Код суду 0527                                                                                                                         Справа №2-а-819/10

                                                                       П О С Т А Н О В А

                                                               І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

           22 березня 2010 року. Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючого    судді                                 Соларєвої Т.О.

при секретарі                                             Бовкуненко Н.П.

розглянувши у  відкритому  судовому засіданні в м.Костянтинівка  справу за адміністративним  позовом ОСОБА_1  до управління Пенсійного фонду України в м.Костянтинівці Донецької області, третя особа – Головне управління Державного казначейства України в Донецькій області, про поновлення строку звернення з позовом до суду, визнання дій неправомірними та стягнення  недоотриманої державної допомоги до пенсії,

                                                                             в с т а н о в и в :

24 лютого 2010 року позивач звернувся до суду з  зазначеним   позовом до відповідача у справі, обґрунтувавши свої вимоги тим, що є дитиною війни, згідно ЗУ “Про соціальний захист дітей війни” має право на отримання  щомісячної державної  соціальної допомоги у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком У період  2006- 2009 роках відповідач таку допомогу   виплачував частково, у зв’язку з чим виникла заборгованість. Просить поновити пропущений строк для звернення до суду,визнати дії відповідача неправомірними   та стягнути з відповідача на його користь  недоотриману щомісячну державну допомогу до пенсії за 2006-2009 роки у розмірі  5280,80 грн. (а.с.2-4).

Ухвалою суду від 9 березня 2009 року до участі у справі як третю особу залучено Головне управління Державного казначейства України в Донецькій області(а.с.14).    

Позивач  в судове засідання не з*явився, надав суду заяву, в якій     підтримав позовні вимоги, просив розглянути справу у його відсутність(а.с.16).

Представник відповідача в судове засідання не з*явився, надав заяву, в якій просив розглянути  справу  у його відсутності, в задоволенні позовних вимог відмовити(а.с.18 ).

Відповідачем надано  до суду заперечення проти позову, в яких він зазначає, що відповідач  діяв в межах повноважень, наданих йому законами України, підзаконними нормативно-правовими актами та в межах коштів, які були виділені державним бюджетом для виплат соціальної допомоги дітям війни. Виплата підвищення до пенсії дітям війни здійснюється не з коштів Пенсійного фонду України, а за рахунок коштів Державного бюджету України в межах видатків, затверджених Законами України про Державний бюджет України на відповідний рік, якими було передбачено виплату підвищення до пенсії позивачеві тільки з 1 січня 2007 року у розмірі 10 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Просив застосувати строки позовної давності, в задоволенні позову відмовити в повному обсязі(а.с.18).

Представник третьої особи -  Головного управління Державного казначейства України у Донецькій області в судове засідання не з*явився, надав заяву, в якій просив розглянути  справу  у його відсутності, в задоволенні позовних вимог відмовити(а.с.19 ).

Суд визнав можливим провести судовий розгляд справи у відсутності  позивача, відповідача та третьої особи.

Суд,   дослідивши подані документи і матеріали,     вважає, що позов підлягає задоволенню  частково  з наступних  підстав.

Позивач  знаходиться на обліку в  управлінні Пенсійного фонду України в м.Костянтинівці  і отримує пенсію за віком(а.с.19).  

Згідно із статтею 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»від 18.11.2004  № 2195-ІV (далі ОСОБА_2 № 2195-ІV) дитиною війни є особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років.

Позивач   народився  1 липня 1938 року.  Відповідно, позивач є дитиною війни в розумінні Закону України «Про соціальний захист дітей війни», що підтверджується копією паспорту (а.с.5 ).

Виходячи із того, що позивач є дитиною війни в розумінні Закону України «Про соціальний захист дітей війни», суд вважає, що на нього повністю розповсюджуються всі пільги та соціальні гарантії, передбачені Законом України «Про соціальний захист дітей війни», зокрема, право на підвищення пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком, як передбачено статтею 6 зазначеного Закону.

Базою для розрахунку підвищень за Законом України «Про соціальний захист дітей війни»встановлено мінімальну пенсію за віком.

Статтею 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.

При цьому, у ч. 2 статті 5 Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що виключно цим Законом визначається мінімальний розмір пенсії за віком.

Діючими законами України на даний час не визначено спеціального розміру мінімальної пенсії за віком, який повинен застосовуватись щодо положень саме Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Частиною третьою статті 46 Конституції України встановлено, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Іншими словами, пенсії та інші види соціальних виплат, що є єдиним джерелом існування, не можуть бути нижче від прожиткового мінімуму, який встановлюється законом.

