. Гроші на купівлю будинку батьки збирали спільно. Дід ніяких грошей на купівлю будинку не давав (а.с.37-39);
- показами свідка ОСОБА_8, яка в судовому засіданні показала, що сторони у справі є її батьками. В сім’ї всі майнові питання обговорювались та вирішувались спільно. В 2004р. батьки продали будинок Херсонській області та придбали будинок в м.Радомишль вул. Центральній 54. Збирали гроші на купівлю будинку батьки спільно. Дід з бабою жили на одну пенсію, тому вони не могли дати гроші на купівлю будинку (а.с.39-40);
- копією свідоцтва про одруження з якого вбачається, що на час подачі позовної заяви, сторони перебували у зареєстрованому шлюб (а.с.8);
- копією витягу з державного реєстру права власності на нерухоме майно, з якого вбачається, що відповідач є власником житлового будинку в м.Радомишль, вул. Центральній 54, на підставі договору дарування від 15.03.04р. (а.с.9);
- копією інвентарної справи житлового будинку в м.Радомишль, вул. Центральній 54, з якого вбачається, що сторони є зареєстрованими у даному будинку (а.с.9).
Відповідно до ст.235 ЦК України, якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховування іншого правочину, які вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони на справді вчинили.
Встановлений в судовому засіданні факт вчинення договору дарування, з метою приховання договору купівлі-продажу, який на справді вчинений, щодо даного нерухомого майна, є підставою для регулювання відносин, щодо даного нерухомого майна за правилами встановленими для договору купівлі-продажу.
Відповідно до ст. 60 Сімейного Кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності.
Встановлений в судовому засіданні факт набуття, за час шлюбу між сторонами, житлового будинку в м. Радомишль, вул. Центральній 54, є підставою для визнання даного будинку об’єктом спільної сумісно власності подружжя.
Вирішуючи питання, про поділ зазначеного житлового будинку, як майна спільної сумісної власності, суд виходить з вимог ст.70 Сімейного Кодексу України, відповідно до якої розмір частки майна дружини та чоловіка є рівними, і враховуючи вимоги сторони є підставою для присудження, шляхом визнання права власності, на половину спірного майна.
Клопотання про застосування встановленого ст.257 ЦК України, загального, трирічного строку позовної давності, не підлягає задоволенню, оскільки ст. 72 Сімейного Кодексу України, щодо даних вимог встановлена спеціальна позовна давність, відповідно до якої позовна давність не засовується до вимог про поділ майна, що є об’єктом спільної сумісної власності подружжя, якщо шлюб між ними не розірвано. До вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки.
На підставі ст.88 ЦПК України з відповідача, на користь позивача, стягується понесені нею, документально підтверджені судові витрати.
Керуючись ст.ст.6, 8, 11, 60, 83.88, 213,215, ЦПК України, на підставі ст.ст.328, 355, 368, 372 ЦК України, ст.ст.57,60,61,63,72 СК України, -
В И Р І Ш И В:
Позов задовольнити повністю.
Визнати житловий будинок, розташований за адресою: Житомирська область, м.Радомишль, вул.Центральна 54, об’єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_2.
Визнати за ОСОБА_2 право власності на Ѕ (одну другу) ідеальну частину житлового будинку, розташованого адресою: Житомирська область, м.Радомишль, вул.Центральна 54.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 240 (двісті сорок) гривень, 50 (п’ятдесят) копійок, документально підтверджених судових витрат.
Рішення вступає в законну силу після закінчення строків на його оскарження, або розгляду судом апеляційної інстанції. Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Житомирської області через Радомишльський районний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня подання заяви про апеляційне оскарження, яка може бути подана протягом 10 днів починаючи з дня наступного після оголошення рішення.
Суддя О.С. Гриб