ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 230-31-77
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Р І Ш Е Н Н Я
"17" вересня 2009 р. Справа № 11/354-08/6-09
Господарський суд Київської області в складі:
головуючого судді Маляренка А.В.
при секретарі Поліщук О.Д.
розглянувши справу № 11/354-08/6-09
За позовом Дочірньої компанії «Газ України»Національної акціонерної компанії«Нафтогаз України», м. Київ
до Вишгородського районного комунального підприємства «Вишгородтепломережа», м. Вишгород
про стягнення 902 190 грн. 31 коп.
Представники сторін:
від позивача: Надіров Р.М. (довіреність №165/10 від 26.12.2008 року)
від відповідача: Дяченко Л.Л. (довіреність №1320 від 17.08.2009 року)
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Дочірня компанія «Газ України»НАК «Нафтогаз України»(далі за текстом - позивач) звернулась до господарського суду з позовом до Вишгородського районного комунального підприємства «Вишгородтепломережа»про стягнення 902 190,31 грн., з яких 784 978,98 грн. - основного боргу, 13 466,82 грн. - пені, 82 715,81 грн. - інфляційних збитків, 21 028,70 грн. - 3% річних.
Постановою Вищого господарського суду України від 15.07.2009 р. по даній справі рішення господарського суду Київської області від 04.02.2009 р. та постанова Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 06.04.2009 р. у справі №11/354-08 скасовані, а справу передано на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
Ухвалою господарського суду Київської області від 03.08.2009 року справу №11/354-08 прийнято суддею Маляренком А.В до провадження та розгляду слухання призначено на 27.08.2009 р.
У судовому засіданні 27.08.2009 року в порядку ст. 77 ГПК України оголошувалась перерва до 17.09.2009 року.
Позовні вимоги ґрунтуються на умовах договору №06/07-877 ТЕ-17 на постачання природного газу для надання населенню послуг з опалення та гарячого водопостачання (далі за текстом - Договір).
Відповідач у відзиві на позовну заяву за № 210 від 27.01.2009 року проти позову заперечує, оскільки заборгованість за сплачений газ за період з 2007 р. по 2008 р. погашена в повному обсязі, що підтверджується актами звірки розрахунків та платіжними дорученнями. Що стосується штрафних санкцій, то відповідач посилається на постанову КМУ від 25-04.08 № 440, якою було затверджено Порядок перерахування у 2008 році субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися і постачалися населенню, яка виникла у зв‘язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії, послуг з водопостачання та водовідведення тарифам, затвердженим органами державної влади чи органам місцевого самоврядування; ЗУ «Про тимчасову заборону стягнення з громадян України пені за несвоєчасне внесення плати за житлово –комунальні послуги»від 13.11.1996 р. № 486/96-ВР, оскільки поставлений природний газ було придбано для потреб населення; ст. ст. 263, 551, 617 ЦК України та ст. 233 ГК України.
Розглянувши подані представниками сторін документи і матеріали, заслухавши пояснення їх представників, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд, -
ВСТАНОВИВ:
01.10.2007р. між сторонами по справі укладено договір №06/07-877 ТЕ-17 на постачання природного газу для надання населенню послуг з опалення та гарячого водопостачання (далі - Договір), згідно якого позивач зобов’язався передати у власність відповідачу в 2007 році природний газ, а відповідач зобов’язався прийняти та оплатити газ на умовах даного договору (п. 1.1. Договору).
Згідно п. 6.1. Договору оплата за газ та послуги з його транспортування проводиться грошовими коштами у такому порядку: - перша оплата в розмірі 34% від вартості запланованих місячних обсягів постачання та транспортування газу проводиться не пізніше 10 числа поточного місяця; - подальші оплати проводяться плановими платежами по 33 % від вартості запланованих місячних обсягів постачання та транспортування газу до 20 та 30 (31) числа поточного місяця. Остаточний розрахунок за фактично спожиті та протранспортовані обсяги газу здійснюється на підставі акту приймання-передачі газу до 10 числа, наступного за місяцем поставки газу.
Згідно довідки щодо наявності дебіторської та/або кредиторської заборгованості за Договором, борг відповідача за період дії укладеного сторонами договору станом на 30.09.2008 року складав 840835,00 грн.
Судом встановлено, що 29.10.2007 р. між сторонами по справі було підписано додаткову угоду до договору № 06/07-877 ТЕ-17, якою встановлено, що даний договір діє до 30.11.2007 р.
З огляду на те, що відповідачем належним чином не виконано умови договору, про що свідчить відсутність оплати за отриманий газ на користь позивача, таким чином сума заборгованості відповідача перед позивачем становила на день звернення з позовом до суду 784 978,98 грн. грн. - основного боргу.
Згідно частини першої ст. 193 ГК України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських зобов’язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Частиною сьомою цієї статті не допускається одностороння відмова від виконання зобов’язань, крім випадків, передбачених законом.