У відповідності до положень статті 46 Конституції України прийнято ОСОБА_2 України «Про прожитковий мінімум»(№ 966-XIV від 15.07.1999р.). ОСОБА_2 дає визначення прожитковому мінімуму, закладає правову основу для його встановлення, затвердження та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень.

Частиною другою статті 1 Закону України «Про прожитковий мінімум»встановлено, що прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.

Статтею 2 Закону України «Про прожитковий мінімум»визначено, що прожитковий мінімум застосовується, зокрема, для:

- встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім'ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат виходячи з вимог Конституції України та законів України;

- формування Державного бюджету України та місцевих бюджетів.

Тобто, з вищезазначеного випливає, що прожитковий мінімум є базою для розрахунку мінімальної заробітної плати, мінімальної пенсії за віком, інших соціальних виплат виходячи з вимог Конституції України та законів України, та ґрунтується, зокрема, на частині 3 статті 46 Конституції, у відповідності до якої пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги не можуть бути нижчими ніж прожитковий мінімум, встановлений законом. Крім того державний бюджет України при його формуванні ґрунтується на прожитковому мінімумі, з огляду на що витратна частина Бюджету України не може не базуватися на прожитковому мінімумі як соціальній гарантії, встановленій Конституцією України -Основним законом України, який має найвищу юридичну силу, норми якого є нормами прямої дії; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

У відповідності до статті 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Таким чином, встановлена частиною третьою статті 46 Конституції України мінімальна соціальна гарантія для визначення пенсії та інших видів соціальних виплат, що є єдиним джерелом існування, - прожитковий мінімум, який встановлюється законом, не може бути зменшений ані законом, ані підзаконним нормативно-правовим актом.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Таким чином, щомісячна доплата до пенсії для дітей війни є формою соціального забезпечення громадян, які відповідно до спеціального закону, є дітьми війни. Тобто, фактично ця щомісячна надбавка є формою реалізації конституційного права громадян, які є дітьми війни, на соціальний захист.

В той же час, відповідно до статті 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок Державного бюджету України, а не за рахунок бюджету Пенсійного фонду України. За умови відсутності у державному бюджеті коштів на виплату щомісячних надбавок дітям війни це створює ситуацію правової невизначеності стосовно джерела коштів, з яких має виплачуватися зазначена надбавка. Однак, в той же час, на думку суду, це не може бути підставою для порушення прав громадян на соціальний захист, в тому числі й на отримання надбавки до пенсії, яка прямо передбачена законом.

Суд звертає увагу сторін на те, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань, судом не приймається до уваги.

Правовідносини, що виникають в процесі реалізації права на отримання надбавки до пенсії основані на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акта, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. Як свідчить позиція Суду ЄС у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office), принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку це надання дітям війни надбавок до пенсії у розмірі 30 % саме від мінімальної пенсії за віком, а не будь-якому іншому розмірі, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Згідно зі ст. 8 Конституції України, Конституція має найвищу юридичну силу, закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Відповідно до ст. 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Враховуючи те, що позивач є дитиною війни, він наділений державою певним правовим статусом, який включає в себе й право на додаткові елементи соціального захисту, зокрема, право на отримання надбавки до пенсії.

Наділивши дітей війни зазначеною соціальною гарантією, держава таким чином взяла на себе публічне зобов'язання забезпечити належний матеріальний рівень осіб, які є дітьми війни.

Згідно з ч. 2 ст. З Закону України «Про соціальний захист дітей війни»державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.

З огляду на зазначене суд дійшов висновку про неприпустимість при встановленні розміру державної соціальної підтримки дітей війни виходити з положень Законів України про Державний бюджет України на 2007 - 2008   роки, якими виплата державної соціальної підтримки передбачена у значно менших розмірах, оскільки Конституція України має вищу юридичну силу порівняно з іншими Законами України.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в редакції, яка діяла до 01.01.2007, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Законами України «Про Державний бюджет» на 2006, 2007, 2008 роки були встановлені певні обмеження  щодо виплат підвищень до пенсії дітям війни на підставі ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”.

Так, статтею 77 Закону України “Про Державний бюджет України на 2006 рік”  дію статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” було зупинено.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» від 19.12.2006, який набрав чинності з 1.01.2007, ст. 111 було установлено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни"  виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.

Відповідно до п. 12 ст. 71 цього Закону з метою приведення окремих норм законів у відповідність з цим Законом - зупинена на 2007 рік дія  ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”.

Пунктом 41 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» з 01 січня 2008 року були внесені зміни, зокрема, до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» щодо виплати замість пенсії підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни, тобто 10% від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Рішенням Конституційного Суду України № 6-рп від 09.07.2007  положення ст. 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» визнане неконституційним. Приймаючи зазначене Рішення, Конституційний Суд України, виходив з того, що Верховна Рада України не повноважна при прийнятті Закону про Державний бюджет включати до нього положення про внесення змін до чинних законів України, зупиняти дію окремих законів України та/або будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин.

