У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 березня 2010 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого Патрюка М.В.,
суддів: Жайворонок Т.Є.,
Мазурка В.А., Лященко Н.П,.
Перепічая В.С.,-
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до комунального підприємства «Шляхрембуд» (далі – КП «Шляхрембуд»), третя особа – ОСОБА_7, про стягнення виплат у зв’язку зі звільненням, відшкодування моральної шкоди та визнання права на звільнення за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Зарічного районного суду м. Сум від 24 червня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Сумської області від 11 серпня 2009 року,
в с т а н о в и л а :
У лютому 2009 року ОСОБА_6 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що при звільненні з роботи у зв’язку з виходом на пенсію КП «Шляхрембуд» не виплатило йому разову допомогу та безпідставно утримало кошти за використані дні щорічної відпустки. Просив визнати його право на звільнення з роботи за ст. 38 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України)за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію; зобов'язати КП «Шляхрембуд» здійснити перерахування належних йому при звільненні виплат за 2008 - 2010 роки з урахуванням вимог ст. 117 КЗпП України та положень колективного договору; стягнути з КП «Шляхрембут» на його користь моральну шкоду в розмірі 10 тис. грн.
Рішенням Зарічного районного суду м. Сум від 24 червня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Сумської області від 11 серпня 2009 року, у задоволенні позову відмовлено.
ОСОБА_6 звернувся до Верховного Суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Зарічного районного суду м. Сум від 24 червня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Сумської області від 11 серпня 2009 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що на час звільнення ОСОБА_6 уже отримував пенсію за вислугу років, трудову пенсію за віком не оформляв, тому на нього не розповсюджуються положення закону щодо обмеження відрахувань із заробітної плати та положення колективного договору про разову допомогу.
З такими висновками судів погодитись не можна.
Згідно зі ст. 127 КЗпП України відрахування із заробітної плати можуть провадитись тільки у випадках, передбачених законодавством України. Відрахування із заробітної плати працівників для покриття їх заборгованості підприємству, де вони працюють, можуть провадитись при звільненні працівника до закінчення того робочого року, в рахунок якого він вже одержав відпустку, за невідроблені дні відпустки. Відрахування за ці дні не провадиться, якщо працівник звільняється з роботи в зв'язку з переходом на пенсію .
Аналогічна норма міститься в Законі України «Про відпустки», відповідно до п. 9 ст. 22 якого в разі звільнення працівника до закінчення робочого року, за який він уже одержав відпустку повної тривалості, для покриття його заборгованості відрахування із заробітної плати за дні відпустки, що були надані в рахунок невідпрацьованої частини робочого року, не провадиться, якщо працівник звільняється з роботи у зв'язку з виходом на пенсію.
Судом установлено, що ОСОБА_6 проходив військову службу в Збройних Силах СРСР і після звільнення в 1978 році йому була призначена пенсія за вислугу років, яку він отримує до цього часу. З 23 вересня 1980 року до 16 січня 2009 року ОСОБА_6 працював у КП «Шляхрембуд» за трудовим договором. Пунктом 6.4.1 колективного договору на 2008-2010 роки до зобов’язань КП «Шляхрембуд» і профспілкового комітету підприємства віднесено одноразову виплату працівникам підприємства, які досягли пенсійного віку і йдуть на пенсію (з розрахунком із підприємством), у сумі 200 грн. за кожний відпрацьований рік на підприємстві. Наказом від 15 січня 2009 року № 4-к ОСОБА_6 звільнений з роботи з 16 січня 2009 року за ст. 38 КЗпП України за власним бажанням у зв’язку з виходом на пенсію. При здійсненні розрахунку з ним було утримано кошти за надлишково використані дні щорічної відпустки та не виплачена одноразова допомога, передбачена колективним договором.
Законом України «Про пенсійне забезпечення» визначено такі види державних пенсій, як: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років; б) соціальні пенсії.
Відповідно до ст. 7 цього Закону звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію. При цьому пенсії за віком і по інвалідності призначаються незалежно від того, припинено роботу на час звернення за пенсією чи вона продовжується. Пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію.
Тобто звільнення працівника з роботи у зв'язку з виходом на пенсію та призначення пенсії не є тотожними поняттями.
Оскільки законодавство не пов’язує обмеження відрахувань із заробітної плати з призначенням особі певного виду пенсії, суди дійшли передчасного висновку про те, що КП «Шляхрембуд» під час здійснення розрахунку при звільненні правомірно утримало з ОСОБА_6 кошти за надлишково використані дні щорічної відпустки.
За положеннями ст. ст. 10, 16, 18 КЗпП України колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов'язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів. Умови колективного договору, що погіршують порівняно з чинним законодавством і угодами становище працівників, є недійсними. Положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємства і є обов'язковими як для власника або уповноваженого ним органу, так і для працівників підприємства.
За змістом п. 6.4.1 колективного договору є лише дві взаємопов’язані між собою умови для отримання працівниками підприємства одноразової допомоги: досягнення пенсійного віку і вихід на пенсію зі звільненням із підприємства.
Ураховуючи те, що ОСОБА_6 досяг пенсійного віку в розумінні Закону України «Про пенсійне забезпечення» у 1988 році, а звільнений за власним бажанням у зв’язку з виходом на пенсію за ст. 38 КЗпП України з 16 січня 2009 року, висновок судів про те, що на нього не поширюються положення п. 6.4.1 колективного договору є передчасним.
Неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права призвело до неправильного вирішення справи, ухвалені рішення не можна вважати законними й обгрунтованими, тому вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду Украйни
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.
Рішення Зарічного районного суду м. Сум від 24 червня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Сумської області від 11 серпня 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий М.В. Патрюк
Судді: Т.Є. Жайворонок
Н.П. Лященко
В.А. Мазурок
В.С. Перепічай