Відповідно до ст. 173 ГК України господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші тощо), а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку. Одним із основних видів господарських зобов’язань є майново-господарські зобов’язання. А згідно ст. 174 ГК України господарські зобов’язання виникають із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Статтею 175 ГК України зазначається, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов’язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов’язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони, а управнена сторона має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку. Майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України. Суб’єктами майново-господарських зобов’язань можуть бути суб’єкти господарювання, зазначені у статті 55 ГК України та інші, наділені господарською компетенцією.
Відповідно до частини першої ст. 55 ГК України суб’єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов’язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов’язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.
Відповідно до частини першої ст. 221 ГК України кредитор вважається таким, що прострочив виконання господарського зобов’язання, якщо він не виконав дій, що випливають із змісту зобов’язання.
Відповідно до п. 1 частини другої ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов’язків є договори та інші правочини.
Згідно ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Крім того, як зазначає ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. А як зазначається в ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).
Враховуючи той факт, що на момент розгляду справи відповідачем сплачено суму основного боргу у розмірі 784 978,98 грн., що підтверджується копіями платіжних доручень за № 1406 від 20.11.2008 року та № 716 від 11.12.2008 року, суд припиняє провадження у частині стягнення основного боргу в сумі 784 978,98 грн. за відсутності предмету спору на підставі п.1-1 ст. 80 ГПК України.
Згідно ст. 230 ГК України порушення зобов’язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом (неустойка, штраф, пеня), іншими законами або договором.
Пунктом 6 ст. 232 ГК України передбачено нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань»від 22.11.1996 р. №543/96-ВР платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Згідно п. 7.2 Договору, в разі не оплати або несвоєчасної оплати у строки, зазначені у п. 6.1 Договору, покупець сплачує на користь постачальника, крім суми заборгованості пеню у розмірі подвійної ставки НБУ, що діяла в період за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу, яка нарахована позивачем за період з 28.05.2008 р. по 28.11.2008 р. в сумі 13 466,82 грн.
Статтею 5 Закону України «Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати за житлово-комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію»встановлено, що на суму реструктуризованої заборгованості не нараховується пеня житлово-комунальним підприємствам на їхню заборгованість перед постачальниками енергоносіїв, інших матеріальних цінностей, що використовуються для надання послуг.
Відповідно до ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до п. 3 ст. 83 ГПК України, господарський суд приймаючи рішення має право, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання. Враховуючи той факт, що на момент звернення позивача з позовом до суду заборгованість перед останнім була погашена, проте, з порушенням строків виконання зобов’язання, з урахуванням норми ст. 551 ЦК України, п. 3 ст. 83 ГПК України, суд зменшує розмір пені до 10000,00 грн.
Згідно ст. 625 ЦК України, відповідні положення, якої застосовуються до учасників господарських відносин, відповідач, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3% річних за весь час прострочення.
Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача на підставі ст. 625 ЦК України інфляційних збитків у розмірі 82 715,81 грн. за період з листопада 2007р. по жовтень 2008 р. та 3% річних в розмірі 21 028,70 грн. за період з 25.05.2008 р. по 28.11.2008р. відповідно до розрахунку наявному в матеріалах справи.
Відповідно до ст. 55 ГПК України, суд перевірив правильність нарахування індексу інфляції та 3% річних за заявлений позивачем період та вважає вимоги в цій частині правомірними та такими, що підлягають задоволенню за розрахунком позивача.
У відповідності з пунктом 4 ст. 129 Конституції України та ст. 33 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно із ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Враховуючи викладене, господарський суд визнає позовні вимоги про стягнення 10000,00 грн. - пені, 82 715,81 грн. - інфляційних збитків та 21 028,70 грн. - 3% річних, правомірними та обґрунтованими, а отже такими, що підлягають задоволенню.
Витрати по сплаті державного мита відповідно до ст. 49 ГПК України та витрати по сплаті послуг за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до ст. 44 ГПК України покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 44, 49, 75, п. 1-1 ст. 80, ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Вишгородського районного комунального підприємства «Вишгородтепломережа» (07300, Київська область, Вишгородський район, м. Вишгород, вул. Кургузова, 3-в, код ЄДРПОУ 13713569) на користь Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»(04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1, код ЄДРПОУ 31301827) 10000,00 грн. - пені, 82 715,81 грн. - інфляційних та 21 028,70 грн. - 3% річних, а також судові витрати: державне мито у розмірі 1 137, 45 грн. та 14,88 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3. В частині стягнення основного боргу в розмірі 784 978,98 грн. провадження припинити.
4. В частині стягнення 3 466,82 грн. пені відмовити.
Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.
Дане рішення господарського суду Київської області набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання та може бути оскаржено в апеляційному або касаційному порядку.
Суддя