22 травня 2008 року Рішенням Конституційного суду України № 10-рп/2008 були визнані неконституційними положення пункту 41 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», якими з 01 січня 2008 року були внесені зміни, зокрема, до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» щодо виплати замість пенсії підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни, тобто 10% від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Відповідно до принципу дії нормативно-правового акту у часі, у зв'язку з прийняттям нової редакції статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» (підпункт 2 пункту 41 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»), редакція зазначеної статті, що існувала до 1 січня 2008 року втратила свою чинність. На підставі Рішення Конституційного Суду України №10-рп від 22 травня 2008року втратила чинність нова редакція статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», унаслідок чого відновлена попередня редакція закону.

Відповідно до ст. 152 Конституції України закони та інші правові акти, які за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Таким чином, у зв'язку з визнанням Конституційним Судом України такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) відповідних положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» та Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів", на підставі яких позивачу  не було нараховано доплати до пенсії, відповідач зобов'язаний здійснити позивачу  перерахунок пенсії, тобто привести у відповідність з Рішеннями Конституційного Суду України розмір виплат позивачу доплати до пенсії за період з  9 липня 2007 року по  31 грудня 2007 року та за період з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року.

Що стосується вказаних виплат у 2009 році, то нарахування та виплата підвищення до пенсії або щомісячного грошового довічного утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, також повинні здійснюватись відповідно до ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни". Такий висновок витікає з аналізу статті 71 Закону України  "Про Державний бюджет України на 2009 рік", якою надано право Кабінету Міністрів України встановлювати у 2009 році розміри соціальних виплат , які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених відповідними бюджетними програмами.              

             Тобто, названа норма передбачає встановлення в абсолютних сумах розмірів лише тих виплат, вихідним критерієм розрахунку яких є розмір мінімальної заробітної плати. Відповідно її дія не поширюється на спірні відносини, оскільки розмір зазначених соціальних виплат згідно з  Законом України "Про соціальний захист дітей війни" залежить від розміру мінімальної пенсії за віком.  

Статтею 62 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" від 19 грудня 2006 року № 489-5, був затверджений прожитковий мінімум на одну особу, яка втратила працездатність з 1 січня - 380 гривень, з 1 квітня - 387 гривень, з 1 жовтня - 395 гривень.

Зазначена стаття була змінена Законом України від 15 березня 2007 року № 749-5 та існує в новій редакції з 28 березня 2007 року, якою прожитковий мінімум для особи, яка втратила працездатність, визначений з 1 січня - 380 гривень, з 1 квітня - 406 гривень, з 1 жовтня - 411 гривень. При цьому, зазначена стаття доповнена абзацом, яким передбачено встановити, що для визначення мінімального розміру пенсії за віком відповідно до абзацу першого частини 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 1 квітня та з 1 жовтня 2007 року застосовується прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, визначений абзацом п'ятим частини першої цієї статті, збільшений на 1 відсоток, що складає відповідно 410 грн. 06 коп.; 415 грн. 11 коп.

Статтею 58 Закону України «Про Державний бюджет України на  2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів" затверджений на 2008 рік прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 470 гривень, з 1 квітня - 481 гривні, з 1 липня - 482 гривень, з 1 жовтня - 498 гривень.

Статтею 54 Закону України "Про Державний бюджет України на 2009 рік" встановлений у 2009 році прожитковий мінімум на одну особу та для тих, хто відноситься до основних і демографічних груп населення, в розмірах, що діяли в грудні 2008 року, що становить 498 грн.

            Статтею  1 Закону України "Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати" від 20 жовтня 2009 року, статтею 1 Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2009 рік" від 6 листопада  2009 року встановлений  прожитковий мінімум на одну особу, яка втратила працездатність, з 1 листопада 2009 року  по 31 грудня 2009 року в розмірі 573 гривні.

Суд застосовує  зазначені розміри прожиткового мінімуму  під час перевірки законності дій відповідача щодо проведення  нарахування  та виплати  доплати  до пенсії.

             Відповідно до   відомостей, що містяться у запереченнях проти позову (а.с.18),  у 2007 році  доплата до пенсії  позивачу здійснювалась  у наступних розмірах: липень-вересень 2007 року – по 20 грн.30 коп, жовтень- грудень 2007 року – по 20 грн.55 коп;  у 2008-2009 роках позивачу було сплачено доплату до пенсії у розмірі, визначеному п.8 постанови Кабінету Міністрів України №530 "Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян" : травень - червень 2008 року - по 48 грн.10коп, липень-вересень 2008 року - по 48 грн.20коп,  з жовтня 2008 року по теперішній час - по 49 грн.80коп,  що менше ніж встановлено ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", відповідно до якої  підвищення до пенсії повинно нараховуватись у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, унаслідок чого є наявними правові підстави для визнання протиправною бездіяльності  відповідача  в порушенні права позивача  на отримання підвищення до пенсії з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року; з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року та з 1 січня 2009 року по 31 грудня 2009 року відповідно до статті 6 Закону України " Про соціальний захист дітей війни" у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

             На момент звернення позивача до суду, донарахування  доплати до пенсії в розмірі 30 відсотків від мінімальної пенсії за віком за періоди  з 9.07.2007р. по 31.12.2007р., з 22.05.2008р. по 31.12.2008р. та з 01.01.2009р. по 31.12.2009р. відповідачем не здійснено.

Відносини, що склалися між позивачем та відповідачем є публічно-правовими відносинами, виходячи із змісту статті 3 та пункту 2 частини 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд, при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Визнавши бездіяльність відповідача щодо   перерахунку  і виплати позивачу  доплати до пенсії за період часу  з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року включно, з 22 травня 2008 року по  грудень 2008 року включно, з 2 січня 2009 року по 31 грудня 2009 року включно протиправними,  слід  зобов*язати   управління    Пенсійного    фонду    України   в   м.Костянтинівці  Донецької області  нарахувати та виплатити позивачу недоотриману  в зазначені періоди  доплату до пенсії  у  розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, як передбачено статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».    

Позивачем заявлено позовні вимоги щодо перерахунку та стягнення підвищень пенсії. По суті спір відбувається навколо порядку нарахувань, а не безпосередньо виплати пенсії, хоча ця вимога є похідною від першої. З урахуванням зазначеного суд вважає, що виплата сум заборгованості за пенсією повинна бути здійснена в силу закону саме після перерахування пенсії.

Щодо пропуску позивачем строку звернення до суду з адміністративним позовом, на чому наполягає представник відповідача як на підставі для відмови у задоволенні позову, то дійсно у відповідності до ст.99 КАС України для звернення  до адміністративного суду за захистом прав, свобод, і інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Згідно з ч.1 ст. 100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна з сторін.

Позивач просить поновити пропущений строк звернення до суду, посилаючись на те, що його права були обмежені шляхом прийняття окремих неконституційних положень нормативно-правових актів, Законів України, грубе порушення його конституційних прав тривало понад півтора року. Згідно ст.102 КАС України пропущений з поважних причин процесуальний строк, встановлений законом, може бути поновлений за клопотанням особи, яка бере участь у справі. Суд вважає, що позивачеві слід поновити пропущений строк для звернення до суду, оскільки прийшов до висновку про поважність причини його пропуску, так як  позивач  має похилий вік,  конституційні права  позивача грубо порушувались державою.

Частиною 3 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Оскільки адміністративний позов містить декілька вимог, розмір компенсації судових витрат визначається виходячи з кількості задоволених/незадоволених позовних вимог.

Враховуючи часткове задоволення  позовних вимог позивача, сума судового збору, яка повинна бути стягнута на користь позивача, складає 1 грн. 70 коп. (а.с.1).

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 71, 94, 99,102, 160-163, 167, 254 КАС України, суд,

                                                   п о с т а н о в и в :

Поновити ОСОБА_1  строк звернення до суду з адміністративним позовом.

Позовні вимоги ОСОБА_1  задовольнити частково.

Визнати  протиправною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в м.Костянтинівці  Донецької області щодо   виплати  ОСОБА_1,     як дитині війни, відповідно  до  ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”,  підвищення до пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком  не  в повному  обсязі  у період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року,  з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року та з 1 січня 2009 року по 31 грудня 2009 року.

Зобов'язати управління Пенсійного фонду України в м.Костянтинівці Донецької області  здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1,  як дитині війни, відповідно до вимог статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», в редакції яка діяла в цей період, у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року включно, з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року включно та з 1 січня 2009  року по 31 грудня 2009 року включно, з урахуванням фактично отриманих сум.

У задоволенні інших  позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1      витрат и по сплаті судового збору у розмірі 1 грн.70 коп.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду  через Костянтинівський міськрайонний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня складення постанови суду в повному обсязі заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з направленням її копії до апеляційної інстанції, або в порядку ч.5 ст.186 КАС України.

Постанова в повному обсязі складена 22 березня 2010 року в нарадчій кімнаті.

                                                 Суддя: